Фастів: лелеки на “реакторі”. Пам’ятника такій Соборності Україна ще не бачила. Митці б’ють на сполох

Дала про себе знати одвічна хвороба – споруджувати пам’ятники на догоду комусь, або з урахуванням побажань та смаків тих, хто має певний вплив на цей відповідальний і суспільно значущий процес. Скажімо, в історичному Фастові нині триває будівництво: на Соборній, головній площі, виконують інженерні, земляні роботи. Кажуть, що невдовзі тут постане скульптурна композиція – лелеча сім’я. Схоже, вона перегукується з лелеками на площі Незалежності в Мінську… Але не це спостереження є важливим. Фастівський пам’ятник матиме назву “Соборна Україна”.

Яке відношення мають лелеки до Соборності нашої держави? З обгрунтованою і принциповою критикою такого, вельми специфічного, підходу до історії, до теми вшанування вже виступили відомі українці, зокрема прозаїк, кінодраматург Василь Портяк,скульптор Михайло Дмитрів.

Лелеки нагадуватимуть чи то сміттєву урну, чи атомний реактор

Ось що написав на сторінці у Фейсбуку Василь Портяк:

“Ой не коси, бузько, сіна! – з народної пісні.  Бо дадуть тобі, бузьку, косу й виставлять посеред площі у місті Фастові. Щоправда, тебе й так хочуть «водрузити», але в іншому образі – лелечої сім’ї: тато, мама і бусленя.

Хтось проти такого милого пам’ятника? Я – ні. Якщо б він стояв десь у парку, в сквері чи при дорозі. Та коли ця скульптурна композиція називається «Соборна Україна», а стоятиме посеред головної площі – Соборної, то оцінка такого рішення міської влади одна: безголов’я.

Чому головна вулиця Фастова і площа мають таку назву, відомо. Окрім того, що вона історична (від храму, що ним вулиця починалася), через події Української революції набула й іншого значення: саме у Фастові був підписаний передвступний договір про об’єднання двох молодих українських держав, УНР і ЗУНР. Тобто про Соборність України. Сам Фастів став соборним містом, і сам Бог велів відобразити це в монументі.

Звичайно, що не йдеться про якесь лобове вирішення в дусі радянської естетики, на зразок двох дядьків, козака і гуцула, завмерлих в обіймах (а то ще й у «вусатому» поцілунку). А як саме відобразити – то вже слово за художниками, для чого існують творчі конкурси.

Відбувся такий конкурс і в Фастові. Дивно якось відбувся. Оголошуючи конкурс, перед учасниками було поставлено технічне завдання, але не визначено саму ідею, з історичним обґрунтуванням тощо. До складу конкурсної комісії числом півтора десятка її членів увійшов аж один (!) професійний митець – відомий скульптор Анатолій Древецький, та й той з комісії, не дійшовши згоди з рештою і переконавшись у їх некомпетентності, вийшов.

Намагався «зовні» якось вплинути на притомний підхід до справи ще один знаний майстер Михайло Дмитрів – також не вийшло. Комісія пояснює вибір результатами громадського обговорення, але цифри там непереконливі, та й вибір повинен бути все ж продиктований фаховою оцінкою, а звідки їй при такому «розкладі» взятися? Після виходу зі складу комісії Анатолія Древецького там з фахівців залишився тільки головний архітектор району.

Отже, що маємо в наслідку і що матимемо на Соборній площі? Лелек. На якійсь конструкції, що зовні нагадує чи то сміттєву урну, чи атомний реактор (пам’ятник «мирному» атому?). Нам пояснюють що то… сніп! Ото вже, справді, немає меж «творчій фантазії». Та ще кажуть, воно буде підсвічуватися знизу. У вогні палатиме! Виходить якесь тривожне застереження на тему демографії, чи що…

На моїй пам’яті здійснювалась попередня реконструкція площі. Прибрали попереднього вождя Володю – це був такий собі невеличкий шпиндрик і не аж так дратував – а нагорнули підвищений плац, втопили за ним скверик і адміністративну будівлю й довершили все вже вождем громіздким, який стояв донедавна. Тоді, звісно, ніхто нашої думки не питав. Сьогодні ж, люди добрі, маємо подумати, чи згоджуємось на таку… зоопаркову композицію посеред площі зі знаковою назвою”.

Замість конкурсу – імітація!

27 липня у фастівській газеті “Перемога” було опубліковано звернення щодо цього конкурсу. Ось цей матеріал:

“У Фастові провели конкурс… А може, так і не провели, адже конкурс (лат. concursus) – це змагання, яке дає змогу виявити найгідніших із його учасників або найкраще з того, що надіслане на огляд?

Таке завдання вочевидь не ставилося. І точніше було б сказати, що у Фастові обійшлися без конкурсу, вирішуючи характер забудови Соборної площі біля міськради та площі Перемоги навпроти міського Палацу культури. Ми, хто нижче підписалися, добре знаємо, звідки і від кого – з нашого ж кола! – зринула ідея з лелеками на писанці. Справді, лелеки змогли б сісти і на площі Соборній у Фастові, але були б малопомітні в огромі цієї площі, тому художники з професійних міркувань одразу відмовилися від своєї “лелечої” ідеї. Але в тому й біда, що її підхопили на управлінському рівні й опрацювали за чиновницькими поняттями, а не за законами монументального мистецтва, і намагаються втілити в життя здебільшого адміністративним ресурсом, а не демократією. Що­правда, прикриваючись громадським обговоренням, зустрічами з батьками загиблих воїнів АТО, опитуванням через пресу тощо.

Щоб усі ці процедури у Фастові назвати конкурсом, не вистачає головного й вирішального: участі самих художників у конкурсній комісії (конкурсному журі) і в самому конкурсі. Один із нас одразу угледів профанацію справи й відмовився брати участь у конкурсній комісії. Нині справа наближається до ­реалізації “творчого” задуму Фастівського міського голови, тому – як фахівці, художники, митці, громадяни – мусимо ­застерегти усіх жителів і фастівську владу від спотворення ­художнього образу міста козацької слави. Замість реалізації ­чиновницького “задуму” треба неодмінно провести справжній конкурс, а не його імітацію, і залучити і місцевих, і немісцевих архітекторів та скульпторів, які мають досвід такої діяльності. Слід мати на увазі, що на розгляд широкої громадськості подаються лише такі ескізні проекти, які вже розглянуті і схвалені самими художниками, а не чиновниками на посадах.

Для цього потрібний час. За гранично стислий термін про цей конкурс не всі встигнуть навіть почути, а тим більше підготувати свої проекти, адже творчі люди живуть своєю справою і майже завжди зайняті – їм потрібний час для завершення попередніх справ і переходу до наступного завдання. Бажано залучити до участі в конкурсі відомих, тим більше уславлених митців, справжніх майстрів, спроможних осмислити й увічнити образ Фастова на віки.

Хто має оцінювати й відбирати проекти у складі конкурсної комісії? Такі самі художники – скульптори, архітектори, а не працівники апарату. Чиновні управлінці – організатори конкурсу, а не керівники конкурсного процесу. Це означає, що від 25 березня 2015 року справа не зрушила з мертвої точки, хоч і має зрушитися. Справа не розпочалася і чи й встигне до 1 грудня 2018 року – святкування сторіччя Фастівського Договору про вікопомну Злуку УНР і ЗУНР у складі однієї держави.

Довкола чого українці об’єднуватимуться у Фастові 2018 року на Соборній площі? Хто автор ескізного проекту, який переміг? Адже ми й цього не знаємо. Велика громадська справа не мусить робитися по-чиновницьки, непрозоро, некультурно.

На прикрість, таке діється не лише у Фастові, а й у Києві, ­Харкові, Мерефі, що на Харківщині, – по всій Україні. Сьогоднішнє народовладдя в Незалежній Україні не засвоїло навіть досягнень перебудови другої половини 1980-х років, коли почалося відродження Успенського собору Києво-Печерської лаври, ­Михайлівського Золотоверхого собору, церкви Пирогощої на Подолі, інших київських храмів. Тоді наукова та мистецька громадськість мала авжеж більші права та можливості і завдяки Українському товариству охорони пам’яток історії та культури впливала на державні органи, погоджуючи проектні роботи. Не зайве повчитися у тодішньої демократії нашій теперішній.

На нашу думку, справу треба робити якісно. Послідовно, ­поетапно, дотримуючись законодавства, правил і здорового глузду. Як саме, підказує вітчизняна наука і практика.

Михайло Дмитрів, член Національної спілки ­художників України, почесний громадянин Фастівського району,

Анатолій Древецький, член Національної спілки художників України, член Національної спілки крає­знавців України, почесний громадянин міста Фастова,

Василь Портяк, член Національної спілки письменників України, член Національної спілки кінемато­графістів України, почесний громадянин міста Фастова,

Олександр Неживий, доктор філософії в галузі історії, заслужений журналіст України,

Олег Миронов, громадський активіст.”

Чи врахувала фастівська місцева влада критичні зауваження?

Кореспондент “Українського репортера” зателефонував Василю Портяку й почув, що голос митців, на жаль, ігнорується. Публічних дописів на тему лелек фастівські керманичі поки що не бачать.

Василь Васильович каже, що досі не оприлюднено прізвище автора ідеї з лелеками.

 

Формально ніби й було громадське обговорення питання спорудження пам’ятника, однак воно було дуже кволим і тому не варто говорити про якусь громадську опінію цієї задумки, переконаний письменник Василь Портяк.

 

 

“Український репортер” також мав розмову зі скульптором Михайлом Дмитрівим.

–  Я слідкую за розвитком теми спорудження пам’ятника ще з 2015 року, коли було оприлюднено умови проведення цього огляду проектів. Називаю саме оглядом, а не конкурсом, бо, окрім усього іншого, не передбачалося ані першого, ані другого, ані третього місця, – розповідає Михайло Андрійович. – Два роки тому до мене приїхав Фастівський міський голова Михайло Нетяжук і став говорити про реконструкцію Соборної площі, якою він її бачить. Я показав йому деякі свої напрацювання, ескізи. Він чомусь апелював до досвіду Одеси, де проживають представники багатьох націлнальностей. На моє переконання, що той чи інший пам’ятник має подобатися усім-усім, крім самих українців –  хибна думка, мер не звернув уваги. Давайте брати за приклад досвід цивілізованих держав, які відбулися… Скажімо, в Австрії є пам’ятник українським козакам, що брали участь у визволенні Відня від турецької облоги.

– Пане Михайле, на чому саме акцентовував увагу фастівський мер ?

– Говорив про Георгія Побідоносця… Ми дискутували… Я казав про своє бачення, що брати цю ідею – неправильно. У нас, в Україні, є чимало національних героїв, згадаймо хоча б Івана Мазепу, Семена Палія… А щодо лелек – загалом це хороший символ, однак його можна встановити в якомусь парку чи сквері. Зрештою, є зоопарк. Але меру, як показав час, подобаються лелеки. Тоді я і запитав у нього: “А навіщо ви до мене приїхали?”

–    Фастівські “лелеки” дуже схожі на білоруські. Це такий політ фантазії у людини, яка претендує на перемогу в цьому огляді?

– У мистецькому світі завжди все на щось подібне. На площі Незалежності в Мінську пам’ятник лелечій сім’ї є дуже органічним і продуманим, гарно вписується у велику площу. Птахи ніби стрімко злітають з підставки з колосків. Цей символ білорусам подобається… У нас же зовсім інші міркування. Нам треба відроджувати історичні традиції через розвиток нашої пісні, мови… А що бачимо у Фастові? Завдання на конкурс місцева влада не поставила, ідею не зазначила. Написали просто – реконструкція Соборної площі. В такому разі на цій території можна що завгодно запропонувати – аеродром, морський порт, грядки під мак…

Ще – дивина: на ескізі поруч з лелеками бачимо щось на зразок монети – на ній проглядається зображення Великого герба України Георгія Нарбута. Як і чим пов’язується цей елемент з лелеками? Подібна медаль може бути на робочому столі  в кожного чиновника, але ж не на Соборній площі. Отож видно, що над цією темою працював не професіонал, не митець, а якийсь звичайний оформлювач.

-Ви пропонували свою концепцію Соборної площі?

– Так, чотири концепції, однак місцева влада навіть не виставила їх для обговорення. Ці матеріали так і пролежали на шафі в архітектурному відділі.

Коментарі із соцмереж

Касьян Благоєв:

-Я кожен рік їжджу на батьківщину, і через Фастів теж, – цікаво буде побачити кінцевий результат потуг мужів міста.

Зірка Мензатюк:

-Справді лелеки не до місця.

Любов Голота:

-Хіба що лелека триматиме жабу в дзьобі з написом:”Хитромудра фастівська влада”.

Alisa Kropivka:

-Які ви бачите кроки, щоб це зрушило з місця? Я теж не хочу, щоб наша площа нагадувала газон із загально поширеними лелеками… Але що можу зробити?

Галина Тарасюк:

-Сумно, що долю навіть естетичного вигляду пристоличних райцентрів вирішують одвічно прикоритні депутати, громадські “діячі” і невисокого штибу “митці”, і часто у власних грішних інтересах. Тому так і виходить сумно…

Парасковія Нечаєва:

-Яке розкішне слов – прикоритні!

Александр Дубовой:

– Роботи тривають на повну. Як виявилось, не тільки без всіх погоджень (знесення насаджень – під ківш пішли туї, голубі ялини, клени), але і конкурс проекту був своєрідним. Мабуть, і бусол вже розправляє крила десь в майстерні…

Від редакції. Дивує у цій історії багато що. Наприклад, кулуарність огляду ідей, таємничість щодо прізвища переможця, дивна роль чиновників… Утім запримітимо важливе: місцева влада навіть не повела вухами, коли почула, як вдарили на сполох знані люди – Василь Портяк, Михайло Дмитрів, Анатолій Древецький, Олександр Неживий, Олег Миронов. А бити на сполох, будити громадську думку – є всі підстави. Ніхто з фастівського муніципалітету не запросив цих шанованих співвітчизників обговорити питання під час “круглого столу”, не запропонував дискусію на телебаченні чи радіо. Ані шелесь з боку влади! Не чують. Глуха стіна. Жодного звуку не подали з боку Київської обласної ради, у якій головує Ганна Старикова, керівники депутатських фракцій облради також воліють мовчати. А у Київській обласній державній адміністрації (Олександр Горган), мабуть, вважають, що виконувати “заходи з відзначення 100-річчя подій Української революції 1917 – 1921 років”, що визначені в Указі Президента України, вже не актуально. Типова картина, чи не так? Вона є ще одним яскравим свідченням, як катастрофічно збільшується провалля між народом і владою.  Або такий аспект: до фастівської влади звернулися, зокрема почесний громадянин Фастівського району Михайло Дмитрів, почесний громадянин міста Фастова Василь Портяк… Навіть людей з такими заслуженими званнями фастівські чиновники не чують! Тому й з’являються колажі на тему лелек на “реакторі”.

 

Like