Відомий волонтер Док став фронтовим медиком
Редакція “Українського репортера” запропонувала нагородити орденом Святого Пантелеймона – відзнакою за професійність і милосердя – лікаря, учасника АТО, волонтера, киянина Ахмада Атакулієва.
“Біографія” цієї нагороди бере відлік з 2009 року, коли тодішній міністр охорони здоров’я Василь Князевич запропонував вшановувати людей у білих халатах, які безкорисливо, жертовно служать справі порятунку хворих. З 2017 року нагорода стала громадською, таке пошанування кращих із кращих підтримали християнські церкви.
Процес відбору претендентів на відзнаку проходить у три етапи — у кожній області створено регіональні експертні ради, які визначають 125 кандидатів. Далі уже Національна експертна комісія відбере 20 номінантів, після цього п’ятьох визначить Поважна рада. Переможці будуть оголошені 9 серпня у день Святого Пантелеймона.
Хто ж він, Ахмад Атакулієв? За фахом лікар-хірург. Стаж роботи — 22 роки. Його псевдо – Док. Як волонтер неодноразово ризикував життям заради порятунку українських воїнів, особисто вивіз із району бойових дій десятки поранених. Часто змушений оперувати поранених у фронтових умовах.
Держава нагородила Дока орденом “За мужність” III ступня.
Нам, журналістам, особливо приємно, що Ахмад тривалий час особисто привозив бійцям на фронт українські книжки, які приносили кияни. Передав воїнам понад п’ять тисяч книг. А ще протягом року регулярно доставляв на передову українські газети.
Кілька років Док був волонтером. Якось поцікавився у нього, скільки кілометрів за маршрутом Київ — Донбас на його рахунку. На мить замислився Док. А по хвилі каже, що цікаву «арифметику» йому нещодавно нагадала донька. Одна поїздка у зону АТО – в середньому 1800 кілометрів. Більше там, ніж удома. За період війни з окупантами він майже сто разів їздив на фронт.
Йому не так давно виповнилося 55.
– Є ще порох у порохівницях! – посміхається. – Ми ще повоюємо!
Пригадую, як одного разу Док приїхав із передової. Зайшов до редакції – і ми здивувалися: шкутильгає чоловік. «Дрібниця», – каже. Але журналісти – народ настирливий… Дока зачепив осколок. Це було в районі Зайцевого. В армійському наметі Док оперував пораненого бійця – витягував осколок. Неподалік вибухнув снаряд – «сепари» били по наших позиціях. Там, в наметі, Дока і “знайшов” осколок. Добре, що поруч був побратим Тимофій – також лікар-волонтер, отож довелося й нашому Доку лягти на «операційний стіл». Буває, війна.
Він завжди возив на фронт медикаменти, продукти харчування, побутові речі. Якось похвалився, що придбали для бійців кардіограф.
Він — частий гість в Артемівському дитячому будинку: привозив туди м’які іграшки, ляльки, машинки, книжки, м’ячі, медикаменти, дитяче харчування.
Взагалі Док не любить говорити про свої заслуги. Каже: «Треба дякувати усім людям, які з миру по нитці збирають для бійців допомогу». Звичайно. Але ж ми сильні духом ще й тому, що у нас є такі, як Ахмад Атакулієв. Одержимий Док. Рятівний Док.
Іноді чули від нього: «Як же хлопці там, без мене?! Вони ж для мене, як діти. Ми з ними давно зріднилися, одна родина, словом».
Тому й кажемо: легендарний Док.
Якщо довго немає звісточки від Дока, ми переживаємо. Було, що після тривалої паузи – короткий дзвінок із передової: «Вітаю, це – Док… Хлопці передають привіт…». Раптом розмова обірвалася, у слухавці затріскотіли автоматні черги, якісь крики. А потім – нескінченні гудки. Що з Доком? А за годину він знову вийшов на зв’язок.
– Усе гаразд. Диверсійна група атакувала… Наші дали бій, захопили в полон двох російських бойовиків, щойно повели їх до командира. На жаль, маємо двох поранених, перев’язав їхні рани. Хоча хлопці не вважають це серйозним пораненням, кажуть, що подібне – звичне для передової.
А одного дня до редакції з Доком завітала його помічниця, наймолодша донечка Діана. Вона хоче стати художником, навчається в одній із київських художніх шкіл. Багато малює. А коли якось батько привіз велику артилерійську гільзу — узяла до рук пензлика, фарби і розмалювала цей трофей у жовто-сині барви. Дуже симпатичний патріотичний дракончик роздаровує навкруги такі ж жовто-сині серця. Здалеку нагадує вишукану вазу.
Діана говорить, що кожного разу дуже хвилюється за батька, постійно телефонує. А паралельно всією сім’єю допомагають йому. І не тільки споряджають його у дорогу, готують гостинці для бійців. Скажімо, розмальований нею солдатський шолом було продано на благодійному розпродажу аж у Франції, а вилучені гроші пішли на потреби бійців АТО. На шоломі розцвіли яскраві квіти, розповіла дівчинка. І, звичайно ж, написала: «Слава Україні!».
Діана навчається у спеціалізованій школі № 187 з поглибленим вивченням англійської мови , що у Солом’янському районі. Школярі малюють для воїнів малюнки, пишуть листи, збирають пластикові кришечки на протези. Діана ще паралельно навчається у музичній школі і школі з танців. Танцює, виступає у школі на творчих вечорах, різних конкурсах, олімпіадах, бере участь в художніх виставках. Така ось творча дитина росте у Дока.
У сім’ї Дока четверо дітей. Цьогоріч його син — абітурієнт, мріє, як і тато, стати лікарем.
А тато захищає Батьківщину. Сьогодні Ахмад Атакулієв уже не волонтер, а воїн-контрактник Збройних Сил України, фронтовий медик.
Леонід ФРОСЕВИЧ
На фото: Док разом із донькою Діаною під час акцій протесту біля Верховної Ради
Фото Олексія ІВАНОВА
