Чому грузинські воїни боронять Україну. Відверта розмова з кавказьким братом
Ніколи не поділяв думки й тези про існування так званих «братніх народів», оскільки з часів ще університетських вважаю, що «братніми народами» за звичай окупанти називають поневолені народи – з метою склеювання в одне ціле того, що ніяк не клеїться з причини багатьох історичних, культурних та ментальних факторів.
Більш того, зазвичай «братами» починають називати після кривавих репресій, знущань, вбивств та інших проявів «любові» «старшого брата» до «меншого», підсумовуючи таким чином весь абсурд та збоченість тієї «братньої любові».
Історія взаємовідносин українського та російського народів, або українського та польського, переповнена численними такими проявами, і що цікаво, у підсумку наш, український народ, завжди у чомусь винен. В очах одного «брата» – східного, ми ледве чи не почали Другу світову війну разом з Гітлером, в очах іншого – західного, ми – ледве чи не самоціллю свого існування маємо собі за мету знищення всіх поляків…
«Брат» зі сходу, як і його візаві із заходу відносно України, є класичними шовіністами, тому ніякої України, українців бути, у їх спотвореному імперському розумінні, бути не може. Однак, всупереч їм, Ми є, Ми відбулися як нація.
Та чи існують по-справжньому братські народи? Питання, яке ще донедавна я відкидав, як неймовірно ілюзорне й неможливе, постало переді мною з новими фарбами.
Перебуваючи за кордоном, доля дала мені унікальний шанс перевірити на практиці, що таке братські чи не братські народи. Що цікаво, проявів щирої братньої любові на собі я відчув не від «братів» поляків, а від грузинів. Численна, компактна група жителів з маленької, але вкрай волелюбної, гордої кавказької держави – Грузії у пошуках кращої долі приїхала до західної Європи. І те, що вони тут, у Європі, побачили, щиро їх дивувало, причому не завжди приємно. Але мова про інше – про ставлення їх до нас, до України.
«Україна – це братня держава, всі українці для нас є братами», – сказав мені поважний, літній грузин на ім’я Гоча. «По іншому й бути не може, – продовжує його земляк Давід, – як нам, грузинам не любити вас, українців, Україну?»
“Хто, як не ви, в далеких 90-х роках прийшли допомагати нам у нашій війні за свою територіальну цілісність проти сепаратистів з Абхазії та Росії?! Саме ви, українці, були в 2008 році поруч з нами, коли давали відсіч черговій експансії Росії”, – продовжив Давід.
Нині багато грузинів зі зброєю в руках на Донбасі захищають мирне небо нашої України, й це не випадково. «Ми зобов’язані повернути вам наш борг, тому багато грузинів зараз в Україні воюють проти росіян. Це нормально, це по-людському, зрештою, це дійсно по-братському. Нам нічого не потрібно від вас, від України та українців, на відміну від тих же росіян, Ми хочемо лише одного, щоб ваша багата земля, ваш народ нарешті здобули перемогу та мир, а ми – грузини, зробимо свій маленький внесок у спільну справу боротьби проти нашого спільного ворога, – взяв слово молодий грузин Міко. – Я – кадровий військовий, – продовжує Міко, – перебував з військовою місією в Іраці та Афганістані, нас таких тисячі, хто пройшов горнило війни в цих азіатських державах. Більшість з нас мають досвід війни проти Російської федерації у серпні 2008 року. Саме наш підрозділ розгромив штабну колону 58-ї армії Росії”.
За своєю зухвалістю і якістю виконання ця операція грузинських командос не поступається багатьом світовим спецопераціям і, безаперечно, увійшла до військових підручників.
58-а армія, колишня армія генерала Лебедя – напевне, чи не найбоєздатніше і досвідчене військове з’єднання Російської армії. Саме вона відповідала за такий складний регіон, як Кавказ, мала великий бойовий досвід.
Постійне перебування армійських підрозділів на лінії вогню сприяло тому, що солдати і офіцери були добре навчені та дисципліновані. Командувач армією генерал-лейтенант Анатолій Хрульов – один з найдосвідченіших російських воєначальників. Саме він очолив дії російських військ в Південній Осетії.
«Там нам було начхати, на той їхній бойовий досвід, – продовжує Міко, – ми чітко знали, коли саме колона буде проїжджати ущелиною, знали у якому бетеері має перебувати сам генерал. Що цікаво, саму інформацію продали нам військові росіяни, але для росіян – це нормальна й звична практика: за гроші вони й рідну матір продадуть, не лише інформацію про місцезнаходження свого генерала, – резюмував герой російсько-грузинської війни.
Далі були запеклі та тяжкі бої на підступах до Тбілісі. Ми були готові померти захищаючи свою столицю, однак штурму від російських головорізів ми не дочекалися, як повідомили нам через декілька днів, до акваторії Чорного моря зайшло декілька бойових кораблів ВМС США, також був ультиматум президента Буша-молодшого президенту Росії Медвєдєву. Зрештою, на тому війна й закінчилася….
Як розпочалася російсько-українська війна, я та мої бойові побратими – ті, що вже на той час звільнилися із лав Збройних Сил, виявили бажання їхати на допомогу братньому українському народу, частина поїхала. Мав поїхати і я, та мене, – кумедна посмішка з’являється на обличчі Міко, – не пустила дружина, саме очікуємо на другу дитину, потрібні гроші, а в Грузії, після зміни президента, рівень життя значно впав, я був змушений поїхати за кордон, але, даю слово кавказця-грузина, рано чи пізно віддам вам українцям, борг, я поїду на Донбас й буду боронити вашу землю від росіян…”
Ось такі брати-гузини.
Малочисельний, порівняно з Україною, гордий, волелюбний гірський народ, для яких слово – це закон та честь. Для яких відвага – прості, буденні речі…. Вони дійсно брати – по крові, по духу, ментально, адже лише той, хто знає, що таке воля, хто пізнав п’янке повітря свободи, ніколи не стане, як німе теля, до стійла. Вони більші українці ніж ті, хто лише за паспортом є українцем, які, сидячи на дивані, розповідають як кому жити та воювати…
Грузинів, дійсно, мало, однак їхня згуртованість, їхня щирість є показовою для нас, українців. Повага грузин до своїх військових, до жінок, матерів, до старших за віком є зразковою та взірцем для багатьох народів.
Якщо, приміром, літній, поважний грузин назвав тебе братом чи другом – то, по суті, це є ледве чи не істиною в останній інстанції, всі інші, незалежно від віку, автоматично записують тебе до своїх братів. Дійсно, для нас то незвично, навіть кумедно, однак, мова про інше – не кожного грузини називають своїм братом, для мене випала така честь, за що безмежно дякую вам, брати грузини, для мене ви – друзі та брати!
Ви – справжні, як і ті, хто захищав та захищає свою землю від чергових проявів «братньої любові» оскаженілого кремлівського карлика.
Слава Україні!
Слава Грузії!
Роман ФЕДЬКО, історик, учасник АТО
