Десять білбордів з портретом Героя
Бере за душу ця новина. У Хмельницькому вдова загиблого захисника України Миколи Неживого Марія до річниці смерті свого чоловіка розмістила у місті 10 білбордів із його фотографіями. Її ініціативу щодо вшанування пам’яті полеглого героя підтримала Хмельницька міська рада.
“Це гарний приклад, який слід запозичити й іншим cелищам та містам, місцевим громадам. Адже кожен має знати і пам’ятати своїх земляків, які віддали своє життя у російсько-українській війні”.
Що нам відомо про нашого захисника – Миколу Миколайовича Неживого? Позивний «Механ», сержант 93-ї бригади “Холодний Яр”, загинув 8 квітня 2019 року від осколкового поранення у шию. під час обстрілу позицій біля Донецького аеропорту. Похований у Хмельницькому, на Алеї Слави.
Читаємо у Вікіпедії, що на фронт пішов у 2014 році — продав власну автівку, купив спорядження і записався добровольцем в батальйон «Айдар». Брав участь в боях за Донецький аеропорт. 23 квітня 2015 року підписав контракт з 93-ю бригадою. Його часто “зачіпали” і кулі, і осколки, і контузії, але у шпиталях довго не відлежувався – знову і знову був на передовій. Бої в районі Бутівки, Опитне, Водяне, Мар’їнка, Авдіївка. Потім Луганщина, — зокрема, Кримське. Його бойовий шлях пройшов і через позиції Зеніту, Спартака та Ромашки. Обороняв Україну і на Світлодарській дузі.
“Через отриману велику кількість контузій та поранень лікарі дали воїну 3-тю групу інвалідності. Змиритися з тим, що гинуть діти Микола не зміг. Не зважаючи на дану дружині обіцянку залишитися дома, в сім’ї, він 2 лютого 2019 року підписав контракт з 93-ю бригадою «Холодний Яр». Був найстаршим бійцем у бригаді.
Загинув 8 квітня 2019 року у спостережному пункті позицій «Спартак» під час двостороннього бою від пострілів з протитанкових ракетних комплексів поблизу Авдіївки. Побратими помстилися ворогу за смерть «Механа», котрий був для них усіх Батьком.
Дружина, донька і три внучки втратили найкращого в світі чоловіка, батька та дідуся.
Міський голова Хмельницького Олександр Симчишин говорив:
“Я добре пам’ятаю Миколу Миколайовича. Він часто заходив до нас у міську раду. Був свідомим патріотом. Не рвав на собі сорочку і не кричав про свої заслуги на кожному кроці — його любов до країни була абсолютно щирою. Він постійно був на передовій — заради своєї родини, заради свого міста, заради України. Його бойовий шлях вартий окремої книги, яка має бути написана…”
Пишаємося такими воїнами, як Микола Миколайович. Наша одвічна шана. Народ має постійно і завжди пам’ятати, хто стоїть в обороні рідної землі від російських загарбників, хто відав життя за Україну.
Ось нещодавно у Сумах також з’явилися білборди, на яких зображено портрети захисників України. Про це розповідають на Фейсбук-сторінці “Народний Герой України”. 
Водночас прикро, що таких прекрасних прикладів пошановування українських лицарів дуже й дуже мало. Здебільшого місцева влада в різних регіонах або себе вихваляє на білбордах, рекламних щитах, або своїх партійних вожаків, або ж розміщує комерційну інформацію. Самі ж прославляють себе, як вони вболівають та піклуються на народ. А ось піти до осель, де проживають сім’ї полеглих солдатів, щоб сердечно поспілкуватися з ними, запитати про їхні потреби, зрештою поїхати до Києва, до Стіни пам’яті, запалити свічечку – це многотрудне, виявляється, завдання… Чиновний люд живе своїм життям, а простий народ – своїм. Між ними – величезна прірва, яка щодня поглиблюється.
Часто буває, що чиновники різного калібру полюбляють вихвалятися патріотичними справами, іноді й на фронт їздять. Розповідають, скільки коштів з бюджету виділяють заради соціальної допомоги. Піар для них – як передвиборчий трамплін. Але родинам полеглих не піар потрібен, вони будуть вдячні, якщо бодай раз в місяць хтось із начальства приїде до їхньої оселі – без почту і свити, і тихо-лагідно поговорить, як велить совість, запитає, які є потреби в родини, що турбує…
Отож треба узяти за тверде правило: замість начальницьких портретів, політичних вождів та партійних гасел на білбордах розміщувати світлини українських Героїв, тих, хто захищає нас на фронті від російської орди.
Ініціативу має проявити і центральна влада, зробивши потужний акцент на соціальній рекламі патріотичного характеру. Держава виділила великі кошти для інформаційних потреб міністерств і відомств, але “забула” розпорядитися і подбати, щоб на білбордах з’явилися портрети українських воїнів. Погляньмо, приміром, на Бориспільську швидкісну автомагістраль,яка сполучає столицю з Міжнародним аеропортом “Бориспіль”.
Ця дорожня гілка є першою, яку бачать іноземці, прилетівши до України. Що вони споглядають з вікон автівок? Рекламу розкішних лімузинів, престижних житлових комплексів, елітних ресторанів, магазинів для багатіїв, а ще – величезні торговельні автохаби світових брендів… Періодично уздовж траси знищують сосни і на приХватизованій ділянці будують або маркет, або АЗС, або комплекс для продажу розкішних авто ля мільйонерів. Таке враження, ніби у нас всезагальне благоденствіє, рай земний, якась особлива швейцарія зі златом-сріблом.
Але ви не побачите жодного інформаційного щита, на якому було б зазначено, що держава (народ) дякує захисникам України за їх подвиг у війні з російськими агресорами. Немає жодного білборда з портретом воїна. Не побачите й жодного фото, на якому було б зображено волонтерів. Чому міністерства та відомства не замовляють соціальну рекламу? В армії чиновників не вистачає клепки зробити таку просту, але вельми потрібну, справу? Чи ліниві? Глухі та сліпі? Вкрилися мохом байдужості? Отож і виносимо жорсткий вердикт: у нас досить квола, немічна і беззуба інформаційна пропаганда, часто-густо задля «галочки». Є окозамилювання. Є і багато фактів, коли у вооючій країні не бажають цінувати величний подвиг захисників, возвеличувати повсякденно.
Торік “Український репортер” розповів про таке “художество”. Один із портретів глави партії Юрія Пальчевського з’явився на білборді замість світлини полеглого воїна Володимира Коваля з Хмельниччини. Заклеїли…
Командир десантно-штурмового відділення 79-ї бригади, старшина Коваль Володимир Валентинович загинув на Приазов’ї. Він бився за свою землю на фронті, сподіваючись, що народ (і влада) не забудуть своїх захисників. І це справді так: подвиг воїнів – назавжди у народній пам’яті. Шкода, що цього не розуміють комерційні спритники, які заради рекламної вигоди йдуть на подібні операції з білблордами.
Перед тими чи іншими виборами узбіччя Бориспільської автомагістралі беруть у щільний ” полон” партійні гасла та політична реклама. Від неї можна очманіти. Вона (хочеш – не хочеш) гамселить усіх водіїв і пасажирів по голові, лупить по мізках своїми брехливими “калібрами”. Спостерігаємо помутніння розуму від передвиборчої лихоманки. Соціальна інформація, життєво важлива, тут “не прописується”, вона на цьому напрямку є чужою. Ось так “ефективно” владоможці “турбуються” про дієвість прапаганди, дієву відсіч інформаційній агресії.
Хіба в начальницьких головах тримається, що Бориспільською трасою їдуть на війну наші хлопці? Цією доріженькою вони й повертаються з фронту. А ми їх зустрічаємо-проводжаємо закликами з білбордів про товари для мільйонерів. Чи потрібна захисникам України ця фальшива позолота?
Ось чиновний люд, урядовці, депутати декларують свої статки. Багато хто записав у деклараціях мільйони гривень, доларів, євро, золото й діаманти… Але мені не відомо, щоб хтось із товстосумів пожертвував власні кошти для виготовлення білбордів з портретами мужніх оборонців України.
Хто з них сьогодні вчинить так, як колись зробив хмельничанин Микола Миколайович Неживий — продасть власну автівку, купить спорядження і відправиться в окопи?
Ні, це не до сіятельної публіки питання. “Майбахи” чи яхти, приватні літаки на бойові чергування, на службу у бліндажах і траншеях, на свист культ і снарядів вони не міняють.
Словом, усе як завжди. Є справжнє, а є фальш. Є Герої, Лицарі, а є і трутні, моль. Все ж тішить, що доблесних воїнів, Лицарів значно більше! У нас простий народ – народ-воїн.
Слава Вам, Герої!
Леонід ФРОСЕВИЧ
