Якими скарбами, окрім Пекторалі, пишаємося
Маловідомі факти з історії української «Золотої комори».
Судова епопея із золотом в Амстердамі, за якою слідкували не лише фахівці й зацікавлені особи, але і звичайні українці, викликала неабиякий інтерес до теми скіфського золота. Як відомо, його безцінні зразки багато років зберігаються в нашому Музеї історичних коштовностей України і дивують увесь світ.
Але з чого почалася «Золота комора» і кому за її створення маємо завдячувати, знають далеко не всі. Про цікаві факти її заснування, пов’язані саме із золотом скіфів, розповіла «Українському репортеру» Любов Клочко – справжній знавець своєї справи, науковець музею, в якому вона працює вже 35 років.
Виявляється, біографія славнозвісного нині музею українських скарбів почалася з дивовижної золотої пластини, виявленої під час розкопок скіфського «царського» кургану (IVст. до н. е.) поблизу Мелітополя. Ця знаменна подія в українській археології сталася 1954 року, після довгої перерви у дослідженні усипальниць скіфської аристократії.
«У Мелітопольському кургані було знайдено близько чотирьох тисяч золотих прикрас, але особливе місце посідає накладка на горит – футляр для лука та стріл – велика золота пластина з рельєфними зображеннями на теми міфів про Ахілла. На цей час уже були відомі такі ж пластини, зроблені за однією матрицею – з курганів Чортомлик та Іллінецький.
Стосовно останнього, то речі з нього втрачені, а чортомлицьку обивку можна побачити лише в колекції Ермітажу», – розповідає Любов Степанівна і згадує слова Олексія Івановича Тереножкіна, який її і розкопав. «Боже мій, – говорив батько української скіфології, дивлячись на свою неймовірну знахідку, – лежить переді мною чертовенна, ермітажна річ!».
Але Ермітаж так і не дочекався золотої пластини, хоча за «усталеною традицією», як писав у листі його тогочасний директор Михайло Артамонов, цей рідкісний артефакт разом з іншими скарбами Мелітопольского кургану мав поповнити московську «особливу комору».
Та українські археологи на чолі з директором Інституту археології І. Г. Шовкоплясом, до яких приєдналися представники інтелігенції, вирішили дорогоцінний раритет не віддавати, а створити власну комору для золота, щоб зберігати вітчизняні скарби.
Вони звернулися до президента АН УРСР академіка Олександра Палладіна. Він підтримав українських вчених, і за його розпорядженням усі матеріали з Мелітопольського кургану передали до Державного історичного музею УРСР.
«Через деякий час співробітники Історичного музею запропонували підготувати виставку виробів із дорогоцінних металів. Золоті, срібні витвори різного часу, прикрашені коштовним камінням, емалями, розмістили у лекційній залі. Урядова комісія, яка відвідала виставку, дійшла висновку, що коштовностей достатньо для створення спеціального відділу Державного історичного музею – «Золотої комори». Офіційну постанову Ради Міністрів УРСР (№ 1300) затверджено 22 листопада 1963 року», – завершує свою розповідь пані Любов.
І хоча робота над створенням музею тривала ще не один рік, цю дату фахівці музею вважають днем його народження, а золота пластина стала в ньому експонатом № 1.
Нагадаємо, що у грудні 2016 року суд Амстердама вирішив: колекцію скіфського золота з кримських музеїв, яку експонували в музеї Алларда Пірсона, необхідно повернути Україні.
Марина ХОВРАХ
