Апофігей безкультур’я. Якими є наші ФМ-станції та їх музичний контент
Нині через відсутність електрики часто слухаю українські ФМ-станції і той музичний контент, який вони нині транслюють. Так, цей контент нині на 100 відсотків україномовний.
Але ж!
Який жахливий рівень цієї творчості! Половина людей не співає, а видавлює з себе якісь звуки, половина жахливо коверкає мову, немов знущається з неї.
Але найбільший жах – то є тексти! Емоції від них – від сміху до відвертого шоку. Якісь штучні і неприродні фрази, русизми і відвертий суржик, відсутність причинно-наслідкового зв’язку і логіки в реченнях. Я вже не кажу про наявність якогось сюжету чи змісту, який ліпиться докупи… На десяток отаких “шедеврів” від яких душу охоплює сором і розпач, може з’явитися щось одне путнє – і це, мов ковток повітря…
Мимоволі з’являється кілька питань, що відбувається? Невже це і є справжній культурно-освітній рівень нинішньоого креативного покоління молоді України? Чи справді вчили вони українську мову і літературу в школі? Чи читали якихось українських поетів? Чи знайомі їм поняття фонетики, морфології, синтаксису? Адже йдеться не про мої смакові примхи, а про елементарну грамотність творців цього продукту!
А може справа в іншому – і ці станції транслятори, які у більшості є власністю нашого ворога, продовжують війну в інформаційному просторі, ставлячи в ефір пісні-покручі і пісні-каліки? І під модною формою і яскравими звуками впарюють нам низькопробний інтелектуальний продукт!? І відверто ігнорують норми і правила нашої мови, знущаючись над ними в нашому ж інформаційному просторі?!
Бо якщо це не так, то чому на наші радіостанції не повернуть посаду літредакторів, як це прийнято в газетах і журналах, і як це було до недавнього часу на державних каналах радіо і телебачення?
Чи може бажання заробити собі щось на кишеню переважає здоровий глузд і відчуття самоповаги у більшості топ-менеджерів цих станцій. А може й самі топ-менеджери знаходяться на такому ж освітньому рівні?
Тоді виходить так, що досвід попередніх поколінь українських митців, які створювали справжні пісенні шедеври, нині остаточно відкинутий, а з ним і весь культурний спадок багатьох поколінь?!
Тоді що за країну ми захищаємо? Що збираємось будувати в майбутньому? Країну варварів, які не можуть докупи скласти десяток слів українською мовою?
Це зовсім не те, про що мріяли наші талановиті пращури, які зараз перевертаються в своїх могилах!
Сотня літературних редакторів можуть врятувати сьогодні українську мову і пісенну культуру, яка нині деградує на очах!
Я готовий запропонувати свої послуги будь-якій станції, будь-кому, хто зацікавлений у створенні справді якісного контенту.
Але, гадаю, що навряд чи це комусь потрібно в нинішній Україні…
П.С. Прошу розлядати цей пост, як відкритий лист міністру культури та інформації Ураїни Олександру Ткаченку.
Анатолій Матвійчук, український співак, поет, композитор, журналіст, Народний артист України, лауреат літературних премій.
Джерело: Фейсбук
