Як і чим боремося з путінською зброєю масового ураження
Президент Порошенко прогримів не гірше Трампа! Навiть ліпше. Він раптом, не очікуючи четвергового дощу, ввів нові антиросійські санкції: розширено список фізичних осіб, до якого увійшли журналісти, депутати Дурдуми, військові та судді.
Всього в чорних списках України тепер перебувають 1228 осіб і 468 компаній. «И это правильно», – мовив би я в стилі ще одного руйнівного Кунктатора!
Бо а la guerre comme à la guerre. Нема чого соромитися у виборі засобів проти агресора. Але не через це головний світовий агресор завив не гірше собаки Баскервілів! Не громадяни його хвилюють.
Найбільший резонанс у Росії отримали пункти указу про блокування російських соціальних мереж. Інтернет-провайдери зобов’язані заблокувати доступ до соціальних мереж “ВКонтакте” і “Одноклассники”, до сайту холдингу Mail.Ru Group, до якого входять ці соцмережі, і до “Яндексу”. Також санкції забороняють мовлення і передбачають блокування активів телеканалів РБК, “ТВ Центр”, ВГТРК, “НТВ Плюс”, ТНТ і “Зірка”.
Чому ж у Росії забилися в добре відпрацьованій істериці? «Звірина русофобія! Порушення прав! Ах, свобода слова! Ох, свобода вибору! Де демократія, хунта?! Ми ж попереджали світ!». Там обурені до глибини душі. Багато хто. Часом навіть щиро. І це у країні, відомій відсутністю взагалі будь-яких прав, де не дотримуються власних законів, де Роскомнадзор щодня блокує не по одному сайту – на його рахунку їх уже багато тисяч, в країні, де під виглядом реновації готують виселення мільйонів малозабезпечених москвичів за МКАД…
Чому ж Росія така схвильована? Це запитання мав би поставити собі відомий український блогер Олексій Заводюк. Не поставив. Дарма. Якщо б тільки в Росії хвилювалися, я б не переживав. Не бурчав. Не скиглив. Навпаки, задоволено посміхався б: все зроблено гарно. А може й вiрно. Що теж непогано.
Але в Україні також нарікають. І досить голосно. Обурення совків-підстарків, спадкових совків, ментальних цiлком зрозуміле – для них тільки й світла у вікні було, що російські канали. Недарма стали притчею во язицех жалюгідні ВК, «Одноклассники».
Але кажуть, що молодь, за якою майбутнє, не хоче злазити з голки «ВКонтакте»? Гм. Хто каже? Це далеко не факт. Так кажуть за молодь досвідчені і тому не соромливi російські метри, намагаючись із повністю контрольованого гебнею, вщент випаленого ресурсу зробити мало не прапор юної Росії. В реалі ж особливої активності з їхнього боку непомітно. Якщо не брати до уваги кремлеботiв.
Ось і мрiйний Заводюк ширяє у вiльному просторi: «Наш світ побудований на абсолютнiй свободi вибору. Це головна цінність цього світу. Навіть Бог не втручається в право людини вибирати. Якщо хтось вирішить кинутися зі скелі, Бог просто буде мовчки за цим спостерігати і не зробить нічого. Це право людини».
Зрозуміло, Олексій має рацію. Абстрактно. Взагалi. Однак нині Україна воює. З найнебезпечнішою, найпаскуднiшою і найстрашнiшою країною світу. Вона, маю на увазi неньку, навіть більш ніж Ізраїль, є форпостом і бастіоном західної цивілізації. А на війні як на війні. І я повністю підтримую рішення Порошенка.
Відзначаючи при цьому, що він запізнився з ним на три роки. Як і з блокадою окупованих районів. Як і з консервацією своєї фабрики в Липецьку. Як і з усім, що він робить. Він був поганим секретарем РНБОУ, це я пам’ятаю, коли ще жив в Українi, і вибачте, українські друзі, він не дуже привабливий президент.
У суто полiтичному розумiннi. Як парубок – так, щирий козак. Але цього вже мало. Шарм початку 2014-го давно згас, i це не дивно. Тодi не було вибору. Ось i вся наша «свобода волi», як кажуть наші зрадливi брати. Хоча вiн і намагається тримати ніс за вітром.
Так, дане рішення назріло, і наш чутливий флюгер нарештi вловив вітер. З великим запiзненням. Але чи це погано? Нi. Бо говорить про те, що в Україні таки є громадянське суспільство!
На відміну від Росії, де гряде реновація москвичів. Від чого я відчуваю почуття глибокого задоволення. Так їм і треба. Якщо вони не співчували мільйонам моїх земляків, змушених тікати від російських окупантів, навпаки, тріумфували: «Кримнаш!», то й мені важко знайти навiть у глибинi душі співчуття до них. Нехай пару мільйонів московитів виселять за МКАД, авось, хоч тоді щось дійде до цього лихого народу…
Але повернемося до наших цифрових баранів та овечок. Блокування соцмережей – хiба це не звiрине русофобство?! Невже немає якихось цивілізованіших засобів війни? Адже вона інформаційна.
Адже ми культуральнi. I наші старенькі однокласники образяться. (В мене вже сльози течуть.) А ця, як її, свобода слова? А право вибору?! Так питає i випитує у нас пан Заводюк…
Що я мушу вiдповiсти? Що русофобство повинно мати людське обличчя? Гм. З нашого берега все бачиться по-своєму. По-перше – нiякої надiї на Трампа. Це суто кремлівський проект. По-друге: біс із ними, з вашими і моїми однокласниками. Доля світу і цивілізації дорожче. І це не перебільшення. Це досвід.
Нам з Америки видніше. Якщо у Франції путінська «ди шлюкке» Ле Пен програла президентські вибори, то Штатам не так пощастило. У нас на шиї Трамп, лялька Путіна. І це дуже ускладнило майбутнє – ви хочете того ж? Люди, будьте пильні! Особливо в наш час, коли у російських геббельсів практично необмежені можливості.
Що стосується указу Порошенка, то права правами, але наркотики теж чомусь забороняють, чи не так? І зброю масового ураження намагаються обмежити.
До чого це я? А до того, що наступальну інформвійну, яку Путін веде проти Заходу, цілком можна і потрібно прирівнювати до зброї масового ураження.
“Сьогодні проти України з російської сторони працює в середньому близько 5 тисяч професійних тролів, і це може забезпечити пряме ураження до 36–100 мільйонів користувачів”, – пише один з українських кібербійців. Його цифри непогано узгоджуються з попередніми даними комітету Конгресу, який курирує розслідування втручання Росії в американські вибори: на цьому напрямку працювали понад тисячу кремлеботів. Якi давно не працюють у ВК. Бо їх перенацілили. Кмітливі росіяни перебралися в глобальний, перспективний і презентабельний «Фейсбук». Включаючи мідівську Марію Захарову і командира окупаційного російського батальйону карателів на Донбасі, де політруком-проституткою пiдмахує Прилєпін. Війна триває! Вона виходить на новий рiвень. Але «Фейсбук» Порошенку не по зубах. Доведеться нам самим давати собі раду. І чи не час писати статтю «ФБ і ФСБ»?..
Але якщо по суті справи, то я багато років пропрацював у медицині й добре пам’ятаю головне правило епідеміологів: карантин, панове, понад усе. Осередок епідемічної інфекції слід найсуворішим чином ізолювати. Це стандартна процедура.
Юрій КІРПІЧОВ, США (спеціально для “Українського репортера”)
Малюнок Олега СМАЛЯ
