Треба повернути громадянам України право мати в реєстраційних документах запис про національність. Звернення Григорія Омельченка

Відкрите звернення до Президента України Петра Порошенка про повернення громадянам України права мати запис про свою національність (етнічне походження) у державних реєстраційних документах.

 “Я українець вірою і кров’ю,

Моє коріння тут, у цій землі.

Воно моєю живиться любов’ю,

А я страждаю болями її…

Я українець!..” (Анатолій Матвійчук)

Відео “Я – Українець!”: https://www.youtube.com/watch?v=4jCBXhY_svA&feature=youtu.be

Шановний пане Президенте!

Сотні років за часів колоніального перебування України в складі російської та інших імперій колонізатори намагались різноманітними способами знищити національну ідентичність українців. Забороняли вживати українську мову на офіційному рівні, в церковному богослужінні, навчанні в освітніх закладах, використанні в закладах культури, виданні українських книжок, журналів, газет…

Московія у злочинний спосіб привласнила нашу історію, назву нашої країни «Русь», церкву, державність, неодноразово знищувала нашу незалежніть і продовжує робити це сьогодні – веде неоголошену гібридну війну протии України і поставила перед своїми спецслужбами конкретне завдання – у цьому році «закрити українське питання» і змусити Київ капітулювати на умовах Кремля…

Українців принизливо називали «малоросами», «хохлами», «молодшими братами» та іншими образливими словами…

Віктор Ющенко був першим із президентів України, хто повернув українському народу його  історичну пам’ять і заявив: «Я не належу до людей, які вагаються у своєму патріотизмі. Я не малорос, я не хохол, ніколи ним не був і не буду. Я – українець! Ми не малороси, ми не хохли, ми – Українська нація, яка має вільну незалежну державу».

Вам, як Президенту України, залишилося вирішити найголовніше історичне питання, щоб завершити процес ідентичності українського народу (нації) – повернути громадянам України їхнє право мати в державних реєстраційних документах (паспорт, свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб та інших) запис про свою національність (етнічне походження). Без цього, маючи державну (юридичну) і церковну (духовну) незалежність, українці не матимуть своєї етнічної ідентичності серед громадян України і народів світу.

Пане Президенте, Патріарх Філарет, якого Ви називаєте «духовним лідером України», неодноразово публічно закликав владу відновити українцям їхнє право на своє національне коріння в державних реєстраційних документах! Зробити це Вас просять також мільйони вірян Української Православної Церкви, яка, завдячуючи Вам і Святійшому Філарету, отримала Томос про автокефалію.

Найміцніша геометрична фігура – рівносторонній трикутник. Такою ж є і триєдина міць країни (суспільства): Народ (основу якого складає титульна нація), Держава (становим хребтом якої є армія) і Церква (фундаментом якої є релігія), які об’єднані єдиною вірою і духовною єдністю – незламні і непереможні!

У 1991 році Україна відновила свою Незалежність. Проте пострадянська комуністично-партійна номенклатура, яка залишилась при владі і була основою шовіністичної національної політики колишньої КПРС, продовжувала процес денаціоналізації українського етносу.

Деякі «мудреці» і навіть державні інститути вивели теорію про народження в Україні так званої «української політичної нації». Вони виконують, і не безкоштовно, завдання глобалістських кіл світу, які прагнуть асимілювати нації. Невже ті, хто штучно насаджують в Україні поняття «українська політична нація» і зомбують український народ, не розуміють, що воно надумане, не істинне, а диявольське поняття?  Божественним є поняття етнічна нація (українська, грецька, єврейська, польська, угорська і всі інші нації, які існують на планеті Земля), як і її представник – ЛЮДИНА.

Тому про жодну «політичну» націю не може бути й мови! 

В Україні є єдина титульна моноетнічна нація – УКРАЇНСЬКА, яка сформувалася впродовж тисячоліть на Богом даній нам землі, відомій в усьому світі як РУСЬ – Україна!

Пострадянська влада незалежної України позбавила етнічних українців, а заодно і нацменшини мати право на своє національне самовизначення. Після проголошення Незалежності постала об’єктивна необхідність на законодавчому рівні визначити, якими мають бути реєстраційні документи громадянина України. 26 червня 1992 року Верховна Рада України ухвалила Постанову №2503-XII «Про затвердження положень про паспорт громадянина України, про свідоцтво про народження та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон» і затвердила ці положення. Постанову підписав голова парламенту Іван Плющ.

У Положенні про паспорт громадянина України, на порушення принципу верховенства права, закріпленого в міжнародно-правових актах ООН і РЄ та національному законодавстві, комуністична більшість (так звана «група 239») Верховної Ради навмисно вилучила графу «національність» у паспорті. Згідно з Положенням, на прохання громадянина, до паспорта можуть бути внесені на підставі відповідних документів дані про дітей, группу крові і резус-фактор. Вносити в паспорт дані про свою національність чи національність дитини – забороняється.

Вилучення з паспорта графи «національність» викликало масові протести українців. Сотні тисяч українців при отриманні паспорта громадянина України власноручно вписували свою національність, виготовляли штампи з відтиском «Українець» і проставляли їху паспортах, що призводило до конфліктів із органами міліції. У таких українців вилучали паспорти, накладали на них штрафи, притягували до адміністративної відповідальності. Навіть порушували кримінальні справи щодо українців, які вносили до свого паспорта запис «українець» і кваліфікували це як підробку або пошкодження паспорта. Українці просто не могли збагнути, чому так вчинила Верховна Рада.

Насправді це був початок спецоперації світових глобалістських    кіл із деукраїнізації населення незалежної України, у якому частка   етнічних українців, згідно з переписом населення СРСР у 1989 році, складала 73%.

Ліквідуючи графу «національність», народні депутати, у чиїх паспортах значилася інша національність, серед яких були і представники національно-демократичної опозиції, переконували, що це «європейська норма» і вимоги РЄ, бо за значення національності нібито може стати підставою для дискримінації.

На той час я ще не був народним депутатом України. Ставши ним у 1994 році, уважно вивчив стенограми засідань парламенту, виступи народних депутатів щодо графи «національність». Їх аналіз і отримана інформація засвідчили, що нас, етнічних українців, було цинічно й нахабно ошукано. Жодних вимог РЄ щодо графи «національність» не ставила та й не могла ставити, адже в європейських країнах діє принцип верховенства права, і кожна людина має право знати свою національність чи етнічне походження та декларувати належність до неї в особистих документах.

Дякувати Богу, у свідоцтві про народження була збережена графа про національність батьків дитини, а у свідоцтві про шлюб – національність подружжя. Це давало можливість відстежувати тенденції щодо етнічної структури населення України в майбутньому. Упродовж десяти років зазначена постанова врегульовувала, нехай і в обмеженому вигляді, питання національності громадян України відповідно до записів у свідоцтві про народження.

У 2001 році вперше в незалежній Україні був проведений перепис її населення. Він засвідчив, що українці складають 37 541 700 осіб, або 77,8% від загальної кількості населення (росіяни – 17,3%, білоруси – 0,6%, молдавани – 0,5%, кримські татари – 0,5%, болгари – 0,4%, угорці – 0,3%, румуни – 0,3%, євреї – 0,2%).

Перепис засвідчив, що за роки незалежності  у національному складі населення України питома вага етнічних українців зросла на 5,1%, а росіян, навпаки, зменшилась на 4,8 % і становила 8 334 100 чоловік, або 17,3% (у 1989 році росіян в Україні було 22,1%). 

З огляду   на цю тенденцію антиукраїнська влада і взялася за деукраїнізацію титульної нації України – українців.

12 вересня 2002 року стало «чорним днем» для українців.

Призначений президентом України Кучмою Кабінет міністрів (який за національним складом переважно був неукраїнським), очолюваний прем’єр-міністром Кінахом (уродженцем Молдови) за погодженням із Кучмою (який у 1990 році, будучи народним депутатом, написав в автобіографії, що він «русский» і не проголосував за прийняття Декларації про державний суверенітетУкраїни, а в 1994 році, коли балотувався у Президенти, зазначив, що він «українець», а після обрання Президентом України на другий строк, зустрічаючись із діаспорою українців у Росії,  називав українців «обезьянами» і казав, що ми всі українці «немножко с придурью») видав 12 вересня 2002 року Постанову № 1367 «Про затвердження зразків книг реєстрації актів цивільного стану та описів бланків свідоцтв, що видаються державними органами реєстрації актів цивільного стану», якою в свідоцтві про народження і в свідоцтві про усиновлення було вилучено запис про національність батьків, а в свідоцтві про шлюб – національність подружжя.

Грубо порушуючи вимоги Конституції України та міжнародно правові акти, уряд Кінаха, не маючи на те повноважень, скасував Постанову Верховної Ради від 26 червня 1992 року №2503-XII «Про затвердження положень про паспорт громадянина України, про свідоцтво про народження…».

Безпрецедентний випадок в історії незалежної України – уряд скасовує постанову парламенту!

Як народний депутат ІІ-VІ скликань, я неодноразово звертався до президентів України Кучми, Ющенка, Януковича та прем’єр-міністрів Кінаха, Януковича, Тимошенко, Азарова з депутатськими зверненнями і запитами про скасування постанови уряду № 1367, а перед парламентом ставив питання про внесення змін до Постанови Верховної Ради №2503-XII «Про затвердження положень про паспорт громадянина України…», як таких, що порушують принцип верховенства права і конституційні права і свободи українців та узгодження цих постанов з вимогами Конституції, законів України та міжнародних правових актів, які є частиною національного законодавства України.

Проте мої та інших народних депутатів неодноразові законні вимоги про повернення графи «національність» у державні реєстраційні документи було проігноровано… Принцип верховенства права і природне право етнічних українців (як і право інших громадян України) мати у паспорті, свідоцтві про народження, свідоцтві про шлюб запис про свою національність антиукраїнською владою був розтоптаний.

Більше того, 10 листопада 2010 року Кабінет міністрів України, у якому етнічних українців було менше, ніж пальців на одній руці, на чолі з уродженцем Росії Азаровим (який вважав себе «гражданіном с русской отчізной») ухвалив Постанову № 1025 «Про затвердження зразків актових записів цивільного стану, описів та зразків бланків свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану», якою завершив процесс денаціоналізації українців, вилучивши графу «національність» з усіх бланків про державну реєстрацію.

Цією антиукраїнською  злочинною по суті постановою (яка діє і донині), уряд Азарова і зрадник-втікач Янукович позбавили 46 млн. громадян України, з яких понад 37 млн. – етнічні українці, права, передбаченого міжнародними правовими актами і національним законодавством, вказувати в реєстраційних державних документах свою національність.

Чому нас, майже 80% етнічних українців, без нашої згоди, навіть не запитавши, юридично перетворили на національних безбатченків?

У січні 2013 року прем’єр-міністр Азаров заявив, що він не підтримує пропозиції щодо повернення графи «національність» у паспорті, оскільки такої проблеми в українському суспільстві немає, а в Україні проживає 20 мільйонів росіян. Це була цинічна і нахабна брехня! Проблема є, і велика – на той час в органах державної влади України посадові особи (президент, прем’єр-міністр, члени уряду, посадовці міністерств, відомств, народні депутати)  у абсолютно не пропорційній більшості до населення країни були не українці за національністю. Така ж ситуація і в органах влади на місцях. Згідно з останнім (2001 р.) переписом населення в Україні  проживало 8 334 100 росіян, а не 20 мільйонів, як стверджував Азаров.

Ще раз наголошую: перепис населення засвідчив, що за роки незалежності  у національному складі населення України питома вага етнічних українців зросла на 5,1%, а росіян, навпаки, зменшилась на 4,8 % і впала з 22,1% до  17,3% порівняно з 1989 роком.

Міжнародні правові акти, які ратифіковані Україною і є частиною національного законодавства, а також Конституція і чинні закони України не забороняють, а навпаки – дають право громадянам України мати у реєстраційних державних документах запис про свою національність чи етнічну приналежність, що неодноразово було підтверджено рішенням суду.

Таким чином уряди, очолювані Кінахом і Азаровим (не українці за національністю), та президенти Кучма і Янукович (не українець за національністю) здійснили юридичний етноцид українців – титульної нації України.

Хто дав право керманичам при владі так чинити з українцями?
За такого безнаціонального ведення державної документації наші діти, онуки, наступні покоління не зможуть довести, якого вони роду-племені, чиї вони нащадки, не дізнаються, представники якої нації нами правлять (бо національність народних депутатів, міністрів, президента та інших представників державної влади також буде невідома).

Наразі, з юридичної точки зору, української нації і українців за національністю (як і представників національних меншин) де-юре не існує. В Україні вперто і цілеспрямовано стирається будь-яка різниця між чужоземцями й етнічними українцями, які є титульною нацією України.

У лютому 2015 року під час судового засідання підсудний (колишній керівник фракції Партії регіонів у Верховній Раді) Олександр Єфремов на запинання судді про його національність – чи є він українцем, відповів, що «такого поняття, як національність, зараз не існує».

Дожилися! У паспортах на собак і котів записана їхня порода і родовід, а українців – представників титульної нації у власній державі позбавили права на запис у державних реєстраційних документах про свою споконвічну історичну національність!

«Доборолась Україна до самого краю. Гірше ляха свої діти її розпинають». Ці слова нашого славетного Кобзаря Тараса Шевченка актуальні, як ніколи, і сьогодні.

Позбавлення українців права матизапис у державних реєстраційних документах про свою національність (етнічне походження) є грубим порушенням принципу верховенства права, закріпленого в КонституціїУкраїни та міжнародних правових актах, які є частиною національного законодавстваУкраїни.

Щоб зрозуміти всю важливість цього питання для нас – етнічних українців, нагадаю  деякі  історичні факти (“Народ, що забуває минуле, ніколи не буде нацією”, – митрополит Андрей Шептицький):

• Україна, не будучи суб’єктом міжнародного права як суверенна держава, а перебуваючи у складі СРСР як союз нареспубліка, була в числі засновників ООН і співавтором її Статуту. За право бути засновником і членом ООН, а також за майбутню свою незалежність український народ заплатив надзвичайно високу ціну.
• На фронтах Другої світової війни, в партизанських загонах, у нацистських і сталінських концтаборах та каральних операціях, проведених фашистами під час окупації України, загинуло понад 11 млн українців.
• Додайте до цих людських жертв ще майже 10 млн українців, безвинно убієнних сталінським режимом під час організованого ним голодомору–геноциду в Україні в 1932-1933 роках, масових репресій 1936-1939 років, голоду в Україні 1946-1947 років та депортованих українців під час колективізації, а також у 1944 році до Сибіру, який став для українців найбільшим кладовищем.

Громадяни СРСР мали у паспорті запис про свою національність. Після досягнення особою 16-річного віку і отримання паспорта в графі «національність» записувалась національність особи  залежно віднаціональності її батьків. Якщо мати і батько були однієї національності, дитина автоматично отримувала їхню національність. Якщо у батьків булла різна національність, то при отриманні паспорта дитина мала право самостійно обрати собі національність по матері чи побатькові. В інших документах реєстраційного характеру (книга реєстраці їактівцивільного стану, свідоцтво про шлюб, свідоцтво про народження, свідоцтво про смерть та інших) законодавчо була закріплена графа, у якій зазначалась національність особи. Наприклад, у свідоцтві про народження дитини обов’язково вказувалась національність її батьків, у свідоцтві про шлюб – національніст  подружжя, і так само в інших реєстраційних документах.

У Державній Думі РФ уже зареєстровано законопроект, яким поновлюється графа «національність» у внутрішньому паспорті громадянина Росії. У випадку прийняття закону він  даватиме право громадянам Росії вносити запис про свою національність у паспорт. Громадяни, які мають паспорти старого зразка, можуть отримати вкладку до нього із зазначенням національності. Зазначу, що ще в 2007 році  спеціальною постановою уряду Росії аналогічну вкладку отримали мешканці Республіки Татарстан.

Згідно з Загальною Декларацією прав людини, Міжнародним Пактом «Про громадянські політичні права», Конвенцією «Про захист прав людини і основоположних свобод», Рамковою Конвенцією Ради Європи «Про захист національних меншин» кожна людина має всі права і свободи, а держава зобов’язана поважати і забезпечувати всім особам, хто перебуває у межах її території та під її юрисдикцією, право на їхнє національне чи етнічне самовизначення. Державі, групі осіб або окремим особам забороняється займатися будь-якою діяльністю або вчиняти дії, спрямовані на знищення прав і свобод, викладених у цих міжнародних правових актах.

Зазначені Декларація, Конвенція, Пакт ратифіковані парламентом і є невід’ємною частиною національного законодавства України (ст. 9 Конституції України).

Не існує людини без етнічного походження (національності)!

Кожна людина має свою національність (це її етнічне, кровне родове походження), душу (це мова, пісні, танці, культура, історія, традиції, звичаї, релігія, національні герої, кухня – все, що притаманне саме цій нації) і дух (це воля і свобода, спроможність відстоювати, захищати свою національну і людську гідність, боротися, а якщо потрібно, то й віддати життя за свій народ, свою родину, свою Батьківщину).

Це продемонстрували українці під час Революції Гідності та жертовно демонструють сьогодні, захищаючи незалежність України на східному фронті. Героїв Небесної Сотні, військових і добровольців, які загинули у Вітчизняній війні з путінською фашистською Росією, відспівували в українських православних  церквах КП (московський патріархат відмовився це робити).

Саме ця триєдина єдність (національність, душа і дух) визначає сутність людини і її Божественне, природне і юридичне право знати своє етнічне походження і засвідчувати приналежність до нього у державних реєстраційних документах.

У преамбулі Основного закону України зазначено, що «Верховна Рада України, спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією права на самовизначення, усвідомлюючи відповідальність перед Богом, попередніми, нинішніми  та прийдешніми поколіннями приймає Конституцію України…»

Відео “А я просто українка, україночка”: https://www.youtube.com/watch?v=LID35dNerIo&feature=youtu.be

І ніхто не має права відібрати у мене, моїх дітей, онуків, правнуків наше батьківське етнічне родове походження. Ніхто! За це право українців я буду боротися до кінця, а якщо буде потрібно, то зі зброєю в руках!

Характерність духу українців визначив Іван Франко у вірші «Вічний революціонер»:

«Дух, що тіло рве до бою,

Рве за поступ, щастя й волю, –   

Він живе, він ще не вмер.

Ні попівськії тортури,

Ні тюремні царські мури,

Ні гармати лаштовані,

Ні шпіонське ремесло

В гріб його ще не звело.

 

Він не вмер, він ще живе!

Хоч від тисяч літ родився.

Та аж вчора розповився

І о власній силі йде».

Аналіз бланків реєстраційних документів засвідчує, що в країнах РЄ в офіційних реєстраційних документах (зокрема в заяві про реєстрацію народженої дитини, свідоцтві про народження, свідоцтві про шлюб та інших) є графа «національність» або «етнічне походження», в яку за бажанням громадянина записується його національність і яка обов’язково використовується при проведенні перепису населення країни.

Графа «національність» передбачена також у державних реєстраційних документах колишніх союзних республік Радянського Союзу (лише не в Україні!), в тому числі і тих, які стали членами ЄС – Литва, Латвія, Естонія.

Закон України «Про закордонних українців» дає визначення термінів: «Закордонний українець – це особа, яка є громадянином іншої держави або особою без громадянства і має українське етнічне походження… Українське етнічне походження – це належність особи або її предків до української нації та визнання нею України батьківщиною свого етнічного походження» (ст.1 Закону).

Згідно з Законом«Про національні меншини в Україні» та Рамковою Європейською Конвенцією «Про захист національних меншин» представник нацменшини має право вказувати або не вказувати свою національність (етнічне походження) в реєстраційних документах.

Не перераховуватиму всі нормативно-правові акти країн РЄ, які регламентують питання національності. Всі вони, виходячи з принципу верховенства права, закріпленого у перелічених мною міжнародних актах, дають право кожному громадянину  робити запис в реєстраційних документах про свою національність. Щоб пересвідчитися в цьому, достатньо зайти на відповідні сайти в Інтернеті, де є інформація про це, і подивитися зразки бланків реєстраційних документів.

При проведенні перепису населення в країнах Європи в переписному листі обов’язково передбачена графа «національність» («етнічне походження»), що дає змогу мати повну картину національного складу країни. Статистичні дані перепису населення країн РЄ можна отримати з відкритих офіційних джерел цих країн і організації «Євростат».

Перший і останній перепис населення незалежної України проводився вісімнадцять років тому!

Відповідно до ст. 5 Закону «Про Всеукраїнський перепис населення» в програму Перепису населення, крім інших, входять дані про етнічне походження респондента. Відсутність можливості респондента належним чином підтвердити інформацію про власне етнічне походження суперечить вимогам достовірності первинних (персональних) даних, які  встановлені ст. 3,11,12 Закону.

Щоб  деукраїнізувати українську націю, уряд Кінаха і президент Кучма, а потім президент-втікач Янукович і очолюваний Азаровим уряд пішли на грубі цинічні обмеження прав людини і громадянина та порушення міжнародних правових актів, Конституції і законів України та принципу верховенства права.

Відповідно до ст.102 Конституції України Президент є гарантом додержання прав і свобод людини і громадянина.

Згідно з Конституцією України (п.2 ст.116) та Законом України «Про Кабінет міністрів України» (ст.2) до основних завдань уряду належить: «вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина, створення сприятливих умов для вільного і всебічного розвитку особистості».

Країни ж, які мають національні уряди, парламенти, керівників держав – представників корінного народу, мовчазно спостерігаючи, як над українцями проводиться черговий експеримент (юридичний етноцид), намагаються захистити лише свою національну ідентичність.

Наприклад, наша сусідка Польща ввела карту поляка, яка дає право українському поляку ідентифікувати себе в своїй Батьківщині поляком. Подібне роблять угорці, румуни…

9 червня 2015 року в столичному будинку офіцерів ЗСУ на зборах уповноважених представників понад 20-ти патріотичних політичних та громадських організацій під моїм головуванням була створена Координаційна Рада громадського руху «УКРАЇНЦІ – ЕТНІЧНА НАЦІЯ», яка поставила за мету відновлення графи «національність» у державних реєстраційних документах і звернулася зі «Зверненням до українського народу». Я був обраний головою Координаційної Ради (“Голос України”, 19.06.2015, “Україна молода”, 01.07.2015).

Нашу ініціативу про відновлення графи «національність» підтримали мільйони громадян України різних національностей, які піклуються про збереження своєї національної ідентичності, представники національних меншин, національно-культурних товариств, які проживають в Україні та опікуються збереженням  своєї національної (етнічної) самобутності, культури, мови, національних звичаїв, традицій.

Багато обласних, міських, районних рад місцевих депутатів звернулися до Вас і голови Верховної Ради з проханням закріпити в чинному законодавстві право громадянина України мати запис (за їх бажанням!) про свою національність.

Окремі народні депутати зареєстрували в парламенті відповідні законопроекти з цього питання. Проте до цього часу закони не проголосовані!

Ще у грудні 2012 року до Верховної Ради України звернулася Всеукраїнська громадська організація Українська незалежна рада єврейських жінок з проханням ухвалити закон, який би закріплював  у реєстраційних документах за євреями єдино можливе позначення «єврей».

У зверненні Львівської обласної ради до Президента, Верховної Ради, Кабміну, ухваленому на сесії 19 вересня 2017 року, про повернення графи «національність» у державних реєстраційних документах, зокрема, зазначено: «Питання підтримки ідентифікації етнічних українців в Україні, які наразі становлять 80% населення нашої держави, сьогодні, в умовах російської агресії та неоголошеної війни Кремля проти України, як ніколи на часі».

З аналогічним зверненням у жовтні 2015 року до парламенту звернулася Тернопільська обласна рада, а у травні 2017 року – Волинська обласна рада.

Соціологічні дослідження, проведені в 2017-2018 роках в Україні (без врахування тих, хто проживає в анексованому Криму і окупованій частині Донбасу), засвідчили, що 92% опитаних вважають себе етнічними українцями, 6% – етнічними росіянами, 1,5% віднесли себе до інших етносів. Зазначу, що 74% опитаних відчувають свою належність лише до однієї національності –української, 12% – одразу до двох або кількох національностей, 6% – не відчувають належності до жодної національності, 8% – не визначилися. Серед  етнічних українців 77% відчувають свою належність лише до однієї національності, серед етнічних росіян – лише 39%. Дослідження засвідчили, що понад 85% опитаних вважають за необхідне відновити графу «національність» у паспорті, свідоцтві про народження, свідоцтві про шлюб та інших державних реєстраційних документах.

Ще на початку ХХ століття великий українець Іван Франко у праці «Поза межами можливого» наголосив: «Все, що йде поза рами нації, се або фарисейство людей, що інтернаціональними ідеалами раді би прикрити свої змагання до панування однієї нації над другою, або хворобливий сентименталізм фантастів, що раді би широкими «вселюдськими» фразами покрити своє духовне відчуження від рідної нації».

Адже, якщо немає нації, то немає й національної ідеї, національних інтересів, національної програми, національної культури, національної мрії, національних і духовних цінностей українців?!

«Націоналізм… – це рух світла і волі. Головна причина нещасть нашої нації – брак націоналізму серед широкого загалу її»,– наголошував Микола Міхновський.

Відомий український поет, голова Українського фонду культури, державний і політичний діяч, народний депутат чотирьох скликань, Герой України Борис Олійник заявив: «Я був першим, хто виступив у Верховній Раді з рішучим протестом проти ліквідації записів про національність, бо це злочин проти української нації. Ці записи потрібно негайно відновити!».

Український політичний та громадський діяч, радянський дисидент, борець за незалежність України у ХХ сторіччі (за що був засуджений до розстрілу, який через 72 доби Верховний суд замінив на 15 років позбавлення волі), народний депутат чотирьох скликань, автор «Акту проголошення незалежності України», Герой України Левко Лук’яненко до кінця свого життя боровся за повернення українцям права мати запис у паспорті про свою національність і законодавче закріплення статусу, що Україна – Національна Держава, а українці – титульна нація.

Степан Хмара – український політик, народний депутат трьох скликань, правозахисник, багаторічний політв’язень радянських таборів, борець за незалежність України у ХХ сторіччі, Герой України – наполегливо добивається до цього часу відновлення графи «національність».

Дмитро Павличко (український поет, політичний і громадський діяч, народний депутат трьох скликань, Герой України), Павло Мовчан (український політичний і громадський діяч, поет, голова ВУТ «Просвіта», борець за незалежність України у ХХ сторіччі, народний депутат п’ятьох скликань, кавалер орденів Свободи, князя Ярослава Мудрого V-ІІІ ступенів), Ніна Матвієнко (українська співачка, народна артистка України, Герой України), Василь Зінкевич (народний артист України, співак, лауреат Шевченківської премії, Герой України), Анатолій Паламаренко (відомий український майстер художнього слова, народний артист України, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, Герой України), Ліна Костенко (українська письменниця, поетеса-шістдесятниця, «Золотий письменник України», твори якої перекладені багатьма мовами світу, а мала планета Сонячної системи № 290127 отримала назву «Лінакостенко»), Оксана Білозір (українська співачка, народна артистка України, громадський і політичний діяч, народний депутат  трьох скликань) та багато інших відомих українських політичних і громадських діячів, митців літератури, культури, тисячі учасників бойових дій на Східному фронті проти російського агресора-окупанта вважають за необхідне  і вимагають повернення українцям права на запис своєї національності у державних реєстраційних документах. 

У день інавгурації у Вас народився онук (з чим я вітав Вас як дід чотирьох онуків). У своєму зверненні я просив Вас знайти час подивитися свідоцтва про народження свого онука Петра (а тепер і онучки Єлизавети), порівняти їх свідоцтва зі своїм та свідоцтвами про народження Ваших батьків, дітей, дружини, щоб побачити велику різницю у записах.

Сьогодні Ваші онуки, пане Президенте, як і мільйони онуків і дітей громадян України, які народилися після 2002 року, не мають національного коріння – у їхніх свідоцтвах про народження не вказана національність їхніх батьків!

Відео «Я – україночка”: https://www.youtube.com/watch?v=XUGrwAgsSAw&feature=youtu.be

З моменту ухвалення урядом Кінаха антиукраїнської злочинної постанови № 1367 минуло понад 16 років. За цей час в Україні народилося 15 мільйонів дітей.

Хто вони за своєю національністю?

Скільки серед них українців, росіян, білорусів, молдаван, вірменів, євреїв, інших?

У їхніх свідоцтвах про народження не вказана національність їхніх батьків. Усі вони національні безбатченки, без національного коріння!

Хто дав право владі вкрасти у нас, етнічних українців, нашу багатовікову історичну національність – УКРАЇНЕЦЬ?

Мій син – Сергій Омельченко  за рішенням Солом’янського районного суду м. Києва від 4 березня 2016 року (справа №760/1120/16-а, 2-а/760/191/16) отримав запис у графі «Особливі відмітки» паспорта громадянина України  у такій редакції «Національність – Українець». Вказаний запис завірений підписом повноважної посадової особи і відповідною гербовою печаткою Солом’янського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві.

Суд встановив, що приписи «Положення про паспорт громадянина України», затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ, і положення «Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України», затвердженого Наказом МВС України від 13 квітня 2012 року № 320, обмежують право громадян на їхнє прохання внести до належного їм паспорта громадянина України дані про власну національність і є такими, що суперечать вимогам ст.ст. 11, 19, 35, 64, 92 Конституції України, ст. 11 Закону «Про національні меншини», ст.ст. 269, 271, 300 Цивільного кодексу України.

За висновком суду, зазначені приписи «Положення про паспорт громадянина України» і положення «Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України»  не можуть бути застосовані судом при вирішенні справи, а застосуванню підлягають норми правових актів, які мають вищу юридичну силу.

Рішенням цього ж суду від 6 жовтня 2016 року (провадження  2-а/760/610/16, справа № 760/6535/16-а) син отримав у свідоцтвах про народження трьох його дітей (моїх онуків) запис про національність їхнього батька у графі «громадянство» такого змісту «громадянин України, національність – Українець». В актах запису про народження дітей, складеного Відділом реєстрації актів громадянського стану Залізничного (нині Солом’янського) районного управління юстиції у місті Києві, в розділі відомостей про батька внесено запис про національність їхнього батька: «національність – Українець».

Суд встановив, що Сергій Омельченко (позивач) «…за місцем свого народження на Українській землі (місто Київ), за принципом крові свого Роду (батько позивача – Українець), за своїм внутрішнім переконанням та світосприйняттям, яке базується на сповідуванні рідної української віри, яка протягом понад 7 тисяч років сформувала наявні в Українській нації традиції та звичаї, за способом мислення, що базується на використанні української мови як рідної мови, є Українцем.

Позивач бажає реалізувати своє право на індивідуальність, яке полягає у збереженні своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм і способів прояву своєї індивідуальності з метою належного  документального підтвердження етнічного походження (національності) своїх неповнолітніх дітей та визначення приналежності їхнього батька (позивача) до Української нації…».

Суд встановив, що положення Постанови Кабінету міністрів України від 12 вересня 2002 року № 1367 (підписана прем’єр-міністром  Кінахом) та положення Постанови Кабінету міністрів України від 10 листопада 2010 року № 1025 (підписана прем’єр-міністром Азаровим) «Про затвердження зразків актових записів цивільного стану, описів та зразків бланків свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану» обмежують право громадян на їхнє прохання внести до актових записів та свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану (в тому числі до актових записів та свідоцтва про народження своїх дітей) даних про власну національність є такими, що суперечать вимогам ст.ст. 11, 19, 35, 64, 92 Конституції України, ст. 11 Закону «Про національні меншини», ст.ст. 269, 271, 300 Цивільного кодексу України.

Суд також встановив, що у випадку, коли нормативно-правові акти не відповідають Конституції України, законам України, міжнародним договорам, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, то згідно зі ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, судом при вирішенні справи не можуть бути застосовані приписи і положення постанов Уряду № 1367 і № 1025, застосуванню підлягають норми правових актів, які  мають вищу юридичну силу.

Аналогічних судових рішень в Україні вже десятки.

Верховний Суд України (справа № 760/19921/16-ц, провадження 61-147 св 17 від 01 лютого 2018 року) підтвердив, що згідно зі ст. 300 Цивільного Кодексу України та ст. 8 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» особа має право на індивідуальність, до якої належить і право визнавати свою національність. Особа не позбавлена права звернутися для вирішення питання про приналежність її до певної національності до органів реєстрації актів цивільного стану як суб’єкта владних повноважень з метою внесення змін до актового запису щодо її національності, а у разі відмови такого суб’єкта – оскаржити його дії в судовому порядку.

Саме так і вчинив мій син, щоб на підставі судових рішень внести запис про свою національність у паспорт громадянина України і свідоцтва про народження трьох його дітей (моїх онуків).

     “Я українець! – цього не відняти,

     В душі моїй співають солов’ї,

     Були такими мої мама й тато,

     Й такими будуть правнуки мої!” (Анатолій Матвійчук)

Попередні керівники держави й уряду та антиукраїнська більшість у Верховній Раді перетворили Україну на єдину в Європі державу, громадяни якої позбавлені права мати запис про свою національність (етнічне походження) в державних реєстраційних документах.

Владою (за часів Кучми і Януковича) проводилась цілеспрямована системна робота зі знищення всього українського: мови, історії, культури, церкви і деукраїнізації титульної нації України – українців.

На часі питання про створення Всеукраїнського Комітету порятунку етнічних українців в Україні, які складають, згідно з переписом населення 2001 року, майже 80% населення нашої держави, а за даними соціологічних досліджень 2018 року – 92%.

Влучно підмітила відома всьому світу українська письменниця-поетеса Ліна Костенко: «Всяка наволоч український народ принижує, а він десь загубив у собі відпорність».

Відео “До українців”:  https://www.youtube.com/watch?v=jaSjYDWyeTo&feature=youtu.be

Для розгляду в суді справи щодо внесення запису про національність у паспорт або свідоцтво про народження особа (позивач) має сплатити судовий збір у сумі 704 грн, а у випадку подачі апеляційної скарги на рішення суду з цього питання – ще 1762 грн.  Мінімальна ж місячна зарплата з 1 січня 2019 року в Україні становить 4173 грн, мінімальна пенсія – 1497 грн, соціальна стипендія для учнів ПТУ – 450 грн, для студентів вищих навчальних закладів І-ІІ рівня акредитації – 890 грн, для студенів вузів ІІІ-ІV рівня акредитації – 1180 грн. За даними Світового банку, на сьогодні за межею бідності в Україні перебуває 25% населення. Згідно з даними Держстату, 60% населення України найбільше потерпає від неможливості дозволити собі неочікувані необхідні витрати за рахунок власних ресурсів.

Виникає риторичне запитання: чи спроможні українці з таким рівнем бідності, заробітної плати, пенсії, стипендії, навіть за великого бажання, дозволити собі сплатити зазначений судовий збір, аби в судовому порядку поновити запис своєї національності в державних реєстраційних документах ?!

Найефективнішим, найпростішим і найшвидшим способом вирішення питання про повернення громадянам України права мати в державних реєстраційних документах запис про свою національність (етнічне походження) є внесення відповідних змін до чинного законодавства, зокрема до Закону «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», Сімейного кодексу та нормативно-правових актів уряду, МВС, МЮ.

Зазначу, що я разом з іншими представниками національно-патріотичних сил в парламенті минулих скликань вносив неодноразово законопроекти про повернення графи «національність». Проте вони навіть не були включені до порядку денного сесії для розгляду

Основна причина їх ігнорування – це те, що за весь час незалежності України жодного разу не була обрана Верховна Рада, більшість якої складали б етнічні українці.

У квітні 2009 року голова Верховної Ради України Володимир Литвин на зустрічі з мешканцями села Олександрівка Кіровоградської області заявив: «Я за те, щоб графа про «національність» була відновлена. Вона повинна бути, щоб ми знали, хто наші батьки. Чому ми соромимося?».

Виникає лише запитання, чому Литвин, будучи головою парламенту, на моє та прохання інших народних депутатів, не поставив на розгляд сесії зареєстровані законопроекти  про поновлення графи «національність»?

Під час парламентської виборчої кампанії в 2014 році Ваш блок у своїй рекламі представлявся: «Пишаюсь, що Я – УКРАЇНЕЦЬ!» і під цим гаслом було прізвище кандидата у народні депутати від Вашого блоку.

У 2013 році ізраїльський журнал Forbes склав рейтинг найбагатших євреїв світу, в який були включені і Ви (130 місце зі статками 1,6 млрд дол США). За повідомленням ЗМІ, Ви відправили в редакцію журналу свої біографічні дані про те, що Ви – українець. Це похвально! Тепер необхідно, щоб Ви, як Президент України, на законодавчому рівні відновили графу «національність» у паспорті, свідоцтві про народження та в інших державних реєстраційних документах.

Невідкладне ухвалення закону про поновлення графи «національність» можливе лише за умови, якщо цей законопроект буде внесений Вами як Президентом України.

Наскільки патріотичний і який національний склад Верховної Ради нинішнього скликання, буде видно з того, чи ухвалять народні обранці цей історичний закон, якщо ВИ його внесете.

Саме це питання  і висвітлить, як на рентгені, хто є хто на владному олімпі України!

Рано чи пізно президентські, урядові, депутатські повноваження закінчуються. Ми з вами – тимчасові. Вічні – УКРАЇНА і УКРАЇНСЬКА НАЦІЯ.

Акцентую Вашу увагу на наступному – це важливо!

14 грудня 1960 року ООН прийняла Декларацію «Про надання незалежності колоніальним країнам і народам». Вона визнає право титульного народу (етносу), якими є і українці в Україні, на створення національної держави.

Відповідно до міжнародних правових актів ООН національна держава –   це держава, в якій титульний народ (етнос) становить не менше 67 % населення країни.

13 вересня 2007 року ООН прийняла Декларацію «Про права корінних народів». Відповідно до вимог Декларації титульна нація має бути представлена в представницьких органах (парламент, місцеві ради), органах держаної влади і місцевого самоуправління пропорційно до населення країни (українців, згідно з переписом населення в 2001 році, – 78% населення країни).

Нагадаю, що представник України в ООН (як і Російської Федерації) не проголосував за зазначену Декларацію, а утримався. Чому це зробила Росія, зрозуміло (РФ складається з 83 суб’єктів, 21 з яких є республікою. Загалом республіки займають 28% території Росії, де проживає 16,9% населення країни. Республіки РФ, на відміну від країв і областей, є національно-державними утвореннями (ст.5 Конституції РФ). Але Конституційний суд Росії своїм рішенням № 10-П від 7 червня 2000 року заборонив республікам і іншим суб’єктам Федерації бути носіями суверенітету і держаної незалежності.

Тому, якби Росія роголосувала за декларацію ООН «Про права корінних народів» і ратифікувала її, то народи республік отримали б міжнародне право на самовизначення і проголошення незалежних держав).

Крім того, в   Російській Федерації на той час уже впродовж багатьох років діяв Федеральний Закон № 99-ФЗ «Про державну політику Російської Федерації…», який передбачав, що «росіяни є титульною нацією – як частина населення держави, національність якої визначає назву держави – Російська Федерація».

А ось чому утримався представник України – питання принципове і відповідь на нього мусить дати тодішній міністр закордонних справ Арсеній Яценюк, який був в уряді Януковича. Він несе персональну відповідальність за позицію України в ООН.

Декларація ООН «Про права корінних народів» має стати основою для виборювання Українською нацією своїх, Богом даних прав на свою ідентичність, землю і побудову Української Національної Держави згідно з предківським світоглядом і формою суспільної організації.

Відповідно до класифікації ООН, Україна з моменту проголошення Незалежності має право на законодавче набуття статусу національної держави, а етнічні українці   – статусу титульної нації.

У Декларації записано: «Корінні народи мають право на самовизначення. У силу цього права вони вільно встановлюють свій політичний статус і вільно здійснюють свій економічний, соціальний і культурний розвиток» (ст.3).

У Конституції України (ст.ст.11,92,119) є термін «корінний народ», але без відповідного його визначення і без надання переліку корінних народів. Закон України «Про статус корінних народів» досі не ухвалений. В Україні прийнято вважати, що її етнонаціональну культуру складають українська нація, корінні народи та національні меншини. Єдиного і чіткого визначення поняття «корінний народ» наразі не існує. До корінних народів України (етногенез котрих пов’язаний саме з територієюУкраїни) зазвичай зараховують: кримських татар, гагаузів, караїмів, кримчаків та кримських греків.

Решта національних меншин в Україні є діаспорою народів, котрі мають свою етнічну батьківщину (наприклад, угорці – Угорщину, румуни – Румунію, росіяни – Росію, євреї – Ізраїль, болгари – Болгарію і т.д.), так звану «материнську державу» чи національні утворення за межами України і зазвичай росіян і серед українців, за винятком угорців, молдаван, румунів, болгар, меншою мірою поляків і росіян, котрі мають невеликі ареали компактного проживання на периферії української етнічної території.

20 березня 2014 року Український парламент, «підтверджуючи повагу» до Декларації ООН «Про права корінних народів», ухвалив Постанову «Про заявуВерховної Ради України щодо гарантії прав кримськотатарського народу у складі Української держави» і доручив Кабінету міністрів «терміново підготувати проекти законів, нормативно-правовихактів, які визначають і закріплюють статус кримськотатарського народу як корінного народу України».

У Постанові зазначено, що «Україна гарантує збереження і розвиток етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності кримських татар як корінного народу і всіх національних меншин України».

А як же ми – українці? Коли ж нас визнають на законодавчому рівні титульною нацією?Допоки українці удуть сиротами в наймах на своїй, рідній землі?

 У липні 2018 року Кнесет (парламент) Ізраїлю відповідно до  Декларації «Про права корінних народів» ухвалив «Основний закон: Ізраїль – національна держава єврейського народу», який за своїм статусом є конституційним, хоча конституції в Ізраїлі немає. Закон визначає Ізраїль як історичну батьківщину євреїв, у якій народилася Держава Ізраїль. У ній вони реалізують своє право на природне, культурне, релігійне та історичне самовизначення. Право на національне самовизначення в Ізраїлі, відповідно до закону, належить виключно єврейському народу.

Закон оголошує Єрусалим єдиною та неподільною столицею Ізраїлю та юридично закріплює чинні єврейські символи держави, єврейський календар та свята. Державною мовою Ізраїлю, згідно з законом, є іврит. Арабська мова більше не є державною, її застосування регулюватиме окремий закон.

Ізраїльські араби, багато з яких називають себе палестинцями, складають близько 20% населення країни, в якій живе 9 мільйонів чоловік. За ізраїльськими законами вона мають рівні права.

«Цим законом ми визначили основні принципи нашого існування,- наголосив прем’єр-міністр Ізраїлю Беньямін Нетаньягу.- Ізраїль – це національна держава єврейського народу, яка поважає права всіх його жителів».

Зазначу, що  в Ізраїлі виступи проти державної мови, релігії, всього національного, а також щодо статусу державотворчої нації –  євреїв – переслідуються Законом.

«Учітесь, читайте, І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь…»

Хто з нас не читав ці рядки Тараса Шевченка у шкільному віці? Хто не повторював їх, ставши дорослим або отримавши високі посади?А взяті вони з Шевченківського «Посланія» «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в Украйні і не в Украйні…». Усі ці, як і інші Шевченкові настанови не втратили свого значення й нині, бо надзвичайно співзвучні з сучасними викликами.

Научаючись чужого, ми маємо орієнтуватися передусім на збереження власного. Без цього Українська Соборна Самостійна Національна Держава не відбудеться.

Ліна Костенко справедливо зауважила: «Так, держава – це я, а не те, що вони з нею зробили. І якби кожен усвідомив, що держава – це він, то досі у нас вже була б достойна держава. Ніякої влади у нас немає. І не буде – доки не буде Української національної держави…».

У 2012-2013 роках газети «Голос України», «День», «Україна молода», «Нація і держава», «Інформаційний бюлетень» та в Інтернет-мережі на підставі моїх депутатських звернень і законодавчої ініціативи народного депутата Олега Канівця про повернення графи «національність» та опублікованих з нами інтерв’ю упродовж декількох місяців проводили дискусію, чи потрібно її поновлювати. Редакції газет отримали десятки тисяч листів, у яких громадяни України майже стовідсотково підтримали наші пропозиції про повернення графи «національність» у паспорті, свідоцтві про народження, свідоцтві про шлюб та інших державних реєстраційних документах.

Нашу ініціативу про повернення графи «національність» підтримали також представники впливових єврейських кіл, кримських татар та інших національних меншин.

Наприклад, виконавчий віце-президент Конгресу національних громад  України, голова Генеральної ради Євроазіатського єврейського конгресу Йосиф Самуїлович Зісельс заявив, що сьогодні національні меншини якраз не проти запису у паспорті своєї національності: «Є певні етнічні групи, ті ж євреї, болгари, греки, румуни, які не тільки не проти, щоб вказувалася в документах їхня національність, вони наполягають на тому, щоби було вказано їхню національність. Річ у тім, що до багатьох країн право на еміграцію мають люди, в яких є документи про їхню національність».           

З аргументами Зісельса погоджується професор Інституту політичних та етнонаціональних досліджень Олександр Майборода. І додає, що для запису національності у кожної з етнічних груп є свої причини.

У нас, офіцерів-патріотів, болить душа за Україну! Зовнішні і внутрішні вороги роздирають її на шматки, нищать нашу духовність, ідентичність,  вбивають кращих синів і дочок, доводять людей до зубожіння, цинічно і брехливо виставляють свої злодіяння і аморальність як кроки до порятунку України. Простим людям зараз дуже важко розібратися у  тотальній брехні, якою заполонили мізки пересічних українців   телеканали, що належать олігархам, які за національністю не є українцями.

Звертаюсь також до народних обранців: вирішіть у мирний законодавчий спосіб питання про повернення Українському народу його права мати запис про свою національність у державних реєстраційних документах. Не змушуйте нас – офіцерів, десятки тисяч яких є учасниками бойових дій, робити це силою Майдану, який на цей раз буде Національно-визвольною революцією (але уже без палаючих шин, а з іншими засобами!) за наше Божественне і Конституційне право бути українцями за національністю (етнічним походженням) і титульною нацією на своїй споконвічній Богом даній землі. 

Пам’ятайте, що вас годує і одягає Український народ (80% якого – представникиУкраїнської нації). Не забувайте, що ціною життів національних Героїв Небесної Сотні ви отримали владу і знаходитесь до цього часу при ній, дякуючи кращим синам і донькам України, які захищаютьУкраїну від російського агресора на чолі з Путіним у неоголошеній війні, яку ви називаєте «вітчизняною».

Серед загиблих Героїв Небесної Сотні та втрат  військовослужбовців, правоохоронців і добровольців, які віддали своє життя за Україну на Східному фронті або поранені (понад 13 тисяч чоловік) – 86% українці за національністю.

Пане Президенте, Ви як кандидат юридичних наук знаєте, що нормативні правові акти уряду, МВС, МЮ, які Судом визнані як такі, що обмежують права громадян, є такими, що суперечать Конституції і законам України, мають бути скасовані, а порушені права громадян – відновлені. Судові рішення, які вступили в законну силу, підлягають виконанню. За їх невиконання законом передбачена кримінальна відповідальність.

Від імені Координаційної Ради громадського руху «Українці – етнічна нація», ВГО «Спілка офіцерів України», мільйонів українців та представників національних меншин я в черговий (в четвертий!) раз звертаюся до Вас як до Президента України і гаранта дотримання прав і свобод людини і громадянина  з настійним проханням: 

Внести до Верховної Ради України законопроект (як невідкладний!) про внесенння змін і доповнень до Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» від 1 липня 2010 року № 2398-VІ, Сімейний кодекс України від 10 січня 2002 року № 2947-ІІІ та до інших відповідних законів України, якими в державних реєстраційних документах (паспорт громадянина, свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб, свідоцтво про усиновлення, свідоцтво про смерть та інших) передбачити графу про «національність», в яку вноситься (за бажанням або за заявою громадянина) запис достовірних даних про національність особи, підтверджених відповідним належним документом. Запис завіряється підписом повноважної посадової особи і гербовою печаткою відповідного державного органу реєстрації актів цивільного стану.

Подати до ООН, відповідно до наявних процедур,заяву про приєднання України до Декларації ООН «Про права корінних народів» та ратифікувати її, щоб вона, відповідно до ст.9 Конституції України, стала частиною національного законодавстваУкраїни.

Закріпити в Законі України положення про те, що українці є титульною нацією, а Україна – Національна Держава.

Законодавчо встановити, що етнічні українці і представники національних меншин мають бути представлені у Верховній Раді України, місцевих радах, органах місцевого самоврядування та центральних і місцевих органах державної влади пропорційно до національного складу населення України.

Скасувати Постанову Кабінету міністрів України № 1025 від 10 листопада 2010 року (підписану Азаровим) «Про затвердження зразків актових записів цивільного стану, описів та зразків бланків свідоцтв про державну реєстрацію актівцивільного стану»,«Положення про паспорт громадянина України», затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ,  «Положення про порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України», затвердженого Наказом МВС України від 13 квітня 2012 року № 320, які визнані Судом як такі, що обмежують право громадян на їхнє прохання внести до належного їм паспорта громадянина України, свідоцтва про народження своїх дітей та інших актових записів про державну реєстрацію  даних про власну національність (етнічне походження) і є такими, що суперечать вимогам ст.ст. 11, 19, 35, 64, 92 Конституції, ст. 11 Закону «Про національні меншини», ст.ст. 269, 271, 300 Цивільного кодексу України.

Зобов’язати Кабінет міністрів Ураїни ухвалити Постанову «Про затвердження зразків актових записів цивільного стану, описів та зразків бланків свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану»,«Положення про паспорт громадянина України», «Положення про порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України», якими встановити, що у зразках відповідних бланків має бути графа «національність», в яку вписуються (за бажанням або за заявою громадянина) достовірні дані про національність особи, підтверджені відповідним належним документом.

Зобов’язати державні органи реєстрації актів цивільного стану України внести (за бажанням або за заявою особи) запис даних про національність особи у паспорт громадянина України, свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб та інші державні реєстраційні документи, у яких відсутній запис про національність особи або видати відповідну вкладку до цих реєстраційних документів із записом даних про національність особи, підтверджених належним документом. Запис завіряється підписом повноважної посадової особи і гербовою печаткою відповідного державного органу реєстрації актів цивільного стану.

Сьогодні Українська нація рятує Світ від ядерної пожежі, яку готова запалити імперія зла — Росія. Ми, українці, вистоїмо у війні з російським агресором, здобудемо Перемогу над путінським фашизмом і повернемо до складу України анексований Крим і окуповані території Донбасу. Російська імперія розвалиться внаслідок національно-визвольної боротьби поневолених народів, для яких Україна буде взірцем демократичної держави. 

ПАНЕ ПРЕЗИДЕНТЕ, ПАНОВЕ ДЕПУТАТИ! ПОВЕРНІТЬ НАМ, УКРАЇНЦЯМ, НАШЕ БОГОМ ДАНЕ ПРАВО МАТИ В ДЕРЖАВНИХ РЕЄСТРАЦІЙНИХ ДОКУМЕНТАХ ЗАПИС ПРО НАШУ СПОКОНВІЧНУ НАЦІОНАЛЬНІСТЬ (ЕТНІЧНЕ ПОХОДЖЕННЯ) – УКРАЇНЕЦЬ, ЩОБ ЗБЕРЕГТИ ЇЇ ДЛЯ НИНІШНІХ ТА ПРИЙДЕШНІХ ПОКОЛІНЬ !!!

ВАС ПРОСЯТЬ ПРО ЦЕ МІЛЬЙОНИ УКРАЇНЦІВ…

 

З повагою Григорій ОМЕЛЬЧЕНКО, Герой України, Голова Координаційної Ради громадського руху «Українці – етнічна нація», почесний голова ВГО «Спілка офіцерів України», генерал-лейтенант СБУ, кандидат юридичних наук.

 

 

 

Like