Від Маркса до сучасників: Московія – чудовисько, яким навіть пекло погидувало б і вивергнуло б на землю
Повномасштабне вторгнення московії в Україну спонукає висвітлити деякі історичні аспекти щодо цієї зловорожої орди. Наведу деякі висловлювання:
Карл Маркс: «Не знати мови країни проживання може гість, ідіот або окупант, що насаджує свою мову».
Класик російської літератури І. С. Тургенєв (1818- 1883): «Руський є найбільшим і найнахабнішим брехуном у всьому світі».
Козьма Прутков, колективний псевдонім, під яким у 50-60 роках ХІХ ст. виступали уїдливі поети: «Если продуемся, в карты играя, поедем на Волынь для обрусения края, или выпросим комиссию на Подоле и останемся там как можно доле. Начнем с того обрусение, что каждый себе выберет имение. Действуя твердо и предвзято, можно добраться до майората (право успадкування – М. З.).
О. С. Пушкін (1799 – 1837): «Присвоили себе насильственной лозой И труд, и собственность, и время земледельца».
Т. Г. Шевченко (1814-61): «Москалики що уздріли, То все одчухрали».
Російський філософ В. В. Розанов (1856-1919): «Ми, московіти, споїли киргизів, чемерис, бурятів та інших. Ограбували Вірменію і Грузію. Заборонили навіть богослужіння грузинською мовою, обікрали багатющу Україну. Європі ми дали анархістів П. Кропоткіна, М. Буніна, апостолів руїни і катівства Шигалєва, Нечаєва, Леніна і т. п. Моральна грязь. Московія – це чудовисько, яким навіть пекло погидувало б і вивергнуло б на землю».
Граф Л. М. Толстой (1823-1910), почесний академік Петербурзької АН: «З Петра І (мати якого – дочка татарського мурзи в Москві, а батько – монгольської крові – М. З.) починаються особливо вражаючі та особливо близькі й зрозумілі нам жахи руської історії, Біснуватий, п’яний, згнилий від сифілісу звір чверть століття губить людей, страчує, спалює, закопує живцем у землю, ув’язнює жону, розпутствує, мужолозствує.
Сам, забавляючись, рубає голови, блюзнірствує, їздить з подобизною хреста й із чубуком у подобі дітородних органів і подобизною євангелій – ящиків з горілкою. Коронує блядь свою і страчує сина. І не тільки не споминають його злодіянь, але й до цих пір не перестають вихваляти доблесті цього чудовиська і немає кінця всілякого ґатунку пам’ятників йому… Сила влади тримається на неосвіченості народу, й вона знає це і тому завжди буде боротися проти освіченості. Пора нам зрозуміти це».
О. М. Толстой (1882/83 – 1945), автор роману «Петро І», схваленого Сталіним: «Є дві Русі. Перша – Київська має свої корені у світовій культурі. Ідеї добра, честі, свободи, справедливості розуміла ця Русь так, як розумів її весь західний світ.
Є друга Русь – Московська. Це Русь тайги, дика, звірина. Ця Русь зробила своїм національним ідеалом криваву деспотію і дику лютість. Ця Московська Русь звіддавна була, є та буде повним запереченням усього європейського і заклятим ворогом Європи».
Максим Горький (1968 – 1936): «Ми, Русь, анархісти з натури, ми жорстока звірина, в наших жилах іще тече темна і зла рабська кров – отруйне надбання татарського і кріпацького іга… Ми, руські, безсумнівно досягли «порівнянно значного рівня культури» – про це свідчить та жадібність, з якою ми прагнули і прагнемо пожирати племена, політично ворожі нам».
В. М. Шукшин (1929 – 1974), російський письменник, кінорежисер, актор: «Брехня, брехня, брехня… Брехня – задля спасіння, брехня – заради відпущення провини, брехня – досягнення мети, брехня – кар’єра, благоустроєність, ордени, квартира… Брехня! Уся Росія покрилась брехнею, як коростою».
Джохар Дудаєв (1944-1966), президент самопроголошеної Чеченської Республіки Ічкерія в глибокодумному телеінтерв’ю 1995 року прозірливо заявив: «Народи бувшого, теперішнього й майбутнього Радянського Союзу хворі русизмом. Русизм страшніший від фашизму, нацизму, расизму, від усіх людиноненависницьких ідеологій, хочуть вони цього чи ні. І цей страшний недуг можна вилікувати тільки найтяжчими випробуваннями. Єдиний, напевно народ на землі взагалі ні в що не віруючий, бездуховний, аморальний і відсталий від рівня людства безнадійно та надовго – це руські…
Нині намагаються політики, ідеологи третій обрати шлях – це слов’янізація, об’єднання на слов’янській основі. Із цього також нічого не вийде, оскільки головний сполучний компонент слов’янізації – українці – ніколи не змиряться з цією чумою величезних утрат і руйнувань, у цей час у Росії знищувалися мільйони людей за національною і духовною ознаками…
Убивають мирних жителів, нічим не захищених. Убивають при чому як – з відстані недосяжності. З повітря й артилерійським вогнем зносять з лиця землі, потім приходять у населений пункт і починають ґвалтувати й мародерствувати. Вивозять усе, аж до брудної жіночої білизни»…
З окупованої тепер України мародери переправили все, що потрапило на очі, в «Рубцовск». Язик не повертається назвати містом те збіговисько бандюг, урків за 300 кілометрів від центру Алтайського краю. Там доступна робота лише охоронцями, наглядачами, мордоворотами в колоніях, що їх у тій глибинці не перелічити на пальцях однієї руки. Мародери в супрязі з карними злочинцями.
Виродки, натуру яких ще 1995 року вивертав на показ Джохар Дудаєв. На лихо, довколишній світ заплющував тоді очі й затуляв вуха, як мавпа з відомої китайської притчі: «нічого не бачу й нічого не чую». Один тільки президент самопроголошеної Ічкерії не лише бачив і чув, а й волав, щоб навіть тугі на вухо почули:
«І вони ж тепер являють себе звичайними бандюгами, в до краю відворотному хижому, тваринному вигляді, знищуючи просто так, застосовуючи всі види зброї і військової техніки, засоби масового знищення, демонструючи свою жорстокість щодо мирного населення… Завдання було – зробити армію карателів…
Що найстрашніше – це те, що російська сторона до своїх же посланців сюди, на цю бійню ставиться настільки аморально: заривають у ями сотнями, трупи гниють, (їх) їдять собаки, їдять коти. На показ усьому світові демонструють: ось які ми безпощадні – і до своїх, і до чужих; що з нас питати?..
В Криму ще буде бійня. Україна ще зхльостнеться з Росією. Поки русизм існує, він ніколи не відмовиться від своїх амбіцій. Тепер ось «слов’янське» – під цією маркою хочуть підім’яти, як і в попередні часи, під себе знову Україну, Білорусію… Росія за своєю суттю – рекетир… Рекет, рекет, звичайний рекет».
21 квітня 1996 року, коли правив Б. Єльцин, контррозвідники Федеральної Служби Росії запеленгували сигнал супутникового телефону Дудаєва. Негайно було піднято два фронтові бомбардувальники СУ-25 із самонавідними ракетами.
Пізніше дружина Джохара згадувала: «Він уже помирав. Я не чула його останніх слів, але він устиг сказати нашому охоронцю: «Доведіть справу до кінця». Ми його підняли, віднесли до другого «уазика», тому що від першого залишилася купа металу… Джохара поклали на заднє сидіння «уазика». Я притулилася позаду біля віконечка… Вони ще думали, що Джохара можна врятувати. Хоча я вже тоді зрозуміла, що не можна , я намацала в нього в голові, справа, таку яму…»
Г. І. Мирський (19256 – 2016), доктор історичних наук у Москві, сходознавець-арабіст, поліглот: «Більш брехливої системи, ніж російська, не було в історії людства».
В. А. Ющенко, президент України 2005-2010 рр.: «В ці дні (весна 2022 р. – М. З.) 18 років тому на території колишньої цитаделі Батуринської фортеці був закладений пам’ятний хрест до 313-річчя Батуринської трагедії, коли російський військовий корпус… підступно увірвався до гетьманської столиці… та жорстоко розправився з його захисниками.
В ході цих дій були вирізані всі мешканці міста незалежно від віку і статі. За різними оцінками загинуло від 13 до 15 тисяч батуринців. В історію України ці події увійшли під назвою «Різанина в Батурині». Саме місто було пограбоване, в тому числі православні храми, а потім… місто було спалене, а церкви знищені».
Немає нічого гіршого від того, коли тим чи тим народом дориваються правити обдирати, уярмлювати чужорідні, чужинці. Схема одна й та ж – агресори знаходять відщепенців, зрадників, колаборантів. Озброюють нікчем до зубів. Посилають командувати запроданцями та на збройне підсилення військових, вишколених на своїй території. Проголошують на противагу, а по суті – для кривавого протистояння так звані «народні республіки».
Подібним чином загарбувалися вже на очах нинішніх поколінь країни Прибалтики й не до кінця підкорена Фінляндія. За цим же сценарієм утворювався «соціалістичний табір». Така ж недоля спіткала Ічкерію, перероджену на Чечню й на вотчину кадирівців.
В усіх наведених вище висловлюваннях ідеться про «руських», уособлення яких – чеченці, перехрещені на кадирівців, та іже з ними суб’єкти русифікації «от Москвы до самых до окраин». У лиху годину кривавих безчинств мародерів, що вдерлися на мирну землю багатостраждальної України, П. Крутоголов зі США підказує Путіну: «Вова! Хочеш допомогти руським? Почни з Росії…»
Із-за океану обпікають українську національну свідомість застереження від зла, незрівнянно масштабнішого від злодіянь гітлерівців, бо ж засоби знищення наче ж вищих створінь нині фантастично досконаліші:
«Депутати красноярського краю з рф практично одноголосно підтримали рішення про грабіж зерна з Херсонської області, частину якої окупували російські нацисти… Біда українців не в зрадниках. Вони є в кожній нації. Біда в тому, що українці зрадників не карають. Безкарність породжує нове зло… Кожен тиждень з Почаївської Лаври до Москви передається 100 тисяч євро…Українці продають свою землю…, як папуаси!!! За буси!!!»
Кремлівський верховода й підпорядкована йому пропаганда топчуть сліди Батия, онука Чингізхана, «скаженого свата» Петра І, «вражої баби, клятої суки» Катерини ІІ, що «край веселий (правічної пам’яті Україну – М.З.) занапастила», Леніна, якого російський письменник І. Соколов вичерпно охарактеризував трьома словами, якщо не брати до уваги сполучник «і» – «убивця і звичайний педераст», Сталіна, кривавого винуватця Геноциду-голодомору 1932-1933 років.
Як провіщає Ісус Христос, «вони сліпі, вожді сліпих», і коли сліпий веде сліпого, обидва впадуть у яму». Не перерахувати «вождів сліпих», які опинилися в «ямі» ганьби. Одначе охочих бути проклятими в пам’яті людства скільки завгодно.
Максим Занузданий
