Таке рішення прийняла Київрада.
Вадим Дмитрович написав більше тисячі пісень. Їх добре знають мільйони людей! Це і «Кришталеві чаші», і «Хай щастить вам, люди добрі», і «Родина», і «Білі нарциси», і «Берег любові»… Перша поетична збірка Крищенка вийшла у далекому 1963 році.
В розмові з кореспондентами «Українського репортера» Леонідом та Світланою Фросевич Вадим Дмитрович розповів:
-Я народився в студентському гуртожитку вчительського інституту, в Житомирі, 1935 року. Батьки були вчителями. В родині ми завжди розмовляли українською. І цей ген належності до українства у мене пробудився, як не дивно, в університеті, бо там були різні студенти. Водночас деяких виключили зі студентських лав, інших – посадили. Десь тоді й зародилося в моїй душі: а чого я такий боязкий? Українців же мільйони! Чому все «цікаве» забирається до Москви? Це «оселилося» в моїй душі і так супроводжувало мене… Вже будучи письменником, я чи не єдиний, хто у своїй пісенній, літературній творчості не написав жодного вірша російською мовою. Одного разу мені зателефонували з проханням перекласти знану пісню «Родина» («Родина-родина, від батька до сина…») російською, обіцяли щедро заплатити. Відмовився, сказав, що «не вмію»… Глибоко переконаний: де розмовляють російською – там немає місця українській мові. Мене дуже дратувало, що панує якась українська пригніченість. Можливо, пам’ятаєте, колись учителям російської мови держава доплачувала до зарплати. Київ говорив майже російською. Приїжджали з села люди, і дітей віддавали до російських шкіл. Тому що, як пояснювали, із цією «селянською мовою» до інститут не вступиш. Або таке: за два роки служби в армії хлопець розмовляв уже або суржиком, або переходив на російську. Відбувалася тотальна, дуже спланована, страшна русифікація. Глибоко переконаний: де розмовляють російською – там немає місця українській мові. Здавалося б, сьогодні приклад має показувати Київ, але… Хоча зрушення у цьому плані є. Мати свою мову – отже, мати свою націю. Про це я написав багато пісень. Цій творчості віддав довгі роки свого життя. Скажу вам відверто: всі, навіть найбільші поети, дуже хочуть, щоб бодай один їхній вірш став піснею. Бо вище пісні – лише молитва. Але, мабуть, пісня йде поруч із молитвою.

На запитання про столицю України поет відповів так:
-Київ завжди був і є дорогим моєму серцю містом. Коли в далекому 1953 році я приїхав до Києва, він зачарував мене цвітом каштанів, своєю аурою, це місто – як райське… Хоча ще тоді не повністю було відбудовано Хрещатик, ми, студенти, ходили розбирати деякі руїни… Але мені видався вже тоді Київ цікавим, благодатним містом. Пригадую, як у молоді роки ми весь час ходили на Володимирську гірку, як казали, «на лови дівчат». Тоді ще там, де нині Український дім, був кінотеатр. Я дуже довго холостякував, до 32 років, і як вільний чоловік, дуже любив прогулянки Києвом. Пам’ятаю Деміївку, на той час зовсім неосвоєну. Навпроти ВДНГ були городи, і нам якось наділили кілька соток. І навіщо мені той город, стриміло в голові. Шкода, що сьогодні Київ перетворюється на такий собі мегаполіс. Подібне можна побачити і в Англії, і в Америці. Може, це веління часу. Хтозна. Але мені хотілося б, щоб Київ зберіг своє древнє обличчя. Мені хотілося б, щоб більш ощадливо, поблажливо ставилися до давнішніх будинків, займалися їх реставрацією, адже старий Київ – це також пам’ятка.

Що бажає сьогодні українцям Вадим Крищенко?
– Дорогі мої! Ми переживаємо важкий період. Нас вороги хочуть спопелити. Але ми вже не ті, щоб піддатися. Ми були, є і будемо, але Україну вже ніхто не закреслить на мапі, вже ніхто не скаже, що вас нема, що вас росія придумала. Я хочу, щоб ви повірили в себе, щоб знали, що кожен із вас – частина України. І Україна буде, якщо вона – у вашому серці. Якщо всі відчуємо, що ми – українці, то обов’язково станемо великою європейською державою, будемо пишатися, що живемо в Богом благословенній країні.
Повне інтерв’ю з Вадимом Дмитровичем Крищенком читайте за посиланням: Поет Вадим Крищенко: «Українці, будьмо дужі та єдині!» (+відео)
***
Щиро вітаємо, дорогий Вадиме Дмитровичу, з присвоєнням високого звання! Дай Боже Вам здоров’ячка! Вашою творчістю десятиліттями захоплюються мільйони українців, в тому числі кияни, багато Ваших пісень-шедеврів давно вже стали як народні, що свідчить про особливу любов до Вашого геніального слова! Тішимося, що Ви стали Почесним громадянином Києва!
Фото на головній сторінці Миколи Палітри.
ВІДЕО
