Бандити проти Ігоря Майка. Подробиці трагедії у Гребінках
Мешканці Київщини налякані: майже щотижня – розбійні напади на приватні оселі. Броварський, Згурівський, Васильківський, Вишгородський райони… “Український репортер” побував у селищі Гребінки, де бандити вбили відомого чоловіка – Ігоря Майка.
Це сталося 23 березня близько 20-ї години. В Гребінках злочинці учинили розправу над колишнім директором державного підприємства «Дослідне господарство «Саливонківське» Академії аграрних наук України, фермером Ігорем Майком у його власному помешканні.
Гребінківський селищний голова Наталія Збаращенко не може навіть уявити, за що убили Ігоря Майка, адже знає його як порядну, працьовиту людину, небайдужу до потреб простих людей. Розповідає, що один час він навіть був членом виконкому селищної ради. Потім відійшов від громадської роботи.
В Майка було всього лише 30 гектарів землі. Це – паї людей, які він обробляв. Хоча надалі, як стало відомо селищній голові, Ігор Павлович планував і їх позбутися та зайнятися ремонтом й експлуатацією техніки.
Деякі із сільськогосподарських машин він продав. Можливо, це стало відомо злочинцям. Але щоб ради цього вбивати людину, заздалегідь спланувавши над нею розправу? Важко уявити.
Факти свідчать про те, що до вбивства ретельно готувалися. Вивчали, коли господарів можна застати вдома зненацька, як підійти до оселі непоміченими тощо. І ось якраз о восьмій вечора, коли Ігор Павлович перевдягався в домашнє вбрання, а його дружина Галина поралася по господарству, з боку їхньої присадибної ділянки підійшли п`ятеро у масках, вдерлися до оселі і побили металевими прутами господарів.
Ігор Майко помер на місці, а дружина нині – у шпиталі Білої Церкви. Великим горем стала смерть батька і для дітей Ігоря Павловича, особливо для доньки, яка чекає на дитину і перебуває в київській лікарні на збереженні.
Кореспондентка «Українського репортера» поспілкувалася з однією із сусідок покійного – Світланою. Вона розповіла, що її чоловік був другом дитинства Ігоря Майка; обійстя, де він проживав, належало колись бабусі фермера. Тому всі добре знали і самого Ігоря Майка, і його рідних. Родина Майків підтримувала добрі стосунки із сусідами. Тож уже після смерті батька його син В`ячеслав розповів Світлані про те, що нападники не взяли з оселі ні грошей, ні прикрас материних, лише рушницю.
На цьому наголошував також мешканець Гребінок, місцевий депутат Олександр. А ще він помітив, що фермер когось боявся. Бо раніше він тримав собак, а потім їх продав і поставив перед входом до будинку дві відеокамери (ці електронні «очі» й зафіксували п`ятьох чоловіків, які виходили з обійстя, в одного з них була рушниця господаря). Отже, виходить, що Ігор Павлович хотів бачити усіх, хто наближався до його оселі.
То хто ж хотів смерті Ігоря Майка? Чи пов`язане це з його нинішньою фермерською діяльністю? Місцевий депутат Олександр вважає, що нині і справді є такі магнати, власники чи то агро-, чи якихось інших холдингів, які прагнуть підім`яти під себе усіх конкурентів і часто не гребують брудними методами, як це зробити. Тобто для них – справа честі підкорити меншого, не підкорюєшся – тебе прибирають. Але щоб убивати людину за 30 гектарів землі? Та й чи так уже тримався за них Ігор Майко? Адже селищний голова Наталія Збаращенко наголошувала на тому, що він і цих земель збирався позбутися.
Тоді, можливо, варто повернутися на кілька років назад, коли Ігор Павлович очолював державне підприємство «Дослідне господарство «Саливонківське». Тут 25 років пропрацював і пішов у 1997 році на пенсію Микола Полікарпович Таран – знаний у Гребінках краєзнавець, який на власному обійсті організував краєзнавчий музей, а також громадський активіст.
Микола Полікарпович – людина делікатна й обережна, не в тому плані, що когось боїться, а просто йому не хочеться говорити про людей погано, когось у чомусь звинувачувати. Тож і про покійного говорить стримано, зі співчуттям, що загинув такою страшною смертю. Водночас ветеран вважає, що, крім Майка, було багато гідних людей, які могли б очолити підприємство й успішно його тримати на плаву. Проте чомусь вибір упав саме на Ігоря Павловича, який працював не у вищій, а в середній ланці виробництва.
І підприємство, якому цьогоріч виповнюється 95, яке було одним із найкращих не лише в Україні, а й у колишньому Радянському Союзі, де працювали троє Героїв Соціалістичної Праці, почало занепадати. Худобу масово пускали під ніж, коні десь зникали, землі здавали в оренду, використовували неефективно. Нині воно зовсім занедбане.
На думку Миколи Полікарповича, занепад підприємства почався ще до того, як ним став керувати Майко. Люди говорили, що він був людиною самостійною, відвертою у своїх поглядах, тож міг комусь і не догодити.
На цих рисах, до речі, наголосив і згадуваний уже місцевий депутат Олександр. А ще він припускає, що вбивство колишнього директора державного підприємства «Дослідне господарство «Саливонківське» може бути пов`язане зі зловживаннями в Академії аграрних наук, про які неодноразово писали ЗМІ. У розпорядженні Академії дуже багато земель, частина з них перебуває у віданні дослідного господарства.
Отже, є версія, що мотив злочину варто шукати у виробничій діяльності Ігоря Майка на посаді директора дослідного господарства. Вона виглядає правдоподібною ще й тому, що місцева журналістка повідомила кореспондентці «Українського репортера»: бандити шукали якісь документи. Проте як було насправді, має встановити лише слідство.
Алла ТОПЧІЙ
Фото із сайту shitimech.com
