Вріжемо по субсидіях абонплатою на тепло!
Влада не припиняє спроб скоротити видатки на субсидування оплати комуналки з роздутими до космічного рівня тарифами.
Такі наміри вона прикриває начебто вимогами МВФ. Дійсно, у Меморандумі з МВФ уряд України бере на себе таке зобов’язання. Абонплата на комуналку є зручним інструментом для скорочення витрат на субсидії, оскільки на абонплату не поширюється субсидування і на неї можна списати втрати.
Нещодавня спроба влади та олігархів руками Нацкомісії з регулювання енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) ввести абонплату на газ провалилася через бурхливу реакцію у суспільстві та ЗМІ. Та від планів запровадити абонплату на теплопостачання поки ніхто офіційно не відмовлявся. Але ж абонплата на газ – то дрібниця порівняно із абонплатою на тепло, яка буде значно вищою.
До чого тут МВФ?
Для введення абонплати наводяться різного роду обґрунтування, як от Третій енергетичний пакет та асоціація з ЄС, але головне місце посідає МВФ.
Виникає закономірне питання: який стосунок МВФ має до абонплати?
Попередній уряд Яценюка запевняв, що величезне підвищення тарифів є вимогою МВФ для отримання кредитів, без яких Україна збанкрутує. Але МВФ цікавила збалансованість державних фінансів. Та їх можна збалансувати у різний спосіб, наприклад, шляхом повернення в Україну капіталів, виведених в офшори, вкладених у зарубіжну нерухомість, об’єкти статусного споживання тощо.
Але влада обрала шлях радикального підвищення тарифів на комуналку. Цей спосіб був запропонований урядом України фонду, який, по суті, не бачить різниці у тому, як саме будуть фінанси збалансовані, аби лише це відбулося. Підвищення тарифів як зобов’язання уряду було відображено у відповідних документах, хоча спочатку МВФ саме такої вимоги не висував.
Подібна ситуація має місце, коли МВФ вимагає скоротити видатки на субсидії. Їх можна скоротити, знизивши тарифи, оскільки відпускна ціна на газ вітчизняного видобутку є грабіжницькою, а сам вітчизняний газ покриває близько 85% споживання комунальним сектором. Але влада в черговий раз вирішила перекласти увесь тягар на громадян. Тому уряд неухильно скорочує соціальні норми, на які нараховуються субсидії, маніпулює липовим зростанням мінімалки, просто вишукує приводи, аби не призначати субсидій, а тепер починаються і «фокуси» з абонплатою.
Що це таке, і до чого воно веде
Відтак, уряд зобов’язався перед МВФ з 1 серпня 2017 р. увести для споживачів теплової енергії абонплату за підключення до послуг централізованого опалення. Ця сума буде сплачуватися окремо від власне плати за тепло та буде відокремленою від кінцевої вартості послуг теплокомуненерго. Таким чином, плата за тепло складатиметься із двох частин: власне плати за кількість спожитого тепла в опалювальний період, а також плати за те, що будинок підключений до послуги централізованого опалення. Друга складова буде нараховуватися щомісячно протягом усього року.
Розділення є вимогою Третього енергетичного пакету Євросоюзу, тобто нормативу ЄС у галузі енергетики, до виконання якого Україна приєдналася добровільно, правда, незрозуміло, навіщо. Але Третій енергопакет передбачає також розділення функцій виробництва (видобутку) енергоресурсів, їх транспортування та продаж кінцевому споживачу. Розділяти ці три функції поки що ніхто не збирається, це навряд чи можливо і потрібно, але плату поспішають розділити через корисні мотиви.
Формально нічого начебто не змінюється, оскільки і зараз споживачі сплачують за поставку теплоносія, а також утримання, модернізацію, ремонт та технічне обслуговування теплових мереж та генеруючих потужностей. Але зараз витрати входять до складу тарифу. Питання лише у тому, якою є питома вага цих витрат.
А тут – таємниця за сімома печатками. Чиновники та постачальники послуг можуть скільки завгодно говорити про економічну обґрунтованість тарифів, а також про те, наскільки тариф відшкодовує якісь реальні витрати на виробництво та постачання послуг, зокрема теплопостачання, яке, як і гаряче водопостачання, є самим дорогим, непрозорим та грабіжницьким видом комунальних послуг. Насправді ж структура тарифів та видатки по статтях багато років лишаються закритими не лише для споживачів, але й для фахівців. Наприклад, вважається, що у столиці вартість транспортування та постачання складає 9% від тарифу на теплопостачання. Наскільки це відповідає дійсності – сказати важко, тому що закрита процедура встановлення тарифів у НКРЕКП не дозволяє отримати реальних цифр, не кажучи вже про те, що у НКРЕКП тарифи встановлюються на підставі даних, які надає постачальник послуг, а перевірити їхню об’єктивність ніхто до пуття не може і, головне, не хоче, адже корупцію ніхто не скасовував.
До того ж є такий параметр, як втрати тепла під час його постачання споживачеві. Якими є ці втрати – здебільшого ніхто достеменно не знає. У кожному окремому випадку вони закладаються під час встановлення тарифів у НКРЕКП для кожного постачальника індивідуально, можна навіть сказати – «інтимно». Зрозуміло, що це відкриває широкі можливості для корупції та зловживань. Наприклад, вважається, що у столичному тарифі на теплопостачання втрати складають 16–17%. Але, за деякими даними, у регіонах питома вага втрат у вартості тепла доходить до 40% і більше.
У столиці має місце хоча б видимість відкритості, але і тут багато зловживань. Що ж тоді казати про регіони?! До того ж у столиці та інших містах із переважною багатоповерховою забудовою витрати на власне постачання тепла та інші комунальні послуги є суттєво нижчими через високу концентрацію споживачів.
Втрати споживач оплачує зі своєї кишені як складову тарифу, куди вони закладаються фактично як виробничі витрати. Формально є нормативи, що встановлюють граничний відсоток втрат по відношенню до витрат на виробництва та/або тариф. Але є витрати на виробництво – це окрема «пісня», в якій можна «наспівати» багато чого. Той, хто має певний досвід складання кошторисів вартості товарів та послуг, знає, що при формуванні тарифу на будь-яку послугу, надто на таку «непросту», як теплопостачання, можна вписати багато чого «смачного».
Майбутню вартість абонплати на тепло різні фахівці називають різну, знову ж таки через закритість та непрозорість формування тарифів. Але якщо резюмувати такі пророкування, то абонплата може коливатися від 100 до кількох сотень гривень на місяць, до яких в опалювальний сезон додасться вартість власне опалення. Очевидно, що у масштабах країни це виллється у колосальну суму.
Зараз включені у тарифи витрати на постачання та втрати тепла оплачуються не лише споживачами, але і державою у складі субсидій.
Але якщо встановити абонплату та ввести в неї не лише витрати на постачання, але і втрати тепла, що постачальники обов’язково робитимуть за допомогою «ручної» НКРЕКП, то виникне суттєва економія на субсидіях, оскільки, повторимо, абонплата субсидіями не покривається. Найбільш боляче це вдарить по мешканцях тих будинків, у яких немає обліку спожитого тепла і його оплата провадиться «по квадратних метрах». Утім, останній опалювальний сезон показав, що навіть у Києві, де 80% будинків обладнані приладами обліку, зловживання процвітають.
А субсидії все ріжуть і ріжуть…
Той факт, що влада має наміри усіляко економити на субсидіях, а галас довкола абонплати здійнявся останнім часом недаремно, підтверджується хоча б тим самим Меморандумом з МВФ.
У бюджеті на цей рік на субсидії закладено 51 млрд грн. Цю суму влада має намір скоротити принаймні на 4 мільярди саме за рахунок зниження так званих соціальних норм споживання, введення абонплати тощо.
Про це прямо так і сказано у Меморандумі з МВФ: «До кінця липня 2017 р. ми переглянемо інші параметри системи комунальних субсидій домогосподарствам для покращення адресності, відкоригуємо соціальні норми у непікові місяці та під час опалювального сезону… Ці зміни наберуть чинності з 1 травня 2017 р. Таким чином, це дозволить обмежити витрати на субсидії на 47 млрд грн.».
Вже сьогодні Кабмін прийняв рішення скоротити норми споживання газу, тепла та електроенергіі на опалення з 1 травня. У минулому опалювальному сезоні субсидія покривала 330 кубів газу на опалення помешкання площею 60 квадратів, але уже в наступному сезоні субсидію будуть нараховувати лише на 300 кубів. Якщо продовжувати спалювати 330 кубів, то прийдеться 30 кубів газу оплачувати без субсидії, що, згідно з діючим тарифом на газ, складатиме 2014 грн.
У квартирі такої ж площі з централізованим опаленням субсидія буде покривати, замість 3,28, усього 2,5 Гкал тепла. Якщо не скоротити споживання, то за 0,7 Гкал доведеться платити без субсидій, що обійдеться у значну суму.
Але проблема у тому, що у переважній більшості багатоповерхових будинків мешканці не мають можливості регулювати споживання тепла та вести індивідуальний облік, аби вписатися у (анти)соціальні нормі, які влада неухильно зрізає.
До речі, експерт у сфері ЖКГ Олександр Сергієнко у ЗМІ висловився про те, що у Польщі, Словаччині та навіть Росії вже використовують невеликі та недорогі прилади обліку і регулювання споживання тепла, які можна встановлювати на кожній батареї опалювання. А в Україні такі прилади навіть не сертифікують! Як кажуть, no comments!
* * *
Особливо цинічним є той факт, що, вводячи різного роду новомодні «європейські штучки» на зразок розділення тарифів на абонплату та оплату тепла, ні влада, ні постачальники анітрохи не морочаться докорінною модернізацією інфраструктури з метою суттєвого скорочення втрат та видатків на експлуатацію.
Олександр КАРПЕЦЬ
