Врятує українська мова – іншого не дано. Роздуми письменника

Виразник української національної свідомості Роман Безсмертний 28 днів перебував під «рашистами» в рідному селі, де народився – Мотижин Київської області. «На відстані дострілювання» з Бучі, Макарова, Ірпеня. Свідчить, що серед окупантів «була лише одна людина з європейським типом обличчя. Решта – татари, башкири, мордовці, марійці, буряти… Їхня мова російська пересіяна місцевими діалектами.

І ще щоб ви знали, у Мотижині людей, які погано себе поводять, називають касимівці. Це так звана орда, яка жила навколо Рязані. Це ті, хто говорив рязанською мовою. Старші люди передавали ці знання з покоління в покоління».

Зі слів Романа Петровича «часто від них чув фразу, яку мені сказав один азербайджанець: «Мы понимаем, что вы защищаете себя, но и вы должны…» «Что мы должны?» – питаю. І тут їхній командир видає таку фразу: «Мы дошли до Бородянки, мы спали. А в Бородянке по нам начало стрелять все, и 80% из нашей бригады осталось там».

Читайте матеріал: Політик Роман Безсмертний, який перебував в окупованому Мотижині, розповів про жахіття війни і звірства орків

Градус ненависті в безумній кривавій битві доведений кремлівськими верховодами до такого пекла, якому й чорти біля розжарених казанів на тому світі заздрять. Правляча верхівка московської влади не менше різнорідна, як і збір незваних гостей, що самоправно хазяювали в господі матері, яку не міг залишити наодинці з бідою турботливий син.

Хто ж «касимівці» на голову багатостраждальної української землі? Претендент на довічне царювання – вепс. На його предків указує О. Пушкін в поемі «Мідний вершник»: «Приют убогого чухонца», «на берегу пустынных волн». Антропологічно приналежні до монголоїдної раси.
Достатньо подивитеся в Інтернеті, якою багатоярусною пагодою хизується міністр оборони Сергій Кужугет оглу Шойгу, аби збагнути, що він за один. Маєток – взірець буддійського стилю. Пращури нині православного – так звані ламаїсти. Тібетсько-монгольська конфесія буддизму. Компактно проживали в Монголії і Китаї. Не виключено, що їх приводив 1240 р. дощенту розоряти Київ Батий, онук Чингізхана.

Міністр закордонних справ Лавров – «тбіліський вірменин». В Ізраїлі він би ідентифікувався по материнській лінії з прізвищем Калантаров або Калантарян. Пишеться «русским». Благословляє православну трійцю «патриарх Московский и всея Руси» мордвин Гундяєв. Прізвище від того, що по-мордовському в перекладі російською – «гундосить, гнусавить».

Путін, не зморгнувши оком, «просвіщає» темні маси: «Русские и украинцы – это один народ. Как мордва, где есть мокша и эрьзя». «Добро пожаловать» у дику відсталість сатрапії, тиранії. У ній, як у киплячому казані, переварюватимуть разом з мокшею і ерзя на «русских». Кому таке вариво до смаку? Хто готовий танцювати, як, прости Господи, папуаси, під чортзна-яку чужинську дудку?

В Англії, Франції, Італії у вимушених переселенців з України очі на лоба лізуть, аби тільки вивчати мову країни, яка дає притулок. А на правічній українській землі об’являються колаборанти, зрадники, відщепенці, виродки, що готові лизати п’яти й чоботи окупантам чортзна-якого виплоду. Мало їм пекла. Їхніх же родичів і співгромадян убивають без розбору. Знищують. Грабують. Гвалтують. Бомблять. Розоряють житла. Множать калік перехожих з відірваними ногами й руками. Як же можна опускатися до тваринного рівня? Хоча які там тварини! Ворон ворону ока не виклює. У виставі римського комедіографа Тита Макція Плавта «Осли» ще до нової ери прозвучало: «Homo homeni lupus est». «Людина людині – вовк».

У бджіл трутні – безстрашні захисники роду свого. У кожного виду птахів і чотириногих звірів є охоронці, готові кожної миті жертвувати собою заради виживання собі подібних. У чорнобильській зоні здичавілу домашню худобу захищає найдужчий бугай. Вожак не з такої дрібноти, що аби тільки собі нажертися, а й веде на кращі угіддя всю череду. Можна зрозуміти, чому еллінські мудреці вважали, що олімпійські боги дивляться на двоногих істот зі своєї висоти як на черву земну.

І лишень у нібито ж вищих створінь де й беруться виродки, що опускаються нижче тваринного рівня, виказують зловорожим доблесних свого роду-племені, прирікають не когось же, а себе на виродження, на самознищення. Чи має надію людство позбутися вовків в овечих шкурах? Коли це станеться? Невже технічний прогрес не врятує третю від Сонця життєдайну планету від перенаселення? Вісім мільярдів землян чекають на чудо. Бо Рада Безпеки ООН задумана як найбільш високооплачувана говорильня за рахунок усіх держав. Гучні сесії не здатні ухвалити рятівні рішення, не спроможні зупинити агресію чи тотальне кровопролиття будь-де в світі. Як було одвічно, так і дотепер сподіюється – безкінечні убивства. Безумні, нестямні війни. Для кого ж біблійна заповідь – «Не вбий»? Пустопорожній звук? Облудна забавка для катів, завойовників, самодурів…

«Всякий, хто вище, той нижчого гне, дужий безсилого давить і жме». Нікуди подітися від прозірливості всесвітньо відомого філософа. 7 травня 2022 р. снаряд окупантів поцілив у Національний Літературно-меморіальний музей Григорія Сковороди на його батьківщині у селі Сковородинівка. Спалахнула пожежа. Будинок зазнав непоправних втрат. 35-річний син директора музею поранений. Перебуває в лікарні. Так злісні вороги найвищих духовних і культурних надбань відзначили трьохсотліття від дня народження видатного мислителя. Зажерливі супостати нестямно топчуть сліди Батия, що зрівняв із землею вікопомну столицю на кручах ревучого Дніпра, «скаженого свата» Петра І, якого Лев Толстой припечатав до стовпа ганьби як «безумствующего зверя», «вражої баби, клятої суки» Катерини ІІ, котра «край веселий занапастила», лютого агента міжнародного капіталу Леніна, винуватця Геноциду-голодомору в Україні Сталіна…

Чи не йдеться про те, що безумним вигубленням громадян в Україні очищається «життєвий простір» для когось іншого? Підрубується під корінь генетичний код нації. Гинуть без розбору – від немовлят до старших – усі, хто перед навалою рашистів почувався в Україні – як у бога за пазухою. Хто наважиться відкрити таїну з таїн – сказати виразно, заради чого смерть косить трударів, працелюбів наліво й направо? Нема тому почину. Та чи буде край? Невже людству на роду написано до кінця світу проклинати найчастіше своїх правителів і поголовно всіх загарбників?

Чи сказали б вознесені до небес класики роійської літератури про теперішніх мародерів в Україні: “Человек – это звучит гордо!”

Максим Занузданий.

Редакція

Редакція “Українського репортера”