Фільм Олександра Довженка “Земля” демонструватимуть у живому супроводі гурту “ДахаБраха”
«Музика до фільму «Земля» – наше найкраще творіння». Так про цей проект кажуть самі музиканти із культового українського гурту «ДахаБраха». Унікальну нагоду побачити «Землю» Олександра Довженка у супроводі «ДахиБрахи» львів’яни матимуть напередодні Дня незалежності України – 22 серпня у львівському Центрі Довженка.
Фільм Олександра Довженка «Земля», за версією ЮНЕСКО, входить до списку топ-5 шедеврів світового кінематографу. 2012 року Національний центр О. Довженка розпочав реставрацію стрічки на основі її оригінальної версії 1930 року. А музичний супровід до кінокартини протягом зими-весни 2012 року на замовлення Довженко-Центру створив український етно-хаос гурт «ДахаБраха».
«Робити музичний супровід для «Землі» Олександра Довженка було для нас великою честю і непростим творчим викликом, – розповідає Марко Галаневич («ДахаБраха»). – Кадр за кадром український шедевр світового кінематографу вражав нас кожного разу, коли ми бралися до праці над цим проектом.
Як би ми не намагалися працювати над фільмом, як самим по собі мистецьким явищем, уникнути ідеологічної оцінки нам не вдалось. Безумовно, ми озвучували фільм з точки зору людини ХХІ століття, яка знає, що після 1930 року, коли була закінчена робота над «Землею», були роки комуністичного голодомору 1932-1933, були роки репресій, і ми знаємо про непросту долю самого Довженка в соціалістичній імперії. Водночас ми прагнули передати також і автентичність та наївність тих почуттів і посилань, які ніс нам той час і та епоха, і які несе нам і сьогодні наша Земля».
Сам Олександр Довженко про свій фільм: «В «Землі» вмирає мій дід. Шкурат — мій батько. Я — парубок, що сидить з дівкою на призьбі… Як мучивсь я і проклинав адміністрацію, що з’їдала мої нерви, мою душу, всі мої сили своїм нікчемством. Яке розчарування я мав по закінченні картини»…
Довідка. «Земля» – останній фільм епічної трилогії Довженка — «Звенигора-Арсенал-Земля». Знімався влітку-восени 1929 року. Його присвячено темі колективізації, щойно проголошеної партією.
Довженко підходить до теми з філософським розмахом: земля у нього перетворюється на метафору національного космосу, центр і смисл існування українського селянина. Патріархальне українське село, спокій якого порушує поява трактора, існує поза історичним часом і нагадує земний рай. В цьому гармонійному космосі землероби ведуть щасливе позачасове пасторальне життя. Розірвання органічного й водночас містичного зв’язку з землею, яке тягне за собою колективізація, порушує одвічний порядок світобудови.
Картини буйної природи, плодючої землі, рясних врожаїв, геніально зняті оператором Данилом Демуцьким, підважували саму ідею колективізації, яку Довженко пробував радше виправдати, ніж обґрунтувати. Головний герой фільму — комсомолець Василь — належить чуттєвому світу землі в тій мірі, в якій єднається з ним узами земного людського кохання.
Однак, в прагненні розбити традиційний уклад села, він стає не Прометеєм-визволителем землі, а радше її ґвалтівником. Василь нищить владу землі над людиною через її остаточне упокорення, й платить за свободу, якої ніхто крім нього не прагнув, власним життям. Зсередини селянської меланхолійної буколіки, в якій стихійні сили життя здаються приборканими безмовним договором людини з природою, дії Василя виглядають абсурдними.
Поетика«Землі» сформована не лише метафоричною образною мовою Довженка, але й оригінальною операторською роботою Демуцького. Стрічка насичена медитативними близькими планами, ранковим світлом, безмежним небом, яке править за тло багатьох пасторальних сцен, а в епізоді «Танець Василя», знятому в золотавому серпанку, вчувається мелодія народної пісні.
Після необхідних купюр та 32-х офіційних та приватних показів 8 квітня 1930 року «Земля» виходить на київські екрани, а вже за дев’ять днів фільм знімають з показів через звинувачення в біологізмі й натуралізмі. Фільм, однак, мав грандіозний успіх у Європі, миттєво поставивши Довженка в ряд найвидатніших режисерів свого часу. «Земля» стала вершинним твором українського кінематографу.
Фільм було перевідкрито лише по смерті режисера. В 1958 році на міжнародному референдумі в Брюсселі найповажніші кінокритики назвали його в числі 12 найкращих фільмів всесвітньої історії кіно. 1971 року фільм було відреставровано на кіностудії Мосфільм під керівництвом удови Довженка Юлії Солнцевої.
Галина ГУЗЬО
