Родом зі співочої Чернігівщини ( місто Прилуки). Її батьки гарно співають, а татко грає на бас-гітарі, тож любов до української пісні життєдайним зернятком посіялася в серці з глибокого дитинства. Юлія закінчила міську музичну школу імені Л.М.Ревуцького по класу фортепіано, потім – диригентсько-хоровий факультет Чернігівського музичного училища імені Л.М.Ревуцького, де навчалася складному академічному вокалу і диригуванню.

А далі – вступила до Київського університету культури і мистецтв на естрадний вокал. Згодом ще й закінчила з «червоним дипломом» Київську Національну Академію керівних кадрів культури і мистецтв.
Роки навчання та напруженої праці, концерти, гастрольна діяльність та робота солістки в Академічному ансамблі пісні і танцю Державної Прикордонної Служби України сформували її як цікаву, талановиту, творчу особистість.
Нині Юлія Антипенко –викладає естрадний вокал на кафедрі «Музичне мистецтво естради» Академії мистецтв імені Павла Чубинського у Києві.

«У МЕНЕ Є Я І МОЇ СТУДЕНТИ»

-Пані Юліє, як це – бути водночас педагогинею і співачкою? Чи нема спокуси цілком поринути, приміром, у шоу-бізнес?

-Завжди є спокуса піти виключно у шоу-бізнес. Але в тому диво і краса нашого життя, де щодня підстерігають певні спокуси. Намагаюсь поєднувати. Тримати баланс. У мене завжди є я і мої студенти.

Особливістю навчання в Академії мистецтв імені Павла Чубинського є факт, що викладачі контактують з батьками студентів. Маємо зворотній зв’язок. І то щастя, адже батьки краще знають своїх дітей.

А майстерність відточуємо від пісні до пісні, від номера до номера. Кожна пісня – це як нове життя. Коли записую спів студентів на відео для конкурсів, помічаю і демонструю їм, які вони красиві, справжні, чисті коли поринають в музику. Аналізуємо кожне відео, і вони починають бачити себе по-іншому.

Даю студентам рекомендації, свої лайфхаки стосовно поведінки на сцені. Маю великий досвід, яким ділюсь з дітьми. Підказую. Намагаємося виправити недоліки. Якщо є вартісні чесноти, то їх підсилюємо. Працюємо над тим, щоб діти проявляли артистизм, не боялися аудиторії. Важливо розуміти, що кожен глядач в залі – наша рідна людина, тому що віддає нам найдорожче – свій життєвий час. Не маємо права його змарнувати.

Маємо певне завдання. Якщо пісня патріотична – то вокальними засобами, поведінкою на сцені – пробудити в людях відчуття, що ми, українці, сильна нація: мудрі, щедрі, вільні, незалежні попри все. Ми – унікальна нація. Таку місію несемо. Для ліричної чи гумористичної пісні пасують інші рухи та мова тіла. Все це обговорюємо на заняттях.

Репертуар – різний: і танцювальний, і патріотичний. Неможливо без патріотики в такий непростий час, що вимагає глибини і є нагальною потребою.

Який би не був жанр, виконавцю-початківцю іноді буває найважче щиро дивитися в очі глядачеві. Не боятися поглянути у вічі незнайомій людині. Щоб ця людина відчула твій «сигнал», енергію. Уміти працювати і на велику, і на маленьку аудиторію. Є тільки ти, твоя щирість і твій посил. Коли артист починає дивитися в очі людям – стається магія, відбувається німий діалог, конект, відгук.

Починається обмін енергією: артист дарує – глядач віддає ще більше. Ця енергія – дуже важлива.

Підштовхую тих, хто ніяковіє. Долаємо спільно бар’єри. Я викладаю фото, де студенти в стані творчого польоту, невагомості. Їм дуже подобається. Відповідають взаємністю: роботою вдома, в класі, творчими пропозиціями. Бачу, що студенти стали ініціативнішими, пропонують свої варіації. Відчуваю зворотній зв’язок. Спершу вкладалася і завойовувала їхню довіру й повагу, а зараз починаю отримувати результат.

Нині чи не найбільше про кожного артиста можна дізнатися з соціальних мереж. Навіть про настрої й характер людини. Тож намагаюся вести свої соцмережі. Показувати себе підписникам і як артистку, і як викладачку вокалу. Відображаю успіхи своїх студентів у різноманітних конкурсах, фестивалях, адже їм це потрібно для впевненості в собі й натхнення.

Випускаю «рилси» для соцмереж з конкурсів, фестивалів та концертних виступів. Водночас, і сама вчуся монтувати, і студенти надихаються, бо бачать, що викладачка не стоїть на місці.

Розвиваю власний ютуб-канал. Оскільки брала участь у фестивалях та телезйомках, то моя відеотека поповнюється, аудиторія зростає. Дуже тішить, що поціновувачі – виховані. Немає хейтерів, котрі підписуються лише для того, аби бруд написати.
Влаштовуємо концерти-промоції Академії. Є профорієнтаційна діяльність: приїзджаємо безпосередньо в музичні школи та школи мистецтв. На кафедрі музичного мистецтва естради є електрогітара, аранжування, естрадний вокал, звукорежисура, барабани.

Орієнтуємось на умови й аудиторію: щоб діти старших класів могли подивитись, послухали студентів і викладачів Академії, зрозуміти всі аспекти. Запрошуємодо Академії на день відкритих дверей, щоб батьки з дітками придивлялися, їхали на консультації.

ВОЇН ЗНАЙШОВ ЧАС НАПИСАТИ
ТЕКСТ ТА ЩЕ Й МУЗИКУ

-Як добираєте свій репертуар, авторів, оранжувальників?

-Дякую за це питання. Замислилася. У моїй долі так складається, що не я знаходжу пісню, а пісня завжди знаходить мене. У моєму житті з’являлися люди, які писали пісні й пропонували заспівати.

Найперша професійна пісня, яку заспівала на конкурсі-фестивалі, – це український романс «Щаслива я» на слова поетеси Наталії Харасайло і музику Олександра Мирошниченка, який працює у нас в Академії викладачем.

Коли я отримувала вищу освіту, моєю викладачкою була Заслужена артистка України Інеш Кдирова. Сьогодні маю щастя працювати з нею пліч-о-пліч: теж викладачка в нашій Академії. Пишаюся, що вчилася у професіоналів, а зараз працюю разом з ними. Для мене це велика честь і щастя.

Моя викладачка повірила в мене так само, як я вірю у своїх студентів. Якось я принесла їй романс. Отримала схвалення і пропозицію записати ще один романс та взяти участь у фестивалі- конкурсі сучасного романсу в Миргороді, батьком-засновником якого є Народний артист України Мар’ян Гаденко. Не минуло тижня, як Інеш Кдирова повідомила, що її чоловік і композитор Олександр Миколайович Мирошниченко створив мелодію до тексту. Коли я почула цей романс – одразу його полюбила: сучасна мелодика, гармонійні вирішення. І ми поїхали на конкурс. Я записала професійні аранжування на пісню «Щаслива я» і на романс «Не забудь». Неочікувано для себе самої на фестивалі у Миргороді я отримала Гран-прі. Після того Мар’ян Гаденко запрошував на свої концерти та різні фестивалі. Був щедрою особистістю, світла йому пам’ять. Не продав жодної своєї пісні, хоча створював дуже красиві твори. Завжди казав: беріть мої пісні, вибирайте, робіть аранжування, співайте, я буду тільки щасливий. З репертуару Мар’яна Гаденка я обрала собі кілька пісень : « Я і ти», «Ти мій коханий, чорнобровий», «Озвись, мій єдиний», які постійно виконувала. Дорого вартує для молодого виконавця, коли йому кажуть: бери! Ти вкладаєш душу, кошти в аранжування, виступаєш, називаєш прізвище-ім’я цієї людини з гордістю – це єдине, чим можеш віддячити.

Або ж минулої осені ми з колегами їздили до наших захисників на передову . Під час концерту хлопці сиділи просто неба, змучені, зморені і спершу мало реагували. Розпочалась повітряна тривога. Нас всіх одразу завели у сховище разом з воїнами. Вони – надзвичайно чемні: на верхніх східцях стояли і припрошували нас заходити. А я запропонувала: « Або ви всі заходите сюди, або ми всі виходимо наверх». Вони зайшли. Доки сиділи у сховищі у мене з’явилось відчуття: треба жити щодня і святкувати життя. І я почала співати «Червону калину». Пісню підхопили, заспівали гуртом. Це нас об’єднало. Завершилася повітряна тривога ізнову почався концерт з мого виступу. Кажу: «Москалі відчувають, що розпочалася патріотична частина концерту, але вони нас не зламають». Нам вручили подяки. І до завершення концерту наші воїни трішечки перезавантажилися. Це було наше основне завдання. Я щаслива, що вдалося. «Червона калина» у сховищі нас «підключила» одне до одного.

Після того до мене у соцмережах доєднався воїн Микита Чеботарьов з Подільська на Одещині, який був на тому концерті. Надіслав мені вірші зі словами: «Мені подобається жанр, в якому ви співаєте, ваш голос і стиль, що ви попри спокуси залишаєтеся цілісною особистістю і несете свою місію. Я відчув вашу енергію і написав вірші. Можливо, якщо знайдеться композитор, стануть піснею».

Поезії мені дуже сподобалися, але виокремила один вірш як пісенний та попросила доопрацювати. Подякував. І … написав дві пісні. У мене був приємний шок, що воїн знайшов час написати текст та ще й музику. І так талановито! Одразу полюбила ці дві пісні, що трапляється дуже рідко. Зрозуміла: то – мої пісні. А він каже: « Я ці дві пісні Вам дарую!» Я в захваті! Яка у нас неймовірно талановита і крута нація, коли люди навіть на війні пишуть музику, вірші, пісні, книги. Ще й професура служить і викладає.

«ЩАСЛИВА Я ЛЮБОВ’Ю НЕЗЕМНОЮ»

-Якої Ви думки з приводу популярних нині в шоу-бізнесі «фан клубів», «фанбаз», коли співак чи співачка має усталену групу прихильників, котрі організовано пишуть компліменти в соцмережах, створюючи тим самим ілюзію вже повної й беззаперечної досконалості виконавця, і не дослухаючись до зауважень щодо творчості. Наскільки корисно артисту перебувати постійно у теплій ванні?

-Якщо людина, артист, особистість прагне розвиватися, то завжди розуміє: неможливо подобатися всім. Навіть зірки світового рівня не всім до вподоби. І це нормально.

Втім, саме аудиторія, яка поки що не є твоєю, часом спонукає артиста змінюватися, трансформуватися, а не підлаштовувати себе, свій світогляд, пісні, репертуар, концертну програму. Знаходити нових людей, щоб коло однодумців зростало. Бути в «теплій ванні» добре, але потім раптом може виринути негатив, а виконавець не буде до того готовим і не зможе зрозуміти: невже я можу комусь не подобатися? І тут або людина «включить» зіркову хворобу, або замислиться: можливо, варто глибше попрацювати над собою?

Можливо, оточення зі мною не зовсім чесне? Можливо, звернути увагу на інших авторів, аранжування, вкраплення з інших стилів? Шукати шляхи, щоб ставати цікавішим. У творчої особистості пошуки не закінчуються ніколи. Пошуки себе завершуються тільки тоді, коли «зірка» сяє аж дуже яскраво…

Я – емпатична людина. Гіперчутлива. У першому моєму романсі «Щаслива я» є неймовірно цілісні слова, які несу крізь все життя. Здається, що я довіку житиму за цим кредо:
«Щаслива я любов’ю неземною,
За течією почуттів пливу.
Моя любов вмиратиме зі мною,
І житиме, допоки я живу».

Я – щира з глядачем. Намагаюсь добирати пісенний репертуар, який відгукується у моїй душі, і має відгукуватися в душах слухачів.

Ольга ДУБОВИК

Сообщение Юлія Антипенко: “Кожна пісня – як нове життя” появились сначала на Український репортер.

Мета міжнародної конференції – сприяти діалогу про співпрацю у сферах енергетики, оборони, економіки, освіти і культури.

Очікується присутність представників Міністерства оборони України, Міністерства стратегічних галузей промисловості, урядових структур Польщі, Консорціуму оборонної інформації, який об’єднує аналітиків з провідних українських та міжнародних дослідницьких центрів: Національного інституту стратегічних досліджень, інформаційно-консалтингової компанії Defense Express, Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння, а також New Geopolitics Research Network та інших.

Українсько-польська зустріч включатиме панелі:
«Відбудова України. Напрямки співпраці України та Польщі, реалізація проєктів». Йдеться не лише про безпосередню відбудову зруйнованих об’єктів, а і про відновлення економіки та створення умов для повернення біженців.

«Україна — Польща: спільні енергетичні проєкти». Відновлення і розвиток енергетики є одночасно нагальною проблемою для вирішення і потенційно привабливим сектором для міжнародної співпраці.

«Військова, оборонно-промислова та інформаційна співпраця: досвід, успіхи та виклики». Російська загроза, численні безпекові виклики актуалізують розвиток оборонних галузей та співробітництва між Польщею і Україною. Відбудуться диспути щодо подолання перешкод у співпраці оборонних промислових компаній та пошуку додаткових джерел фінансування безпекових проєктів, спільних розробок сучасних інноваційних технологій.

Спеціальна дискусійна панель «Шедеври мистецтва як опора в хаосі війни», присвячена ролі класичного мистецтва та історичних символів у часи війни, об’єднає митців і політиків обох країн.

Напередодні, 12 листопада, відбудеться столична прем’єра вистави «Дзяди» за твором Адама Міцкевича, створеної у співпраці українських і польських театральних митців.

Ініціювали конференцію «Українсько-польська зустріч» співголови депутатської групи з міжпарламентських зв’язків з Республікою Польща Микола Княжицький (ЄС), Артем Ковальов (СН) та голова польсько-української парламентської групи Марцін Босацький.

Проморолики Форуму:

https://www.facebook.com/share/v/HjzyZxEPBxEsWRhi/

Для участі у конференції та Форумі просимо зареєструватися.
Локації та повна програма Форуму буде повідомлена окремим листом зареєстрованим учасникам та представникам медіа.

Для медіа:
https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSey7I5_ebrr3xsoFhlXFIhvsDOZc7kZYZAM7ilNC4E_HCnRIg/viewform?usp=sf_link

Для учасників:
https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSdVz9W_gZlYE9iMkFFHOsfKKkX2i8i0MNDePqnwEQ_9DnuskQ/viewform?usp=sf_link

Сьомий міжнародний форум Центральної та Східної Європи Via Сarpatia 2024 триватиме 11-13 листопада. Вперше подія відбудеться в Києві.
У столиці зустрінуться українські та закордонні інтелектуали, науковці, громадські, політичні діячі, волонтери, митці, освітяни. Впродовж трьох днів триватимуть змістовні розмови на теми культури, оборони, енергетики та економічної співпраці у спільному протистоянні російській агресії.

Серед спеціальних подій Форуму:
Міжнародна конференція з фокусом на роль Карпат як культурного шелтера та осмисленням феномену культурного розвитку й громадянської спільнодії часів брутальної війни.

Літературно-мистецька зустріч «Контекст: війна» – триденна міні-резиденція для військових письменників із публічними літературними читаннями і спеціальною дитячою секцією.

Столична прем’єра вистави «Дзяди» – непересічного твору Адама Міцкевича, інтерпретованого до сучасності українськими та польськими митцями: польською режисеркою Майєю Клечевською та українським режисером Ростиславом Держипільським.

Традиційно для Via Carpatia форум завершиться церемонією вручення премії імені видатного друга України, польського філософа і літописця Гуцульщини Станіслава Вінценза «За гуманістичне служіння та внесок у розвиток регіонів».

Заходи Форуму Via Carpatia 2024 наживо транслюватиме телеканал «Еспресо».
Дискусійні панелі конференції покаже польський телеканал TVP World.

Форум Via Carpatia 2024 відбувається за фінансової підтримки Міжнародного фонду «Відродження». При цьому зміст подій Форуму не є офіційною позицією МФВ.

За підтримки:
Міжнародного фонду «Відродження»
Українського інституту книги
TVP World
Еспресо

Інформаційні партнери:
Генеральні телепартнери – канал «Еспресо», TVP World
Генеральний радіопартнер – ФМ Галичина
Медіапартнери – Суспільне, Радіо Культура, Sestry.eu, Високий Замок

Організатори та партнери:
Всеукраїнський демократичний форум
ГО «Верховина — квітка Карпат»
Івано-Франківський національний драмтеатр
Національний меморіальний комплекс Героїв Небесної Сотні — Музей Революції гідності
Посольство Республіки Польща у Києві
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Національна музична академія України імені П. І. Чайковського
Львівський національний літературно-меморіальний музей Івана Франка (Дім Франка)
Львівська обласна бібліотека для юнацтва ім. Романа Іваничука
Національна бібліотека України для дітей
ГО «Альянс розвитку»
Агенція стійкості культури

Галина ГУЗЬО

Сообщение «Українсько-польська зустріч» відбудеться в листопаді у Києві: безпека, енергетика, культура появились сначала на Український репортер.

За даними Міністерства культури та інформаційної політики України, яке продовжує фіксувати пошкодження об’єктів культурної спадщини в Україні внаслідок повномасштабної російської агресії, за період з 24 лютого 2022 року по 25 вересня 2023 року зруйновано або пошкоджено 863 пам’ятки, 119 із них — національного значення, 674 — місцевого.

Згідно з даними ОВА, з початку повномасштабного вторгнення повністю було зруйновано 23 пам’ятки, частково пошкоджено 648 пам’яток, ступінь пошкодження 164 об’єктів залишається невідомим.

5 грудня Міністерство культури України та Всеукраїнська Асоціація Охорони Культурної Спадщини, спільно з Міжнародною радою з охорони пам’яток та історичних місць ICOMOS (Париж, Франція) провели Міжнародний форум на тему “Реставрація та відновлення культурної спадщини України після великої війни”. Захід пройшов під патронатом Міжнародного центру вивчення питань збереження та відновлення культурних цінностей (ICCROM) зі штаб-квартирою у Римі.

Основною ціллю заходу стало розроблення концепції Стратегії відновлення культурної спадщини, що поєднує позиції держави й професійної громадськості у сфері охорони культурної спадщини. Стратегія відобразить бачення всіх учасників процесу та відповість на ряд принципових запитань: “За якими критеріями будуть обрані обʼєкти для відновлення?”, “В якій формі будуть відновлюватись памʼятки?”, “Які структури будуть займатись безпосередньо відновленням?” та інші.

Крім того, Стратегія стане базою, основою та обґрунтуванням для подання грантових запитів для отримання донорських коштів, джерелами яких в майбутньому можуть стати як репараційні та приватні кошти, так і пожертви спонсорів і меценатів, а також допомога, надана Україні в рамках міжнародної підтримки.

Учасником заходу став т.в.о. міністра культури та інформаційної політики Ростислав Карандєєв:

“Наше завдання сьогодні — зберегти спадщину у належному стані, аби мати змогу донести до людей необхідну культурно-освітню послугу. Тож МКІП ініціюватиме формування реанімаційного пакета допомоги для пам’яток України”.

Також він додав, що наступного року міністерство очікує близько 250 млн грн надходжень від ліцензій на ігровий бізнес, які спрямують на невідкладні роботи зі збереження культурної спадщини.

Водночас Карандєєв окреслив виклики в галузі реставрації культурної спадщини, основним із яких є нестача державного фінансування. Саме тому до відновлення пошкоджених об’єктів часто залучаються кошти іноземних партнерів.

«Зараз у нас налагоджено тісний контакт з італійськими партнерами, зокрема, на урядовому рівні. Відповідні рішення, ухвалені щодо Одеси, Маріуполя та Чернігова, дозволяють нам планувати певні роботи. Але вони відбудуться після завершення війни», — додав Ростислав Карандєєв.

В рамках форуму представники державних органів, громадськості та архітектори обговорили виклики й шляхи повоєнного відновлення культурного надбання України

Архітектор-реставратор, голова ГО «Платформа урбаністичного розвитку» Віктор Дворніков представив проміжні висновки роботи експедиційної команди з обстеження об’єктів культурної спадщини Харківської області:

“Культурна спадщина є важливим елементом національної безпеки. Під час війни для неї з’являються додаткові ризики – при усуненні наслідків атак системно фіксується безвідповідальність комунальних служб та балансоутримувачів, окремий ризик – відсутність окремих рекомендацій по роботі з об’єктами спадщини для підрозділів ДСНС та ЗСУ. Якщо казати про проблеми, з якими ми стикаємося під час обстеження, під час моніторингу – це в першу чергу відсутність єдиної системи інформаційної бази, в якій би містилися всі об’єкти. Польовий моніторинг стану об’єктів спадщини і документування втрат дозволяє зрозуміти об’єктивний стан і масштаб втрат, виявити неочевидні ушкодження зокрема об’єктів без охоронного статусу. Матеріали таких досліджень дозволяють робити системний аналіз та будувати програми з відновлення, можуть бути використані для кримінальних проваджень та судових процесів. Збереження об’єктів саме в умовах війни має високе суспільне значення і є обов’язком громадянського суспільства”.
В рамках форуму був презентований проєкт «Маленькі історії великого Києва», як нематеріальний метод захисту культурної спадщини. Цикл радіопрограм та подкастів знайомить містян та бізнес-спільноту з драматичними історіями з життя успішних бізнесменів, митців та архітекторів 19 століття і як вони створювали Київ таким, яким ми його знаємо сьогодні.

В рамках форуму була досягнута домовленість про підписання Меморандуму про співпрацю між Мінкультом та Всеукраїнською Асоціацією Охорони Культурної Спадщини про співпрацю з реставрації та відновлення культурної спадщини України після великої війни.

Крім того, в рамках заходу експерти з Хорватії, Польщі поділились своїм досвідом відновлення памʼяток та обʼєктів культури. Міхаела Скурич – магістр з інженерії, Директорка університету архітектури (Хорватія) розповіла про реставрацію обʼєкта всесвітньої спадщини міста Дубровник, а польський архітектор Рафал Сєрачинський про відбудову Саксонського палацу у Варшаві та тонкощі роботи архітектора з державними закупівлями. Міхал Красуцкі – Столичний реставратор пам’яток Польщі, координатор «Дому реконструкції України» – ініціативи мерії Варшави поділився “Варшавським досвідом відбудови історичного міста після 1945 року та його застосування в Україні”, а Шимон Войцеховський – Президент правління, співвласник, архітектор-партнер в APA Wojciechowski Architects (Польща) поділився досвідом своєї компанії в рамках теми “Переосмислення будівель. Приклади реконструкції на практиці”.

За матеріалами пресрелізу.

Фото: “Український репортер”.

Сообщение Реставрація та відновлення культурної спадщини України після великої війни появились сначала на Український репортер.

“УКультура” – це інноваційний освітній портал, що має на меті поширення знань про українську культуру від професійних дослідників та дослідниць. Гасло проєкту – «з любов’ю, без шароварщини та кліше».

Платформа надає безплатний доступ до відеолекцій, відеоінтервʼю та бібліотеки. В захопливих і змістовних лекціях та інтервʼю провідних знавців та знавчинь української культури розкриваються найрізноманітніші аспекти її історії та сучасності. Лекції з історії української культури, що розміщені на платформі, на цей момент є єдиним в Україні курсом у цифровому форматі, який відповідає загальній програмі та вимогам МОНУ і може використовуватися як альтернативний підручник для вищих навчальних закладів.

У відеолекціях, інтерв’ю, статтях, вміщених на платформі, провідні українські й закордонні археологи, економісти, історики, культурологи, митці, критики та багато інших фахівців діляться знаннями й досвідом, перетворюючи інформацію у сенси. Сайт “УКультура” щотижня оновлюється та презентує нові концептуальні розмови на різні теми про українську культуру.

Проєкт “УКультура” був заснований професоркою НаАУКМА Ларисою Довгою, а незмінним консультантом та науковим редактором проєкту є професорка НаУКМА, всесвітньо відома історикиня Наталія Яковенко.

“УКультура” розповідає про українську культуру не через перелік дат, імен і фактів, а через історії про людей. Про що вони мріяли, яким був їхній побут, якими цінностями вони керувалися, що їх надихало. І головне, шукає відповідь на питання – як ці історії впливають на нас і визначають наше сьогодення”, – розповідає Наталія Яковенко.

Портал “УКультура” створений як для викладачів, які шукають актуальні матеріали і методи викладання, так і для студентів, які втомилися від нудних підручників та сумнівних матеріалів у мережі, для фахівців у сфері культури, які прагнуть ділитися досвідом та знаннями, врешті для всіх, хто хоче познайомитися з українською культурою та пізнати її глибше.

На платформі вже викладено 16 лекцій та 17 інтервʼю, в яких охоплена різна проблематика: Ярослав Володарець-Урбанович розповідає про ювелірні вироби антів, Аґнєшка Ґронек – про українську художню культуру доби Ренесансу, Олексій Сокирко – про подорожі в контексті української культури XVII–XVIII століть, Максим Яременко – про життя та звичаї українських студентів ранньомодерного періоду, Наталія Яковенко про «політичне хуліганство» як спосіб спротиву радянській системі, Світлана Стоян – про засади функціонування артринку, а Юлія Федів про те, що таке культурний менеджмент і навіщо це Україні.

“Культурою є цінності, закарбовані у свідомості спільноти, є те, що людство створило продуктивного та креативного. Проєкт “УКультура” присвячений саме нашим здобуткам, тому, що відбувалося в Україні, тому, що тут з’явилося, тому, чим ми можемо поділитися з людством, як своїми важливими надбаннями”, – описує проєкт засновниця “УКультури” професорка НаУКМА Лариса Довга.

Освітній проєкт “УКультура” був створений на гроші приватних благодійників. Його автори вважають, що в скрутний для держави час бюджетні гроші краще направляти на українське військо задля перемоги.

Проєкт підтриманий низкою фондів: Міжнародним благодійним фондом відродження Києво-Могилянської академії, Українським Інститутом, Фондом відродження та фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, завдяки чому вдалося запустити польськомовну сторінку платформи, орієнтовану не тільки на українську аудиторію, а насамперед на те, щоб ознайомити з українською культурою іноземців.

«Також наша команда дякує за підтримку проєкту українській компанії Dovgiy Family Office, які повірили у нас з перших днів існування проєкту, продовжують підтримувати УКультуру і сьогодні», – додає Лариса Михайлівна.

Крім того, проєкт має велике соціальне значення, адже в ньому врахований аспект інклюзивності – портал містить матеріали у трьох форматах: початковий – це «Дивитися» – містить відеолекції; «Слухати» – для тих хто не бачить, в який додано начитані диктором тексти, котрі у відеоформаті представлено у вигляді слайдів, а також «Читати» – для тих, хто не чує.

Задля інформування іноземної аудиторії про Україну та її культуру, а також з метою боротьби з антиукраїнською пропагандою у світі автори проєкту перекладають матеріали іншими мовами. Вони вважають, що надзвичайно важливо, щоб іноземці знали про Україну не тільки через війну, а й тому, що українці є носіями давньої та самобутньої культури. Восени 2023 року було заявлено про вихід проєкту на польську аудиторію – здійснено переклад та озвучення усіх лекцій польською мовою. До запуску також готується й англійська версія сайту.

Автор фото -ukma.edu.ua

Сообщение Розпочала роботу інноваційна освітня платформа про українську культуру появились сначала на Український репортер.

Незважаючи на війну, в Україні спостерігається справжній весільний бум, якого не було останніх 7 років! У непростий час люди потребують більше любові, у багатьох відбувається переосмислення цінностей. В цей історичний період народжуються нові українські сім’ї, нові покоління, – написала співачка в Іnstagram.

Пісня «Весілля» – це нагадування нам про те, що кохання завжди перемагає. Жити і любити потрібно сьогодні. Одружуйтесь, народжуйте діточок, продовжуйте славний український рід!

Зараз Катерина Бужинська і Михайло Грицкан перебувають з благодійними концертами у США. Перед цим був тур Європою. Отримані кошти спрямовують на допомогу нашим воїнам, зокрема і 10-ій гірсько-штурмовій бригаді “Едельвейс”, у якій служить брат Бужинської.

Артисти також вирушать у благодійний тур українськими містами: 24 травня – Хмельницький, 25 травня – Вінниця, 26 травня – Чернівці, 27 травня – Коломия, 28 травня – Львів 30 травня – Трускавець, 31 травня – Івано-Франківськ.

Читайте також:

У Парижі Катерина Бужинська представила кліп про українську реальність на Paris Fashion Week (+відео)

Сообщение Катерина Бужинська і Михайло Грицкан презентували пісню про народження нових сімей (+відео) появились сначала на Український репортер.

Про це він заявив в Інстаграмі.

“Головне для кожного артиста: своєчасно піти зі сцени під аплодисменти! Я хочу передати повноваження молодому ректору і бути головою Вченої ради, допомагати”, – наголосив шоумен.

Поплавський також зазначив, що 21 квітня – 30 років, як він очолює КНУКіМ.

Поплавський очолив Університет культури в 1993 році, ставши наймолодшим ректором в Україні.

Сообщение Михайло Поплавський йде з посади ректора університету появились сначала на Український репортер.

18 січня  відбувся другий тур конкурсу серед висунутих мистецьких творів на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка 2023 року.

За результатами розгляду, члени Комітету визначили ті твори, що допущені до участі у третьому турі конкурсу:

ЛІТЕРАТУРА
1. Авербух Олександр Михайлович
Книга поезій “Жидівський король”.
2. Калитко Катерина Олександрівна
Книга поезій “Орден мовчальниць”.
3. Чередник Артем Олександрович (Артем Чех)
Роман “Хто ти такий?”.

ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО І МИСТЕЦТВОЗНАВСТВО
4. Жадько Віктор Олексійович
Книги “Коли б то Бог дав мені притулитися до університету”, “У всякого своя доля”.
5. Назаренко Михайло Йосипович
Книга “Крім «Кобзаря». Антологія української літератури. 1792-1883.” У двох частинах.
6. Тарнашинська Людмила Броніславівна

Книга “Українське шістдесятництво: профілі на тлі покоління. Історико-літературний та поетикальний аспекти”.

ПУБЛІЦИСТИКА, ЖУРНАЛІСТИКА
7. Дубчак Ольга Петрівна
Книги “Чути українською”, “Бачити українською”.
8. Казарін Павло Володимирович
Книга “Дикий Захід Східної Європи”.
9. Логвиненко Богдан Анатолійович (автор ідеї), Носок Микола Михайлович (режисер), Пілюгіна Карина Олександрівна (продюсерка)
Документальний серіал “Деокупація”.
10. Портніков Віталій Едуардович
Публіцистика 2017-2022 років.

МУЗИЧНЕ МИСТЕЦТВО
11. Компаніченко Тарас Вікторович, Охрімчук Сергій Михайлович, Данилейко Северин Володимирович, Крисько Ярослав Андрійович, Бережнюк Максим Павлович (виконавці) – гурт “Хорея Козацька”
Аудіоальбом “Пісні Української революції”.
12. Петриченко Євген Володимирович (композитор), Пліш Богдан Йосипович (головний диригент Ансамблю класичної музики імені Бориса Лятошинського), Кононенко Ольга Іванівна (генеральна директорка Державної організації “Національний будинок органної та камерної музики України”, виконавча продюсерка)
Музичний альбом-диптих “КОЛЯДА-ТРИБ’ЮТ”.

ВІЗУАЛЬНІ МИСТЕЦТВА
13. Кравець Віталій Іванович (художник)
Серія робіт “Анатомія Безхребетних”.

КІНОМИСТЕЦТВО
14. Горбач Марина Юріївна (авторка сценарію і режисерка)
Повнометражний ігровий фільм “Клондайк”.
15. Зінченко Олександр Миколайович (автор сценарію), Лисенко Сергій Анатолійович (режисер)
Документальний серіал “Колапс. Як українці зруйнували імперію зла”.
16. Цілик Ірина Андріївна (режисерка)
Фільм “Земля блакитна, ніби апельсин”.

ТЕАТРАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО
17. Гнатковський Олексій Іванович (режисер)
Комедія Вільяма Шекспіра “12 ніч, або Що собі хочете” Івано-Франківського національного академічного драматичного театру імені Івана Франка.
18.Захоженко Дмитро Олегович (режисер), Хорошко Олексій Євгенович (сценограф), Антоняк Марія Володимирівна (художниця по костюмах), Цимбаліст Оксана Олександрівна, Сидорко Василь Васильович (актори)
Вистава “Філоктет. Античний рейв” за п’єсами Софокла та Гайнера Мюллера Львівського академічного драматичного театру імені Лесі Українки.

Інформація Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка.

Сообщение Хто претендує на Шевченківську премію. Оголошено короткий список претендентів появились сначала на Український репортер.

Сьогоднішня розмова – про важливу подію в рамках культурної дипломатії, яка відбулася на Канарських островах. Тут пройшов благодійний гала-концерт, організований асоціацією “Україна на Канарських островах «Дві Землі-Два Сонця» за підтримки Посольства України в Королівстві Іспанія. Режисер-постановник – Світлана Савельєва (Україна). Про рівень події свідчить і мегапрофесійний супровід топ-ведучого Роберто Еррера (Іспанія) та команди професіоналів технічної підтримки центру CICCA фонду Caixa Bank.

Президент асоціації Олеся Лилак Чижович (провінція Лас Пальмас де Гран Канарія) і віце-президент цієї організації Людмила Крупська (провінція Санта Крус де Тенеріфе) започаткували «Дні української культури на Канарських островах». Добре слово варто сказати і про те, що цю справу підтримав також благодійний фонд Caixa Bank.

Отже 3 листопада у місті Лас Пальмас на сцену театру CICCA вийшли зіркові українські та канарські виконавці, митці.

Окрасою програми концерту про сьогодення України були чудові виступи митців: Народної артистки України Катерини Бужинської, Заслуженої артистки України Олени Гребенюк, Заслуженого артиста України Сергія Юрченка, віртуоза-піаніста Сержіо Алонсо (Лас-Пальмас), вокалістки, лауреатки багатьох пісенних конкурсів Аліси Шмідт (Україна), неперевершеного вокаліста Езуса Монсона (Іспанія). До вподоби глядачам були і виконавці фламенко за участю метра цього стилю іспансського мистецтва Гавьера дель Реаль (Лас Пальмас) та Ольги Шарапи (Україна).

У фешн-програмі заходу публіці були презентовані артперформенси фешн-дизайнера і артблогера Ірини Бейлі (Україна). Відвідувачам сподобалися колекція «Самурай-Україна», бренд “Maruna” (дизайнер Марія Шамедько (Україна), їм сподобався також сучасний український одяг з традиційною вишивкою.

Колекція дизайнерки Світлани Савельєвої викликала справжній фурор серед присутніх глядачів і гостей концерту.

У модних показах узяли участь моделі агенції пані Мерседес Рівера.

Не обійшли глядачі своєю увагою і артінсталяцію знаменитої української мисткині, Заслуженої художниці України Оксани Фурси, яка представила сучасне образотворче мистецтво країни. У насиченій програмі цього культурного заходу була і відеопрезентація кутюрних шедеврів дизайнера, зокрема Яніса Степаненко розповіла про цікаву працю українських митців і дизайнерів, які продовжують творити навіть у час війни.

Із цифровим відеомистецтвом ознайомив учасників та гостей  митець Юрій Мирон, який є автором багатьох унікальних відеоінсталяцій.

Кошти, зібрані під час благодійного заходу від асоціації «Дві Землі-Два Сонця», будуть направлені (пропорційно) за такими напрямками: допомога 10-й Окремій гірсько-штурмовій бригаді,  а також на закупівлю цілющого соку алое-вера для лікування ран українських воїнів, на фінансування подальшого навчального процесу в недільній школі для дітей переселенців від асоціації «Дві Землі Два Сонця» з викладанням українською та іспанською мовами.

До речі. Олеся Лилак Чижович, голова асоціації українців “Дві Землі, Сонця” на Канарських островах” та представники української діаспори, гості, митці  з України поклали грудочку української землі, яку спеціально привезли з Києва, до місця, де раніше українці Канар посадили драконове дерево (символ Канарських островів).

Сообщение Народна артистка України Катерина Бужинська стала учасницею благодійного концерту на підтримку воїнів появились сначала на Український репортер.

Знайомтеся – Леся Королик, яку в Італії називають душевним українським соловейком, бо відколи проживає у Європі, не перестає пропагувати там українську культуру – звичаї, традиції, пісню. І не просто пропагувати – у кожній її пісні – надзвичайна енергетика і любов до України.

Ми, журналісти, нещодавно відкрили для себе пані Лесю, таку світлу, вродливу, і таку харизматичну, багатогранну водночас. Співає, створює віртуальні музичні колективи, допомагає українським воїнам і біженцям, бере участь у безлічі творчих проєктів, відкриває дитячі таланти, займається науковою, дослідницькою, громадською діяльністю… Як скрізь встигає? Послухаймо…

– Вітаємо, пані Лесю. Співати – це служити Богові. Це тлумачення особливо підходить до вашої творчості, адже ви виконуєте багато релігійних пісень. А чи відрізняються виступи у храмах від виступів у концертних залах?

– Моє життя з малечку пов’язане з Богом. Пам’ятаю, від маленької мене вчили молитися, бабця завжди наспівувала релігійних пісень, дуже часто «Витай, Маріє», бо вона пам’ятала ті релігійні пісні, якій їй наспівувала ще її бабця і я з особливим захопленням їх слухала і повторювала. Незважаючи на те, що була ще маленькою, мене вражала велич Богородиці. До речі, ця пісня є знаною і в Польщі, і у Франції, і в Італії. Якось бабця змогла все це вкласти так в мою дитячу душу.

А коли я виросла, закінчила університет, то перша моя трудова діяльність розпочалася із церкви. І, мабуть, по волі Божій дано мені талант співати, в першу чергу славити Бога. Я і диригую, і співаю. У церкві спів – це єднання з Богом. Це є молитва, це зовсім інші відчуття, ти всім єством єднаєшся з небесними силами. У концертній залі – зовсім інші відчуття, бо це є свого роду спектакль, ти граєш на публіку, стаєш в якійсь мірі актором, передаєш у пісні свої емоції.

Але хочу сказати, що і одне, і друге – і в церкві, і в концертному залі – це є те, що єднає глибокі і сильні почуття. Коли заходжу до церкви, починається духовний спів, одразу душа лине десь туди, в небеса, і ти уявляєш невидимого Бога, а от коли ти співаєш у залі – очі єднаються з очима глядача. І в тебе зовсім інші відчуття.

– Дитинство. Яким воно було у Вас? Розкажіть нашим читачам про себе. Пам’ятаєте, коли вперше вийшли на сцену?

– Дитинство у мене було золоте. Мої і мама, і тато – співочі, вони завжди співали і любов до пісні мені привили вони. Хочу сказати, що весь український народ співочий і співає постійно.  Я зростала на українських піснях і співала, як каже мама, з трьох років. Дуже добре пам’ятаю, коли ми збиралися родиною на свята, під час Різдва співалися колядки, на Великдень – гаївки.

Попри те, що вони були заборонені, ми всі співали і я також підспівувала. Я була головною артисткою. Мене ставили на стільчик, тато грав на гармошці, я заспівувала, а  всі за мною співали приспів і мені це дуже подобалося. Отакою була моя перша сцена: на табуретці перед родиною. А перші мої виступи на публіку були у садочку. Я завжди, на всіх святах була основною – і співала, і танцювала, але найбільше любила співати.

Пам’ятаю, мене запитали:- Ким ти хочеш бути, як виростеш? І я без вагань відповіла: – Музикантом. У школі також співала у хорі, була солісткою, вчилася у музичній студії при музичному училищі імені Дениса Січинського у Івано-Франківську.

Вважаю дуже позитивним, що у нас всюди, де б ти не вчився і не працював, були ансамблі та хори. Моя мама також, коли працювала в різних установах, сама створювала хори, до неї долучалися фахівці і люди співали. Я пам’ятаю, що також була солісткою у цих хорах. Отаким було моє дитинство, моя перша сцена.

З особливою теплотою згадую свого першого вчителя на професійній сцені Бориса Данилишина, знаного композитора і музиканта на Прикарпатті. Він, грав і співав у відомому на той час естрадному ансамблі «Опришки».

Я до того, як вступити до університету, працювала на Івано-Франківському радіозаводі і три роки співала в ВІА «Край», керівником якого був Борис Данилишин. Саме там я отримала перші навики співу на сцені. І це мені послужило на майбутнє. Хочу додати ще, що він відкрив першу музичну студію для обдарованих дітей у Івано-Франківську. Ось таким мій життєвий шлях від маленької співачки до співачки у ВІА “Край”.

Потім вступила на музично-педагогічний факультет Івано-Франківського педагогічного інституту імені Василя Стефаника (тепер це Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника). Після його закінчення я диригувала дитячо-юнацьким церковним хором у церкві Володимира і Ольги міста Івано-Франківськ.

Я досі згадую з теплом роки дитинства, бо саме в той час мене навчили дуже багато українських народних пісень, які пам’ятаю і до сьогодні. І тепер, коли чую українську народну пісню, яка закарбувалася в пам’яті ще з дитинства, то я її бездоганно відтворюю.

– Можливо, і повстанських? Вони в ті часи були заборонені, але люди все рівно їх співали.

– Безумовно. У ті часи були заборонені і релігійні, і особливо, повстанські пісні. Але я пам’ятаю, що у нас, і по святах, і просто, коли родина збиралася, завжди співали повстанських пісень, попри заборону. Я на той час якось не звертала уваги, чому замикалися двері і їх співали дуже тихо. Це вже тепер я розумію, яка ж це була заборона. Коли я приїхала вперше до Італії, ми, українці, разом збиралися, чи то у парку, чи у церкві, і часто співали.

І ось пригадую, коли почала наспівувати повстанських пісень: «Три браття з Прикарпаття», «Гей там на горі Січ іде», «Ой у лузі червона калина», земляки дивувалися, звідки я це все знаю. А я це знала з дитинства. Коли ти був дитиною, про це не задумувався, а коли виростаєш і маєш отой багаж знань з дитинства, постійно його удосконалюєш і розумієш їх велике значення. Отаким було моє дитинство, моя перша «сцена».

– Ви багато років проживаєте в Італії. Які Ваші враження від італійської публіки? Чи відрізняється вона від української?

– Як Україна, так і Італія є країнами музики і співу. І як такої різниці між публікою нема. Єдине, що коли виходиш на сцену, ти зобов’язаний пояснити, розказати, бодай коротко перекласти зміст пісні чи колядки. Але італійці є дуже емоційні люди, вони наскільки люблять пісні, і слухати і співати, що навіть не знаючи української мови, розуміють, про що йдеться у тій чи іншій  пісні.

Їм досить бачити емоції, з якими ти співаєш. З роками вони вже познайомилися з нашою культурою, і коли вони бачать твої емоції, вони розуміють, про що я співаю – починають плескати, підтримувати виконавця. Глядачі однакові, привітні, але, мені видається, що італійці, попри те, що Італія – країна музики і співу, тут так не співають, як у нас в Україні.

Тут співає той, хто хоче цим займатися, а ми, українці, як каже моя мама, «Народилися – і вже співаємо»… І при зустрічах італійці не співають, у них це не заведено. Правда, ми, українці, їх уже навчили і їм це дуже подобається. Вони з радістю слухають українських пісень. Хочу сказати, в Україні, є дуже гарний звичай – співати «Многая літа». І з якого б приводу ми не збиралися, чи то якесь свято, чи просто зустрічі, ми завжди співаємо «Многая літа». Цей звичай перенесли і в Італію. І тепер італійці вже співають разом з нами.

Спочатку вони не знали значення слів, а тепер, коли ми їм пояснили про що йдеться, вони ще з більшим запалом приєднуються до нас. І мене це приємно вражає. Як каже мій чоловік, щоб пізнати українську культуру, треба слухати українські народні пісні. І це правда. Бо через народну пісню ти дізнаєшся про її народ. Адже саме українська народна пісня є фундаментом української культури. Приїхавши на італійську землю, знайомимо їхній народ з нашою історією та культурою.

– Наскільки важливою є українська громада в Італії? Скажімо, «Християнське товариство українців в Італії» , яку очолює Олесь Городецький, доклало чимало зусиль до звільнення Віталія Марківа.

– Звичайно, українська громада, яку очолює Олесь Городецький проводить велику роботу серед українців та італійців, займається і організацією різних акцій та заходів. Наприклад, його товариство разом з іншими асоціаціями, які діють в Італії, доклали дуже багато зусиль до звільнення Віталія Марківа.

Бо якби вони не започаткували цю ініціативу і її не підтримали по всій країні, не покотилася хвиля протестів, то й не знаю, чи Віталія звільнили б. І тому такі організації, такі люди, як пан Олесь, дуже потрібні, такі незламні у своїх ідеях і які єднають нас, українців на чужині.

Ми не тільки визволили Віталія, а й показали світові, що влада мусить прислухатися до думок громадян. І італійці побачили, які ми незламні, нескорені і йдемо до своєї мети.

– Ви співаєте італійські й українські пісні. Чим ми цікаві у Європі?

– Я хочу сказати, що італійцям дуже подобається мелодика наших пісень. Вони кажуть, що наші пісні особливі, вони мають таку енергетику, закладений такий код, яких не має жодна країна у світі. І найбільше їм подобається наше українське вбрання.

Коли я виходжу на сцену в українському строї, у вишиванці, вони глибоко вражені їх красою. А особливо, коли ці вишиванки вишиті твоєю бабцею чи матусею, коли національний одяг в родині передається від матері до доньки, вони просто шаленіють від українського звичаю. А намиста наші які гарні! Ну і сама українська жінка – красива, мудра, гарно одягнена, а ще гарно співає – оце і зачаровує італійську публіку.

Вони кажуть, що жодна країна у світі не має такого національного вбрання, такої пісні, які має Україна. Коли співаю журливу пісню, італійці розуміють, що я співаю про щось сумне, про нещасливу долю.

– Скажіть, будь ласка, попри те, що Ви співаєте, я чула, що ви ще займаєтеся дослідженням української культури та мистецтва.

– Так, я зацікавилася і цим. Я почала вивчати і досліджувати культурно-мистецьке та освітянське життя українців в Італії кінця ХХ – початку ХХІ століття. Ну і звичайно, все почалося з пошуку співаків, які популяризують українську пісню на теренах Італії. Ще коли я навчалася в університеті, ми, студенти, їздили по селах і збирали фольклор. Тоді нам казали, що є понад двісті тисяч українських пісень, а зараз дослідники вже стверджують, що українських пісень уже є понад два мільйони.

Це є наш справжній духовний скарб. Лише, наприклад, взяти пісню «Летіла зозуля», яка має декілька варіантів. Коли я почала свої дослідження, я познайомилася з історією її виникнення. Виявилося, що кожен регіон в Україні має свій варіант цієї пісні. Бо як передавалася пісня? З уст в уста, десь змінювалося слово, але основа пісні зберігалася. А чи знаєте ви, що пісня «Летіла зозуля» народилася на початку 19 століття на Галичині, на Івано-Франківщині, коли з України до Америки виїхала перша хвиля емігрантів?

У пісні передано душевний стан матері, яка пише листа своїй дитині, розуміючи, як їй важко на чужині і передає свій душевний стан, що вона усе б зробила, аби її дитині було легше в чужій країні. Потім цю пісню переспівували в інших регіонах, вона дещо змінювалася.

Пам’ятаю, мені якось дорікнули, що я неправильно її співаю, бо в ній трохи інші слова. А я пояснила, що ця пісня має кілька варіантів. Отак творилася наша народна пісенна спадщина.

– А які свята організовують італійці для популяризації української культури, пісень?

– Коли на початку 90-х почався наплив імігрантів до Європи, майже по всій Італії започаткували свято під назвою «Свято народів». Це є дуже потрібний і важливий захід, який дає можливість глибше знайомитися з культурою інших народів, а їх, у свою чергу, – із своєю. І це дуже важливі і потрібні свята.

– Які пісні любите співати найбільше?

– Дуже люблю стародавні українські пісні, які я чула від бабці, мами, тата. Мої улюблені – «Летіла зозуля», «Летів пташок через воду», «Ніч яка місячна» та «Місяць на небі», які хоч і мають авторів, та стали уже народними. А також стрілецькі та повстанські пісні: «Зажурились галичанки», «А зорі та зорі по синьому морю», «Човен хитається серед води», «Ой там у Львові на Високім замку», «Рости, рости, черемшино», «Там, під Львівським замком», «Йшли селом партизани», ну і звичайно нами усіма улюблений Гімн січових стрільців «Ой у лузі червона калина». Основний штрих улюблених пісень – їх патріотичність.

– Хто є Вашим першим слухачем, оцінює Вашу нову пісню?

– Найпершим моїм слухачем і порадником є мій чоловік Альфредо. Він, хоч і не музикант, але має дуже добрий слух. І ось коли я готую нову пісню, я її виношую, як дитя. І тиждень, і два, і місяць наспівую. І завжди іду до чоловіка і кажу: «Ану послухай».

Він мені часто дає поради, навіть, як презентувати пісню, який образ вибрати до неї. І я тішуся, що маю вдома першого слухача. А потім відправляю її своєму синові, який раніше вчився в музичній школі, грав на скрипці, має дуже тонкий слух.

І це вже інше покоління, теж дуже прислухаюся до його поради, до його сприйняття. А потім, звичайно – і мамі. Мама –мій особливий критик, вона як ніхто знає, як та пісня має звучати. І вже тоді, зібравши цих три відгуки, використовую їх при виконанні нової пісні. Вони мені дуже стають у пригоді.

– З ким із музикантів, поетів, співаків співпрацюєте?

– До коронавірусу тут, в Італії, я займалася в основному диригентською діяльністю і співала як солістка у церковних хорах та коли організовувалися свята в українській громаді міста Губбіо, де я проживаю. Але під час ковідного карантину я почала займатися і почала співати у програмі-караоке Смул. Саме в цій програмі я познайомилася з багатьма людьми, для яких спів є як хобі, так і професією.

Саме там я познайомилася з киянином Петром Жаховським, ми створили віртуальний дует «Добре удвох», співаємо і зараз, попри всі трагічні події в Україні. А ще маю співочих подружок – Олю, яка живе в США, Аллу з Миколаївщини, Валентину з Києва і Оксану з Полтави, з якими ми створили віртуальний гурт «Соловоньки». Ось так віртуально ми збиралися і співали, але відколи почалася війна, настала творча пауза, вона внесла свої корективи.

Але ми плануємо у скорому часі відновити нашу творчу діяльність. Адже пісня, слово – є зброєю творчих людей. І саме пісня піднімає бойовий дух нації. Серед моїх друзів є і поети, і я тішуся, що в моєму репертуарі є пісня «За весною осяйною», на слова і мелодію Катерини Каленіченко, яку ми заспівали у дуеті з Петром Жаховським, пісня «За перемогу! За волю народу!» на слова Зої Ружин та музику Світлани Садовенко,  пісня «Йде війна» на слова Зої Ружин та музику Олександра Бурміцького, колядка «Ясна зоря в тиху ніч» на слова і мелодію Віри Юрчишин у моєму виконанні.

А також серед музикантів є мій хороший товариш Сергій Андрущак, який є аранжувальником пісень, які я співаю.

– Скажіть, будь ласка, чи є у вас наживо записи з вашими друзями – Жаховським та «Соловоньками»?

– Звичайно, коли я їду до Києва, то завжди зустрічаюся з Петром Жаховським. Він для мене не тільки співвиконавець, а й добрий друг. В основному ми з ним переспівуємо відомі українські пісні, але був ось такий випадок. Одного разу в Києві я запропонувала заспівати відому українську пісню «Не та ружа, що за садом». Ми пішли у ботанічний сад і там заспівали.

Коли опублікували у Фейсбуці, вона одразу отримала більше тисячі вподобань і дві з половиною тисячі поширень. На сьогодні в Інтернеті вона зібрала вже більше двох мільйонів переглядів. А це значить, що вона полюбилася слухачам і саме у нашому виконанні. А це нас дуже тішить, але й одночасно дивує, бо наш дует не є професійний, він заснований на таких засадах, як хобі.

Хоча Петро Жаховський має музичну освіту(закінчив музичну школу по класу акордеону), а я є професійною музиканткою. Але в основному ми співаємо віртуально, і наші пісні мають величезний успіх та маємо широке коло шанувальників.

А це означає, що наші люди люблять українську пісню, слухають її і популяризують. Попри все, навіть якщо зараз війна, пісня потрібна. Бо вона зігріває душі, допомагає, дає сили йти вперед і піднімає бойовий дух нації. Наші захисники виборюють кожен метр нашої землі, а ми повинні творити – співати, малювати, танцювати, тримати духовний і культурно-мистецький стрій.

Бо немає держави і нації без культури, сама територія нічого не вартує. Приємно було побачитися і познайомитися наживо у Києві з моїми «Соловоньками» Валентиною та Оксаною і разом заспівати. І знову ж таки була стародавня українська народна пісня «Чом ти не прийшов». Також у Києві два місяці тому я мала можливість заспівати наживо пісню «За перемогу! За волю народу» перед її авторами Зоєю Ружин та Світланою Садовенко. Мені акомпонувала сама композиторка.

– У вашому репертуарі є і пісні, народжені війною…

– Так, коли почалася війна, я як і всі українці, що живуть за кордоном, переживаю за долю України і слідкую за новинами щодня. І ось в кінці березня, коли на Вишгородський район Київщини впала бомба, я відразу зателефонувала моїй добрій приятельці Світлані Садовенко, з якою давно співпрацюю щоб поцікавитися як вона? У відповідь я почула: «Не повірите, щойно поставила останній акорд нової пісні. Послухайте».

І коли я послухала, сказала: «Я буду її співати». І я її заспівала. Там такі слова і мелодія, що відразу мене взяли за душу. Хочу додати, що пані Світлана є професором Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв України. І під час війни написала майже десять пісень на слова Зої Ружин і 20 на слова інших авторів, серед яких є й дитячі. Сама Зоя Ружин, як ніхто, за три місяці написала двісті віршів про війну.

Тішуся, що у серпні вийшла збірка віршів Зої Ружин «За перемогу! За волю народу!», куди ввійшли і пісні на музику Світлани Садовенко, Олексанра Бурміцького та інших композиторів. Нещодавно ми святкували День Покрови, який об’єднав в собі три свята: День Козацтва, День УПА і День Захисників України. Саме до цих свят  я приурочила свою нову пісню «Йде війна» у моєму виконанні.

Коли я ознайомилася зі словами та музикою, вона мені одразу запала в душу. У першому куплеті йдеться про нашу біду, в другому – про знахабнілого ворога, чому він сюди прийшов? Якась лють. А третій куплет дає надію і віру, що все-таки Україна переможе і буде процвітати, і її талановиті люди матимуть місце під сонцем, будуть творити у своїй державі.

– А яка ваша мрія як співачки?

– У мене дуже багато друзів, які пишуть пісні. І маю таке бажання – заспівати хоча б по одній пісні на слова і музику кожного з них і дати концерт, запросивши їх. Декому з них я вже про це і сказала. І як тільки з’явиться трішки вільного часу, постараюся цей проєкт втілити у життя.

Бо зараз займаюся волонтерською діяльністю – допомагаю вимушено переселеним співвітчизникам і їхнім діткам тут, у місті, де я проживаю. Бо не можу стояти осторонь їхньої біди – нашої біди. Я дуже добре пам’ятаю, коли приїхала до Італії, нікого не знала, і що це таке: бути одному на чужині.

– Чи є такі виступи, які ви будете згадувати все життя?

– О, звичайно. З великим трепетом у душі згадую мій виступ як солістки ВІА «Край» в Івано-Франківську на одній сцені з Оксаною Білозір. Ми з нею співали «Ой зелене жито, зелене».

Я тоді була ще така молода, тільки-но вступила на музично-педагогічний факультет, тільки-но почала вивчати основи співу, а Оксана Білозір вже на той час була знана артистка, і співати з нею для мене то була велика честь. Я взагалі дуже люблю і шаную її творчість, дуже люблю її, як людину, знаючу, впевнену в собі, і людину, яка справді любить Україну. Звичайно ж запам’ятаю назавжди , як я вперше приїхала до Києва і вперше заспівала з Петром Жаховським пісні наживо.

З теплом у серці згадуватиму і спів наживо з моїми «Соловоньками» – Валентиною і Оксаною. Ну і звичайно з невимовною радістю згадую свій виступ у січні цього року на сцені Центру Довженка у Львові із заслуженим артистом України Ігорем Богданом (колишнім солістом ВІА «Ватра») на його творчому вечорі.

Ще з юних років моєю улюбленою піснею є «Музика пливе», яку співали Оксана Білозір і Ігор Богдан. І я так мріяла заспівати її з ними. І ось моя мрія збулась! І як бачите, важко виділити, виокремити щось, бо кожен цей момент є по-своєму особливим, незрівнянним і неповторним. У кожному з них є своя родзинка.

– Попри творчість – ви активна громадська діячка, волонтерка. А ще є сім’я. Як вам вдається усе поєднувати?

– Все, що я роблю – завдяки підтримці моєї родини. Маю дорослого сина, який отримав освіту, працює і я можу подбати про свою творчість і робити те, що мені миле і до душі. Також усі мої проєкти, задуми, ідеї підтримує мій чоловік.  Мати поряд людину, яка має досвід у громадській діяльності, не перечить і надихає – це дуже важливо і має велику ціну, сприяє моєму успіху.

А ще – мама, сестра, які теж дають добрі поради (в даний час сестра проживає в США і є викладачем англійської мови), також люблять музику. Колись сестра мріяла грати на арфі, але в той час якось так склалося, що через її великий розмір не могли принести до хати арфу, щоб вона на ній грала.

Мама запропонувала купити бандуру, але сестра не захотіла: або арфа, або нічого і на музику не пішла. Вона в мене така. Але в сестри дуже тонкий слух і її поради для мене дуже значущі. І ця сукупна підтримка допомагає мені діяти, творити, бути успішною, скажемо так, на усіх «фронтах».

– З початком повномасштабного російського вторгнення ви буквально «розриваєтеся» на дві країни: Італія і Україна. Нещодавно Ви брали участь у творчому проєкті – онлайн- концерті, присвяченому Покрові, Дню українського Козацтва, Дню УПА, Дню Захисників України.

– У рамках творчого проєкту «Назустріч мрії», відбувся благодійний Всеукраїнський онлайн-концерт «Все буде Україна!», який був  організований громадською організацією «Первоцвіти» та її головою Оленою Нужненко.

На ньому збиралися кошти для підтримки ЗСУ. Я була запрошена як виконавиця з-за кордону і співала пісню «Йде війна». Адже я тільки нещодавно повернулася з України, відчула серцем, що то таке війна, і мені ця пісня дуже близька. Хочу виокремити, що при записі цієї пісні я думками єдналася з Україною, немовби пройшлася стежками української землі.

Олена Нужненко неодноразово єднає таланти України, організовує різні фестивалі і конкурси для підтримання національної ідеї та поповнення скарбнички української культури новими талантами. Особливо це стосується молодого покоління. Я була запрошена нею і на онлайн-концерт, який був присвячений Дню Конституції. Цей концерт мав бути наживо, але через масовані обстріли України, не було можливості його провести і тому він відбувся в онлайн-режимі.

Там  заспівала пісню «За перемогу! За волю народу!». Мені дуже приємно  долучатися до таких проєктів. До того ж це є непросто онлайн-концерти юних талантів, а ще й благодійні. Усі зібрані кошти йдуть на потреби ЗСУ. Я й сама, на початку війни звернулася до своїх італійських друзів і зібрала певну суму коштів, які були спрямовані на потреби людей, що опинилися в скруті під час війни та на потреби ЗСУ.

Роблю усе те, що роблять усі українці. З любов’ю до України.  Незалежно від того, де б ми не були, наш святий обов’язок – допомагати захисникам своєї країни, нести українську культуру і, найголовніше, – ми не маємо права розчинитися у чужій культурі.

Ми завжди маємо пам’ятати, хто ми є, звідки, яке у нас коріння і чиїх батьків ми діти. День Святої Покрови, українського Козацтва, УПА, Захисників України нагадує, що ми є нащадки славетного роду. Ми маємо що  показати світові. На жаль, світ дізнався більше про Україну через трагічні події, але мабуть, якби не вони, то ще довго довелось би доносити світові, що ми нескорені.

І цей дух нескореності ми показуємо, воюючи з таким сильним ворогом. Ми вдячні усім країнам, яеі нас підтримують, бо тільки в єдності сила народу. Я твердо вірю, що Україна завжди була під Божим покровом і ми не можемо втрачати віри. А ці випробування, які нам дано, кожен має замислитися: не чому, а для чого? Слід зробити висновки, єднатися і йти до мети – до перемоги. Дуже шкода, що гине цвіт нації, що йдуть найкращі…

– Ваші побажання читачам «Українського репортера»

– Хочу побажати не втрачати віри, мати надію і з впевненістю дивитися у завтрашній день. Мене відмовляли їхати в Україну. Питали: “Ти що не боїшся їхати в Україну?”. А я відповіла: “Ні, не боюся, бо я українка, я там виросла, у мене дух український.” І я завжди кажу, що я ходжу під Покровом Матері Божої і мене за руку ведуть Божі сили. Тому я нічого не боюся. Я завжди пам’ятаю повчання моєї бабці, що  хто терплен – той спасен. Тому – вперед і тільки вперед. Попри все радіймо кожному дню, не засмучуймося і знаймо, що з нами правда, Бог та цілий світ і перемога буде за нами.

Розмову вели Світлана Ковальова, Леонід Фросевич

Про Лесю Королик читайте також: 

• Співуча “пташка” з Прикарпаття – Леся Королик – несе у світ українські пісні і культуру (+відео)
• Відома співачка Леся Королик дарує мужнім оборонцям України проникливу пісню

Сообщение Співачка з Італії Леся Королик: “У мене дух український і я ходжу під Покровом Матері Божої” появились сначала на Український репортер.

Від початку 2021 року «піккардійці» концертували містами України із месседжем «Карантин – явище тимчасове, а музика – вічна». Виступи відбувалися із 50-відсотковим заповненням залів. І ось, нарешті, і співаки, і їхні прихильники дочекалися рішення уряду із дозволом проводити культурні події із 100-відсотковою посадкою глядачів. Символічно, що перший концерт «Терції» за таких умов відбудеться у рідному місті формації – Львові. Місце зустрічі – Центр Довженка, що на Сихові.

Концертна програма «Піккардійської Терції» «Найкраще», яку колектив представить 28 червня у Львові, дійсно об’єднує в собі усе те найкраще, що акапельний колектив створив протягом ось уже майже 29-ти років творчості. «Старенький трамвай», «Пустельник», «Берег ріки», «Шаляла»…

– Ми вже дуже скучили за рідним Львовом та львів’янами. Останнім часом нам так бракувало живих зустрічей… – розповідає художній керівник «Піккардійської Терції» Володимир Якимець. – Тому, окрім хітів, пригадаємо наші перші кроки на сцені, а це народні пісні «Туман яром» та «Горіла сосна». Презентуємо іще невидане – «Наче зграї птиць» Володимира Івасюка та «Львів» Лесика Дацюка. А також те, що не так часто виконуємо, – «Сядеш у поїзд», «Очі відьми»… Одне слово, усі, хто разом із нами святкуватиме День Конституції, отримає пристойну «дозу» культурну вакцинацію.

Відеозапрошення від «піккардійців»:

А наступного року «Піккардійська Терція» святкуватиме власний ювілей – 30-річчя. З цієї нагоди вокальна формація готує не один музичний сюрприз.

Галина ГУЗЬО

Сообщение У День Конституції «Піккардійська Терція» виступить у Львові з сольним концертом появились сначала на Український репортер.