Більшість вояків-крутянців були вихованцями вищих військових навчальних закладів і мали достатньо вишколу, щоб під командуванням досвідчених старшин брати участь у бою.

Під Крутами загинули, за різними оцінками, 70–100 оборонців, у тому числі 27 вояків Студентської чоти, які потрапили в полон і були вбиті. Натомість з боку більшовиків загинули щонайменше 300 вояків.

Бій українських воїнів проти більшовицької армії біля залізничної станції на Чернігівщині затримав ворога на чотири дні. Таким чином добровольці утримали столицю на час, необхідний для підписання Брестського мирного договору з країнами Четверного Союзу. Це означало визнання самостійної Української Народної Республіки субʼєктом міжнародних відносин.

На цю тему: Крути. Фільм, на який українці чекали 100 років (+фото)

Однак, військам Муравйова вдалося заволодіти Києвом. Влаштований більшовиками терор у місті – ще одна сумнозвісна «візитівка», яка стала ознакою російського війська, що через понад сотню років знову прийшло в Україну і вчиняє терор щодо місцевого населення на захоплених територіях. Не лише це повторилося через понад сотню років. На початку повномасштабного вторгнення росії в Україну, в районі Крут, знову повторився бій між українським та російським військами, який тривав із 28 лютого до 3 березня 2022 року. За свідченнями жителів Крутянської громади, росіяни втратили в тому протистоянні близько 200 військових.

Вшанування чину оборонців Крут – важлива частина нашої національної пам’яті, яка нагадує, що державність без армії неможлива. Хоробрість та жертовність крутянців зробила їх символом героїзму та самопожертви молодого покоління в боротьбі за незалежність України.

За матеріалами Українського інституту національної пам’яті.

Фото на головній сторінці: робота видатного українського художника Василя Корчинського «Крути. Мамині яблука»

Сообщение Сьогодні вшановуємо усіх оборонців Крут 1918 року (+відео) появились сначала на Український репортер.

На Аскольдовій могилі у Києві Глава держави поклав квіти до пам’ятного хреста Героям Крут. повідомляє Офіс президента.

Президент зазначив, що, вшановуючи пам’ять Героїв Крут, ми пам’ятаємо свою історію, пишаємося, дякуємо й підтримуємо українську армію та разом наближаємо перемогу.

У церемонії також взяли участь керівник Офісу Президента Андрій Єрмак, секретар Ради національної безпеки і оборони України Олексій Данілов, міністр оборони Олексій Резніков, Головнокомандувач Збройних Сил України Валерій Залужний, заступник керівника Офісу Президента Роман Машовець.

Квіти до пам’ятного хреста поклали також курсанти військових навчальних закладів, зокрема Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, Харківського національного університету Повітряних сил імені Івана Кожедуба, Інституту Військово-Морських сил Національного університету «Одеська морська академія», Військового інституту Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут, Київського військового ліцею імені Івана Богуна.

Пролунав Державний гімн України, після чого воїни почесної варти пройшли урочистим маршем біля пам’ятного хреста Героям Крут.

Як пише Український інститут національної пам’яті, довгий час бій під Крутами був оповитий низкою міфів. Найпоширенішим був міф про те, що армії Муравйова протистояли 300 слабко підготованих студентів і гімназистів. Насправді ж у бою під Крутами брали участь понад 500 вояків і 20 старшин. На озброєнні мали гвинтівки, 16 кулеметів, які підтримував саморобний бронепоїзд – 76-міліметрова гармата, встановлена на залізничній платформі.

Більшість вояків-крутянців були вихованцями вищих військових навчальних закладів і мали достатньо вишколу, щоб під командуванням досвідчених старшин брати участь у бою. Під Крутами загинули, за різними оцінками, 70–100 оборонців, у тому числі 27 вояків Студентської чоти, які потрапили в полон і були вбиті. Натомість з боку більшовиків загинули щонайменше 300 вояків.

Що рідко згадувалося приналежно до бою під Крутами, так це його геополітичний контекст і значення. Бій українських воїнів проти більшовицької армії біля залізничної станції на Чернігівщині затримав ворога на чотири дні. Таким чином добровольці утримали столицю на час, необхідний для підписання Брестського мирного договору з країнами Четверного Союзу. Це означало визнання самостійної Української Народної Республіки субʼєктом міжнародних відносин.

Однак військам Муравйова вдалося заволодіти Києвом. Влаштований більшовиками терор у місті – ще одна сумнозвісна «візитівка», яка стала ознакою російського війська, що через понад сотню років знову прийшло в Україну і вчиняє терор щодо місцевого населення на захоплених територіях.

На цю тему: Крути. Фільм, на який українці чекали 100 років (+фото)

Однак не лише це повторилося через понад сотню років. На початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну в районі Крут знову повторився бій між українським та російським військами, який тривав із 28 лютого до 3 березня 2022 року. За свідченнями жителів Крутянської громади, росіяни втратили в тому протистоянні близько 200 військових.

Вшанування чину оборонців Крут – важлива частина нашої національної пам’яті, яка нагадує, що державність без армії неможлива. Хоробрість та жертовність крутянців зробила їх символом героїзму та самопожертви молодого покоління в боротьбі за незалежність.

Український інститут національної пам’яті.

На головній сторінці: робота видатного українського художника Василя Корчинського «Крути. Мамині яблука»

Сообщение Сьогодні вшановуємо героїв оборони Крут 1918 року появились сначала на Український репортер.

Більшовицька банда під командуванням розбійника і ката Муравйова вдерлася до міста з боку лівого берега Дніпра і зайняла Печерськ і Липки – це були найбагатші квартали Києва, там мешкало чимало як військових, так і цивільних та й просто заможних містян. Почався кількаденний кривавий грабунок міста, яке до того піддалося нищівній артилерійській атаці, – повідомляє Укрінформ.

Київ обороняли приблизно дві тисячі вояків, які залишилися вірні УНР, – залишки Богданівського, Полуботківського, Дорошенківського, Богунівського й Гордієнківського полків, Гайдамацького коша Слобідської України, куреня Січових стрільців, вільного козацтва та чорних гайдамаків, – які не могли довго чинити опір більш ніж учетверо чисельнішим силам більшовиків.

Комендант Києва Михайло Ковенко, який фактично командував обороною, оголосив евакуацію. Відступали на захід Святошинським шосе – у бік Житомира. За військом вирушили міністри Української Народної Республіки й кілька десятків членів Української Центральної Ради на чолі з професором Михайлом Грушевським (його будинок був ущент розбомблений).

Червоноармійці влаштували в Києві справжнісіньку криваву баню: вдиралися до помешкань, витягали генералів, офіцерів і просто дорослих чоловіків і вбивали їх без суду і слідства. В більшості будинків, навіть на Хрещатику, вікна були наглухо забиті дошками. Навіть розмовляти українською мовою на вулиці стало небезпечно. У Маріїнському парку, де стояв самітній царський палац, урядував штаб Муравйова і ЧК під проводом завжди п’яного чекіста Полуянова. Сюди червоногвардійці звозили арештованих киян і тут же в Маріїнському парку їх розстрілювали…

Число жертв більшовицького терору не відомо, але, за деякими підрахунками, воно сягало щонайменше п’яти-шести тисяч осіб.
«Київ заплатив дорогу ціну за це перше знайомство з більшовиками», – згадував член Української Центральної Ради й міністр продовольчих, а згодом земельних справ в уряді УНР Микола Ковалевський. Він не зміг евакуюватися і залишився в місті – обзавівся фальшивими документами і працював продавцем на молочарні на Малій Васильківській. «П’яні червоноармійці й матроси, обвішані кулеметними стрічками і гранатами на всю горлянку співали: «Эх, яблочко, сбоку красное. Что Украине… конец – дело ясное…»»

Варто зауважити, що безчинства головорізів Муравйова занепокоїли навіть членів маріонеткового радянського уряду України. Нагору пішли сигнали про надмірну жорстокість, пияцтво і мародерство «рабоче-крестьянской армии». У березні 1918 року в Москві на прийомі в голови ВЧК Фелікса Дзержинського члени колишнього армійського комітету Першої революційної армії звинуватили Муравйова в розправах, розстрілах, самодурстві, наданні воякам прав на пограбування здобутих міст і сіл. Була утворена спеціальна комісія, опитано чимало свідків у цій справі. Муравйова навіть арештували, але незабаром випустили – за нього заступилися впливові покровителі.

9 лютого 1918 року був укладений Берестейський мирний договір, відповідно якого півмільйонний контингент австро-німецьких військ почав займати територію Лівобережної України. Вже 1 березня більшовицькі війська змушені були залишити Київ. Через тиждень до міста прибув уряд Центральної Ради. Більшовицьку владу було повалено.

На фото: Робота відомого художника, майданівця Василя Корчинського«Крути. Мамині яблука».

Читайте також:

• «Крути. Мамині яблука». Художня виставка, яку влада воліє не бачити (+відео)

Сообщение Згадаймо: 103 роки тому більшовики захопили центральну частину Києва, влаштувавши тотальний терор появились сначала на Український репортер.

Завдяки звитязі та сміливості українських воїнів більшовицький наступ на Київ було зупинено на чотири дні, що дало змогу укласти Брестський мир між Українською Народною Республікою і державами Четверного союзу. Цим документом Україна визнавалась самостійною державою з західним кордоном, що існував між Австро-Угорщиною й Росією до 1914 року. Холмщина і Підляшшя відходили до України. Водночас Договір передбачав встановлення дипломатичних відносин між деякими країнами, повернення військовополонених, обмін цивільних інтернованих, відмову від будь-яких анексій і контрибуцій, негайне відновлення економічних контактів і взаємного обміну товарами.

Як відомо, наприкінці грудня 1917 року уряд радянської Росії розпочав відкриту агресію проти Української Народної Республіки. Більшовиків надзвичайно дратувало проголошення Україною самостійності. Спочатку Москва створила окремий «український червоний уряд» зі столицею у Харкові, який фактично оголосив війну незалежній частині держави, а потім направила в УНР і війська – балтійських матросів, червоноармійців-головорізів з Москви, Пітера, Пскова, Смоленська тощо. Подавалося це як «громадянська війна».

Бій під Крутами відбувся 29 січня 1918 року між Ніжином і Бахмачем на Чернігівщині, за 130 кілометрів на північний схід від Києва під час наступу на Київ військ більшовицької Росії під проводом полковника Михайла Муравйова. З кінця грудня 1917 року загін Першої Київської юнацької школи ім. Б. Хмельницького під командою сотника Гончаренка обороняв станцію Бахмач, важливий залізничний вузол на кордоні УНР і РСФРР. 27 січня 1918 до них надійшло підкріплення з Києва – 1-ша сотня новоствореного студентського куреня, складена з добровольців – студентів Українського народного університету, київського Університету Святого Володимира (нині ім. Шевченка), гімназистів старших класів українських гімназій на чолі з сотником Омельченком.

Українські війська зайняли оборону біля станції Крути. Вранці 29 січня 1918 розпочався наступ на українські позиції 4-тисячного більшовицького загону петроградських і московських червоногвардійців. Українське військо, якому судилося вступити в сутичку, налічувало близько 300 бійців Студентського куреня, 250 – Першої української військової школи та майже 40 гайдамаків – оце й усе.

Бій тривав до вечора. Завдяки вигідній позиції і героїзму бійців українцям вдалося завдати росіянам значних втрат і стримати наступ до темряви. Потім під тиском ворога більшість підрозділів організовано відступили до ешелонів на станції неподалік і вирушили в бік Києва, руйнуючи за собою залізничні колії. Але одна студентська чота – 27 юнаків, заблукавши у темряві, повернулася до станції Крути, яка на той час уже була зайнята більшовиками. 27 полонених юнаків (студентів і гімназистів) було розстріляно. Наймолодшим полеглим було по 16 років.

На сьогодні вiдомi прiзвища 20 з них. Це студенти Народного унiверситету Олександр Шерстюк, Ісидор Пурик, Борозенко-Конончук, Головащук, Чижов, Сiрик, Омельченко (сотник); студенти Київського унiверситету святого Володимира Олександр Попович, Володимир Шульгин, Микола Лизогуб, Божко-Божинський, Дмитренко, Андрiїв; гiмназисти 2-ї Кирило-Мефодiївської гiмназiї Андрiй Соколовський, Євген Тернавський, Володимир Гнаткевич, Григiр Пiпський, Іван Сорокевич, Павло Кольченко (прапорщик), Микола Ганкевич.

Загалом у бою під Крутами загинуло з української сторони, за різними оцінками, 70–100 осіб. Втрати бiльшовицьких вiйськ сягали 300 чоловік.

Після розстрілу більшовики не дозволили місцевим селянам поховати тіла загиблих. Лише після визволення Києва від червоних, за розпорядженням українського уряду, 19 березня 1918 року відбувся урочистий похорон полеглих у бою під Крутами на Аскольдовій могилі.

В радянський час могили полеглих під Крутами було зруйновано. Десятиріччями історія бою або замовчувалася, або обростала міфами і вигадками, як у закордонній, так і у вітчизняній історіографії.

Після здобуття Україною незалежності подвиг героїв Крут зайняв гідне місце в пантеоні національної слави, став символом патріотизму і жертовності у боротьбі за державну незалежність.

На державному рівні цей день почали відзначати з 2003 року. Щорічне вшанування пам’яті Герої Крут закріплено у Постанові ВРУ від 16 травня 2013 року «Про відзначення подвигу героїв бою під Крутами». У 2006 році на залізничній станції Крути відкрили Меморіальний комплекс «Пам’яті героїв Крут».

Сообщение Бій за майбутнє України. Сьогодні – День пам’яті Героїв Крут появились сначала на Український репортер.

Про це повідомляє на сайті Міністерство культури України.

“Це фільм–легенда, який розповідає про молодих юнаків, сповнених мрій та життєвих планів, які вірили в незалежну Україну, в свій народ, які беззастережно та сміливо йшли захищати свою державу.

Ця історія актуальна і сьогодні, юні крутяни – це прообраз сучасних молодих українців, які так само самовіддано йдуть захищати Україну на Сході. Це неймовірно романтична та героїчна історія, яка гідна кінематографічного відтворення, на прикладах і цінностях якої мають виховуватися наші наступні покоління”, – прокоментував премєру міністр культури Євген Нищук.

Проект фільму «Крути 1918» став одним із переможців Дев’ятого конкурсного відбору Держагентства України з питань кіно у сесії ігрових тематичних фільмів та отримав 26 мільйонів гривень державної фінансової підтримки при загальному бюджеті 52 мільйона гривень.

Художній фільм «Крути 1918» (режисер Олексій Шапарєв) знятий у жанрі історичний екшн за реальною історією героїчного бою на залізничній станції Крути взимку 1918 року.

На тлі доленосних подій в країні двоє братів Андрій і Олекса Савицькі закохуються у прекрасну Софію. Більшовики підступають до Києва, місто наповнене «червоними» агентами. Уряд УНР кидає на боротьбу з ворогом усі боєздатні частини армії, включно з юнкерами і студентами. Чотири сотні юнаків, серед яких Андрій і Олекса, стають проти 4-тисячного добре озброєного війська.

За словами Олексія Шапарєва, головним його прагненням під час роботи над стрічкою, було передати та відтворити емоції героїв, привернути увагу глядача до життєво важливих подій, щоб урок історії не залишився даремним, адже боротьба за Україну триває.

Автором сценарію стрічки виступив Костянтин Коновалов, а продюсером – Андрій Корнієнко. Ролі у фільмі виконали Євген Ламах, Надія Коверська, Андрій Федінчик, Олексій Тритенко, Віталій Салій, Олександр Піскунов, Максим Донець, Дмитро Ступка, Остап Ступка, Наталя Васько, Роман Ясіновський, Богдан Юсипчук та інші.

Як розповів автор сценарію Костянтин Коновалов, ця тема надзвичайно його зацікавила та зворушила. Робота над його створенням тривала близько десяти років, за цей час він неодноразово звертався до архівних матеріалів та спогадів сучасників подій.

«Тільки зараз, коли стався Майдан, коли трапилася війна на Сході України, змінилася свідомість українців і стала можливою реалізація цього проекту Порушена тема у фільмі дуже важлива і дуже важка, і працювати з нею теж було важко – написати історію людей, які віддали свої молоді життя, не відчувши навіть його повноти», – розповідає Костянтин Коновалов.

Зазначається, що під час прем’єрного показу відбулись виступи Христини Соловій, чия композиція “Стежечка” стала офіційним саундтреком до стрічки “Крути 1918” та гурту “Гайдамаки”, які виконали сучасну рок-версію давньої козацької думи “Чорна Рілля”, що є одним із саундтреків до фільму.

На цю тему читайте також:

• Вшановуємо пам’ять героїв битви під Крутами (+відео)
• Кінострічка “Крути 1918”. Через 100 років (+відео)
• «Крути. Мамині яблука». Художня виставка, яку влада воліє не бачити (+відео)

Сообщение У Києві глядачі побачили прем’єру історичного фільму “Крути 1918” появились сначала на Український репортер.

Вона дала українській революції початку минулого століття двох видатних діячів – Олександра і Володимира. Перший – міністр закордонних справ УНР, другий – один з організаторів київських студентів та гімназистів на захист УНР від більшовицької навали. Володимир, до того ж, народився тут.

Хто справжній автор історії Єлисаветграда?

Батько родини, Яків Шульгин, працював у нашому місті контролером Державного банку. Для нього, історика і філолога, ця робота була не улюбленою, а вимушеною, щоб прогодувати сім’ю. (Це за версією краєзнавців, а от нащадки Шульгиних, які нині мешкають за кордоном, вважають, що родина не мала на той час матеріальних проблем.)

Та й причиною прибуття до Єлисаветграда корінного киянина було те, що, повернувшись із заслання за участь у старій Громаді, він не мав можливості працювати за фахом.

Хоча, як зазначає Володимир Босько, вибір цей не був абсолютно випадковим: тут мешкав його давній знайомий, організатор місцевого осередку Громади Опанас Михалевич, очевидно також, що тут жили його родичі. Принаймні, одним із голів міської думи був Василь Шульга, згодом він же, але вже як Шульгин, згадується в іпостасі члена будівельної комісії, яка опікувалася спорудженням будинку Громадського зібрання.

Гласним повітового земського зібрання був Костянтин Шульгин, у якого, припускає Володимир Босько, і жив Яків Миколайович із родиною, бо службовою квартирою, на яку мав право, він не користувався, що зафіксовано в архівних документах.

Про небайдужість до громадського життя та українофільство свідчить його належність до Єлисаветградського благодійного товариства розповсюдження грамотності та ремесел, до якого входили відомі на той час у місті діячі освіти та просвіти Микола Федоровський, Наталя Бракер, Павло Рябков, Олександр Тарковський (батько знаменитого поета і дід не менш знаменитого режисера), архітектор Лишневський, один із власників машинобудівного заводу Роберт Ельворті. Разом із Опанасом Михалевичем вони були причетні до організації Товариства Українських Поступовців.

Яків Шульгин був істориком за фахом, автором праць (деякі з них і досі цінуються істориками: «Павло Полуботок, полковник чернігівський», «Нарис Коліївщини»), які часом підписував «Я.Ш.» або «Л.Ч.».

Другий розшифровується так само просто, як і перший: Любчин чоловік. Його дружина Любов Миколаївна Устимович, представниця одного зі значних українських родів, за сімейними переказами, причетних до нащадків гетьмана

Полуботка, була людиною освіченою і мала безперечний вплив на своїх чотирьох дітей, двоє з яких – Володимир та Микола – народилися у Єлисаветграді.

До речі, за іронією долі саме у нашому місті довгий час перебувала відома картина Василя Волкова «Петро І відвідує в тюрмі наказного гетьмана Павла Полуботка в 1724 р.», яку свого часу в автора придбав Ельворті, однак після 1944 року її сліди губляться, але етюд до неї, очевидно, придбаний разом з картиною, і досі перебуває в одного з місцевих колекціонерів.

– Безперечно, історія родини Шульгиних, яка стільки зробила для України, – наголошує краєзнавець Володимир Босько, першовідкривач архівного матеріалу, – заслуговує на монографічне дослідження.

А такої книжки немає, очевидно, тому, що чимало документів (а це атестат про закінчення Київського університету, виданий Якову Шульгину 13 вересня 1875 року, атестат про службу його батька Миколи Шульгина, указ про підтвердження дворянства роду Шульгиних, формулярний список про службу Якова Шульгина, його свідоцтво про народження) лежать у Кіровоградському обласному державному архіві й столичним дослідникам невідомі.

Історик Сергій Шевченко свого часу випустив невелику книжечку про родину Шульгиних. Вона могла б розвинутися у солідну монографію, але, на жаль, автор передчасно пішов із життя.

І хоча Шульгини прожили у Єлисаветграді всього шість років, Яків Миколайович міг залишити тут неоціненний слід. За припущенням того ж Володимира Боська, він, учень Володимира Антоновича та Михайла Драгоманова, міг бути справжнім автором «Історичних нарисів м. Єлисаветграда», які повернулися до нащадків під ім’ям довголітнього міського голови Олександра Пашутіна.

Своє припущення краєзнавець ґрунтує на тому, що історичні нариси написано дуже професійно, а практика, коли освічені люди задля заробітку готують якісь тексти, а підписують зовсім іншими іменами, цілком могла застосовуватись і наприкінці ХІХ століття.

Шульгини повернулися до Києва у 1899-му, і лише через чотири роки Яків Миколайович отримав дозвіл викладати російську мову та літературу у знаменитій Першій Київській гімназії. Його учнями були Михайло Булгаков. Костянтин Паустовський, Олександр Вертинський, Ігор Сікорський…

Де похований Володимир Шульгин?

На це запитання той, хто хоч трохи цікавиться українською історією, відразу відповість: на Аскольдовій могилі. Так, Володимир Шульгин був серед тридцяти, похованих там. Це про них знаменитий вірш Павла Тичини, це на їхній могилі промовляв Михайло Грушевський, саме Володимирові присвятили свої спогади Людмила Старицька-Черняхівська та Сергій Єфремов.

Але кілька років тому у пресі з’явилося сенсаційне повідомлення, що прах його друга Науменка (до речі, цілком можливо, сина директора гімназії, де вчився молодший Шульгин) разом із прахом Володимира, з яким вони померли, обнявшись, і так були й поховані, ще перед зруйнуванням Аскольдової могили родичі таємно перепоховали на Лук’янівському цвинтарі у Києві. І ця версія начебто підтвердилася. Тож маємо тепер могилу, одну з небагатьох, тих, хто загинув за Українську державу?
* * *
Олександр Шульгин, член Центральної ради, міністр іноземних справ першого українського уряду, перебуваючи в еміграції, незадовго до смерті написав спогади, де про наше місто відгукується так: «Не завжди Єлисаветград був пусткою в українському відношенні, не був він таким і за часів перебування там моїх батьків. А у 80-х роках це був своєрідний, хоч і конспірований, центр виховання українців».

Світлана ОРЕЛ (місто Кропивницький)

На цю тему читайте також тут:

• 100-річчя бою під Крутами. Реконструкція бою за “Арсенал” та смолоскипна хода

Сообщение Шульгини: загадки і розгадки історії появились сначала на Український репортер.

Президентське подружжя поклало квіти до пам’ятного хреста на Аскольдовій могилі.

Нагадаємо, бій під Крутами відбувся 29 січня 1918 року на залізничній станції Крути, що на Чернігівщині, між  4-тисячним підрозділом російської Червоної гвардії під проводом есера Михайла Муравйова та загоном із київських курсантів і козаків «Вільного козацтва», що ледве нараховував чотири сотні штиків.

У 4-годинному бою під Крутами оборонці української державності призупинили наступ противника і відступили, руйнуючи за собою колії і мости. Червона армія втратила боєздатність на чотири дні. Поновити наступ на Київ війську Муравйова довелося не залізницею, як планувалося, а на реквізованих селянських возах, запряжених кіньми,  розмоклими дорогами.

Ця затримка дала змогу українській делегації укласти Брест-Литовський мирний договір, який врятував молоду українську державність.

Бій під Крутами – одна із численних битв в одвічному «хрестовому поході» Росії проти України. Але Крути в просторі та часі буття українського народу посідають надзвичайно важливе місце. Ця назва, як писав Улас Самчук, «врізбилася у наше народне єство, у наш дух і нашу плоть» pic.twitter.com/qe3DaEABdD

— Петро Порошенко (@poroshenko) January 29, 2018

Герої, які в січні 1918-го захищали Київ від наступу червоних росіян, пройшли короткий вишкіл молодого бійця у стінах сучасного Військового інституту телекомунікацій та інформатизації. Відсьогодні цей інститут носитиме звання “імені Героїв Крут”.

https://www.facebook.com/petroporoshenko/videos/1194455314022192/

Сообщение 100-річчя бою під Крутами. Президент вшанував пам’ять Героїв появились сначала на Український репортер.