Запроваджують новацію – оподаткування виручки від продажу громадянами вживаних речей через комісійні магазини та ломбарди.

Не є секретом, що податкові борги великого бізнесу та олігархів зросли у рази. За даними Державної фіскальної служби, у січні 2014 року цей борг складав 9,5 млрд гривень, а 1 липня 2017 року він сягнув 77,4 млрд гривень.

Але ось новація… Про цю норму тривалий час не згадували. Адже адміністрування цього податку, тобто гонитва за клієнтами ломбардів та комісійних крамниць, може коштувати дорожче, ніж можливі надходження до бюджету.

Державна фіскальна служба видала роз’яснення, відповідно до якого гроші, отримані фізичними особами в результаті продажу вживаних речей, вважаються додатковим доходом, з якого сплачується податок. Мова йде про податок на доходи фізичних осіб (ПДФО) у розмірі 18% та про військовий збір у розмірі 15%.

Відтак, якщо громадянин продав через комісійний магазин, наприклад, вживаний смартфон за 1000 гривень, то на руки він отримає приблизно на 195 гривень менше. Приблизно – тому що треба враховувати неоподатковувані мінімуми, але це дрібниці, вдаватися в які зараз не будемо.

Мова не про доволі прибутковий бізнес, а про численні випадки, коли нужденні громадяни змушені звертатися до комісійних крамниць та ломбардів, здаючи туди речі, аби «дотягнути до зарплати».

Чиновники наполягають, що комісійний магазин є не лише торговельним посередником, але й податковим агентом. Тому крамниця мусить утримувати з виплачуваних клієнту коштів податок на доходи фізичних осіб та військовий збір.

Але якщо комісійний магазин є податковим агентом, повинен утримувати податки і збори з власника товару та сплачувати їх у бюджет, то до чого тут фізична особа?

Фіскали пояснюють: якщо платника податків знайти не вдасться, то відповідати буде магазин. Для продажу речі у комісійному магазині або для отримання грошей під заставу в ломбарді громадянин має надати паспорт й індивідуальний податковий номер. Податки і збори будуть утримуватися, навіть якщо мова йде про невеликі суми.

Якщо громадянин здав річ у ломбард, отримав за неї певну суму, але потім не викупив її, то з отриманої суми також має бути сплачений прибутковий податок і військовий збір, оскільки цю суму теж вважають «доходом фізичної особи».

Якщо йти за цією логікою, то під час прийому товару в комісійну торгівлю або у заставу, магазин або ломбард мусять витребувати паспорт та копію довідки про присвоєння ІПН. Під час виплати грошей за проданий товар магазин повинен утримати податок і збір, і це відповідальність виключно магазину, а не власника товару.

Складніше ситуація з ломбардом. Адже якщо клієнт не викупив свою річ, то навряд чи він повернеться у ломбард, аби віддати податок і збір, які ломбард згодом перерахує у бюджет за ідентифікаційними даними клієнта. Ще менше віриться, що людина самостійно перерахує належні суми у бюджет країни. До того ж громадянин може не знати, що це потрібно.

У цьому випадку ломбард із виданої суми за заставлений товар повинен наперед відрахувати податок і збір, але не сплачувати його одразу до бюджету, а тримати на якомусь, умовно кажучи, депозиті, оскільки клієнт може товар викупити. І лише коли клієнт у встановлений термін товар не викупить, ломбард перерахує кошти до бюджету.

І магазин, і ломбард у рамках звітності мусять повідомляти фіскалам про доходи клієнтів.

Очевидно, що така процедура є складною та витратною.

Не менш проблемною є ситуація, коли вживаний товар продається не через юридичну особу-магазин, а через фізичну особу-підприємця, який працює на спрощеній системі оподаткування та звітності. У цьому випадку громадянин, отримавши кошти за свою річ, мусить сам сплатити до бюджету належні податки та збори. Правда, фантастика?!

До того ж громадянин повинен зазначити отриманий дохід у податковій декларації за звітний період.

Фіскали попереджають, що будуть перевіряти виконання цих процедур – нарахування та утримання податків і зборів. У разі виявлення факту приховування доходів, штраф складе до 10% від суми, що підлягає сплаті. У разі ж затримки сплати може нараховуватися пеня.

Очевидно, що жорсткий контроль над доходами громадян у комісійних та ломбардах ударить по цьому бізнесу, а бажаючих здавати речі стане відчутно менше.

Здача речей у комісійний магазин чи ломбард є наперед збитковою операцією. Власник товару, купуючи нову річ, заплатив завідомо більше, часто набагато більше, ніж отримає за цю ж, але уживану річ у комісійному. Відтак, держава прагне нажитися на збитках, нужденності.

Здаючи речі у комісійний чи ломбард, обивателі отримують не дохід, як твердять чиновники і депутати, а виручку.

Однак чиновники називають виручку доходом та обкладають її податком як дохід.

Олександр КАРПЕЦЬ

Сообщение Вводять новий податок для ломбардів. Хто постраждає… появились сначала на Український репортер.

Під гаслами про енергозбереження та турботу про «оплату лише за спожите» у країні започаткували сенсаційну новацію – мешканцям будинків нав’язують оплату за воду і тепло не за індивідуальними, а за будинковими лічильниками.

2 серпня 2017 року набув чинності Закон «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання». Отже, нарахування оплати за спожиті комунальні послуги за так званими нормами скасовується. Натомість кожен будинок має бути обладнаним лічильниками тепла, гарячої та холодної води. Під’єднання будинків до мереж тепло- та водопостачання без приладів обліку забороняється.

Такі лічильники мусять встановити оператори зовнішніх мереж до 1 жовтня 2018 року для житлових будинків та до 1 жовтня 2017 року для нежитлових будівель.

Увага: витрати на придбання та встановлення приладів обліку будуть відшкодовувати споживачі шляхом надбавок до тарифів. Тобто самі собі оплатять «удавку на шию».

Офіційна аргументація на користь закону

«Основна мета закону – перехід на стовідсотковий облік споживання теплової енергії, гарячої та питної води за допомогою лічильників, що не дозволить перекласти на рядового споживача понаднормативні втрати монополістів та закладе принцип, відповідно до якого кожен споживач буде сплачувати лише ті обсяги комунальних послуг, які він фактично спожив», – заявив народний депутат Віталій Сташук.

«Завдяки обліку населення буде сплачувати лише за спожиті ресурси… Це сприятиме зменшенню витрат споживачів», – запевняє прес-служба президента.

Зазначають, що закон було розроблено з метою запровадження в Україні низки положень Директиви Євросоюзу 2012 /27/ЄС про енергетичну ефективність. Та у Європі навряд чи додумалися б скасувати облік за індивідуальними приладами на користь колективного обліку.

А що насправді?

Мешканцям нав’язують оплату за воду та тепло не за індивідуальними, а за будинковими лічильниками.

Ця норма повністю суперечить Закону «Про житлово-комунальні послуги», згідно з яким постачальники повинні укладати прямі угоди зі споживачами та вести поквартирний облік.

Директор аналітико-дослідницького центру «Інститут міста» Олександр Сергієнко коментує: «Тепер пропонується платити по будинковому лічильнику, а дані квартирних приладів будуть використовуватися лише для обчислення долі кожного житла у загальному рахунку. Все, що будинок спожив, буде розподілятися поміж усіма мешканцями».

Ще більш наочно пояснює експерт з енергетичних питань Валентин Землянський: «Все, що будинок спожив, буде розподілено серед мешканців, незалежно від наявності лічильників. На усіх! Тобто надіслали вам п’ять кубів, по лічильнику у вас – два, а за три, будь ласка, заплатіть за себе і за іншого хлопця».

«Така ситуація жодним чином не стимулює монополіста до підтримання мереж у справному стані, адже за весь витрачений ресурс сповна сплатить кінцевий споживач», – справедливо підкреслює Сергієнко.

Таку ж думку висловлює і Землянський: «Вбивається взагалі уся ідея економії, енергоефективності, стимулювання споживачів до більш раціонального використання ресурсів, адже тепер все одно доведеться заплатити за все».

Дійсно, мешканці часто викривлюють дані квартирних лічильників, наприклад, використовуючи магніти. Саме це часто є причиною того, що значення будинкових лічильників значно перевищують сумарні дані квартирних лічильників.

Але чому за крадіжки одних мусять платити ті, хто сплачує за справним лічильником? Замість того, аби відшукати та притягти до відповідальності порушників, влада встановлює колективну відповідальність. Адже згідно з базовими демократичними нормами відповідальність може бути лише тільки індивідуальною.

До того ж, постачальник має усі можливості «підкручувати» будинковий лічильник та/або маніпулювати його даними. Проконтролювати та вплинути на це споживачі не можуть жодним чином.

Хай живе колгосп?!

За допомогою цієї новації хочуть, на мою думку, вирішити проблему з величезними боргами. Примусове переведення обліку за будинковими лічильниками дає владі і монополістам додаткові можливості по «вичавлюванню» грошей з громадян.

На цю обставину справедливо вказує заступник директора Українського центру соціальної політики Валерій Пісецький. На його думку, переведенням обліку з квартирних на будинкові лічильники влада сподівається перекласти проблему індивідуальних боргів з постачальників на плечі мешканців будинку. Перед мешканцями постане вибір: платити за себе і за інших, входити у конфлікт з цими іншими, або зіштовхнутися з проблемою відключення цілого будинку від тепла та води.

Не допомогла витівка із введенням пені та штрафів. Коли кількість боржників обліковується мільйонами, постає банальне питання: як адмініструвати нарахування штрафів за такої кількості «винних»? Адже, якщо вони раніше ігнорували платіжки, то тепер вони ігноруватимуть нові, з пенею і штрафами.

Не стало масовим і виселення за борги.

Валерій Песецький каже:

«Базова ідея закону полягає у тому, аби постачальників вивести із зони конфлікту з індивідуальними споживачами і перевести на рівень «війни» з будинками у цілому. Сценарій останньої є простим: є борг – відмикаємо від послуг увесь будинок, немає – постачаємо далі. А борг буде, і буде він лише зростати… Почне будуватися боргова піраміда, яка призведе до того, що платити не буде ніхто, і будинок відключать від послуги».

До речі, з цим уже зіштовхнулися кооперативи і так звані ОСББ. Тепер цю практику влада хоче поширити на усі будинки.

Цілком можливо, що таким чином громадян намагаються все ж затягнути в ОСББ, встановивши нарешті «колективну відповідальність».

Дуже влучну характеристику тому, що відбувається довкола комуналки, дав експерт Валентин Землянський: «Усі рішення стосовно тарифів та нововведення ведуть до подорожчання послуг для кінцевого споживача, до збільшення остаточного рахунку за комунальні послуги».

Олександр КАРПЕЦЬ

Сообщение Комуналка: оплачувати тепло і воду будемо по-новому появились сначала на Український репортер.

В Україні підготували пенсійну реформу. Якою вона буде? В попередньому матеріалі на цю тему “Хоч працюй, хоч не працюй – пенсії не побачиш!” ми розповіли про деякі важливі аспекти нововведень.

Сьогодні — продовження розмови.

У мене складається враження, що пенсійна реформа також є маніпуляцією з метою фактичного збільшення пенсійного віку, тобто скорочення числа пенсіонерів.

Сьогодні чоловіки мають право виходити на пенсію за віком у 60 років, жінки – у 58. При цьому пенсійний вік жінок з 2011 року зростає на півроку щороку, і з 2021-го жінки також будуть виходити на пенсію у 60 років.

Нині для виходу на пенсію у вказаний вік треба мати трудовий стаж не менше 15 років. Згідно з реформою, вже з 2018-го мінімальний стаж різко підвищиться до 25 років. Потім, починаючи з 2019-го, розмір мінімального стажу щорічно буде збільшуватися на один рік. Відтак, починаючи з 2028-го для виходу на пенсію у 60 треба буде мати мінімум 35 років страхового стажу.

Кабмін має намір ввести такий собі «гнучкий коридор пенсійного віку», тобто прив’язати вік виходу на пенсію до трудового стажу.

Той, у кого стаж складатиме від 25 до 35 років, зможе вийти на пенсію лише у 63. Якщо страховий стаж усього від 15 до 25 років, то на пенсію можна буде вийти у 65. У разі, якщо стажу в 65 років назбирається менше 15 років, громадянин зможе претендувати лише на отримання державної соцдопомоги, розмір якої залежатиме від сукупного доходу сім’ї. До того ж механізм нарахування та виплати такої допомоги у документі чітко не обумовлюється, все віддається на розсуд Кабміну, котрий у ручному режимі буде встановлювати розмір такої допомоги.

Дістати стаж легальної роботи у розмірі навіть 25 років у часи безробіття та тінізації економіки надто складно, а для 35 років – майже неможливо!

Встановлюючи такі страхові стажі, держава мусила би зі свого боку провадити сильну політику зайнятості, різко збільшуючи кількість легальних і високооплачуваних робочих місць. Але державна політика в Україні у сфері зайнятості взагалі відсутня як така.

До того ж багатьох може очікувати колізія з підрахунком стажу. Місяць страхового стажу враховується, якщо за цей час було сплачено внесок у Пенсійний фонд (ПФ) не менший, ніж внесок від мінімальної зарплати. Але внески сплачує роботодавець, а не працівник. Найманий працівник може взагалі не знати, чи сплачуються за нього внески у ПФ, а якщо сплачуються, то які суми.

Отож уряд у проекті реформи пропонує «купити» страховий стаж, якого не вистачає, сплативши внески у ПФ. При цьому вважає, що це має бути не більше 5 років, а МВФ наполягає на тому, щоби обмежитися двома роками.

До того ж далеко не у всіх знайдуться кошти. Нині єдиний соціальній внесок складає 22% зарплати. Якщо виходити з нинішньої мінімалки у 3200 гривень, то мінімальний внесок складатиме 704 гривні на місяць. Таким чином «покупка» одного року стажу обійдеться у 8500 гривень. Але ж надалі мінімалка буде підвищуватися, відповідно зросте і мінімальний внесок. Відсоток внеску також можуть підвищити.

ЗАМІСТЬ РЕЗЮМЕ

Враховуючи невпинне загострення соціально-економічної ситуації в країні, підвищення мінімального стажу та інші аспекти, така «реформа» призведе до зменшення кількості тих, хто отримує пенсію, оскільки зупиняється виробництво, закриваються підприємства, згортаються торгівля, будівництво, скорочується кількість платників податків та робочих місць. До того ж саме працівники передпенсійного віку частіше за інших потрапляють під скорочення. Величезна кількість громадян або не набере необхідного стажу, особливо 35 років, або просто не доживе до пенсії, оскільки середня тривалість життя в Україні складає 68 років.

Зрозуміло, що у ВР буде ще друге читання, під час якого, можливо, внесуть певні корективи. Та навряд чи вони надто змінять сенс та зміст реформи.

На мою думку, вся ця реформа є лише маніпуляцією стажем, пенсійним віком та коефіцієнтами за відсутності найголовнішого – суттєвого збільшення кількості легальних та високооплачуваних робочих місць.

Олександр КАРПЕЦЬ
Фото Кирила ХМІЛЬОВА

Сообщение Місце на цвинтарі замість пенсії появились сначала на Український репортер.

13 липня 2017 року Верховна Рада прийняла у першому читанні і за основу законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», що дає старт пенсійній реформі.

У разі остаточного ухвалення цього нормативу, багато майбутніх пенсіонерів не зможуть здобути необхідного для пенсії стажу і змушені будуть розраховувати лише на необов’язкову грошову допомогу, а то й узагалі не доживуть до пенсії.

Навіть так зване осучаснення, тобто незначне збільшення пенсій, буде досягатися фактичним скороченням пенсій «новим» пенсіонерам шляхом маніпуляцій коефіцієнтами. Чи не єдиний позитив цієї реформи полягає у знятті обмежень на суми пенсій працюючих пенсіонерів.

Пенсійна реформа, включно зі скороченням 140-мільярдного дефіциту Пенсійного фонду, є однією з найважливіших умов отримання Україною траншу МВФ.

За даними уряду, сьогодні у нас близько 12 млн пенсіонерів, і 8 млн з них отримують мінімальну пенсію – 1300 гривень. Утім, в Мінсоцполітики твердять, що деякі отримують ще менше – 950 гривень. Це означає, що більшість пенсіонерів живуть за межею бідності. Згідно з міжнародними нормами, пенсія повинна складати не менше 40% від зарплати, а в деяких країнах вона сягає 60%.

Відтак, якщо середня пенсія в Україні складає 1800 гривень, а середня зарплата у квітні складала 6659 гривень, то наші пенсіонери у середньому отримують усього 27% зарплати.

Експерт Фонду суспільної безпеки Юрій Гаврилечко справедливо звернув увагу на той факт, що, проштовхуючи цей законопроект, уряд Гройсмана припустився шантажу: мовляв, якщо не проголосуєте за всю «реформу» укупі, не будуть «осучаснені» пенсії, а працюючі пенсіонери і надалі отримуватимуть лише 85% пенсії.

Хоча запроваджену ще за Яценюка вкрай сумнівну з точки зору законності норму про обмеження пенсій працюючим пенсіонерам можна було б просто скасувати. Що ж стосується «осучаснення», то його Кабмін мусить робити кожні два роки без усяких реформ. Не виконавши цього, уряд порушив закон.

Більше того, у законопроекті норму про індексацію пенсій взагалі виключено. Замість неї запроваджується якесь малозрозуміле «підвищення на 50% від показника зростання середньої зарплати та інфляції за три роки», але лише з 2020 року, а до того обов’язкова зараз індексація буде провадитися за бажанням Кабміну в ручному режимі.

Пенсійна реформа: загальні положення

Суть законопроекту полягає у наступному:

– перерахунок, тобто осучаснення, пенсій з використанням показника середньої заробітної плати за 2014–2016 роки у розмірі 3764 грн;

– повна виплата пенсій працюючим пенсіонерам;

– зменшення коефіцієнту оцінки трудового стажу з 1,35 до 1;

– збільшення мінімального трудового стажу для виходу на пенсію.

З усього зазначеного лише скасування обмежень на розмір пенсійних виплат для працюючих пенсіонерів можна вважати дійсно позитивною нормою. Якщо цей «податок» скасують, то на 17,6% зросте розмір пенсій приблизно у 600 тисяч працюючих пенсіонерів.

Документ передбачає скасування нинішньої норми про вихід на пенсію не за віком, а за вислугою років для медиків та учителів. Також скасовуються спеціальні пенсії для учених та правоохоронців.

Після реформи усі громадяни, окрім суддів, нардепів, військових, шахтарів та ще обмеженого кола працівників, будуть мати рівні права при виході на пенсію та її розрахунку за єдиним законом. Скасовується також пенсія держслужбовцям за вислугу років.

Лохотрон осучаснення

Так зване осучаснення призведе до підвищення пенсій на 50–300 гривень тим, хто вже є пенсіонером. Але постраждають «молоді» пенсіонери, котрі лише будуть виходити на відпочинок, тому осучаснення назвали пенсійною реформою за рахунок тих, кому зараз 35–55 років. Причина полягає у зменшенні коефіцієнта оцінки трудового стажу з 1,35 до 1.

Сьогодні при нарахуванні пенсії використовується коефіцієнт стажу 1,35, аби пенсіонери, що мають більший стаж, за інших рівних умов, отримували б більшу пенсію. Цей коефіцієнт пропонується зменшити до 1. Тому пенсії громадян, що будуть виходити на відпочинок з 2018 року, зменшаться на чверть.

Наприклад, якщо сьогодні працівник отримує офіційну зарплату, удвічі вищу за середню по країні, тобто близько 12 000 гривень, то, маючи трудовий стаж 20 років, він може розраховувати на пенсію у 3240 гривень. Але у разі зниження коефіцієнта, зможе розраховувати на пенсію розміром усього 2400 гривень.

Саме за рахунок цих зекономлених на нових пенсіонерах коштах уряд має намір незначною мірою осучаснити пенсії «старих» пенсіонерів.

За прогнозами чиновників, осучаснення пенсій торкнеться не менше 5 мільйонів. Правда, коштів для осучаснення може не вистачити. Аби провести перерахунок та виплату нових пенсій, потрібно додатково 47,7 млрд грн, а їх немає звідки узяти.

Та навіть якщо осучаснення відбудеться, то саме зниження коефіцієнта призведе до того, що надбавка, повторимо, буде незначною, склавши 50–400 гривень.

Олександр КАРПЕЦЬ
(Далі буде.)

Фото Кирила ХМІЛЬОВА

Сообщение Хоч працюй, хоч не працюй – пенсії не побачиш! появились сначала на Український репортер.

У той час, як влада хизується якимось міфічним «зростанням економіки» у 2016 році, а також збільшенням експорту сільськогосподарської сировини, тобто перетворенням України із ракетно-космічної держави на бананову республіку, в країні відбуваються все нові рекорди падіння економіки, особливо експорту.

Нещодавно було оприлюднено узагальнені дані за три останні роки, від яких, відверто кажучи, стає не по собі. Особливо ці дані вражають на тлі тих обіцянок, які представники нинішньої влади давали на Майдані у 2014 році. Однак звичним переведенням стрілок на Путіна та війну відбутися вже не вийде…

Отже, нам радісно повідомили про те, що у 2016 році зростання реального ВВП начебто склало 2,3%. Навіть якщо щось подібне мало місце, то пояснити це можна перш за все катастрофічним обвалом економіки у 2014–2015 роках. Результатом стала вкрай низька база порівняння та звичайний після глибокого падіння «ефект підскакування», тому невелика флуктуація економіки створює ілюзію зростання.

До речі, у 2016 році був добрий врожай, а у 2017 році очікування не дуже сприятливі. Яким чином це позначиться на економічних показниках – можна лише здогадуватися.

Звертає увагу той факт, що політики, які прийшли до влади у 2014 році, обіцяли побудувати в Україні нову європейську державу, в якій громадяни заживуть по-новому. Громадянам обіцяли подолання бідності, вихід на міжнародні ринки, вільний розвиток бізнесу тощо.

Але…

Кумулятивне падіння валового внутрішнього продукту (ВВП) за три роки склало 14%, і це дуже багато. Саме тому широко розрекламоване зростання реального ВВП у 2016 році на 2,3% виглядає вкрай непереконливо.

Більше того, існує думка, що у 2016 році мало місце не зростання економіки, а консервація кризи.

Останні досягнення в галузі падіння

Влада полюбляє підкреслювати зростання номінального ВВП у гривневому вимірі, який дійсно зростає доволі стрімко. Але причинами такого зростання є переважно інфляція та девальвація національної валюти в умовах величезної залежності нашої економіки від курсу долара.

Якщо розглядати ВВП у доларовому еквіваленті, хоч це і не зовсім коректно, то на кінець 2013 року ВВП складав 183 млрд доларів, а у 2016 році він дорівнював 93 млрд доларів. Це ж менше у 2 рази!

Кумулятивне падіння промислового виробництва за три роки склало 24,5%, і це величезна цифра!

Якщо ж експортну виручку 2016 року порівняти з аналогічним показником 2011 року, який, за деякими оцінками, був найуспішнішим у сенсі експорту, то висновки будуть просто шокуючими.

У 2011–2016 роках, тобто за останню п’ятирічку, експорт скоротився майже удвічі – з 68,4 млрд до 36,4 млрд доларів. Майже втроє скоротилися надходження від експорту металу (на 12,8 млрд доларів), ще більше – від експорту мінеральної сировини (на 7,5 млрд доларів) та хімічної продукції (3,8 млрд доларів).

У машинобудуванні – взагалі справжня катастрофа! Майже у 10 (!) разів зменшився експорт повітряних суден, залізничного транспорту та продукції суднобудування – з 4,9 млрд до 556 млн доларів. Понад 3 млрд доларів валютних надходжень недорахувалися виробники важкого, енергетичного машинобудування та електрообладнання.

Саме обвальне падіння експорту стало найголовнішою причиною катастрофічного знецінення національної валюти та падіння життєвого рівня більшості громадян.

Експорт товарів основних сировинних груп – залізної руди, металу, зернових – залежить від кон’юнктури зовнішнього ринку, а продукції високого ступеня переробки практично повністю залежить від відносин з Росією. Ситуація на зовнішніх ринках традиційних для України експортних товарів останніми роками була несприятливою, а про стосунки з Росією годі й говорити. Попри гучні заяви та псевдопатріотичне базікання, владно-олігархічна верхівка за 25 років геть нічого не зробила для того, аби знайти ринки збуту вітчизняної високотехнологічної продукції поза межами Росії та СНД.

Інфляція, валютні резерви, зовнішній борг та решта «дрібниць»

За три роки споживча інфляція у країні зросла на 101%, що дає підстави говорити про гіперінфляцію. Та це в цілому, так би мовити, середня температура по лікарні. Якщо ж розглянути дані по галузях, то «успіхи» будуть ще більш вражаючими.

Кумулятивне зростання споживчих цін на агропродукцію склало 161,5%. Якщо ж врахувати, що кумулятивний індекс цін виробників склав 124%, то можна зробити висновок: має місце відкладений через нестачу коштів попит громадян. Тобто ціни будуть зростати і надалі.

Попри бравурні заяви Нацбанку про неухильне зростання золотовалютних резервів, насправді ситуація стає все більше небезпечною.

Наприкінці 2013 року золотовалютні резерви складали 24 млрд доларів, а на початок 2017 року – усього 15,5 млрд доларів. Відтак, резерви скоротилися на чверть, але не це є найбільш небезпечним. Якщо поглянути на структуру резервів, то картина вимальовується ледве не апокаліптичною.

Чисті міжнародні резерви, тобто резерви без урахування зобов’язань, які країна мусить сплатити у майбутньому, за три роки скоротилися у 3,6 раза. У 2013 році вони складали 15,2 млрд, а наприкінці 2016 року – 4,2 млрд доларів.

Падіння економіки України демонструється ще цілою низкою показників.

Зокрема, зростання безробіття за три роки склало 2%, хоча ця офіційна статистика жодної довіри не викликає.

Валовий борг відносно ВВП виріс за три роки на 44,1%. Скорочуються надходження прямих інвестицій, які у 2013 році складали 4 млрд доларів, а наприкінці 2016 року налічували 3,2 млрд доларів. Падіння начебто невелике, але треба розуміти, що у 2016 році із зазначених 3,2 млрд 2,2 млрд доларів – це кошти на докапіталізацію дочірніх банків, і якщо їх не враховувати, то фактично інвестиції за три роки скоротилися втричі.

За три роки кількість платників податків скоротилася на 10%, оскільки багато суб’єктів господарювання припинили своє існування.

Оптовий товарообіг у доларовому еквіваленті скоротився у 2,3 раза, обсяг роздрібної торгівлі також зменшився у стільки ж.

У сукупності все це свідчить про те, що економіка країни лише тільки звужується, і жодних фундаментальних причин для її зростання не вбачається.

Рівень життя: Африка у центрі Європи

Падіння макроекономічних показників пояснює зниження рівня життя громадян України та зростання соціальних проблем.

За даними Громадської організації «Публічний аудит», річний дохід української сім’ї знизився з 3,5 тис. доларів у 2014 році до 1,4 тис. доларів у 2017 році. Середня заробітна плата скоротилася з 400 до 230 доларів, а середня пенсія встановила більш ніж подвійний антирекорд, впавши зі 128 до 60 доларів.

Безумовно, таке падіння доходів не дозволяє людям нормально існувати, нормально виживати, лікуватися, годувати свої сім’ї, дітей, не кажучи вже про дозвілля, про якийсь розвиток, освіту.

Крім того, що кардинально змінився рівень доходів пересічного громадянина, величезний вплив на життя кожної української сім’ї справило ще й зростання цін буквально на все. Адже тарифи на всі ключові комунальні послуги підвищилися у два, чотири і навіть у шість разів. Вартість продуктів харчування за останні три роки показала плюс 100%, при цьому на деякі категорії товарів першої необхідності ціни злетіли у п’ять-шість разів. Непродовольчі товари подорожчали в середньому на 70%, медикаменти та медичні послуги – на 85%, транспорт – на 84%. Очевидно, що, не маючи нормальних доходів, людина просто не може оплатити медичні та житлово-комунальні послуги, нормально харчуватися та одягатися.

На цьому тлі зростає заборгованість за комунальні послуги, бо коли людина перебуває на межі виживання, вона змушена витрачати кошти на предмети першої необхідності.

Усі кошти в основному йдуть на харчування, навіть на оплату таких банальних речей, як комунальні послуги, їх не вистачає. Тож більше половини населення оформило субсидії. У той же час в Україні у 70 разів зросла заборгованість держави перед постачальниками послуг за субсидії, які було обіцяно простим громадянам. На кінець 2014 року заборгованість державного та місцевих бюджетів перед постачальниками комунальних послуг складала всього 0,5 млрд гривень, а у травні 2017 року досягла майже 35 млрд гривень.

Таким чином, держава поклала на населення непомірний тягар у вигляді тарифів, зростання цін на все, при цьому не проіндексувавши у повному обсязі заробітні плати і пенсії. Це поставило простих громадян на межу виживання.

Аналізуючи підсумки останніх трьох років, у ГО «Публічний аудит» звернули особливу увагу на статистику виробництва хліба та хлібобулочних виробів, яке знизилося на 17%. Ситуацію у країні часто оцінюють за кількісними показниками виробництва м’яса, молока, але в першу чергу – саме хліба,оскільки це є найдоступніший продукт. Якщо зростає його споживання, можна припустити, що збільшується кількість населення. Падіння ж на 17% вказує, у тому числі, на зменшення кількості громадян країни за рахунок як вимирання, так і трудової міграції до інших держав.

Олександр КАРПЕЦЬ

Сообщение Проаналізовано: економіка України вмирає чи – успішно розвивається появились сначала на Український репортер.

Призначені субсидії вже не нараховують. Квитанції на оплату житлово-комунальних послуг у столиці надійшли без урахування субсидій. Те ж саме відбувається у регіонах.

На виправдання пролунали звичні у таких випадках звинувачення на адресу клерків місцевих служб соціального захисту, які начебто не встигли провести необхідні бюрократичні процедури. Про те, що причина криється у відсутності коштів через непомірно роздуті тарифи, влада мовчить, хоча усі знають.

І це коли на дворі літо і немає видатків на опалення. Що буде взимку – можна лише гадати, та від цих гадань уже мороз поза плечі пробігає, хоча на вулиці стоїть літня спека.

Відтак, маємо повний параліч усієї системи субсидування, що загрожує розвалом ЖКГ.

Та попри явну кризу, чиновники генерують нові ідеї. Лунають «геніальні думки» про те, що проблема, виявляється, полягає у непрозорості розрахунків між підприємствами теплокомуненерго та «Нафтогазом» шляхом взаємозаліків, але якщо перейти на розрахунки живими грошима, то все буде гаразд. Звідки візьмуться живі гроші, якщо коштів не вистачає на взаємозаліки, – чиновники мовчать. Так само вони нічого не кажуть про те, що першопричиною кризи є неадекватно високі тарифи на газ та послуги.

Борги справжні і намальовані

Проте «Нафтогаз» множить штучні борги шляхом нарахування штрафів та пені, які нав’язує споживачам як умову постачання палива. Доходить до дурниць, коли підприємство заборгувало, умовно кажучи, 1 млн гривень за газ, але разом зі штрафами і пенею ця сума розростається до 5 млн гривень і продовжує зростати далі. Цифри складаються по усій країні. Відтак, отримуємо велетенські «борги», у структурі яких реальні борги за реально спожитий газ складають лише частину, а решта – це накручені відсотки, на яких дехто хоче нажитися.

До того ж значна частина боргів комунальних підприємств виникла тому, що держава заборгувала за субсидії, за останніми оцінками, близько 35 млрд гривень.

Як штучно роздувають борги, добре показують наступні цифри та факти.

За даними «Нафтогазу», борг за газ підприємств теплокомуненерго та ТЕЦ на 13 червня сягнув майже 25,9 млрд гривень. Більше за усіх заборгувала приватна компанія «Київенерго» – понад 4,3 млрд гривень. У «Київенерго» цю суму заперечують. За словами фінансового директора ПАТ «Київенерго» Тетяни Грязнової, компанія списала штрафні санкції по відсутніх боргах у відповідності до закону № 1730 про реструктуризацію боргів підприємств теплокомуненерго, тому залишився борг на суму 3 млрд гривень, а не 4,3 млрд гривень, як заявляють у «Нафтогазі», ігноруючи той факт, що різниця у 1,3 млрд гривень – це списані штрафні санкції. Також, за словами фіндиректора «Київенерго», із решти боргу в 3 млрд гривень майже половина, а саме 1,47 млрд гривень, виникла через затримку надходжень із бюджету на покриття пільг та субсидій.

Тож із 4,3 млрд оголошених боргів майже 2,8 млрд гривень виникли з вини держави, причому 1,3 мільярда – борги держави за субсидії.

Корінь зла – тарифний грабунок

Під час формування бюджету на 2017 рік було видно, що закладених 50 млрд гривень на субсидії не вистачить, і треба додати, за деякими оцінками, ще 25–27 млрд гривень, яких у бюджеті немає.

Утім Мінфін вважає, що для забезпечення субсидій до кінця 2017-го необхідно виділити «усього» 15 мільярдів. Саме цю суму закладено у законопроекті про внесення змін до бюджету, який депутати розглянули лише у першому читанні, але ухвалювати в цілому не стали, відклавши питання на потім, попри вмовляння прем’єра Гройсмана.

Повторимо, що цілком очікуваним виявилося те, що катастрофічно не вистачає тих 50 мільярдів, передбачених бюджетом–2017, а потім зменшені до 47 мільярдів на вимогу МВФ. Причина у тому, що майже 8 із 13,5 мільйона домогосподарств знадобилися субсидії через подорожчання газу до 6879 гривень за 1 тисячу кубів, що у кілька разів перевищує собівартість вітчизняного газу, яку оцінюють у 70 доларів за 1 тисячу кубів.

Чиновники запевняли, що така висока вартість газу і тарифів дозволить «Нафтогазу» сплачувати величезні податки, яких вистачить на субсидії для населення.

Ситуацію влучно змалював колишній міністр ЖКГ Олексій Кучеренко: «Німецька ціна плюс транзит із Німеччини (тобто ціну газу зрівняли з ціною німецького газового хабу NCG – Авт.) поховала підприємства теплокомуненерго. Заборгованість ТКЕ за газ перед «Нафтогазом» сягнула 25 мільярдів гривень. Усіх загнали у субсидії, забуваючи, що аби ті субсидії були, треба, щоб хтось сплатив податки на таку ж суму».

Нинішнього провалу можна було б уникнути, якби весь газ вітчизняного видобутку, як цього вимагає закон, був спрямований до комунального сектору, а продавали його населенню та ЖКГ за реальною ціною. Наприклад, експерт Валентин Землянський стверджує, що для вітчизняного газу 80 доларів за 1 тисячу кубометрів є цілком реальною ціною, навіть з урахуванням так званої інвестиційної складової, яка використовується на розвиток газової галузі та збільшення вітчизняного видобутку.

За офіційними даними, у 2016 році в Україні було видобуто 20 млрд кубів газу, а обсяг споживання населенням та комунальним сектором складає 17 млрд кубів, тобто газу вітчизняного видобутку на ЖКГ та населення вистачає.

Метушливі рухи

Розуміючи, що нинішній колапс комуналки призведе до вибуху під час наступного опалювального сезону, який має усі шанси взагалі не розпочатися, в уряді заворушилися, заходилися підчищати “хвости”, готувати ґрунт для маніпуляцій з доходами населення, що враховуються при призначенні субсидій, а також вигадувати різного роду сумнівні прожекти на тему адресності та монетизації субсидій.

Так, у 2016 році в бюджет повернуто 16 млрд гривень невикористаних субсидій через завищені норми споживання. Очікується, що у 2017 році ця сума складе 10 мільярдів гривень, але використовувати ці кошти можна буде лише після закінчення бюрократичної процедури повернення, але ж гроші для підготовки до зими потрібні вже сьогодні.

Чиновники знову заговорили про недосконалість системи субсидування та про перехід до повноцінної адресної виплати кожному домогосподарству у грошовій формі, тобто про монетизацію субсидій. Це не просто утопія, а ще і спосіб перекладання відповідальності з держави, тобто з влади, на рядових громадян. Сьогодні за невиплату субсидій відповідає держава. Якщо виплати будуть адресними, то оплату субсидій повинні будуть виконувати самі громадяни тими коштами, які їм виділятиме держава у вигляді субсидій. А оскільки грошей немає або вони надходитимуть з величезним запізненням, то боржниками по субсидіях перед комунальниками буде вже не держава, а громадяни, на яких подаватимуть позови до суду і в яких за борги відбиратимуть майно, помешкання тощо.

До речі, чим не спосіб переділу житлового фонду?

Крім того, в уряді прогнозують, що якесь зростання доходів населення начебто дозволить знизити видатки на субсидії. Звідки це зростання візьметься, якщо економіка в цілому, виробництво та торгівля падають уже три роки поспіль, чиновники не кажуть. Говорити можна хіба що про інфляційне зростання, яке тут же з’їдається зростанням цін та тарифів. Очевидно, як і минулого разу, коли мінімалку в наказному порядку підняли до 3200, на цей раз також щось намалюють на папері, але грошей у кишенях громадян більше не стане. Чиновники обіцяють якесь підвищення пенсій, правда, незрозуміло, за рахунок яких ресурсів, саме на жовтень, коли починається опалювальний сезон, аби збити хвилю невдоволення.

За даними Мінсоцполітики, найближчим часом соціальні служби виконають перерахунок субсидій на наступний сезон. Очевидно, що багато хто субсидій позбудеться.

Тривожне очікування зими

У сухому залишку маємо наступне.

За даними Мінфіну, із передбачених на рік 47 млрд гривень на пільги та субсидії за 5 місяців року вже витрачено 35,6 млрд гривень. Тобто до кінця року залишилося менше 12 мільярдів. Водночас уже погоджені та підписані протоколи розрахунків щодо пільг та субсидій на суму 56,6 мільярда гривень, тобто до кінця року вже не вистачає 10 мільярдів гривень.

За розрахунками Асоціації «Укртеплокомуненерго», на нинішній рік на пільги та субсидії знадобиться 75–77 млрд гривень, тож обіцяних Кабміном 15 мільярдів вистачить лише до жовтня. А потім знову доведеться вносити зміни до бюджету. Але намалювати у бюджеті кошти можна, питання – де взяти гроші?!

За інформацією Асоціації «Укртеплокомуненерго», через борги та відсутність коштів більшість підприємств теплокомуненерго перейшли на чотирьох- та навіть на трьохденний робочий тиждень, хоча сьогодні вони повинні на повну готуватися до опалювального сезону.

Схоже, взимку на нас очікує щось «дуже цікаве».

Олександр КАРПЕЦЬ
Фото з відкритих джерел

Сообщение Розвал системи субсидій. Що буде далі? появились сначала на Український репортер.

Поки влада бореться з боржниками за комуналку, найбільшим боржником стала сама держава. Відтак, ЖКГ на всій території країни починає агонізувати. І ця агонія вже сягнула Києва, де без гарячої води лишилося півміста, водоканал опинився на межі зупинки, а перспективи майбутнього опалювального сезону видаються все похмурішими.

Причиною є минулорічне катастрофічне підвищення тарифів на газ та комунальні послуги.

У столиці нарешті почали усвідомлювати масштаби проблеми, коли значна частина багатомільйонного Києва опинилася баз гарячої води.

Київ прощається з гарячою водою

На засіданні Київради 1 червня із заявою виступив столичний градоначальник Віталій Кличко. Він повідав, що кияни стали заручниками «розборок» між монополістами. За його словами, відключення теплоелектроцентралі № 6 вчинено «Укртрансгазом» – дочірнім підприємством НАК «Нафтогаз» у зв’язку із заборгованістю «Київенерго» за природний газ. Сума боргу перевищує 370 мільйонів гривень, з яких 108 мільйонів – не профінансовані з державного бюджету субсидії та пільги.

Мер висунув до уряду вимогу: поки держава не проведе взаєморозрахунки з тепло- та газопостачальниками, повинен бути встановлений мораторій на відключення від газопостачання об’єктів, що забезпечують мешканців Києва необхідними комунальними послугами.

Та виникають питання до Кличка. Чому він мовчав рік тому, коли уряд катастрофічно роздув тарифи, що призвело до нинішньої боргової кризи, яка здатна остаточно поховати залишки ЖКГ?!

До того ж проблема не лише у гарячій воді…

Будемо жити без води і каналізації взагалі?

З холодною водою скоро також можуть виникнути проблеми.

Нещодавно «Київводоканал» оголосив про борг держави перед підприємством за субсидіями і пільгами лише за поточний рік – 78 млн 413 тис. гривень. У компанії підкреслюють, що від боргів залежить стабільність водопостачання та каналізації у Києві.

За даними «Київводоканалу», станом на 1 травня 2017 року, загальна сума боргу перед підприємством складає 886 млн гривень.

Але ж холодна вода – це навіть не гаряча. Холодне водопостачання та каналізація – це питання санітарно-епідеміологічної ситуації, по суті, національної безпеки.

І такий безлад по усій країні

І це проблема не лише самої столиці.

30 травня в інформагентстві УНІАН відбулася прес-конференція на тему: «Протягом шести місяців держава не відшкодовує субсидії та пільги на оплату ЖК-послуг: коли буде сплачений борг на суму понад 30 млрд гривень, і чому система на межі колапсу?»

У конференції взяли участь представники місцевого самоврядування та громадських організацій. Вони закликали уряд сплатити заборгованість по субсидіях та пільгах на оплату житлово-комунальних послуг обсягом 35 мільярдів гривень, аби не зірвати підготовку до опалювального сезону.

Зокрема, з такою вимогою виступив перший віце-президент громадської організації «Всеукраїнська рада голів ОСББ» Роман Бондарук.

«Нас прохають звернутися до уряду та Мінфіну з клопотанням вирішити питання субсидій. Адже люди, які отримують субсидії, не можуть заплатити за утримання дому, виникає заборгованість по зарплаті у теплопостачальних та водопостачальних підприємств», – наголосила президент громадської організації «Всеукраїнська рада голів ОСББ» Наталя Олійник.

Виконавчий директор Асоціації міст України Олександро Слобожан вважає, що вжити заходів повинно, в першу чергу, Міністерство фінансів.

Присутній на прес-конференції міський голова Черкас Анатолій Бондаренко зауважив, що у його місті продовжує зростати заборгованість, і це негативно впливає на фінансово-господарську діяльність комунальних підприємств.

«Ми хочемо вирішити проблему разом з урядом. У Черкасах станом на початок лютого 2017 року заборгованість складала 127 мільйонів гривень, а на початок травня – вже 202 мільйона гривень. Це негативно впливає на фінансово-господарську діяльність комунальних підприємств, що надають послуги. Ми просимо уряд вжити заходів щодо фінансування з бюджету субсидій та пільг. Якщо відверто, то ми хочемо, аби до нас прислухалися і з нами радилися», – наголосив черкаський міський голова.

Перший заступник міського голови Володимира-Волинського Ярослав Матвійчук також б’є на сполох: через заборгованість по пільгах та субсидіях місто не може готуватися до опалювального сезону.

«На сьогоднішній день заборгованість у нашому місті за державними програмами складає 51 мільйон гривень. З них 5 мільйонів гривень за пільгами, а решта – за субсидіями. Чотиримісячна заборгованість держави тягне за собою негативні наслідки. Місто не може готуватися до опалювального сезону, починається блокування рахунків підприємств. Якщо така ситуація затягнеться, то буде заблокованим життєдіяльність міста», – попередив він.

Влада: кому винна – усім дарую!

Відтак, на прес-конференції було оприлюднено суму заборгованості держави по субсидіях перед постачальниками житлово-комунальних послуг – 35 млрд гривень. Інші джерела цю цифру підтверджують.

Але ж ще на початку 2017 року загальна сума боргу держави перед комунальниками складала близько 23 млрд гривень.

До того ж розклад тут цікавий. У 2016 році підприємствам як компенсацію за субсидії було нараховано астрономічну суму – 52,6 млрд гривень. Але грошей у бюджеті не вистачило, тому реально держава перерахувала комунальникам 37,5 млрд гривень, тобто борг держави склав 15,1 млрд гривень. Якщо додати борг, що залишився з 2015 року, то загальна сума боргу держави перед комунальниками на кінець 2016 року склала вказані 22,6 млрд гривень.

Порівняння двох вказаних вище сум заборгованостей свідчить про те, що за 4 місяці 2017 року цей борг виріс більше ніж на 12 млрд гривень.

Очевидно, що борги будуть рости і надалі. За останніми даними, отримувачами є 7,5 млн домогосподарств, а бюджетом на нинішній рік на субсидії передбачено 51 млрд гривень. Правда, уряд оголосив про намір скоротити цю суму до 47 млрд гривень, навіть пообіцяв це МВФ. Досягатиметься це тим, що субсидії будуть скорочені, і самим сильним методом скорочення є позбавлення боржників права на субсидії.

Але, за розрахунками «Нафтогазу», ні 51, ні 47 мільярдів не вистачить, а на 2017 рік знадобиться 74 млрд гривень на субсидії.

Зрозуміло, що влада може і надалі намагатися ігнорувати проблему, правдами і неправдами скорочуючи субсидування шляхом зменшення кількості субсидіантів та сум субсидій. Та результатом буде подальше зростання боргів населення, яке не здатне сплачувати астрономічні суми. Утім, як бачимо, призначення субсидій також не рятує ситуацію, оскільки і держава заборгувала величезні суми, що й надалі зростають. Кінцевим підсумком такого театру абсурду буде остаточний колапс та руйнування залишків ЖКГ.

Значною мірою це є порушенням прав громадян, закріплених Конституцією та чинним законодавством. Ті, хто платить, все одно не отримують послуг, оскільки їхнє постачання припинено через борги держави. Ті, хто потребує, а їх стає все більше, не отримують субсидій, аби скоротити видатки, а якщо й отримують, то послуг все одно немає через борги держави.

Зрештою, є кричущий моральний аспект. Заборгувавши величезні суми на субсидії, держава переслідує громадян-боржників, зокрема, позбавляючи їх субсидій, що веде до подальшого зростання боргового валу, який загрожує поховати під собою не лише ЖКГ, але й фінансову систему країни.

Виходить, громадянам не можна бути боржниками, а державі, точніше владі, можна?!

Розплата за жадобу

Такі величезні, фактично вже безнадійні борги за комуналку, в тому числі борги держави за субсидіями, є прямим наслідком минулорічного космічного підвищення тарифів на газ та усі види комунальних послуг.

Колишній міністр ЖКГ Олексій Кучеренко зауважив: «Не у субсидіях справа. Проблема у завищених тарифах на енергоносії. Вони явно завищені. Вони не є ринковими, і вони, по суті, скомпрометували механізм субсидій. Тарифну політику треба змінювати».

Експерт Валентин Землянський справедливо звертає увагу, що ціна вітчизняного газу, який покриває приблизно 85% потреб ЖКГ, складає 80 доларів за 1000 кубів з урахуванням інвестиційної складової, а його продають населенню та комунхозу по 250 доларів, тобто за ціною імпортного газу.

До цього треба додати величезні тарифи на електроенергію та «ротердамське» вугілля.

Такою є головна причина. Немає жодних «економічно обґрунтованих тарифів». Навіть поняття такого у законодавстві не існує. Є шкурні інтереси влади та олігархів, які призвели до колапсу в ЖКГ, а тепер загрожують втопити у лавині боргів усю країну.

Олександр КАРПЕЦЬ

Фото Олексія ІВАНОВА

Сообщение Прощання з водою гарячою і холодною появились сначала на Український репортер.

Влада, олігархічні ЗМІ та різного роду наймана «експертня» не припиняють нахабно втовкмачувати у голови обивателів брехливу «дезу» про те, що тарифи на електроенергію для населення, мовляв, є занадто низькими та такими, що не покривають якусь таємничу «економічно обґрунтовану собівартість».

Аби пересвідчитися у тому, що це брехня, достатньо ознайомитися з даними Нацкомісії, яка здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП), та Держпідприємства «Енергоринок», викладеними на офіційних сайтах цих установ.

Утім, говорити про економічну обґрунтованість тарифів взагалі неможливо через відсутність у відкритому доступі даних про реальну собівартість кіловат-години енергії, виробленої на атомних, теплових та гідростанціях. У наявності є лише «балаканина» різного роду експертів того чи іншого ступеня заангажованості. Зрозуміло, що публікувати правдиві дані про собівартість енергії різних виробників ніхто не збирається, оскільки дуже багато інтересів ховається у тих цифрах.

Але деякі дані на офіційних сайтах згаданих установ тики містяться, і вже їхній простий аналіз говорить про те, як нас нахабно дурять.

Нагадаємо, що з 1 березня 2017 року відбулося чергове, начебто поки останнє підвищення тарифів на електроенергію для населення. Це був останній етап започаткованого ще Яценюком підвищення на виконання зобов’язань, узятих Україною відповідно до угоди з МВФ щодо кредитної програми EFF.

Відтак, з 1 березня 2017 року тарифи на електроенергію зросли до 90 коп. за 1 кВт-г за умови споживання до 100 кВт-г на місяць та аж 1,68 грн за 1 кВт-г за умови споживання більше. Не вдаючись до зайвий подробиць, зазначимо, що у пільгову норму 100 кВт-г на домогосподарство з двох осіб плюс по 25 кВт-г на кожного наступного члена сім’ї у місяць примудряються вписатися далеко не всі, особливо в осінньо-зимовий період, а тому доводиться платити грабіжницькі 1,68 грн за 1 кВт-г.

Коротко зауважимо також, що статистика тих, хто вкладається у пільгову норму, та тих, хто не вкладається, відсутня, їхнє співвідношення невідоме, і це дає можливість енергопостачальним фірмам наживатися на пересортуванні. Але це окреме питання. Вказані цифри можна знайти на сайті НКРЕКП.

Що почому на енергобазарі

А тепер заглянемо на сайт ДП «Енергоринок» і побачимо цікаві речі.

У першій декаді січня 2017 року державне підприємство НАЕК «Енергоатом» виробило 2 451 089 МВт-г енергії, або 55,13% від загального обсягу виробництва. Теплові станції, 9 із яких контролюються Донбаською паливно-енергетичною компанією (ДПЕК), яку пов’язують з олігархом Ахметовим, виробили відповідно 1 274 594 МВт-г, або 28,67% обсягів. При цьому теплові станції продавали в енергоринок свою продукцію по 1,342 грн за 1 кВт-г, а атомні станції – всього по 46,865 коп. за 1 кВт-г.

На той час середня ціна продажу енергії в енергоринок складала 87,871 коп. за 1 кВт-г, а тариф для населення складав 71 коп. та 1,68 грн за 1 кВт-г.

В останній декаді березня 2017 року атомники поставили на енергоринок 2 732 105 МВт-г енергії, або майже 64% загального обсягу за ціною 46,861 коп. за 1 кВт-г. У той же час тепловики «дали країні і народу» усього 780 307 МВт-г енергії, або 18,26% обсягу, але за ціною аж 2,079 грн за 1 кВт-г!

Середня ціна продажу енергії в енергоринок склала 95,516 коп. за 1 кВт-г. Тобто за рахунок величезного штучного зростання ціни теплових кіловатів середню ціну догнали майже до 1 гривні за 1 кВт-г.

Таке стрімке зростання закупівельної ціни енергії, виробленої тепловими станціями, 70% яких контролюється структурами Ахметова, викликало у ЗМІ скандал. До того ж закінчився зимовий період максимального споживання. Відтак, закупівельну ціну дещо знизили, але не так, щоби надто.

За даними сайту ДП «Енергоринок», з 11 по 20 травня 2017 року атомники продали у ринок 2 320 569 МВт-г, або 65,16% загального обсягу за ціною 48,234 коп. за 1 кВт-г. Державні гідроелектростанції дали країні 316 471 МВт-г, або 8,89% обсягу за ціною 46,392 коп. за 1 кВт-г.

У той же час тепловики поставили на ринок усього 705 812 МВт-г, або 19,82%, але за ціною 1,8504 грн за 1 кВт-г. Звісно, це не березневі 2 гривні, але теж дуже багато!

Середня ціна продажу в ринок склала 90,023 коп. за 1 кВт-г.

Що насправді відбувається

З початку 2017 року виробництво енергії тепловими станціями різко впало, що можна пояснити пресловутою блокадою Донбасу. А ціни на тепловий кіловат різко злетіли – якщо порівнювати з 2016 роком, то просто фантастично, нехай навіть навесні їх дещо і понизили. У той же час ціна атомного кіловата практично не змінювалася, залишаючись у рази менше, ніж у тепловиків.

Таким чином, теплова енергетика, передусім ДТЕК, паразитує не лише на населенні й промисловості, але і на державній атомній та гідроенергетиці.

Цікава особливість. За часів Януковича поставки енергії атомними станціями в енергосистему штучно обмежували шляхом так званих «диспетчерських обмежень», аби зачистити ринок для тепловиків, енергія яких і тоді була значно дорожчою за енергію атомних станцій, але не так сильно. У пікові моменти теплові та атомні станції виробляли тоді енергії приблизно однаково, а іноді тепловики навіть виривалися уперед. Тепер же спостерігається зворотне явище. Виробництво енергії суттєво скоротилося через падіння попиту з причини падіння виробництва взагалі. Зараз тепловики навіть не намагаються наздогнати і перегнати атомників, та це тепловикам і не під силу, зокрема і через події на Донбасі. Навпаки, обсяги «теплових кіловатів» різко впали. Але був узятий курс на роздування ціни «теплового кіловата», аби компенсувати втрачене через падіння виробництва.

НКРЕКП, яку до недавнього часу очолював висуванець комерційних структур Порошенка Дмитро Вовк, починаючи з весни 2016 року неухильно підвищувала закупівельні ціни на «теплові кіловати», а на вугілля для тепловиків були встановлені так звані ротердамські ціни. Як бачимо, це призвело до абсурдно високих цін на енергію теплових станцій.

Це дозволило ДТЕК, яка наприкінці 2015 року перебувала у величезних збитках та боргах, не лише розрахуватися з боргами, але й отримати чималий прибуток. Оскільки у певний момент структури, що пов’язують з Порошенком, придбали акції ДТЕК, тож і вони, і Порошенко добряче нажилися і продовжують наживатися за рахунок громадян, державної атомної та гідроенергетики. Сам Ахметов, попри війну та розруху, лишається незмінним фігурантом списку Forbes.

Головним джерелом покриття збитків та боргів ДТЕК, а потім отримання прибутку, стало встановлення все тією ж НКРЕКП величезних закупівельних цін на енергію теплових станцій. Стартувавши у 2016 році приблизно з 80 копійок за 1 кВт-г, що вже тоді було значно дорожче ціни енергії атомних станцій, закупівельна ціна «теплового кіловата» вже у березні 2017 року перевищила небачені 2 гривні, але, щоправда, як вказано вище, згодом трихи знизилася.

Тож ще раз наголосимо, що енергосистема України працює передусім на Ахметова, Порошенка та компанію. На них же працюють решта підприємств та громадяни країни, які сплачують за спожиту електроенергію.

Зрештою про те, як нас дурять

Як зазначено вище, навіть мінімальний тариф для населення у розмірі 90 копійок за 1 кВт-г є близьким до середньої ціни продажу енергії в енергоринок, не кажучи вже про максимальний тариф у 1,68 грн. Звісно, треба ще враховувати вартість розподілу енергії та її поставку споживачам енергокомпаніями. Але звернемо увагу на той факт, що більше як 74% енергії виробляється державними атомними та гідростанціями, закупівельна ціна яких навіть не дотягує до 50 копійок.

Очевидно, що ці станції не лише з надлишком забезпечують потреби населення, але і дають енергію для промисловості та інших юридичних осіб, які платять за електрику значно більше населення. До речі, атомні станції недовантажені і могли б давати ще більше енергії.

Усю картину псує теплова енергетика, в якій 70%, повторимо, контролюють структури Ахметова.

Відмовитися від теплової генерації також не можна, оскільки атомні станції є надто інерційними, а тому їхнє використання для маневрування у межах добових коливань споживання призведе до величезних проблем, перш за все у сенсі ядерної безпеки.

У ролі маневрових потужностей використовується теплова генерація, хоча і це далеко не кращий варіант через зношення і без того зношених теплових генераторів. Набагато краще маневрувати гідро- та гідроакумулюючими станціями, але їхніх потужностей не вистачає, а надто цим ніхто не переймається. Таким чином, теплова генерація виробляє все менше енергії, відіграючи хоч і дуже важливу, але допоміжну роль. Та своєю надвисокою вартістю на догоду Ахметову і Порошенку витягує середню вартість електроенергії у системі різко вгору, що дозволяє названим персонажам наживатися на усій країні, зокрема на населенні.

Наведені цифри показують, що у рамках нині встановлених тарифів та цін на електроенергію різних виробників, населення більше, ніж треба, сплачує за ту саму «економічно обґрунтовану» вартість, довкола якої стільки галасу. (У питання обґрунтованості закупівельних цін на енергію атомних та гідростанцій вдаватися не будемо.) В усякому разі, за встановлених зараз тарифів продаж енергії населенню є доволі прибутковим. Про те, як наживаються олігархи, сказано вище.

У цьому сенсі брехнею і цинізмом є заява НКРЕКП у лютому 2017 року про те, що згадуване березневе підвищення тарифів для населення, мовляв, все одно не забезпечить «економічно обґрунтований» рівень, який станом на січень 2017 року в НКРЕКП оцінили аж у 2,31 грн за 1 кВт-г.

Коли ж вони нарешті нажеруться?!

Олександр КАРПЕЦЬ

ТИМ ЧАСОМ

Президент Петро Порошенко під час відвідування Трипільської ТЕС підписав Закон «Про ринок електричної енергії», прийнятий Верховною Радою 13 квітня.

«Закон є доленосним, антикорупційним. Не буде більше ніхто встановлювати ціну на електроенергію, вугілля, співвідношення — те, що на певному етапі було виправдано у вигляді формули, — скасовуємо. І ринок, прозорий і ефективний, буде визначати ціну, і буде перемагати той, хто найбільш ефективно працює», — підкреслив Петро Порошенко.

Президент нагадав, що Закон був розроблений спільно з європейським Енергетичним Співтовариством, схвалений ЄС та американськими партнерами, і підтриманий світовими антикорупційними організаціями. Про інформує офіційний сайт Президента.

«Ми продовжуємо наводити порядок в Україні. Тому сьогодні тут, а не в кабінеті, разом з вами, я прийняв рішення про підписання цього Закону, і започаткування процесу створення ринку електричної енергії», — зазначив Петро Порошенко, підкресливши, що при підготовці цього документу була виконана величезна робота. Він додав: «Результат цієї роботи – це абсолютно нові революційні правила функціонування ринку електричної енергії — прозорого і ефективного».

За словами Президента, нині почнеться кропітка робота про запровадження норм та технологій, визначених Законом. Він зазначив, що в Україні створюється модель ринку, за якою працюють країни Європейського Союзу. Зокрема, документ передбачає запровадження бірж електроенергії. За його словами, мета Закону – входження України до спільної енергетичної системи Європейського Союзу.

Глава держави підкреслив, що Закон має три важливі ознаки: «Перше, він повністю відповідає європейським стандартам та аналогам. Друге, цей Закон запроваджує конкурентний ринок, конкуренцію на ринку, і це робить конкурентною не лише енергетичну галузь – хто дешевше виробив, той перший продав, а й робить конкурентною українську промисловість та економіку. Третє, він прозорий – створює дієвий запобіжник проявам корупції на ринку електроенергії». Президент підкреслив, що це є ще одним підтвердженням рішучої налаштованості боротьби з корупцією.

Петро Порошенко зазначив, що Уряд спільно з Нацкомісією мають якомога швидше сформувати план заходів з імплементації Закону. Президент додав, що всі плани заходів щодо реформування енергетичної галузі в найкоротший термін мають бути винесені на розгляд Ради національної безпеки та оборони та Національної ради реформ.

Президент наголосив, що попереду ще залишається багато роботи, зокрема, має бути розроблений законопроект “Про Фонд енергоефективності”. За його словами, партнери України – ЄС та США – готові надати фінансову підтримку для запровадження системи енергоефективності. Петро Порошенко нагадав, що у 2014 році, коли його обрали Президентом, українська економіка була серед десяти найменш енергетично ефективних економік світу. «Чим більше споживали газу, тим більше коштів йшло можновладцям. Ми вже сьогодні скоротили на 30% енергоспоживання і будемо продовжувати робити це далі», — наголосив Президент.

Сообщение Як нас нахабно дурять на електроенергії появились сначала на Український репортер.

Політична метушня останнього часу майже повністю затулила таке дуже важливе питання, як раптове підвищення тарифів на холодне водопостачання та водовідведення, тобто каналізацію.

Очевидно, що борги за комуналку продовжать стрімке зростання, початок якому поклало саме підвищення тарифів на газ за каденції нинішнього уряду і, як наслідок, на решту комунальних послуг у 2016 році.

Схоже, попри обіцянки керівника уряду Володимира Гройсмана, маємо черговий етап підвищення комунальних тарифів, котрий, всупереч традиції, розпочинається не газом й електроенергією, а водою та каналізацією.

Підвищення відбулося на підставі відповідної постанови НКРЕКП від 26 квітня 2017 року. Цей документ збігся у часі з постановою Кабміну, якою боржників позбавили субсидій.

Звертає увагу ще одна особливість підвищення тарифів на холодну воду та каналізацію. Згадану постанову НКРЕКП було прийнято, повторимо, 26 квітня, опубліковано в «Урядовому кур’єрі» 11 травня 2017 року, а набула вона чинності з 12 травня. Тобто вода і каналізація подорожчали з 12 травня, посеред місяця. Це потягне за собою необхідність додаткових перерахунків та відповідні непорозуміння між постачальниками та споживачами.

Подібний поспіх викликає щонайменше нерозуміння. Невже не можна було збільшити тарифи хоча б із початку наступного місяця, аби уникнути зайвої метушні? Чи вже аж так кортить скоріше узяти зі споживачів побільше грошей?

Відтак, відповідно до вказаної постанови НКРЕКП від 26 квітня № 553, з 12 травня 2017 року тарифи на холодну воду та водовідведення виросли для споживачів послуг водоканалів у 24 містах та населених пунктах.

Подорожчання відбулося у Києві та обласних центрах, включно зі Львовом, Рівним, Дніпром, Хмельницьким. Подорожчали послуги також у невеликих містах, зокрема в Ірпені, Вишневому, Боярці, Кам’янці-Подільському, Павлограді, Лисичанську, Коломиї та інших.

Рівень подорожчання коливається від 7% до 28%. Найбільший відсоток зростання – у Львові. В абсолютному вимірі тариф більше всіх виріс у Києві та Рівному.

У квитанціях за травень, що надійдуть у червні, плату за воду розрахують пропорційно кількості днів, коли діяли старі й нові тарифи. За перші 11 днів нарахування відбуватиметься за старим тарифом, за решту днів – за новим.

Відповідно до постанови НКРЕКП, тариф для киян зросте на 14,7% і складе 15 грн 79,2 коп. за 1 куб. м холодної води (до 12 травня було 13,77 грн), за водовідведення гарячої води – 7,52 грн за 1 кубометр (до 12 травня було 6,93 грн).

Цікавими є дані по деяких містах-супутниках Києва. Так, мешканці Вишневого платитимуть 15,13 грн за холодну воду та 5,95 грн за водовідведення (тут і далі цифри вказані у перерахунку на 1 кубічний метр).

Значно гірше буде мешканцям Ірпеня. Їм доведеться платити за холодну воду 19 грн 16,4 коп., а за водовідведення – узагалі 11,82 грн.

Та більше всіх не поталанило мешканцям Боярки. Їм за холодну воду доведеться викладати з кишені 25,25 грн, а за водовідведення – 11,5 грн. Справжнє здирництво!

«Не виноватая я!» – волає Кличко

Дуже цікаву позицію зайняв мер столиці Віталій Кличко. Стисло цю позицію можна визначити знаменитими словами із кінокомедії Леоніда Гайдая: «Не виноватая я!».

Коментуючи підвищення тарифів на холодну воду та водовідведення в ефірі одного з телеканалів, Кличко заявив, що столична влада не має впливу на формування тарифів на воду, електроенергію, газ та тепло.

«Ціни на світло, воду, тепло та газ встановлюються на національному рівні, і місто не може вплинути на їхнє формування», – повідомив Кличко.

А от і не вгадав! Причому не вгадав саме стосовно води і каналізації.

Дійсно, тарифи на газ та електроенергію встановлюються централізовано «незалежною» НКРЕКП, правда, під потужним впливом олігархічних угруповань, але то вже інше питання.

Вплив на тарифи на тепло та гарячу воду столична влада дійсно втратила після того, як у результаті махінацій за часів Черновецького столичний пакет акцій «Київенерго» потрапив до рук фірми ДТЕК олігарха Ахметова. Правда, останнім часом з‘являлася інформація про те, що прокуратура під керівництвом Луценка начебто розслідує цю оборудку, але результатів щось не видно.

А от на «Київводоканал», що надає послуги з холодного водопостачання та водовідведення, столична влада має прямий і безпосередній вплив. Принаймні, столичні чиновники неодноразово переконували громадян, що ціною героїчних зусиль їм таки вдалося зберегти водоканал у власності столичної громади.

Якщо виходити з того, що столична влада контролює «Київводоканал», вона має можливість певною мірою впливати і на тарифи.

Крім того, всупереч заявам Кличка, встановлення у НКРЕКП тарифів на послуги окремих підприємств-постачальників, включно з «Київводоканалом», відбувається в індивідуальному порядку на основі відповідного запиту цього підприємства. Тому столична мерія як представник власника, тобто столичних мешканців, має усі можливості для впливу на тарифи саме на холодну воду та каналізацію.

На порозі нового тарифного стрибка?

Повторимо, є підозра, що на нас чекає новий тарифний стрибок.

Адже очевидно, що підвищення тарифів на холодну воду потягне за собою зростання розцінок на інші послуги, перш за все на опалення та гаряче водопостачання, на які й без того вже встановлені величезні ціни.

Крім того, березневе підвищення тарифів на електроенергію, яке, як обіцяли чиновники, починаючи з Яценюка, мало б бути останнім, таким, схоже, не буде. Ще 10 лютого 2017 року у НКРЕКП заявили, що вартість електроенергії для населення на 57,7% нижче економічно обґрунтованого рівня, який станом на січень 2017 року складав начебто аж 2,31 грн за 1 кВт-г, а тому привести тариф до економічно обґрунтованого рівня з 1 березня 2017 року не вдасться.

Зрештою, наприкінці квітня Національний банк України зробив прогноз стосовно майбутнього подорожчання газу. Отже, тисяча кубометрів газу подорожчає з 247,7 до 292 доларів, що призведе до зростання тарифів на гарячу воду та опалення.

Отож, вода і каналізація – це лише початок нового тарифного стрибка.

Олександр КАРПЕЦЬ

Фото Олексія ІВАНОВА

Сообщение Катування водою та затоплення у каналізації. Очікуємо нового стрибка тарифів на комуналку появились сначала на Український репортер.

Нещодавно Кабмін ухвалив урядовий законопроект «Про внесення змін до деяких законів України щодо підвищення пенсій».

«Головним номером програми» у цьому документі є різке збільшення мінімального пенсійного стажу з нинішніх 15 до 25, а потім і до 35 років.

Якщо врахувати, що, за самими скромними підрахунками, мінімум чверть громадян змушені працювати у тіні, то кількість людей похилого віку, які на старість ризикують лишитися без пенсійного утримання, буде просто величезною з усіма соціальними наслідками, які з цього випливають.

Не кажучи вже про те, що, всупереч обіцянкам чиновників, вік виходу на пенсію реально таки збільшиться, тому багато хто до пенсії просто не доживе.

Маю сумнів, що парламент просто і без проблем підтримає ініціативи уряду щодо пенсій. Депутатів турбує їхній рейтинг.

Ясна річ, з Пенсійним фондом (ПФ) треба щось робити. Нещодавно, говорячи про низькі пенсії переважної більшості пенсіонерів України, на цю тему висловився голова місії МВФ в Україні Рон ван Роден: «Було б неможливим платити навіть такі низькі пенсії, якби не допомога з бюджету шляхом перерахування у Пенсійний фонд другої половини коштів, необхідних для виплати пенсій. У 2016 році ці трансферти сягнули приголомшливої цифри – 143 мільярди гривень, або 6 відсотків ВВП. Це другий за рівнем дефіцит Пенсійного фонду в Європі порівняно з розміром економіки країни».

У фонді вважають неприйнятним такий величезний дефіцит, скорочення якого стало однією з ключових вимог для надання Україні чергового траншу МВФ.

Відповідно до чинного законодавства, чоловіки за умови стажу роботи не менше 25 років можуть вийти на пенсію у 60 років, а жінки за умови стажу роботи не менше 20 років – з 55 років. Але зараз достатньо пропрацювати 15 років, сплачуючи єдиний соціальний внесок (ЄСВ), аби отримати право на пенсію. Така пенсія буде невеликою, але вона буде.

Уряд пропонує, аби з 2018 року пенсія за віком для 60-річних призначалася за умови, що вони матимуть страховий стаж не менше 25 років, упродовж яких сплачувалися ЄСВ до ПФ. Надалі кожні 12 місяців вимога щодо розміру страхового стажу буде збільшуватися на 1 рік. Відтак, у 2028 році, аби отримати пенсію за віком, необхідно буде мати 35 років страхового стажу. Якщо при досягненні 60 років такого стажу не буде, то майбутній пенсіонер може або допрацювати необхідний час, або купити стаж, якого не вистачає для призначення пенсії у віці від 60 до 63 років, сплативши відповідні суми ЄСВ у ПФ.

Однак за які кошти пенсіонери купуватимуть пенсійний стаж, якщо їм не вистачає на життя, та ще й з них вимагають космічні суми за комуналку?!

Після 63 років пенсія за віком для чоловіків і жінок буде призначатися за наявності страхового стажу від 15 до 25 років. Але, починаючи з 2019 року, кожні 12 місяців вимоги до страхового стажу будуть збільшуватися на рік до досягнення в 2028 році страхового стажу в розмірі 25–35 років. Якщо і в цьому випадку стажу не вистачить, його треба буде допрацювати або докупити.

Правда, після 65 років механізм «спрощується». Починаючи з 2019 року особи, які мають страховий стаж від 15 до 25 років, зможуть отримувати пенсію за віком. Якщо такого стажу не буде, вони зможуть отримати соціальну допомогу, яка залежатиме від доходів сім’ї.

Таким чином уряд досягає скорочення кількості пенсіонерів, включно з їхнім відбуттям на той світ, не дочекавшись пенсій взагалі. Адже в умовах безробіття та вимушеної тінізації праці вони просто не зможуть набрати необхідні 25, а надто 35 років страхового стажу.

Крім того, фактично запроваджується приховане збільшення пенсійного віку з 60 до 63–65 років, оскільки саме до 63–65 років багатьом громадянам доведеться працювати, аби отримати мінімальну пенсію чи просто соціальну допомогу.

Але ж, за даними статистики, середня тривалість життя чоловічого населення в Україні заледве перевищує 62 роки. Іншими словами, половина чоловічого населення просто не доживе до пенсії і тим самим зменшить дефіцит ПФ.

На цю тему в Інтернеті вже гуляє чорний гумор: «Врятуй Пенсійний фонд – помри молодим!». От тільки смішного тут немає…

Відволікаючі маневри

Розуміючи, що подібні новації викличуть у суспільстві вкрай негативну реакцію, уряд, як я вважаю, пішов на відволікаючий маневр.

Прем’єр Гройсман для годиться пожалкував, що в Україні 8 із 12 млн пенсіонерів з травня отримують пенсію у розмірі 1312 гривень на місяць, а тому живуть за межею бідності. На думку Гройсмана, ця сума удвічі менше вартості «споживчого кошика», адже виходить, що той кошик коштує трохи більше 2600 гривень. Цікаво, чи пробував Володимир Гройсман вижити на 2628 гривень на місяць, якщо лише опалення невеличкої квартири взимку перевищує 1500 гривень?

За словами керівника уряду, проект пенсійної реформи передбачає запровадження єдиної для усіх груп пенсіонерів формули розрахунку розміру пенсій, яка буде базуватися на розмірі мінімальної зарплати.

«Для тих пенсіонерів, які вже на пенсії, та для нових пенсіонерів буде запроваджений єдиний підхід. Цей підхід говорить про те, що ми майже втричі піднімаємо цифру, виходячи з якої ми розраховуємо пенсії. Якщо раніше вона була 1197 гривень, то зараз – 3674 гривні», – сказав Володимир Гройсман.

За його словами, сумарно запровадження формули та інших ініціатив дозволить підняти пенсії 9 млн з 12 млн пенсіонерів на 200–1000 гривень уже з 1 жовтня, хоча багато фахівців дуже сумніваються у цьому.

Але таке поки що міфічне підвищення пенсій відбудеться лише за умови прийняття зазначеної «пенсійної реформи».

Вважаю, що ці пенсійні новації – хитрий спосіб скоротити кількість претендентів на пенсію або розміри пенсійних виплат за рахунок переведення багатьох громадян похилого віку на копійчану соціальну допомогу замість пенсії. І хоча пенсійний вік начебто не збільшується, подовження мінімального страхового стажу до 25, а потім до 35 років означає, що у 60 років все ж таки мало хто зможе вийти на пенсію. Всезагальна зайнятість «накрилася мідним тазом» разом із розвалом Радянського Союзу.

З тієї пори, за оцінками фахівців, мінімум чверть населення не може віднайти офіційну роботу. Вказаних 35 років страхового стажу майже ні в кого не буде. Тому громадяни змушені будуть працювати до 70 років. Звісно, ті, що доживуть… Знову ж таки, для 60- та 70-річних офіційної роботи майже немає, і це добре відомо. Вони, як варіант, будуть отримувати соціальну допомогу, яка, утім, не буде надто відрізнятися від мінімальної пенсії, яку отримуватиме переважна більшість.

Таким чином, зникає мотивація до офіційної праці та оплати ЄСВ. Адже все одно буде мінімальна пенсія або соціальна допомога.

Чи ухвалить парламент цей закон, скоро побачимо…

Олександр КАРПЕЦЬ

Фото Кирила ХМІЛЬОВА

Сообщение Що треба знати про пенсійну реформу появились сначала на Український репортер.