Є вечори, які минають і залишаються лише спогадом. А є такі, що назавжди оселяються в серці. Саме таким став творчий ювілейний вечір з презентацією книг письменниці Ольги Ходацької «Від першого рядка до сьогодні».
20 червня у залі бібліотеки Центрального будинку офіцерів Збройних Cил України панувала особлива атмосфера – світла, щира, наповнена теплом людських сердець. Тут зібралася інтелігенція Київщини, друзі, колеги, шанувальники таланту, щоб разом пройти дорогою творчого життя авторки – від першого рядка до сьогоднішнього визнання та любові читачів.
Це був не просто творчий вечір. Це була сповідь душі. У кожному вірші оживали прожиті роки, радощі й тривоги, надії та переживання. Здавалося, що слова торкаються найпотаємніших струн людської душі, змушуючи серце битися частіше. А коли лунали пісні, народжені з поезій пані Ольги, зала завмирала. Мелодії пливли над людьми, мов крила пам’яті, любові та віри.
Особливо хвилюючою миттю вечора стало вшанування Ольги Миколаївни високими нагородами та почесними відзнаками. Кожна нагорода була немов пелюсткою вдячності, вплетеною у вінок її творчої долі. За ними – роки невтомної праці, тисячі написаних рядків, пережитий біль за Україну, безсонні ночі, проведені над словом, яке лікує душі й дарує надію.
Та коли зала підвелася в оплесках, стало зрозуміло: найбільша відзнака письменниці – це любов людей. Того вечора було багато щирих слів. Згадували творчий шлях письменниці, її невтомну працю, її любов до України та людей. Говорили про те, як її поезія підтримує у складні часи, додає сили, навчає не втрачати надію навіть тоді, коли болить душа.
Особливим символом любові стали квіти. Їх було так багато, що здавалося – саме літо завітало до зали. Кожен букет ніс у собі вдячність, повагу і захоплення. А за кожною квіткою стояло чиєсь зворушене серце.
Вечір «Від першого рядка до сьогодні» став справжнім святом душі. Він нагадав усім присутнім, що поезія – це не просто рими. Це життя, перелите у слова. Це пам’ять, любов і віра, які залишаються з нами навіть тоді, коли стихає музика і гасне світло в залі.
Ольго Миколаївно! Нехай від першого рядка до сьогодні, а від сьогодні – у майбуття, Вас супроводжують любов, вдячність і тепло людських сердець І за це – низький уклін Вам!
І поки є такі митці, як Ольга Миколаївна Ходацька, доти житиме Україна. Доти лунатиме рідне слово. Доти зростатимуть покоління, які любитимуть свою землю так само віддано, як любить її їхня Вчителька. Бо справжня людина пише не для себе. Вона пише для свого народу. Вона пише для України.
Підготовлено за матеріалами Бібліотеки Центрального будинку офіцерів Збройних Cил України.
Світлини із Фейсбук-сторінки Ольги Ходацької
Редакція “Українського репортера” щиро вітає шановну Ольгу Миколаївну Ходацьку з почесними нагородами.
