Українка розповіла цікаві подробиці про китайське весілля
Ось уже три роки наша сім’я живе в Китаї, і три роки ми спостерігаємо за тим, що називається «життям зсередини». Святкуємо з китайцями уродини, заручини, весілля, зустрічаємо новонароджених, а потім відстежуємо подальшу долю цих дітей.
Напевно, варто ще зауважити, що живемо ми в провінційному, хоча й технологічно та економічно розвиненому закутку, тому спостереження інших українців, з інших закапелків, можуть кардинально відрізнятися, як відрізняються місцеві діалекти, звички та звичаї чи навіть традиційні костюми.
Тож для початку хочеться розповісти про весілля, тому що, на відміну від народження дітей, це затяжна, виснажлива і страшенно фінансово напружена частина життя пересічного китайця.
Все зазвичай починається ще в школі, де відбувається первинне оформлення пар. Хтось собі знаходить підходящого однокласника, хтось – сусіда, комусь щастить знайти однодумця на заняттях гуртків малювання чи у-шу. Батьки дуже підтримують дитячу дружбу, яка вже до сімнадцяти-вісімнадцяти років переростає у повноцінні стосунки, швидше за все з перспективою. А далі вже як пощастить.
У Китаї не прийнято рано одружуватися (підозрюю, що у сільських регіонах, де джерелом прибутків є рис і чай, може, і прийнято, але там, де основа економіки – промисловість, – ні). Років 25–26 для жінок і під тридцять для чоловіків – це нормально. Напевно, варто ще сказати, що ці стосунки, в парі, є основою світу, навколо них обертається вибір майбутньої спеціальності, купівля квартири, машини, шпалер, а далі, вже після одруження, кожен, працюючи щонайменше шість днів на тиждень по 10 годин на добу, живе заради сім’ї.
Китайці – люди досить замкнені й не дуже схильні до фонтануючої дружби, вони не зациклені на мандрах чи професійному зростанні, заробляння грошей важливе, але зустріти новий рік із сім’єю – це основне правило.
Отже, весілля. Все починається за кілька років до офіційної церемонії, я б сказала, навіть за кілька десятиліть. Новонародженому хлопчикові треба справити житло. Чоловік не може одружитися, не маючи хати. З дівчатами в цьому плані простіше, за придане йде красиве обличчя, три-чотири зміни весільного вбрання і сяка-така машина.
Якщо є житло, то пара за згоди батьків і попередніх перемовин може почати жити разом і до весілля й заручин. Після заручин дівчина офіційно переходить під опіку чоловікової родини, і майбутні свекри дають їй кишенькові гроші, купують одяг, ласощі, гуляють з новою донькою.
Увесь організаційний весільний клопіт – це справа чоловіка, він шукає дорогий ресторан, його родина обирає страви, наймає фотоагентство, замовляє відеозйомку, лімузини і все-все-все.
До речі, фотосесію наречених проводять за півроку до весілля: залежно від наявних грошей, десь далеко – на морях чи в горах, або на місці – з місцевим колоритом. Фотографії цих фотосесій потім стають запрошеннями на церемонію, прикрасами в квартирах, їх розміщують на банерах на весіллях, демонструють на великих екранах тощо.
Тут є ще один момент, притаманний нинішньому часу. Унаслідок «політики однієї дитини», більшість із них є одинаками в батьків – єдиним скарбом. Тому родина нареченої зі свого боку теж святкує друге весілля. Це нова традиція, цікаво спостерігати, як люди за кілька тижнів встигають відгуляти два повноцінних свята на триста гостей кожне.
Вся ця урочистість для гостей починається з порога, спочатку їх обов’язково фотографують з молодятами, потім, наслідуючи американські традиції (це окрема тема), батько нареченої виводить її на подіум у білому (перше вбрання), де і розгортається все дійство.
За вечір наречена ще раз вийде на подіум у традиційному червоному вбранні (колір сили і багатства), а потім уже на що вистачить фантазії – можна і в синьому, і рожевому, і жовтому, аби було розкішним.
Три години триває веселе свято зі столами, повними наїдків, питва ж небагато, бо більшість тут не вживає алкоголю взагалі, а той, хто п’є, переважно обмежується кількома келихами сухого вина чи дорогої рисової горілки, пляшкою пива…
Конкурси, розіграші, забавки, лотерея, де гості отримують подарунки. Та й усе. Три години свята минули – тамада виходить на сцену й оголошує всім подяку, що прийшли. Всі встали і дружно вийшли. І це не лише весільна ознака, так святкують усі китайські свята: наїлися, погралися, поспівали караоке і розійшлися.
До речі, найчастіше це свято не прив’язане до дати офіційної реєстрації нової подружньої пари в державних органах. А завдяки державній програмі заміни старого житла на нове інколи ще й невигідно бути офіційно одруженими. Але це вже зовсім інша історія.
Юлія СМАЛЬ
Фото автора
спеціально для «Українського репортера»
(Піньху, провінція Джедзянг)
