Макарівське “оземелювання”. Ветерани праці упродовж чотирьох років не можуть домогтися торжества законності
Понад два десятиліття в Україні чиновники практикують різноманітні схеми «оземелювання» потрібних людей. Одна з найтиповіших – виділення ділянок у лісі «для ведення індивідуального садівництва». Хоч усім відомо: під соснами, березами та дубами не можуть рости ані яблуні, ані сливи, ані груші; не посадиш тут і помідори з огірками.
В кожному районі, в кожній області є факти такого загарбання землі. Не стала винятком і Київщина. До редакції «Українського репортера» приїхали члени правління садівницького товариства “Ірпінь” Григорій Васильович Кеба, Леонід Петрович Мисюра, Наталія Михайлівна Шкурко (вона очолює правління), Володимир Васильович Музиченко, Григорій Дмитрович Трубенко, ветеран праці Емма Андронівна Ткаліч й за дорученням колективу садівницького товариства розповіли про свою, тобто загальну, біду. Багато хто із садівників колись працював на київських підприємствах, а нині вони мають невеличкі ділянки в Макарівському районі, а точніше у садівницькому товаристві «Ірпінь».
Їхні «володіння» розкинулися біля заплави річечки Ірпінь, притулившись одним крилом до села Леонівка, що варто було б назвати хутірцем, а іншим – до лісу, де виструнчилися сорокалітні сосни, де «тримають» ярки і пагорби столітні дуби, де додають особливого шарму цьому масиву стрункі берези.
Зрештою, які там «володіння»! Здебільшого, у тутешніх дачників – по 6 соток, рідко у кого – по 12. А їхні будиночки – ще радянського зразка, як на вигляд, тобто не хороми, не палаци.
Колись цю територію (близько шести гектарів) було виділено для потреб працівників столичного холодокомбінату. Сьогодні цим людям – в середньому по 60 років. У ті, давнішні, роки вони облаштовували тут дачне життя-буття, завозили на ділянки чорнозем, висаджували плодові дерева й потихеньку будувалися ( це була важка праця!). Аж поки не вдарило несправедливістю та зневагою до законів.
Одного дня, а це було у 2014 році, люди побачили, що на їхню садівницьку територію через паркан перелізли кілька незнайомців і стали забивати у землю якісь кілочки. На резонне запитання, що відбувається, непрохані візитери зверхньо відповіли, що відтепер тут – їхні ділянки. Мешканці дачного масиву були обурені, спантеличені, розгнівані… Як таке «оземелювання» могло статися? З чийого відома? Чи бачили чиновників, де саме, у якому місці виділяють земельку для нових «садівників»? Розповідаємо: ця ділянка захоплює смугу лісу, а також внутрішню дорогу садівницького товариства «Ірпінь» і навіть бере у свої недружні «обійми» будівлю для сторожів. Тобто вона картографічно накладається на інші ділянки.
Дещо про цю дорогу. По ній проходить лінія електропередач, а також газова мережа. У будівництво цих комунікацій садівники вклали свої кошти, отож цілком зрозумілим є їхнє обурення наступом чужинців на цю територію.
Стали з’ясовувати, хто і з якого дива підсунув цю свиню. І яким же було здивування садівників, коли вони дізналися, що землю чужинцям було виділено ще у 2012 році (нагадаємо: «вторгнення» непроханих гостей, які фіксували тут свої межі, було зафіксовано у 2014-му).
Відтворити хронологію подій і пояснити правові нюанси нам допоможе адвокат садівницького товариства Роман Кириченко:
«4 січня 2012 року Макарівська райдержадміністрація видала розпорядження, яким надала Бурденюку Г.О. та Опанасюк С.В. земельні ділянки – по 12 соток. Проте ці ділянки розташовані на землі лісогосподарського призначення, яка перебуває у постійному користуванні Держпідприємства «Макарівський лісгосп». І вони накладаються на земельні ділянки, що належать товариству «Ірпінь». Цим рішенням Макарівська РДА порушила низку як процесуально-правових так і матеріально-правових положень Земельного кодексу України. Макарівський лісгосп не погоджував вилучення і зміну цільового призначення земельних ділянок.
Таким чином, виділяючи для Бурденюка Г.О. та Опанасюк С.В. земельні ділянки, що належать ДП «Макарівський лісгосп», Макарівська РДА грубо порушила:
а) процедуру набуття права на землю, що передбачена розділом IV Земельного кодексу України;
б) право власності ДП «Макарівський лісгосп» та Товариства, на землі якого також накладаються земельні ділянки Георгія Бурденюка та Світлани Опанасюк;
в) положення статей 6 та 19 Конституції України, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Макарівська РДА не мала права передавати у приватну власність земельні ділянки лісогосподарського призначення, а в користування не мала права надавати ці сотки внаслідок того, що статтею 57 Земельного Кодексу не передбачено громадян як суб’єктів користування земельними ділянками лісогосподарського призначення.
Ані Георгію Бурденюку, ані Світлані Опанасюк не було погоджено межі земельних ділянок з Товариством або його представниками».
Хто ж підписав це «знамените» розпорядження Макарівської РДА відразу після новорічних святкувань, а саме 4 січня 2012 року?
До речі, передноворічні і постноворічні розпорядження про виділення землі вже стали традицією для деяких міст і районів. Наприклад, Київська міська рада під час правління мера Леоніда Черновецького проголосувала 31 січня за виділення чотирьом підставним громадянам по 9 соток на печерських пагорбах. Також для вирощування помідорчиків та огірочків. Найдивововижніше і те, що ці сотки (38!) – заасфальтована міська площа навпроти Співочого поля і музею війни. Оце так цирк! І досі криміналу не побачили у цій афері.
Ну а Макарівська РДА видала розпорядження про передачу земельних ділянок у власність 4 січня. Тут вже ділянки надали в лісі. Розпорядження підписав тодішній голова РДА Олександр Куцик (його призначив на посаду Віктор Янукович у 2011 році).
Що відомо про Олександра Куцика? Народився у 1975 році в с. Велика Севастянівка Христинівського району Черкаської області. Здобув вищу освіту: закінчив Український державний університет фізичного виховання і спорту, а також Українську академія зовнішньої торгівлі. Спеціальність за освітою: фізичне виховання і спорт, менеджмент зовнішньоекономічної діяльності; викладач фізичного виховання і спорту, магістр міжнародного менеджменту. Працював у сфері продажу автомобілів, був першим заступником голови Києво-Святошинської РДА. У 2012 році Янукович зарахував Куцика до президентського кадрового резерву «Нова еліта нації». У березні 2014 року в.о. Президента України Олександр Турчинов звільнив Куцика з посади керівника Макарівської РДА. З відкритих джерел відомо, що сьогодні Олександр Куцик працює помічником-консультантом народного депутата України Михайла Поплавського.
З відкритих джерел, зокрема із сайту «ОРД» відомо, що батько Олександра Куцика – Іван Куцик. Ким же працював татусь? У 2005 році Іван Куцик був призначений на посаду першого заступника Секретаря РНБО України (на той час Секретарем РНБО працював Петро Порошенко). 2006-2007 рр. – радник прем’єр міністра України; 2007-2008 рр. – перший заступник міністра Кабінету Міністрів України; у 2015 році: перший заступник керівника апарату – керуючий Управлінням справами Апарату Верховної Ради України. Має спеціальне звання генерал-полковника внутрішньої служби. З 2016 року і донині Іван Куцик – керівник Державного управління справи Адміністрації Президента України.
Знову повернемося до вже згаданого розпорядження Макарівської РДА.
Документ підготував начальник управління Держкомзему в Макарівському районі Олег Матвієнко. Погодили низка чиновників, серед яких заступник голови РДА Юрій Тимченко. 25 червня 2012 року Георгій Бурденюк і Світлана Опанасюк одержали державні акти на право власності на земельні ділянки «для ведення індивідуального садівництва». Підписав документи голова РДА Олександр Куцик.
В Товаристві «Ірпінь» кажуть, що Бурденюк і Опанасюк – подружжя. Через деякий час Опанасюк подарувала свої 12 соток іншій подружній парі – Юрію та Олесі Мартинюк ( по 6 соток).Ось така картина маслом, як промовляв кіногерой.
Садівницьке товариство вирушило в тривалий похід за правду і законність. Але ж у нашій країні, де неймовірно важко домогтися торжества справедливості, такі справи тягнуться роками. На жаль.
Як це відбувалося? Перш за все вдарили на сполох, написавши скарги і до прокуратури, і до контролюючих інстанцій. Заявників почули.
У 2014 році на місці події побували фахівці Держінспекції сільського господарства Київської області. І встановили, що ділянки Бурденюка та Опанасюк «накладаються на землі загального користування (проїзд), який на праві колективної власності належить СТ «Ірпінь»… Водночас лісником Бишівського лісництва Макарівського лісгоспу було підтверджено, що ділянки розташовані частково на землях лісового фонду».
Отже чужинцям надали землю і в лісі, і на території садівницького товариства. Якраз на межі двох організацій!
Забрали лісову ділянку. Зауважимо: Макарівський лісгосп не надавав погодження на вилучення і зміну цільового призначення земельних ділянок згоди на це не давав.
Так з’явилася у суді «лісова справа». Про неї докладніше: починаючи з 2015 року, в Макарівському райсуді розглядається цивільна справа (суддя Наталія Мазка) за позовом прокурора району в інтересах держави до Макарівської РДА, Георгія Бурденюка та Світлани Опанасюк. Прокуратура просить скасувати розпорядження РДА (те саме, постноворічне), визнати держакти на право власності на землю недійсними.
Закарбуймо: справа тягнеться вже чотири роки! В інтересах держави. І безрезультатно. Тупцювання на місці. Чотири роки прокуратура не може захистити інтереси держави! Як назвати цю «боротьбу» за торжество законності? Може, в Генеральній прокуратурі знають відповідь?
У жовтні 2018 року в підготовчому судовому засіданні (на третьому році судової тяжби!) представник Макарівського лісгоспу зробив несподіваний хід – заявив клопотання про призначення судової земельно-технічної експертизи. Аргументація не витримує критики – «Питання встановлення фактичного розташування земельних ділянок сторін по справі в натурі (на місцевості) і встановлення наявності чи відсутності накладання цих земельних ділянок потребує спеціальних знань». Дуже дивно. Адже лісгосп раніше підтвердив: саме в лісовому масиві були виділено ділянки. І саме директор лісгоспу В. Рижук у 2015 році звернувся до районного прокурора Т. Козака з офіційним листом – «провести перевірку виявленого факту самозахоплення та зміни цільового призначення лісових земель у кварталі 42 та вжити відповідних заходів да захисту інтересів держави».
А тепер, бачте, після трьох років судової тяганини дирекції лісгоспу заманулося провести експертизу. Чиїм коштом? Представник прокуратури в суді У. Левицька, яка вперше була на розгляді цієї справи, це дивне клопотання підтримала, попросивши його задовольнити (і це всупереч попередній позиції прокурора – скасувати розпорядження РДА). І суд задовольнив це клопотання. (Першою суддею у “лісовій справі” була Олена Косенко.)
Якою є ситуація сьогодні? Експертизу усе ще не проведено. Судова справа відтак «зависла». Браво, прокуратура! Браво, дирекція лісгоспу!
Ще одна судова справа – за позовом садівницького товариства «Ірпінь». Коментує адвокат Роман Кириченко:
«1 серпня 2017 року суддя Макарівського районного суду Наталія Мазка відкрила справу за позовом Товариства до Георгія Бурденюка та Світлани, призначивши попереднє судове засідання на 28 листопада 2017 року. Однак у зазначений день суддя залишила без розгляду позов, оскільки в провадженні суду знаходиться цивільна справа №370/2723/15ц («лісова», про яку ми згадали вище. – Ред.), розгляд якої призначений на 1 березня 2018 року. А відповідачами за позовом є Бурденюк та Опанасюк.
На мою думку, в даному випадку суддя Мазка грубо порушила норми Цивільного процесуального кодексу, оскільки суд залишає позов без розгляду у випадку, якщо вже розглядається справа між тими самими сторонами, стосовно того самого предмета та з тих же підстав (за наявності усіх трьох чинників у сукупності). Проте у справі №370/2723/15ц позивачем є прокуратура, яка представляє інтереси Макарівського лісгоспу. Тобто сторони різні, а отже підстав для залишення позову без розгляду не було.
13 лютого 2018 року Апеляційний суд Київської області скасував ухвалу судді Наталії Мазки, направивши справу для продовження розгляду до Макарівського районного суду.
14 березня 2018 року суддя Наталія Мазка призначила підготовче судове засідання на 12 жовтня 2018 року.
10 квітня 2018 року Світлана Опанасюк (відповідач по справі) подарувала земельну ділянку, яка є предметом спору, Мартинюку Юрію Вікторовичу та Мартинюк Олесі Анатоліївні (вони були представниками Опанасюк та Бурденюка). Внаслідок укладення даного договору за клопотанням Товариства. 13 березня 2019 року ухвалою судді Наталії Мазки накладено арешт на земельні ділянки, як спосіб забезпечення позову.
Наразі підготовче судове засідання призначено на 31 травня 2019 року, дане засідання буде вже п’ятим (!) підготовчим судовим засіданням. Відповідно до ст. 189 ЦПК, підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.
З матеріалів справи можна зробити висновок, що Бурденюк та Опанасюк незаконно отримали від Макарівської РДА земельні ділянки, в подальшому під час судового розгляду уклали удаваний правочин з власними представниками задля унеможливлення повернення земельної ділянки, яка є предметом позову, та постійно зловживають своїми процесуальними правами, що виявляється у систематичному ігноруванні судових засідань.
Відповідно до принципу диспозитивності у цивільному процесі (ст. 13 ЦПК), учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд, а згідно з принципом пропорційності (ст. 11) суд визначає порядок здійснення провадження у справі враховуючи особливості предмета спору, складність справи, значення розгляду справи для сторін. Таким чином, якщо відповідачі систематично не з’являються у судові засідання показуючи цим, що для них справа не має ніякого значення, зловживаючи процесуальними правами, суд повинен був розглянути дану справу максимально швидко, оскільки для учасників Товариства, які постійно приходять на судові засідання, вирішення даного спору та відновлення їх законних прав є надзвичайно важливим.
Проте суд розглядає справу майже два роки, виносить рішення, які прямо суперечать процесуальному законодавству, зокрема залишаючи позов без розгляду, відкладаючи розгляд справи на 3-7 місяців, по суті своїми діями позбавляючи Товариство права на судовий захист, яке гарантоване ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та ст. 55 Конституції України.
За таких обставин суд повинен був розглянути справу за декілька місяців та винести заочне рішення (внаслідок систематичної відсутності відповідачів) проте від дня відкриття провадження минуло майже два роки, а справа і досі на стадії підготовчого провадження».
Ось таке воно, торжество законності і справедливості в Макарівському районі. Ветерани праці підозрюють, що судовий розгляд гальмується навмисно, затягують з певною метою – аби усі втомилися від цієї тяжби й відмовилися боротися за правду. Колишні районні чиновники, які «оземелювали», усе ще зберігають потужні зв’язки у різних владних інстанціях, вони не зацікавлені, щоб у цих справах переміг закон. На містечковому рівні дуже легко заблокувати судовий процес з надуманих підстав. Ось характерний приклад. Нещодавно на судове засідання у квітні без поважних причин не прибула представниця райдержадміністрації (третя особа у цій справі), юристка Юлія Фонтаніна. Потім вона пояснила, що у неї просто «не вийшло» прибути до суду. Починаючи з 2о15 року, представники РДА ігнорують виклики до суду в справі захисту інтересів держави! Як таке може бути? РДА відстоює інтереси держави чи..?
До вашого відома: будівля суду розташована за двісті метрів від райдержадміністрації.
До теми додамо й таки штрих. Торік садівницьке товариство звернулося із заявою до поліції про відкриття кримінального провадження. Реакція була типовою – люди навіть відповіді не одержали. Про слідство навіть мови нема. Начальнику поліції Київщини, мабуть, варто пильно проаналізувати, як “захищають” законність його підлеглі в Макарові.
А ми дивуємося, чому Україна є такою злиденною, чому панують безпросвіток, безправ’я і шахер-махер. Спрут сидить на шиї у держави – від районних містечок до Києва.
Леонід БОРИСЕНКО
Фото: у цьому лісі виділено ділянки “для садівницта”, в тому числі й цю дорогу товариства “Ірпінь” було передано для таких потреб.
Фото: “Український репортер”
