Сьогодні день пам’яті людини, яка подарувала Україні безсмертну «Гуцулку Ксеню». І майже кожен українець хоча б раз у житті наспівував: «Гуцулко Ксеню, я тобі на трембіті лиш одній в цілім світі…»
Але мало хто знає, якою була доля автора цієї легендарної пісні. Його звали Ярослав Барнич. Композитор, диригент, скрипаль, педагог, січовий стрілець і людина, яка фактично створила модерну українську оперету.
Його життя було схоже на роман. Народився Барнич на Прикарпатті, у селі Балинці. Ще школярем організував власний оркестр і диригував «Наталкою Полтавкою». А згодом пішов до легіону Українських січових стрільців, де грав у військовому оркестрі та писав музику навіть під час війни.
Але справжнє безсмертя йому принесла одна пісня. «Гуцулка Ксеня». Пісня, яка пережила імперії, війни, цензуру, радянську систему і десятки поколінь.
Цікаво, що за найпоширенішою версією у Ксені був реальний прототип. Нею стала молода красуня Ксеня Клиновська, учениця Барнича зі Станіславова (тепер Івано-Франківськ), молодша за нього майже на 20 років. Кажуть, саме вона надихнула композитора на створення знаменитого танго.
У той час танго шалено підкорювало світ. І Барнич зробив те, що здавалося неймовірним: він створив українське танго, яке не поступалося європейським хітам. Пісня настільки швидко стала популярною, що згодом композитор написав цілу оперету «Гуцулка Ксеня». Її ставили у театрах, співали на концертах, а мелодія розлетілася далеко за межі України.
Є ще одна маловідома деталь. Після приходу радянської влади творчість Барнича фактично опинилася під забороною. Його ім’я намагалися викреслити з української культури. Ба більше — роками точилися суперечки про авторство «Гуцулки Ксені», а сам твір нерідко називали народною піснею або приписували іншим авторам. Лише згодом історики та дослідники відновили справедливість і довели, що автором легендарного твору був саме Ярослав Барнич.
Іронія долі в тому, що спочатку Барнича почали по-справжньому цінувати в українській діаспорі. Його музику берегли українці в Америці та Канаді, коли на Батьківщині про неї воліли мовчати. Але справжню музику неможливо заборонити. Минуло майже століття. Змінилися держави. Змінилися покоління. Змінилася сама Україна.
А «Гуцулка Ксеня» досі звучить на весіллях, фестивалях, концертах і родинних святах. Її переспівують сучасні гурти. За нею знімають фільми. Її знають навіть ті, хто ніколи не чув імені автора. І в цьому, мабуть, найбільша перемога Ярослава Барнича.
Бо справжній талант починається там, де твір стає частиною пам’яті народу.
Світла пам’ять людині, яка подарувала Україні одну з найвідоміших мелодій ХХ століття. А ви пам’ятаєте, коли вперше почули «Гуцулку Ксеню»?
