Річниця Майдану: нам усе ще потрібен ремонт совісті
Сьогодні, 21 листопада, вітаємо один одного з днем Гідності і Свободи. Дехто з героїв-майданівців каже: “Ми довели, що можемо все…” Можемо. Вигнали Януковича та його банду, розблокували шлях до Європи, розпочали оновлення правоохоронної системи…
Але ж скільки всього ще треба зробити! Досі не покарані ті, хто бив студентів, розстрілював Майдан.
На всіх щаблях влади, місцевого самоврядування ще ой як багато корупціонерів, тих, хто плутає державну кишеню з власною. А хіба усіх аферистів відлучили від управлінського керма? Ні. Чи, може, покарали “топових” мільйонерів із клану Януковича, які тотально розкрадали державний бюджет? Ні. Отож і чуємо, що Майдан не виконав сповна завдання… Очевидно.
Пригадується, як один чоловік під час Революції Гідності майже щодня стояв на Майдані з глибоким гаслом: “Ремонт совісті”.
Були й інші гасла. Десятки надписів. “Некоритозалежні! Єднаймося!”, “Мамо, я повернуся”, “Янучара, ти мене дістав”, “Янукович — чемодан, вокзал, Магадан”…
Але “ремонт совісті”… врізався у пам’ять. Нам і нині вельми потрібен такий “ремонт”. Як повітря. І не косметичний — справжній, капітальний. Без нього ніяк.
Щоб депутати, чиновники жили і працювали чесно, “не махлювали”. Щоб на посади призначали об’єктивно, “не любих друзів”, не кумів і не родичів. І не панянок, які “викидають” у соцмережі світлини своїх оголених тіл.
Щоб покарали убивць, які розстріляли патріотів на Інститутській, Грушевського. Щоб справедлива кара впала на голови усіх, хто бив і калічив протестувальників.
Щоб перед законом постали усі начальники у воєнних мундирах, які допустили утворення так званих “котлів” на сході, коли загинули сотні українських воїнів.
Щоб влада нарешті зрозуміла і побачила, як тарифи “душать” народ.
Щоб конфіскували в дохід держави маєтки і статки посіпак Януковича.
Щоб усі, хто сидить на владній верхотурі, були чесними і щирими з народом.
Тому й потрібен глибокий “ремонт совісті”…
І наостанок. Ось таким вранці 21 листопада 2016-го побачив Майдан та центральні вулиці столиці фотокореспондент “Українського репортера” Ігор Іваровський та Олексій Іванов.
Леонід ФРОСЕВИЧ
Фото Олексія ІВАНОВА
