У Музеї книги і друкарства України відбулася презентація книжки «27 днів між життям і смертю. Воєнні злочини російських окупантів у селі Ягідному».
Авторів книжки – журналістів Світлану та Леоніда Фросевичів – запросили сюди в рамках XVI Міжнародної науково-практичної конференції з нагоди Дня української писемності та мови. Модерувала захід докторка історичних наук, провідна наукова співробітниця музею Світлана Кагамлик.
У затишній залі, яка «пам’ятає» ще давнішній процес друкарства, виготовлення книжкових реліквій зібралися науковці, фахівці провідних музеїв, бібліотек, журналісти, письменники.
Звичайно, про звірства рашистів у Ягідному багато хто чув. Адже новини про жорстокість окупантів ще у 2022 році облетіли весь світ завдяки американському журналу «Time». На шпальтах видання розмістили світлину із ягіднянського «підвалу смерті», зроблену мешканкою Ягідного Ольгою Меняйло, яка разом з односельцями на довгих 27 днів стала заручницею рашистів.
Упродовж трьох років у Ягідному побували президенти та прем’єри низки країн, іноземні політики, міністри. Вони на власні очі побачили цей «підвал смерті», почули розповіді свідків, потерпілих від рук російських катів.
Російські солдати увірвалися у Ягідне, що неподалік Чернігова, 3 березня 2022-го. Того дня люди поховалися від лихих чужинців хто де, здебільшого у погребах. А ті кинулися шукати селян, вибивати двері, трощити все, палити автомобілі. Упродовж кількох днів загарбники виловлювали цивільних по всіх сільських закуттях, під дулами автоматів виводили наляканих мешканців з їхніх дворів, перед тим забравши і розбивши телефони, гнали до школи. Тих, хто не міг самостійно йти, їхні рідні везли на садових візках.
Школа – двоповерхова будівля, в якій також розміщувався і дитсадок. Усіх загнали у підвал. А це – 368 людей, в тому числі 69 дітей. Найменшенькій дитинці виповнилося півтора місяці. Окупанти розташували свій штаб на першому і другому поверхах школи. Цивільні люди у підвалі стали для них живим щитом. Прикривалися ними від українських ракет та снарядів.
Ягіднянці порівнюють цей підвал з концтабором. Бранці перебували тут у нестерпних антисанітарних умовах. Ось що розповідав авторам книжки мешканець Ягідного Іван Петрович Польгуй:
«Ми тулилися один біля одного так щільно, що й дихати було важко. Уявіть собі, на одну людину в цій тісняві припадало пів метра. У підвалі площею 190 квадратів сиділо 368 людей! Щоб уночі вийти на сходи, до відра, доводилося буквально пробиратися через людські тіла. У неймовірній тісняві на чиюсь руку, ногу, голову ненароком і наступиш. А якщо та чи інша жіночка або чоловік хворі, старенькі і їх зачеплять?! Таким надзвичайно тяжко було. У всіх дуже німіли ноги, затікали, розбухали, важко було взутися і роззутися, а потім почали судини лопатися, гноїтися – в кожного третього таке відбувалося, як у дорослих, так і в дітей. Люди стояли, навіть спали навстоячки. Хоча сну, як такого, практично не було. Людина могла на хвильку заснути, ніби вибившись із сил. Але вже через п’ять хвилин прокидалася, бо на неї хтось наступив у темряві, або ж поруч почувся чийсь стогін. Один чоловік, Микола Климчук, щоб не впасти, прив’язав себе шарфом за шию до спортивної драбини…»
У книжці «27 днів між життям і смертю» наводимо чимало фактів про страшні злодіяння рашистів у Ягідному, про тортури, жахливі знущання. Це книга про людський біль, трагедію багатьох сімей. Водночас вона і про незламність українців, про те, що бранці відкинули ультиматуми окупантів – співати російський гімн, виступити зі зверненням до керівництва України, щоб «здаватися»… Люди навіть в умовах неволі показували свої найкращі якості та риси характеру, свою волелюбність.
Під час презентації книжки йшлося і про підвальний календар на дверях всередині підземелля (на ньому вугликом записували дні), і про «подорож» цих дверей до штаб-квартири ООН у Нью-Йорку, і про несподівані паралелі між подіями у Берліні в 1945 році і Ягідному в 2022-му.
У своєму виступі директорка Музею книги і друкарства України, кандидатка історичних наук Валентина Бочковська сказала, що такі книжки як «27 днів між життям і смертю» є доказами воєнних злочинів і вони мають бути на робочому столі Міжнародного кримінального суду в Гаазі. До речі, автори вже надіслали книжку до цього суду.
Тепло сказала про журналістську роботу над книжкою «27 днів між життям і смертю» і докторка історичних наук Світлана Кагамлик.
Загалом під час науково-практичної конференції фахівці виступили із змістовними доповідями та повідомленнями про свої дослідження, про роль українських музеїв в умовах широкомасштабної війни, про музейні зібрання нашої діаспори за кордоном…
Цікавою була й кураторська екскурсія директорки Музею книги і друкарства України Валентини Бочковської (на світлині нижче) виставкою «Сто років мрії про музей».
Фото із Фейсбук-сторінки Музею книги і друкарства України.
