Український «Спрут», або «Хрещені батьки» кримінально-політичної мафії в Україні
У попередній публікації «Ліквідація зрадників народу, або Про український «Моссад» — «Караючий Меч Арея» я обіцяв поділитися власним досвідом створення восени 1992 року таємної офіцерської організації «Антимафія» і про результати її роботи. Виконую обіцяне.
Думаю, молодому поколінню українців буде цікаво дізнатися як в Україні зароджувалася мафія, олігархія, політична корупція і хто був їх «хрещеними батьками”. Я був не лише свідком тих буремних кримінальних подій. З групою офіцерів-побратимів ми протистояли цьому антисоціальному явищу і в рамках своїх повноважень боролися з «українським спрутом» — кримінально-політичною мафією на державному рівні.
«Антимафія»
Восени 1992 року, будучи начальником відділу військової контррозвідки СБУ, я зі своїм заступником підполковником Анатолієм Єрмаком створив таємну офіцерську організацію «Антимафія», яка займалася виявленням фактів корупції і організованої злочинності серед народних депутатів, вищих посадових осіб органів державної влади — в адміністрації президента, уряді, МВС, СБУ, прокуратурі, судах і серед воєначальників Збройних сил (на той час — мільйонний осколок радянської армії за чисельністю, який знаходився на території України).
В основу створення української «Антимафії» ми з Анатолієм Єрмаком заклали такі принципи підбору кадрів: національний ПАТРІОТИЗМ, ПРОФЕСІОНАЛІЗМ, ПОРЯДНІСТЬ — принцип трьох «П».
Якщо ви відвідаєте Дипломатичну академію України імені Геннадія Удовенка (академія носить його ім’я з 2017 року), в холі ви побачите девіз академії: «Патріотизм, Порядність, Професіоналізм» (Геннадій Удовенко). У своїй діяльності мій багаторічний друг і колега по парламенту Геннадій Удовенко взяв на озброєння наш принцип «три П», який став загальнонародним, за що я йому вдячний.
У 1996 році, будучи народним депутатом, головою парламентського Комітету з питань боротьби з корупцією і організованою злочинністю, я брав участь у Міжнародній конференції по боротьбі з організованою злочинністю і відмиванням «брудних грошей», яка проходила в одній із столиць Західної Європи. В конференції брали участь представники правоохоронних органів всієї Європи. В розмові за кавою і бокалом вина з учасниками конференції я розповів про діяльність очолюваної мною офіцерської організації «Антимафія. Закріпили знайомство, обмінялися телефонами, адресами, умовними паролями для зв’язку, домовилися неофіційно обмінюватися інформацією, допомагати один одному у боротьбі з міжнародною злочинністю і корупцією і створили негласне європейське об’єднання «Антимафія».
З того часу минуло майже тридцять років. Учасники тієї конференції, як і я, уже на пенсії, виховуємо онуків (у мене їх четверо, старший — на фронті). На жаль, деякі з моїх колег-побратимів відійшли в інший світ (світла їм пам’ять). Але до цього часу ми, ветерани, підтримуємо зв’язки, обмінюємося інформацією…
Наведу приклади перших успішних «операцій» (в тому числі і за кордоном) офіцерської організації «Антимафія».
5 березня 1993 року я і Анатолій Єрмак (як члени СОУ, а не як посадові особи СБУ) опублікували в газеті «Независимость» статтю під заголовком «Олігархія». Газета виходила понад мільйонним накладом.
Який резонанс викликала ця публікація, народні депутати першого скликання пам’ятають й досі. Це була інформаційна атомна бомба, окремі фрагменти якої передрукували зарубіжні газети.
Був сесійний день, п’ятниця. Майже кожен депутат, який виступав на сесії парламенту, тримав у руках цей номер газети і вимагав створення слідчої комісії для розслідування фактів, наведених у нашій публікації.
У статті було зазначено, що члени Спілки офіцерів України на чолі зі мною створили конспіративну організацію «Антимафія» для боротьби з мафією і корупцією у вищих ешелонах влади. Це, мабуть, найбільше і злякало багатьох народних депутатів і урядових можновладців. Лунали пропозиції заслухати мене на сесії Верховної Ради. Я був готовий до зустрічі з корумпованими депутатами і міністрами…
Коротко про суть публікації. Нами були добуті документи (в тому числі і за кордоном), які засвідчили, що таємно від народу, при покровительстві прем’єр-міністра України Кучми в грудні 1992 року був створений міжнародний фінансово-економічний мафіозний спрут — закрита акціонерна група «Україна».
Головним ініціатором і співзасновником бізнесової структури був міжнародний аферист, президент швейцарсько-канадської фірми «СІАБЕКО груп» Борис Бирштейн, який мав право на отримання 35% прибутку у вигляді дивідендів за маркетингові послуги.
Довідка: Борис Йосипович Бирштейн, 1947 р. н., уродженець Вільнюса, директор вільнюської текстильної фабрики (з 1972 р.), агент зовнішньої розвідки КДБ СРСР, «емігрував» за дорученням КДБ в Ізраїль в 1977 році, став громадянином Ізраїлю, Канади, Швейцарії (більше про нього тут: https://ord-ua.com/2013/09/17/novyim-glavoj-administratsii-prezidenta-ukrainyi-stanet-chelovek-borisa-birshtejna/
Українські ж підприємства, які були співзасновниками (акціонерами) АГ «Україна» і поставляли свою сировину і товари, отримували лише 8,13% прибутку.
Члени правління АГ «Україна», до якого ввійшли вісім генеральних директорів підприємств і державні мужі, згідно з договором і статутом, мали право на отримання акцій і найголовніше — отримання прибутків у валюті, яка зачислялася на їхні закордонні рахунки.
Нагадаю, на той час відкриття і використання банківських рахунків в іноземних банках без дозволу НБУ було злочином. Але ці люди на закон уваги не звертали — вини відчували себе господарями України, захищеними депутатською недоторканністю, урядовими посадами і генеральськими погонами…
«Закордон» у правлінні АГ «Україна» представляли Бирштейн і його партнери Гут, Співак і Шнайдер.
«Антимафії» удалося добути у Цюріхі (Швейцарії) протокол № 1 установчих зборів засновників АГ «Україна» протокол № 2 загальних зборів про затвердження Правління АГ «Україна», а також фотокопії фінансово-банківської документації і договорів про обсяги отриманої з українських заводів сировини і товарів.
Якби не ці документи, важко було б повірити в яких масштабах грабують Україну державні можновладці з депутатськими, урядовими мандатами і з великими зірками на погонах СБУ і ділять мільйонні «бариші», а в цей час гірники, металурги, робітники хімічної промисловості місяцями не отримують зарплату, а їх сім’ї голодують…
Країна перебувала у глибокій економічний депресії: відсутність повноцінної національної грошової одиниці (були сурогатні гроші — купоно-карбованці), крах економіки і гіперінфляція (понад 10 000%) призвели до катастрофічного скорочення ВВП, високого рівня безробіття, масової заборгованості з заробітної плати, щоденного зростання цін більш як на 30%.
У статті ми попередили, що якщо на державному рівні не будуть вжиті необхідні жорсткі заходи економічного і юридичного характеру (і пропонували, які саме), то владу в Україні захопить олігархія і політична мафія, що і сталося під час президентства Кучми (1994—2004 рр.), виборчу компанії якого у 1994 році фінансував Бирштейн.
Бурхливе обговорення статті «Олігархія» у Верховній Раді завершилося тим, що головуючий Іван Плющ дав протокольне доручення Генеральному прокурору перевірити викладенні в ній факти. На тому все і закінчилося. Генпрокуратура виявилася безсилою проти міжнародного мафіозного спруту, який був під «політичним дахом» прем’єр-міністра Кучми і так званим «оперативним супроводом» і «контролем» керівництва СБУ…
Лише згодом, ставши народними депутатами, я й Анатолій Єрмак, працюючи в парламентській тимчасовій слідчій комісії (ТСК), виявимо закордонні рахунки і які суми валюти були перераховані їхнім власникам — членам правління АГ «Україна» і змусимо деяких з них купити ліки та інвалідні візки для чорнобильців.
Через одинадцять років після публікації статті «Олігархія» Анатолій Бень у зазначеній книзі «Синдикат» напише: «Нагадаємо, це був початок 1993 року, коли такі слова, як «акція», «дивіденди», «офшори», «олігархія» і «білокомірцева мафія», ще мало хто чув і дуже не хотілося вірити, що через кілька років усе це ввійде до нашого лексикону так впевнено, що дехто з нинішніх політиків і державних мужів з удаваною гордістю битиме себе в груди: так, я олігарх, і що ви мені зробите?».
«Урядова мафія» Кучми
Восени 1995 року «Антимафія» добула копії документів, які вказували, що весною 1993 року прем’єр-міністр України Леонід Кучма за попередньою змовою з міністром Кабінету міністрів Анатолієм Лобовим, головою Донецького міськвиконкому, народним депутатом Юхимом Звягільським, в. о. генерального директора СП «Донкавамет» Валерієм Гольдіним (бізнес-партнер Звягільського), генеральним директором Київського НВО «Реле і автоматики» В. Пономарьовим, його заступником І. Хелемським та іншими особами (їх прізвища і посади встановлені) шляхом зловживання службовим становищем у складі організованої злочинної групи під виглядом викупу частки статутного капіталу в німецької фірми «VAREX» на користь Донецької міськради викрали і привласнили 12 млн нім. марок з Державного валютного фонду. Кошти спочатку були перераховані на рахунок фірми, а потім — на їхні закордонні рахунки.
За висновками очолюваної мною ТСК, Кучма, Звягільський, Лобов та їх співучасники вчинили злочин, передбачений ч.5 ст. 191 КК України (привласнення державних коштів в особливо великих розмірах, вчинених організованою злочинною групою).
З цих коштів директор фірми «VAREX» Норберт Петерс перерахував:
• Олександру Кравчуку (сину президента Леоніда Кравчука) 600 тис. марок на його банківський рахунок «457 Марія» у Швейцарському бану;
• офшорній компанії «OlimpiaLtd», яка належала Юхиму Звягільському, 1 млн. нім. марок;
• В. Пономарьову — 670 тис. нім. марок, І. Хелемському — 2 млн. 790 тис. нім. марок,
• В. Капустіну — 2 млн. 160 тис. нім. марок;
• Ользі Лобовій (дружині міністра Кабінету міністрів Лобова при прем’єрі Кучмі) у різній валюті: 1 млн. 300 тис. нім. марок (банк Мюнхена), 541 250 французьких
франків на рахунок у французькому банку (еквівалент 160 480 нім марок на той час), 2 млн. доларах США (еквів. — 3 млн. 300 тис. нім. марок) у Женевський банк (Швейцарія).
Всього на рахунки Лобової було перераховано іноземної валюти на загальну суму 7 345 000 нім. марок.
Згідно з оперативною інформацією «Антимафії», з суми отриманої Ольгою Лобовою, її чоловік Анатолій Лобов передав Кучмі готівкою 3 млн. або перерахував на контрольовані ним закордонні рахунки, які належали Олександру Волкову, який на той час був членом Ради промисловців і підприємців при прем’єр-міністрі Кучмі.
Ці кошти Кучмою були використані на президентських виборах 1994 року. Ставши президентом, Кучма відразу призначив Волкова своїм помічником.
«Антимафія» змогла отримати номера банківських рахунків, назви банків, фотокопії копії платіжок про перерахування валюти, листів Звягільського, письмових розпоряджень Кучми, банківських платіжок про перерахування 12 млн. нім. марок на рахунок фірми «VAREX».
Ми, навіть, змогли добути фотокопію бланку мюнхенського готелю, де проживав Лобов, на якому він власноручно написав номери валютних рахунків своєї дружини Ольги Лобової в іноземних банках та суми коштів, які фірма «VAREX» повинна їй перерахувати з отриманих 12 млн. нім. марок і поставив свій підпис (копію бланку з текстом та копії інших документів з депутатським зверненням я надіслав Генпрокурору).
Спільними зусиллями з членами наших європейських осередків «Антимафії» я добув копії документів, які свідчили, що Олександр Волков впродовж 1993-1995 років зареєстрував за кордоном понад десять різних фірм, в тому числі п’ять в офшорах (дві із яких на ім’я своєї дружини), відкрив близько сорока рахунків в банках Бельгії, Швейцарії, Великої Британії, США на інших країнах. На рахунках були акумульовані десятки мільйонів доларів. Для відкриття цих рахунків Волков використав п’ять закордонних паспортів, два з яких були службові і два дипломатичні.
З 1993 по 1997 рік на особисті рахунки Волкова і рахунки його фірм лише у бельгійських банках надійшли кошти на загальну суму 15 млн. 831 тис. доларів США і 7 млн. 994 тис. бельгійських франків. За цей період Волков зняв готівкою майже півтора мільйони доларів і оплатив кредитними картками різноманітні покупки (ювелірні вироби, одяг, взуття та ін.) на загальну суму 1 млн. 77 тис. доларів.
Ми з Анатолієм Єрмаком встановили, що Олександр Волков здійснював великі фінансові оборудки через (уже згадувану) фірму «СІАБЕКО груп» Бориса Бирштейна, який був засновником АГ «Україна». Цей міжнародний мафіозний спрут фінансував президентську виборчу компанію Кучми в 1994 році.
На початку 1997 році фінансова поліція Бельгії порушила кримінальну справу проти помічника президента України Волкова за підозрою у відмиванні грошей. В розслідуванні справи щодо Волкова бельгійським колегам допомогла наша філія «Антимафії» в Європі.
18 березня 1997 року суд Бельгії арештував кошти Волкова на загальну суму 3,5 млн. дол. США і 3,6 млн. бельгійських франків.
9 жовтня того ж року бельгійська газета «De Standard» повідомила про порушення справи проти Волкова у статті під заголовком «Особистий помічник президента України підозрюється у відмиванні грошей».
Добуті документи (а це — десятки аркушів!) разом з моїм депутатським запитом, який був оголошений на сесії Верховної Ради, були направлені Генеральному прокуратуру для порушення кримінальної справи проти помічника президента Волкова і взяття його під варту. Проте, хто ж міг його «посадити», він же майже як «пам’ятник» — помічник і «гаманець» «хрещеного батька» української «кримінально-політичної мафії», президента Кучми, який удостоїв Волкова двома орденами «За заслуги» ІІІ і ІІ ступенів у 1998 і 2000 роках.
Орденом «За заслуги» І ступеня Волкова удостоїв у 2013 році президент-втікач, зрадник Янукович (раніше тричі судимий за корисливі і насильницькі злочини).
Про ці фінансові афери щодо розкрадання коштів з валютного фонду України мафіозною організацією на чолі з Кучмою і Кравчуком, знайдені закордонні валютні рахунки, офшорні компанії я доповів на одному з пленарних засідань Верховної Ради, яка дала доручення Генпрокуратурі провести розслідування наведених мною фактів і проінформувати парламент. В процесі досудового слідства прокуратура у своїй письмовій відповіді підтвердила наведені мною факти злочинної діяльності Звягільського, Кучми, Кравчука, Волкова та інших, але до кримінальної відповідальності вони так і не були притягнуті…
Декілька учасників мафіозно-олігархічних бізнесових структур Кравчука і Кучми, які були виконавцями зазначених фінансових афер або їх свідками — були вбиті.
У Донецьку трьома пострілами із пістолета був застрелений в. о. генерального директора СП «Донкавамет» Валерій Гольдін (бізнес-партнер Звягільського), якому фірма «VAREX» перерахувала 9 950 000 нім. марок, а його дружині — 150 тис. марок.
Була вбита головний бухгалтер цієї фірми Беата Шмальцль, яка перераховувала валютні кошти «українським мафіозі». Її знайшли в Туреччині, де вона була на відпочинку, з відрізаною головою…
Вбили перекладача на переговорах з фірмою «VAREX» Євгена Гомелька.
Олександр Лазебний (як і Гольдін) був застрелений трьома пострілами з пістолета, коли Генпрокуратура зняла з нього охорону. Він допоміг сину президента Кравчука Олександру відкрити рахунок «457 Марія» і потім перерахував на нього 790 000 нім. марок, а фірма «VAREX» — 600 000 нім. марок.
Ще один свідок цієї фінансової афери Едуард Кармелицький «раптово помер» від серцевого нападу…
Політична мафія «зачищала» свідків своєї злочинної діяльності. «Хрещені батьки» української мафії керувалися принципом сицилійської мафії «коза ностра»: «надійний свідок — мертвий свідок».
…Криміногенна обстановка в країні була відповідна: рекет, бандитизм, замовні вбивства майже щодня, кримінальні розборки, автоматні черги, вибухи й підриви. Країна була поділена на зони впливу між організованими злочинними угрупованнями, яких «кришувала» корумпована до самого верху міліція, авторитети злочинного світу відкривали фіктивні фірми, казино, через які відмивали «чорний нал», конвертували його у валюту в підконтрольних їм приватних банках, яку виводили за кордон, де купували нерухомість або вкладали в бізнес в офшорах, ставали депутатами місцевих рад і отримували депутатську недоторканість, сотні злочинців — «злодіїв у законі» — не можна було притягти до кримінальної відповідальності через наявність депутатського мандату. Місцеві ради, особливо в південно-східних регіонах, були під контролем «королів» злочинного світу…
За кримінальними фінансово-бізнесовими структурами президентів Кравчука і Кучми, а також прем’єрів Лазаренка і Януковича «Антимафія» виявила не один труп, які були співучасниками або свідками їхніх злочинних афер і кривавих злочинів. Про це мною було описано у депутатських зверненнях і запитах до керівників правоохоронних органів. Вбивства так і залишилися нерозкритими. Матеріали я опублікував у ЗМІ.
Перемогу Кучмі на президентських виборах 1994 року забезпечив фінансово-промисловий мафіозний спрут «червоних» південно-східних директорів — закрита акціонерна група «Україна» і «СІАБЕКО» на чолі з міжнародним аферистом, агентом КДБ Борисом Бирштейном, який фінансував вибори Кучми.
Над Україною на повний зріст піднялася Дніпропетровська кланова олігархія, яку Леонід Кучма за час свого президенства (1994 – 2004) перетворив у кримінально-політичну мафію на державному рівні і встановив проросійський жорсткий авторитарний режим.
Кучма став «хрещеним батьком» української мафії, вибудувавши вертикаль влади як у сицилійській мафії «коза ностра» («наша справа»).
Йому були підпорядковані всі гілки державної влади (законодавча, виконавча, судова) і органи місцевого самоврядування. На відповідальні посади призначалися особи, які були віддані Кучмі, клялися йому у вірності і виконати будь-який його наказ.
Розподіл державної власності відбувався лише за згодою Кучми серед осіб з його близького оточення.
Свобода слова була придушена. Багато газет змушені були друкуватися підпільно. Були вбиті відомі журналісти (Гонгадзе, Александров). Десятки журналістів були залякані або куплені.
Політична опозиція жорстко переслідувалася. Щодо активних її членів вчинялося фізичне насильство, лунали погрози фізичного знищення, готувалися вбивства (Єльяшкевич, Подольський, Омельченко). Україна була занурена у пітьму страху і насильства.
Шляхом конституційних маніпуляцій «хрещений батько» української мафії Кучма готувався стати президентом на третій строк. Україна опинилася на краю прірви білоруського або московського фашистського тоталітаризму…
Наступним «хрещеним батьком» мафії в Україні став тричі судимий за корисливі і насильницькі злочини, агент КДБ Віктор Янукович, який був «коронований» злодіями в законі Донеччини. Після «коронації» президент Кучма призначив Януковича главою Донецької державної обласної адміністрації, а згодом — прем’єр-міністром. У 2010 році «коронований злодій в законі» Янукович став президентом України.
Подальші події за участі зрадника-втікача Януковича — загальновідомі…
***
На превеликий жаль, оперативний відділ військової контррозвідки СБУ, який я очолював у 1992-1995 роках, не мав повноважень органу дізнання або досудового слідства і, згідно з КПК, я НЕ МАВ права порушувати кримінальні справи, проводити арешти, невідкладні слідчі дії, а після їх проведення — направити справу по підслідності в Генеральну прокуратуру або в суд для розгляду справи по суті.
Добуті «Антимафією» матеріали я офіційно направив в Генпрокуратуру для порушення кримінальних справ щодо Кравчука, Кучми, групи народних депутатів, Медведчука та їх «подільників». Справи не відкрили, а матеріали про їх злочинну діяльність — тихо «похоронили»…
У мене з Анатолієм Єрмаком залишився єдиний вихід — обнародувати ці матеріали у ЗМІ і надати їм максимального розголосу. Та виявилося, що після їх публікацій українські таргани-корупціонери-мафіозі світла не бояться.
Деякі невігласи нам дорікали, чого ви нікого з них не посадили… Такі зауваження лише засвідчували юридичну безграмотність таких крикунів. Народний депутат «не саджає». Він має право лише на депутатське звернення або запит до правоохоронного органу. Навіть, висновки і пропозиції парламентської ТСК, згідно ст. 89 Конституції України, не є вирішальними для слідства і суду.
Ми з Анатолієм Єрмаком не мовчали. Ми говорили правду. Проте «мудрий» народ наступав на одні і ті ж граблі і обирав президентами і депутатам корупціонерів, мафіозі і агентів Москви. Дообиралися…
Після вбивства журналіста Георгія Гонгадзе, замаху на життя народного депутата Олександра Єльяшкевича і громадського діяча Олексія Подольського, підготовки замаху на мене і спроби викрадення молодшого сина, появилися навіть думки, чи не створити в «Антимафії» бойову групу «Біла стріла» або «Меч» для фізичної ліквідації державних мафіозі на найвищому політичному рівні.
Президент Кучма віддав наказ голові СБУ Деркачу знищити мене і Анатолія Єрмака. Коли нам про це стало відомо, ми обмежилися особистим і публічним попередженням Кучмі в присутності групи народних депутатів. Деркачу сказали у вічі, що у випадку чого…, він і Кучма будуть ліквідовані впродовж доби. Коли ми з Єрмаком про це говорили Деркачу в присутності його заступника, у нього ледь не трапився серцевий напад… Подіяло. Кучма заборонив охороні пускати мене в Адміністрацію президента і відмовив мені в прийомах як народному депутату.
За нашими оперативними матеріалами Генпрокуратура порушила кримінальні справи проти нардепів генерал-лейтенанта Володимира Толубка (секретаря Комітету Верховної Ради з питань оборони і державної безпеки), Юрія Гайсинського (тоді — першого заступника Генерального прокурора), а також були арештовані декілька старших офіцерів, високопосадовців Київського військового округу (які потім будуть засуджені до багатьох років позбавлення волі Верховним Судом України як судом першої інстанції).
Окрім того, я направив у ГПУ матеріали для порушення кримінальних справ ще приблизно на три десятки народних депутатів, членів уряду, армійських і міліцейських генералів, оприлюднив інформацію про їх злочинну діяльність на телебаченні, радіо і опублікував у пресі. Зокрема, у найбільш тиражній російськомовній газеті «Независимость»:
• «Что урвал генерал?» 18.07.1992;
• «В Украине господствует политическая мафия», 09.04.1993;
• «Мафия Внутренних Дел», 16.04.1993;
• «Номенклатура построила нам коррумпированно-мафиозную Украину», 16.07.1993.).
Про корумпованих народних депутатів і державних чиновників мої статті й інтерв’ю були також надруковані в газетах «Україна молода», «Сільські вісті», «Вечірній Київ», «Молода гвардія», «Молодь України», «Народна армія».
Про корупціонерів, назвавши їхні прізвища і посади, я розповів на українському радіо і телебаченні.
Користуючись нагодою, хочу подякувати головним редакторам цих видань і журналістам, які не побоялися оприлюднити такі матеріали. Тоді дійсно в Україні були незалежна преса і свобода слова, а не сьогоднішній «єдиний телемарафон» — піар агенція влади.
У відповідь генерал Толубко в газеті МО України «Народна армія» надрукував статтю під заголовком «37-й рік полковника Омельченка» і вимагав мого звільнення з органів СБУ. Обламався…
Спроба арештувати Чечеватова і Касатонова
Окрім того, я офіційно звернувся до генпрокурора Віктора Шишкіна і президента України Кравчука (звернення було опубліковане в пресі) з клопотанням про арешт командувача КВО генерал-полковника Віктора Чечеватова, який активно підтримав серпневий путч в 1991 році (так звана «ГКЧП»), відмовився прийняти українську присягу і вчинив корисливі злочини (розкрадання державного майна), командувача ЧФ РФ адмірала Ігоря Касатонова (привласнення державного майна і зловживання службовим становищем) і народного депутата України, члена Комісії з питань оборони і державної безпеки Верховної Ради, генерал-майора, начальника політуправління КВО, помічника президента Кравчука (1991—1992 рр.) Бориса Шарикова (зловживання службовим становищем у корисливих цілях), опублікувавши в пресі документальні матеріали, які підтверджували вчинення ними злочинів.
Президент Кравчук сказав Генпрокурору, що нехай Чечеватов і Касатонов їдуть у росію, щоб не сваритися через їхній арешт iз президентом росії Єльциним (вбивці першого президента незалежної Ічкерії Джохара Дудаєва).
Кримінальні справи щодо Толубка і Гайсинського, а також матеріали перевірки щодо Шарикова та декількох десятків народних депутатів і членів уряду «без шуму і пилу» були «поховані» після звільнення Віктора Шишкіна з посади генпрокурора. Разом iз ним були зняті з займаних посад (мабуть, для рівноваги) Гайсинський і Шариков, яких треба було судити…
«Антимафія» змогла добути документа про відкриття сином президента Кравчука Олександром банківського рахунку «457-Марія» на своє ім’я у Швейцарському банку «Volksbank» у м. Сант-Моріс та копії банківських платіжок про перерахування на цей рахунок сотні тисяч іноземної валюти (німецькі марки, швейцарські франки, американські долари) на загальну суму понад 1 млн. 300 тис. доларів США. Дочку О. Кравчука (внучка президента Л. Кравчука) звати Марія, 1988 р. н.
Здобутком «Антимафії» став таємний указ президента Л. Кравчука № 482/92 від 23 вересня 1992 року, яким він створив громадський координаційний центр сприяння президентові України при дирекції Українського фонду «Нове покоління». Наприкінці січня 1993 року за вказівкою президента Кравчука Міністерство оборони України перерахувало 1 млн. доларів США (які призначалися на будівництво житла для безквартирних офіцерів ЗСУ) на рахунок фонду як «добровільний внесок для статутної діяльності фонду».
У лютому і березні 1993 року валюта трьома траншами на загальну суму 840 000 доларів була перерахована в США на рахунок корпорації, створеної колишніми жителями України — сім’єю Злобінських.
У березні і липні того ж року на рахунок «Марія-457», який належав сину президента Олександру Кравчуку, поступили відповідно 25 000 і 195 000 доларів США. У січні 1994 року президент Кравчук отримав у подарунок від американської корпорації, якій було перераховано 840 000 доларів, автомобіль «Chevrolet Lumina» (1993 року випуску), який зареєстрував на себе. «Антимафія» отримала копії банківських платіжок на зазначені перерахування валюти і копії реєстраційних документів на автомобіль, подарований Кравчуку.
Про валютні оборудки під егідою президента Кравчука і прем’єра Кучми я оголосив на сесії Верховної Ради у березні 1998 року. Згідно постанови парламенту моя інформація як голови Комітету з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією і члена ТСК у справі «Бласко» була направлена Генеральному прокурору для проведення розслідування і опублікована у газетах «Голос України» і «Сільські вісті» (на фото).
Добуті мною, Анатолієм Єрмаком і нашою організацією «Антимафія» документи в черговий раз були «похоронені» в Генеральній прокуратурі. Кравчук і Кучма залишилися «білими і пухнастими»…
Наступного року (1999) Кучма шляхом масових фальсифікацій, підкупу виборців і за допомогою адміністративного ресурсу вдруге став президентом України. Свій новий президентський, а не тюремний термін, він почав із замовлення керівникам СБУ і МВС Деркачу і Кравченку викрасти журналіста Георгія Гонгадзе і зробити йому «П*ЗДЕЦЬ», що на злочинному сленгу означає «СМЕРТЬ», «ВБИТИ».
Про викрадення і вбивство журналіста Георгія Гонгадзе читайте за посиланням: https://www.afisha.it/ucrainians/zamovnyky-vbyvstva-zhurnalista-heorhiia-honhadze-vidomi-ale-ne-pokarani-j-dosi-heneral-omelchenko/
«Їх потрібно знищити!»
Коли ми з Анатолієм Єрмаком за допомогою нашої організації «Антимафія» знайшли за кордоном нерухомість, валютні рахунки на десятки мільйонів іноземної валюти сімейства президента Кучми, його зятя Віктора Пінчука, помічника президента Олександра Волкова, прем’єр-міністра Павла Лазаренка і його бізнес-партнерів, Кучма дав доручення генеральному прокурору Григорію Ворсінову, очільнику МВС Юрію Кравченку і голові СБУ Леоніду Деркачу виявити і знешкодити нашу організацію «Антимафія», а Деркачу — додатково доручив знищити мене і Анатолія Єрмака (це зафіксовано на аудіозаписах майора Мельниченка). Дослівно (мовою оригіналу) звучить так: «Их нужно уничтожить! Они зверье!».
Деркач запевнив Кучму, що дасть відповідні розпорядження щодо мене і Єрмака…
Це було однією із самих «веселих» історій нашої депутатської діяльності — трьох керівників-правоохоронців (Деркача, Кравченка і Ворсінова — нині покійні) ми розводили як кошенят…
Члени нашої організації були в органах державної влади і правоохоронних органах на всіх рівнях. Осередок «Антимафії» складався максимум з трьох осіб, які добре знали один одного і довіряли один одному.
«Антимафія» була побудована так чином, що виявити її мережу по всій Україні і за кордоном було НЕМОЖЛИВО. У випадку провалу когось із членів організації, встановити можна було лише одну її ланку у складі не більше 2-3 членів «Антимафії». Інших осередків організації, які окрім них могли були в місті, вони просто НЕ ЗНАЛИ.
Створювати осередок більше трьох осіб було ЗАБОРОНЕНО! З іншими осередками «Антимафії», які були в кожному районному і обласному центі вони НЕ були ЗНАЙОМІ і про їх існування НЕ ЗНАЛИ. Будь які контакти або знайомства між ними були ЗАБОРОНЕНІ.
Це деякі із основних принципів роботи таємної офіцерської організації «Антимафія», які одночасно були і запобіжником, щоб НЕ виявити всю мережу організації. Були й інші, але про них говорити не можна. Вони ще нам пригодяться…
Загальновідомим було лише те, що я і Анатолій Єрмак є її організаторами і керівниками «Антимафії».
Будучи народними депутатами другого і третього скликань (1994-2002), ми створили у Верховній Раді депутатське об’єднання «Антимафія», до складу якого ввійшли представники всіх політичних сил парламенту. Про це я заявив на одному із пленарних засідань Верховної Ради. Співголовами об’єднання був я і Єрмак, склад об’єднання названий не був. Прізвища членів депутатського об’єднання «Антимафія, окрім мене і Єрмака, ніхто не знав.
За роки своєї діяльності (1992–2012) організація «Антимафія» і її відділення за кордоном не мали жодного проколу, провалу чи розшифровки своїх членів при проведенні операцій.
Цих операцій були десятки і нерідко з ризиком для життя. Наш девіз: «ЧЕСТЬ–ВІРНІСТЬ–БРАТЕРСТВО» існує й понині…
З урахуванням власного досвіду конспіративної, оперативної і агентурної роботи нашої організації «Антимафія» я запропонував президенту Зеленському, як потрібно створювати українську таємну Службу для знищення зрадників і воєнних злочинців, взявши краще у ізраїльського «Моссаду», радянського «СМЕРШУ» і аналогічних структур США і Великої Британії.
«Учітесь, читайте, І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь», – заповідав нам наш духовний батько Тарас Шевченко.
Більше на цю тему у моїй статті «Ліквідація зрадників народу, або Про український «Моссад» — «Караючий Меч Арея»
У статті названі прізвища воєнних злочинців росії і зрадників України, які підлягають фізичному знищенню. Рішення прийняте організацією «КАРМА» і оскарженню не підлягає. Врятувати злочинців від смерті може лише одне — добровільна здача Міжнародному або українському правосуддю.
Викладені мною в зазначеній статті принципи і засади, на яких повинна бути створена і діяти зазначена спецслужба, — не є державною таємницею, вони для публічного загалу, щоб люди мали елементарне уявлення про роботу цих спецслужб.
Найважливіші таємні методи і способи агентурної і оперативної роботи такої спецслужби, а також як необхідно підбирати кандидатів для Служби, як проводити спеціальні перевірки на їх профпридатність, як використовувати новітні технології для ідентифікації розшукуваних осіб та виявлення агентів (шпигунів) іноземних спецслужб, як співпрацювати з національними розвідслужбами і закордонними партнерами і т. д., вибачте — НЕ ДЛЯ ПРЕСИ.
Якою НАСПРАВДІ повинна бути українська Служба «ВІДПЛАТИ» — це уже для новообраного президента України. З ним і поспілкуємося на цю тему за закритими дверима віч-на-віч.
Колеги ізраїльських спецслужб не раз мені говорили, що без вирішення національного кадрового питання за їхнім зразком незалежність, суверенітет і територіальна цілісність України будуть під постійною загрозою з боку росії, а органи державної влади, оборонних і безпекових відомств будуть «зарибнені» ворожою агентурою спецслужб іноземних держав, в першу чергу російської федерації.
У спецслужбах Ізраїлю, а також на генеральських, офіцерських і сержантських посадах в поліції і армії служать виключно євреї. Президентом, прем’єр-міністром, членом уряду, керівниками органів влади Держави Ізраїль може бути лише єврей. Ізраїльський Кнесет, який складається із 120 депутатів, представлений на 75% євреями (в пропорції до національного складу населення країни). Так повинно бути і в Україні, наголошували мої колеги з Ізраїлю.
Життя підтвердило їх правоту, за що їм вдячний. Нам потрібно будувати національну українську Державу на зразок Держави Ізраїль.
Киянка за народженням, прем’єр-міністр Ізраїлю Голда Меїр дала рецепт, як зробити країну великою і процвітаючою: «Якщо ви хочете побудувати ту країну, в яку будуть повертатися її сини і доньки, якщо ви хочете побудувати ту країну, з якої будуть виїжджати тільки в сезон відпусток, якщо ви хочете побудувати ту країну, в якій не буде відчуття страху за майбутнє, то зробіть всього лиш два кроки:
1. Прирівняйте корупцію до зради Батьківщини, а корупціонерів — до зрадників, аж до сьомого коліна.
2. Зробіть три професії найбільш високооплачуваними і престижними. Це —військові, лікарі та вчителі».
«І найголовніше — працюйте, працюйте і працюйте. Тому що ніхто крім вас не захистить вас, не нагодує вас, крім вас самих, і ваша країна потрібна тільки вам і більше нікому.
Коли це стане не просто словами і простим гаслом, а стане способом вашого життя — значить ви добилися свого», – наголосила Меїр.
Українці, хто і що заважає вам побудувати таку національну Державу Україна як Ізраїль?
Внутрішні вороги (зрадники, колаборанти, хабарники, корупціонери, мародери державного бюджету) стали небезпечнішими, ніж зовнішній агресор. Якщо ворог не здається, його ЗНИЩУЮТЬ у будь-який доступний спосіб, де б він не знаходився. І немає значення, кому «КАРМА» вручає «караючий меч правосуддя» і «чим» повертається «Бумеранг». Вороги України повинні пам’ятати, що від «Карми» не втечеш, не сховаєшся і не відкупишся, а «Бумеранг» — завжди повертається…
Наші пращури арії залишили своїм нащадкам українцям священну заповідь: «Ворога Роду твого знищуй без пощади і жалю!». «Не вір раненому ворогу і вбивці брата твого».
За цими заповідями ми повинні жити, боротись, боронити свій Рід, стояти за землю свою і перемагати ворогів наших…
Слава захисникам України! Смерть ворога!
Григорій ОМЕЛЬЧЕНКО,
Герой України,
лицар ордену ООН «Діяння на благо народів»,
медалі ЄС «Європа — союз цінностей»,
відзнаки Канадського королівського легіону Хрест «Вікторія»,
народний депутат України 2-6 скликань,
член ПАРЄ (2006-2010),
генерал-лейтенант СБУ,
почесний голова Спілки офіцерів України,
кандидат юридичних наук
