«Ну що б, здавалося, слова… Слова та голос — більш нічого. А серце б’ється — ожива, Як їх почує!..» У Міжнародний день рідної мови ці поетичні рядки Великого Кобзаря звучали з особливим душевним щемом, спонукаючи до роздумів щодо основоположного та фунадаментального – нашого невмирущого та вічно живого джерела. І цим джерелом є українська мова.
Саме до свята мови київська «Просвіта» у Центральному будинку офіцерів ЗСУ провела розкішний захід «Поетичний млин», організаторами якого стали письменниця, доктор наук Ольга Ходацька, Народний артист України Кирило Стеценко, завідувачка бібліотеки Центрального будинку офіцерів ЗСУ Тетяна Алісова.
Мистецький захід модерувала Ольга Ходацька.
Це було добрих чотири години цікавих, змістовних виступів, яскравих пісень, чарівних поезій. І не тільки… Театральна режисерка, Заслужена артистка України Людмила Колосович дуже гарно зіграла фрагмент моновистави «Маруся Чурай» за історичним поетичним романом Ліни Костенко.
А ось Анжеліка Корнієнко, каліграфиня, волонтерка, співзасновниця громадської ініціативи #інфоВАРТА, керівниця проєкту «Рутенія. Графіка української мови» запропонувала усім по новому подивитися на… абетку. Вона зупинилася у виступі на глибокій символіці та традиціях прадавнього письма українців, розвінчуючи ворожі міфи щодо меншовартості нашого культурного коду.
Як відомо, Анжеліка Корнієнко прагне популяризувати каліграфію не лише як художню практику, а й як важливу частину національної ідентичності. Вона із захопленням ознайомила присутніх з доробком легендарного українського шрифтового дизайнера Василя Чебаника, автора стилю «Рутенія», який повертає українській абетці історичну автентичність. Виступ Анжеліки Корнієнко доповнив також важливими фактами її соратник Назар Воля.
У багатьох виступах учасники наголошували, що просвітництво нині є ключовим завданням суспільства, держави. «Мова – наш головний духовний форпост. Нація – це земля, люди і дух. А основою національного духе завжди є мова…», – наголосив на початку зустрічі Народний артист України Кирило Стеценко. Він нагадав, що цьогоріч «Просвіта» відзначає 120 років від дня заснування. Просвітяни завжди були на передньому краї боротьби за національну ідентичність, за формування української нації.
З певною стурбованістю за культурно-мовну ситуацію в Україні звернувся до присутніх перший заступник голови Всеукраїнського товариства Просвіта», академік Георгій Філіпчук.
Він просить не забувати, що наші вороги, наприклад махровий україноненависник Затулін проповідують стратегію вічної екзистенційної війни з Україною, заявляючи, що на українській території «пануватимуть» тільки російська мова, тільки гундяєвська церква. Ці хижі наміри закладені в нутро кожного жителя тамтешніх боліт.
Тому Філіпчук наголошує: «Сьогодні сказати: «Геть від Москви!», як це колись виголосив письменник Микола Хвильовий, зовсім мало. – Треба узяти за правило: «Геть Москву з усіх сфер життєдіяльності української нації, держави, з нашого національного простору: з мистецького, освітнього, інформаційного, теологічного, церковного, книговидавничого!». Якщо не зуміємо себе захистити і зберегти, нас не вбереже ніхто».
Професор Філіпчук також процитував видатного філософа, мислителя Григорія Сковороду: «Рiки стiкають, потоки висихають, струмки зникають, тiльки джерело вiчно дихає випаруваннями, оживляє i прохолоджує. Одне джерело люблю».
А джерело, ще раз підкреслимо, це мова. І воно – глибинне, сокровенне, має бути вічно з нами.
Сказано було Філіпчуком й про гостру проблему: «Лише дітей шкільного віку за межами України сьогодні перебуває 2 мільйони 100 тисяч. Вони – за межами материзни. Що треба було б робити нам усім? Створити величезний український сайт світового масштабу, який би вчив би дітей української мови та літератури, історії, інших освітніх предметів». Цю ініціативу мала б узяти на себе держава. А чому ж так довго запрягає?
Ще процитуємо Філіпчука: «Коли ми кажемо сьогодні про європеїзм, що маємо бути в колі цивілізованих націй, конкурентноздатними, то я запитую (і себе передовсім): на кого ми орієнтуємося? Наприклад, американська книжка – це 20 відсотків у світовому виробництві книг, китайська – 28 відсотків. Отже дві країни виготовляють половину книжкової продукції світу. В Україні – 0,5 книги на людину (і це разом з підручниками)! У Польщі – 10-12 книжок на людину».
Коли нарешті книговидання у країні дихатиме на повні груди?
Як не погодитися зі словами Ольги Ходацької, що у виступі професора Філіпчука – «весь біль нашої України».
Відома поетеса Ірина Родченко також торкнулася головної теми заходу: «Мова – це душа кожної національності, її оберіг, її молитва, її живильна криниця. З нашої рідної, найкращої і найдорожчої мови ми черпаємо сили для духовного здоров’я. Маємо свято і трепетно берегти цей унікальний дар, примножувати його і любити».
Восьмикласниця Маргарита, онука Ольги Ходацької, щиро та емоційно прочитала знаменитий вірш поета Віктора Баранова про українців. Зала тепло аплодувала.
Заслужена артистка України, письменниця, радіоведуча Лариса Недін зупинилася на проблемі – багато хто, особливо серед людей бізнесу, не бажає розмовляти українською. Адже нині є безліч можливостей опанувати рідну мову.
«Господи, воскреси мій народ в ріднім Слові! Щоб світи прозрівали, щоб не блукали забродами, щоб не їхали в найми в далекі світи, щоб не співали чужих пісень, щоб не танцювали під чужу дудку, щоб не стали чужинцями на рідній землі», – промовила Лариса Недін.
Письменниця, журналістка Галина Дацюк цікаво розповіла про відому просвітительку, громадську діячку Софію Русову.
Ми пишаємося, що і сьогодні дуже багато українців йдуть до міст та сіл з високою просвітницькою місією. Так, соліст Національної заслуженої капели бандуристів імені Георгія Майбороди, волонтер Андрій Міцай з моновиставою «Свою Україну любіть» відвідав багато регіонів країни. Нині ж митець виконав дві композиції: «Кленова балада», «Тарасова дума».
Під час «Поетичного млина» защораз йшлося про книги. Про творчі здобутки розповіла авторка культурно-історичного проєкту «Живі історії війни» Ольга Фещенко. У її книгах – розповіді жителів Бородянської громади про російську окупацію.
Дуже сподобалися учасникам зустрічі пісні «Українка», «Переможна вишиванка» у виконанні Заслуженої артистки естрадного мистецтва України Тетяни Мирошниченко, вірші поетес Лесі Пронь, Ольги Киці. Змістовним був виступ директорки Будинку письменників Ніни Шаварської.
Заслужений журналіст України Сергій Комісаров емоційно говорив про те, що окупанти не перервали свою геноцидну лінію щодо України. Водночас він твердо переконаний: «Ці нелюди нас ніколи не зламають». Комісаров з великою теплотою розмірковував про українців, які боронять країну як на фронті, так і в тилу, хто не поїхав за тридев’ять земель подалі від війни. Каже, що «українці є абсолютно незламною нацією».
Теплими оплесками присутні зустріли пісню «Чом не радуєш осене» у виконанні композитора і музиканта Ігоря Якубовського на слова Ольги Ходацької.
Згадуючи геніальну поетесу Лесю Українку, прозвучала її пісня «Contra spem spero!» (Без надії сподіваюсь!), яку заспівав під гітару Якубовський.
Популярний актор, виконавець власних пісень (Словоспів), захисник України Дмитро Лінартович виконав свої твори: «Котиться по полю м’яч» та «По килиму зеленому». Усі в залі були зворушені майстерністю Лінартовича, емоційністю митця, глибокою та яскравою образністю Словоспіву. Тому й лунало: «Браво!».
Журналістка Манана Абашидзе розмірковувала про те, що суспільство, як і держава, має піклуватися про підростаюче покоління, аби діти виростали свідомими громадянами. Вона подякувала усім, хто утверджує Україну, сприяє розквіту української мови, оберігає її.
Цікавою була розповідь і директорки книжкового видавництва «Макрос» Валентини Федоренко, яка долучилася до проєкту повернення в Україну імені славного сина – Павла Штепи. Він все своє життя віддав служінню Україні, хоча й емігрував до Канади. У видавництві перевидано фундаментальну книгу Павла Штепи «Московство». Це сталося завдяки ініціатору перевидання Ігорю Шмигіну, директору Благодійного фонду «Ми допомагаємо Україні», військовому, засновнику міжнародної премії імені Павла Штепи.
«Ось тут, у вашій спільноті «Просвіти» живе душа України», – висловила слушну думку Валентина Федоренко, звертаючись до організаторів заходу.
Справді, це так.
Світлана Фросевич, Леонід Фросевич
