Відлетів до Сивої ластівки

А які в нього душевні пісні, особливо про матір – “Сива ластівка, сиве сонечко…”! Це так говорили про Бориса Олійника прості українці.

Прощалися зі славним полтавчанином у клубі Кабміну. Біля будівлі людно. В натовпі зустрічаються відомі письменники, громадсько-політичні діячі, нинішні і колишні чиновники. Проте є багато зовсім незнайомих людей, з народу. До них і підійшла кореспондентка “Українського репортера”.

Ось чоловік і жінка. Це подружжя Микола та Ніни Ляпаненків з Полтави. Дізнавшись про смерть свого відомого в Україні і за її межами земляка, вони приїхали до Києва, щоб провести його в останню путь. На питання, ким був для них Борис Олійник, Микола Ляпаненко раптом починає читати вірші:

Там, де ми відбули,
Там, де наше відтьохкало літо,
Забіліли сніги, забіліли сніги….

– Книги Бориса Олійника лежать на столі в нашій кімнаті, – продовжує пані Ніна. Потім додає: ­ – А ви знаєте, що саме з ініціативи Бориса Ілліча за кошти очолюваного ним Фонду культури у Лубнах на Полтавщині, на Замур-Горі, було споруджено перший в Україні пам`ятник жертвам Голодомору. А тепер, бачте, Фонд культури, який створив і понад 30 років очолював Борис Олійник, якийсь не такий, можновладці хочуть інший створити, перекреслити все те, що він зробив, та у них на те цілого життя не вистачить.

– А які в нього душевні пісні, особливо про матір – “Сива ластівка, сиве сонечко…” , – підтримує дружину Микола Ляпаненко.

Звичайно, подружжя Ляпаненків знає, що Борис Олійник був переконаним комуністом, членом ЦК КПРС і ЦК КПУ, що він написав багато віршів, у яких прославляється комуністична ідеологія, але… жодним словом про це не прохопилися. Мабуть, тому, що було в цій людині щось таке, що стоїть над ідеологіями і переконаннями, над посадами, чинами, званнями — це любов до своєї землі України і життя її болями і бідами.

– Борис Олійник був одним із найперших шістдесятників, – говорить про свого побратима по перу поет Петро Перебийніс, – він дитиною пережив Другу світову війну і ніколи не сподівався, що на схилі літ переживе ще й нашу сучасну війну. По-різному склалася доля митців покоління Бориса Олійника. Одні відійшли від активного громадсько-політичного життя і займаються творчістю, інші ж, до яких належав і Олійник, працюють не лише в слові, а й активно займаються громадсько-політичною діяльністю.

Я не кажу про чини і посади, то все не важливе, головне справи — Фонд культури, який він створив і яким опікувався до кінця свого життя, люди, яким він допоміг. Та й у справи Спілки письменників він глибоко вникав. А яким Борис Олійник був поетом, які в нього пісні, особливо про матір. Я сам був свідком, як вони змушували пускати сльозу сильних, мужніх чоловіків.

Голова Ради ветеранів інформаційної сфери Володимир Прокопенко каже, що Борис Олійник умів чути людей, переймався їхніми турботами і болями. І ця турбота виявлялася не на словах, а на ділі.

Борис Ілліч по суті зупинив зведення промвузла в Каневі, що загрожувало усипальниці Тараса Шевченка, був одним із тих, хто заблокував будівництво атомної електростанції в Криму. А ще у 2012 році за гроші Фонду культури, які він збирав понад три роки, у парку Перемоги, що в Дніпровському районі Києва, було встановлено перший в Україні пам`ятник матері-вдові.

Поетеса Валентина Козак згадала, що Борис Олійник одним із перших побував у Чорнобильській зоні, виступив зі статтею про Чорнобильську трагедію в “Литературной газете” в Москві.

– Борис Ілліч брав активну участь в уроках пам`яті Чорнобиля “Молюсь за Україну”, – розповідає пані Валентина, – а ще він активно підтримував організований Київською організацією Національної спілки письменників України фестиваль “Київська весна”,  де й сам читав вірші.

Його поезія черпає свої витоки з фольклору, а тому вона така мудра і справжня. Запам`ятався мені Борис Олійник ще й тим, що вшановував пам`ять старших колег — видатних письменників Олеся Гончара, Павла Загребельного, Андрія Малишка.

Поетеса Леся Мудрак належить до значно молодшого покоління письменників, проте вважає, що Борис Олійник – “це ціла епоха як для старших людей, так і для молодих. Можна засуджувати його за певні політичні переконання, за позицію, проте, безсумнівно, його творчість залишиться у віках і буде актуальною в усі часи. Крім того, Борис Ілліч активно працював з молоддю. І я пишаюся тим, що була з ним знайома, прислухалася до його мудрих порад”.

Серед тих, хто прийшов провести в останню путь великого поета, була людина із зовсім іншими, аніж у Бориса Олійника, політичними поглядами — це Герой України, політик, в`язень радянських таборів Степан Хмара. Але…

Він тепло, із щирою симпатією говорив про політичного опонента. Виявляється, Степан Ількович був знайомий з Борисом Іллічем ще з 1979 року, їм доводилося працювати разом у Верховній Раді України і попри те, що були вони в різних фракціях, знаходили спільну мову.

– Борис Олійник був порядною людиною і великим поетом, – наголошує Степан Хмара.

Мабуть, ця порядність і об`єднує людей різних поколінь, різних політичних поглядів, різних уподобань. І хотілося б, щоб вона не відлетіла разом з Борисом Олійником до його Сивої ластівки, а навіки залишалася з нами — з нинішніми і прийдешніми поколіннями українців.

Більше фотографій тут 

Алла ТОПЧІЙ

Фото Кирила ХМІЛЬОВА

Алла ТОПЧІЙ

Журналіст “Українського репортера”


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.