До Швейцарії рветься понудьгувати півсвіту
Петро МАГА, актор, телеведучий
– Я приїхав до Швейцарії і… не знайшов у Берні Блюмен-штрассе… І не бачив те вікно, з якого викинувся професор Плейшнер…
Звичайно, великий режисер Ліознова змогла передати у “Сімнадцятьох миттєвостях…” трохи закордону, але Берн – це не зовсім те, що я бачив у фільмі. Вірніше, зовсім не те! Сьогодні – День Швейцарії. Не повірите, тут не було жодного гвардійця, який би купався у фонтані. Люди спокійні, усміхнені, зайняті своїми дітьми, в яких на щічках намальовані швейцарські прапорці. Та і як не усміхатися, коли навіть на п’єдестали пам’ятників покладено м’які сидіння, щоб було зручно. Так приємно… У фонтанах вода прозора, наче скло, і жодного недопалка. Як і жодної смітинки уздовж доріг і навіть під мостами.
А мости – це окрема історія… Кам’яні і дерев’яні, металеві і підвісні. Поряд натягнуті міцні, нержавіючі сітки. Під мостами на великій швидкості божевільно несеться чиста ріка. А нею сплавляються на човниках, м’ячах, пакунках із одягом тверезі швейцарці.
Але найбільше вразили мости перед в’їздом до Берна. Я ніколи раніше не бачив мостів, вкритих густим лісом. Це зроблено для тварин, щоб вони могли переходити над дорогою. Бо вздовж швидкісного шосе натягнуті сітки…
Хтось спробує зауважити, що, напевно, нудно тут жити. Але, судячи з різнокольоровості населення, сюди рветься понудьгувати півсвіту.
Завтра вранці я обов’язково попливу вниз за течією, вже намітив маршрут, а зручні виходи з води обладнані чи не кожні 100 метрів. Про те, щоб для когось був перекритий шлях до води, – не може бути навіть мови. І, пройшовши до самого краю річки, я знайшов великий, підстаркуватий білий гриб!
Ех… не знаєте ви, швейцарці, що таке добре! Але добре ви сотворили навколо себе…
Фото Петра МАГИ
