30 березня народився чоловік, який мав усе — і довів, що головне не це. Михайло Терещенко. Підприємець. Міністр. Меценат. Українець. І людина з біографією, якій позаздрив би будь-який роман.
Михайло Іванович Терещенко народився 30 березня 1886 року у Києві в родині нащадка козаків – був онуком глухівського магната і мецената Ніколи Артемійовича Терещенка, який володів 38 цукровими заводами, десятками тисяч гектарів ріллі. В ті часи чи не кожен десятий українець працював на сім’ю Терещенко.
Ім’я Михайла Терещенка не забуто і в сучасній Україні. Пам’ять про мецената зберігають побудовані за його рахунок будівлі. Серед них – пам’ятники унікальної київської архітектури: приміщення Національного транспортного університету, університет ім. Карпенко-Карого, Національний художній музей, лікарня «Охматдит». Також столичні музеї своїми відомими колекціями багато в чому зобов’язані саме славній династії Терещенків.
Це була родина, яка будувала Україну: відкривала лікарні; фінансувала університети; підтримувала митців; створювала музеї.
Їхня колекція мистецтва згодом стала основою Київської картинної галереї.
Михайло отримав блискучу освіту: Київ – Лейпциг – Сорбонна.
Вільно володів мовами, мислив глобально і був частиною європейської еліти.
До 30 років — один із найбагатших людей імперії.
У його руках: цукрові заводи; банки; нерухомість у кількох країнах; мистецькі колекції; легендарний синій діамант Терещенка.
Один із найрідкісніших каменів у Європі, понад 40 каратів. Символ розкоші… який згодом стане символом втрати.
У 1917 році Терещенко стає міністром фінансів, згодом — міністром закордонних справ Тимчасового уряду. І бере на себе відповідальність у момент, коли імперія розвалюється. Іноземні кредити для уряду видають під його особисте слово.
Потім — різкий обрив. Жовтневий переворот. Його арештовують, кидають до в’язниці, позбавляють усього майна.
Людина, яка керувала мільйонами — залишається ні з чим. І тут історія робить поворот. Його дружина Маргарита починає боротьбу за його життя. За однією з версій, саме родинні коштовності, зокрема синій діамант, стали частиною домовленостей.
Терещенко отримує шанс — і виривається на свободу. Далі — життя з нуля.
Еміграція: Фінляндія – Норвегія – Франція – Англія – Монако. Без статків. Без статусу. Без гарантій. Але з досвідом і характером.
Він знову будує бізнес. Працює в Європі та навіть у колоніях. І знову стає впливовим фінансистом. І факт, який визначає його більше за будь-яке багатство: коли настав час — він повернув борги Тимчасового уряду. Повністю. Хоча міг цього не робити.
Його життя — це контраст: він мав усе — і втратив усе. Він почав спочатку — і знову піднявся. Але найважливіше — він зберіг репутацію.
Михайло Терещенко — це не лише «перший олігарх». А приклад того, що справжня еліта — це не про гроші. Це про відповідальність, слово і вибір
Помер у 1956 році в Монте-Карло. Тихо. Але його історія звучить досі. Бо питання не в тому, скільки ти маєш. А в тому — ким ти залишаєшся, коли втрачаєш усе.