Не хочеться торкатися негативних наслідків політичної кризи, спричиненої звільненням Федорова з посади міністра оборони, – вони очевидні, тому краще напишу про канадські флотські справи.
У 2016 році в монреальській газеті вийшла моя стаття «Канада будує новий флот» – про амбітну програму уряду Трюдо Canadian Surface Combatant (CSC), найграндіознішу в історії країни. Передбачалося будівництво 28 кораблів для ВМС та берегової охорони для того, щоб протягом 20-30 років оновити їхній склад.
На стапелях верфей Галіфакса повинні були побудувати 21 бойовий корабель на суму 25 млрд., а у Ванкувері – cім суден забезпечення великої водотоннажності для ВМС, науково-дослідні судна і криголам для берегової охорони на 8 млрд. Збиралися також укласти контракти на 2 млрд. на будівництво 116 малих суден. Дешевше було замовити кораблі за кордоном, але такий варіант навіть не розглядався. Гроші хотіли вкласти у розвиток власної бази кораблебудування, щоб забезпечити від 10 до 15 тисяч робочих місць та виробничо-технологічний доробок на майбутнє. Планувалося, що понад 15 кораблів для Арктики та берегової охорони буде побудовано вже на початку 20-х років, а перші великі кораблі очікуються у їхній середині.
Минуло десять років, настала середина 20-х, що зроблено? На жаль, приводів для гордості мало. Не цікавився патрульними кораблями, але головний фрегат класу Рівер (River-class destroyer, за основу взятий британський проект фрегатів типу 26 компанії BAE Systems) сильно затримується. «Рівери» (тепер планується побудувати 15 кораблів) мали замінити старі фрегати типу «Галіфакс» та есмінці типу «Ірокез». Первісток отримав ім’я HMCS Fraser, і його офіційна закладка кіля відбулася 12 червня 2026 року. Здачу «Фрейзера» заплановано на початок 2030-х років, а весь проект продовжили до 2050 року.
Сподіваюся, уряд Карні підштовхне програму (її розширили і вартість зросла до приблизно 56–60 мільярдів канадських доларів), але якщо вам здалося легке глузування в назві статті, то воно не здалося.
Насмішкувате корабляцьке
Це слівце з жаргону греків Приазов’я врізалося в пам’ять ще з дитячих років, з 50-х. Так говорили в «трьох грецьких країнах – Єнісоль, Богатир і Сартана»: «Ми не мараки, але любимо корабляцькі пісні». Майже 300 років минуло з першого виселення греків з Криму, а вони так і не освоїли російську мову. Чому? Адже греки з античних часів відомі лінгвістичними здібностями, мають вроджений дар до мов. Тому що росіян по сусідству було мало, ці землі століттями були Диким Полем, а після ліквідації татарської загрози заселялися переважно українцями. Що означає «з першого виселення»? Те, що їх було дві.
Огляд від ШІ:
1. Переселення 1778–1779 років (Кримський екзіл)
Причина: За наказом Катерини II та під керівництвом митрополита Ігнатія з Кримського ханства у Приазов’ї вивели християнське населення. Російська імперія послаблювала економіку ханства та рятувала єдиновірців.
Масштаб: Переселили понад 31 тисячу осіб, у тому числі близько 14,5 тисячі греків.
Підсумок: Люди заснували місто Маріуполь та десятки сіл у Приазов’ї. По дорозі та на новому місці від хвороб та голоду загинула значна частина переселенців.
2. Депортація 1944 року
Причина: Постанова ДКО СРСР та звинувачення греків (поряд з болгарами та вірменами) у нібито масовому співробітництві з німецькими окупантами у роки Великої Вітчизняної війни.
Основна хвиля пройшла в червні 1944 року, відразу після звільнення півострова.
Масштаб: Із Криму депортували понад 15 тисяч греків.
Після цього термінологічного пояснення можна перейти до теми.
Електричні пороми
Можливо, у цивільному суднобудуванні справи йдуть краще? Місцями. Так, розвивається електрифікація водного сполучення і зрозуміло почалася вона з поромів. 70% поромних суден, замовлених по всьому світу у травні 2025 року, були або електричними, або гібридними, зараз ця цифра може бути ще вищою. Вони ідеально підходять для цього, і вперше я дізнався про акумуляторні пороми, беручи участь у великому датсько-голландському проекті STRO (Sound Toll Registers Online) зі створення загальнодоступної бази даних митних записів Зунда.
Річ у тому, що митниця, яка багато століть збирала мито за прохід через Зунд, розташовувалася в датському Хельсінгері-Ельсинорі (знайома назва, правда?), у найвужчому місці протоки Зунд. Навпроти на шведському березі стоїть Хельсінгборг і між ними лише 4 з невеликим милі. Цитую свою книгу «Мати всієї комерції»:
«Між Хельсінгером та Хельсінгборгом здавна діє поромна переправа, нині її обслуговують пороми компанії «HH Ferries». Найбільші – “Tycho Brahe” і “Aurora” – беруть на борт до 240 автомобілів і 1250 пасажирів, до того ж шведсько-швейцарський концерн ABB, відомий гвинторульовими колонками Azipod, поставив на них по блоку акумуляторних батарей потужністю 4,16 МВт – це приблизно 5 тисяч автобатарей (данi 2022 року).»
Слід додати, що підключення роз’ємів для заряджання батарей у цих портах хотіли автоматизувати: з порома мала висуватися роботизована рука і вставляти роз’єм. Але система виявилася ненадійною у погану погоду. Не знаю, чим там справа скінчилася. Ну а в Китаї на акумуляторах давно ходять не тільки пороми, а й транспортні судна Янцзи. У 2021 році пором “Marilyn Bell”, що курсує до аеропорту Біллі Бішоп у Торонто (відстань 121 метр), став першим у Канаді поромом на літій-іонних батареях, що працює в режимі вільного плавання.
Неважко знайти зображення концепт-арту одного з двох нових повністю електричних поромів (моделі Lady of the Quays або Toronto Islander), що будуються для поромної переправи на острови Торонто. Це перші нові судна для флоту Toronto Island Ferries за понад 60 років. Вони коштуватимуть $92 млн., курсуватимуть на 1,5 км в один бік, перевозячи до 1300 пасажирів кожен (один із них також зможе перевозити до 14 автомобілів). Судна спроектовані квебекською компанією Concept Naval і будуються на верфі Damen у Румунії. Початок роботи на маршруті запланований на період з кінця 2026 до 2027 року.
Авіаносець «Авакум»
Як бачимо, Канада аж ніяк не значиться в лідерах суднобудування, але були часи, коли в Монреалі поплив другий у світі пароплав після фултонівського і будували підводні човни. Більше того, якось Канада брала участь у проекті абсолютно приголомшливого, можна сказати фантастичного авіаносця – і за задумом, і за розмірами! На одному з її озер випробовувався зразок цього приголомшливого корабля.
Думаю, ви знаєте, що Канада не славиться авіаносцями?! Її флот мав три легкі авіаносці британської будівлі, але в 1970 році відмовився від палубної авіації через високі витрати і відсутність імперських амбіцій. Нині авіаносців Канада не має і не чути про плани завести їх. Проте взимку 1942–1943 років на озері Патриція в Канаді (національний парк Джаспер, Альберта) було таємно збудовано масштабний прототип «Аввакума» (Habakkuk).
Його довжина становила 18 метрів, а вага – близько 1100 тонн. Маленька холодильна установка потужністю лише в одну кінську силу успішно підтримувала прототип у замороженому стані навіть спекотним канадським літом. Конструкція довела свою міцність. Чому це треба було доводити? Тому що корабель був крижаним!
У 1942 році Англія перебувала у критичному становищі через дії німецьких підводних човнів в Атлантиці. Дійшло до того, що через гострий дефіцит металу пішли в переплавку старовинні гармати, що прикрашали площі та сквери міст, і навіть огорожі королівських палаців фігурного лиття! З підводними човнами боролися літаки, але в самому центрі океану існувала так звана Mid-Atlantic gap, «атлантичний пролом» — зона, куди не могли долетіти протичовнові літаки берегового базування.
Втім, про ідею журналіста Джеффрі Пайка (Geoffrey Pyke), про його міцний як бетон пайкерит (заморожену суміш води і деревної пульпи) і про гігантський, на два мільйони тонн авіаносця з пайкериту ви можете самі прочитати у Вікіпедії – стаття «Проект Хаббакук». Рекомендую – найцікавіше читання!
Юрій КІРПІЧОВ, публіцист, письменник, США
