Валя із Шепетівки. Дещо про родовід манкуртів та ординців

«На посту губернатора (Санкт-Петербурга – В. П.) Матвієнко накрала дуже багато, приватизувала старовинні «прибыльные дома», а також забезпечила і свого єдиного сина Сергія Матвієнка не лише фінансово, але й подбала про його працевлаштування.

В тридцять шість років син чиновниці магічним чином уже володів величезними статками, які в 2009 році вже оцінювалися в один мільярд доларів. Також у Сергія було у власності безліч нерухомості, бізнесів і землі».

(Заголовок до цієї статті запозичую з Інтернету. Звідти ж цитую. Перекладав з російської.)

Подібною «успішністю» нікого тепер не здивувати. Ймовірно, нинішній період в успадкованій від облудних борців за «торжество світлого комуністичного майбутнього» буде затаврований в історії як «епоха» нестямної зажерливості, непомірного збагачення власть імущих і дикунського мародерства низів.

Спасибі Інтернету: наміряється показати, «як живе соратниця Путіна, поки її батьківщина у вогні». І що ж то за «батьківщина»? Якраз про це велемудрі в Інтернеті – ні пари з вуст. Замовчують. Приховують. Наводять «тень на плетень».

Насправді ж батько «Валі із Шепетівки» народився в Мокшанському районі Пензенської області з прізвищем Тютя. У мокша-мордовській мові тютя – маля або малий. Як фронтовик Тютя після закінчення Другої світової війни уподобав для себе більш цивілізований край – оселився в легендарному місті Кам’янець-Подільському на Хмельниччині.

Чи переймалися батько та його дочка українською національною свідомістю? Яке до того комусь діло в уярмленій Україні? Комуністи та виховані ними комсомольці не те, що сповна успадкували царське гноблення багатостраждальних, а й перевершили катів «тюрми народів».

Після Геноциду-Голодомору 1932-1933 років на зорі ХХІ століття нової ери розпалюють страшнішу, ніж Друга світова, війну в усе тій же не скореній Україні, розоряють, зрівнюють із землею новітніми засобами знищення міста й села, погрожують нанести «тактичний удар» ядерною зброєю.

Путін перевертає історію з ніг на голову так, як йому заманеться. «Просвіщає» з провладних телеканалів мільйонні маси легковірних глядачів і слухачів. Одурманює: «Русские и украинцы – это один народ. Как мордва, где есть мокша и эрьзя».

Сам же претендент на довічну владу – вепс. Давня назва того роду-племені – чудь. «Приют убогого чухонца» «на берегу пустынных волн». Так у поемі О. Пушкіна «Мідний вершник». Компактно оселялися в Карелії. Антропологічно відносяться до монголоїдної раси.

Не слов’янського походження в кремлівській команді – міністр закордонних справ Лавров: «тбіліський вірменин» з прізвищем матері Калантаров або Калантарян.

Шойгу – з недавньої АО Туви, а нині Тві. Його маєток – взірець багатоярусної пагоди традиційної буддистської архітектори. Таке зодчество переймали монгольські завойовники значної частини світу. Предки новоявленого «бича Божого» на голову України – сповідники ламаїзму. Досі такі проживають у Монголії і Китаї.

«Патриарх Московский и всея Руси» – мордвин. Гундяй – похідне від марійського. Російський переклад: «говорить в нос, гнусавить». Відкинули збанкрутілу комуністичну ідеологію, переорієнтувалися з лютого атеїзму на православ’я. Всі троє представляються православними. Цілують ікони в храмах Божих.

У ХХІ столітті нової ери велемудрі продовжують гнути позавчорашню ленінську лінію. Вождь «мирового пролетариата» напоумлював «Секретаря по военным делам Украинсой Народной Республики» відхрестися в прізвищі від Антонова й іменуватися Овсієнком.

Так само деякі великорозумні товчуть воду в ступі про генералів – «вихідців» з України, що віддають накази зрівнювати із землею Бучу, Бородянку, Маріуполь, Волноваху, бомбардувати Краматорськ, убивати цивільних усіх підряд, без розбору, не питаючи ніякого посвідчення особи, знищувати крилатими ракетами ні в чому не повинних дітей у перед тим затишних житлових масивах, що обрушуються під безперервними обстрілами.

При тому ніхто й не писне, що ті «генерали» – із супостатів. Одвічні поневолювачі волелюбного українського народу.

З якої ж «родины» звірячої подоби двоногі мародери? Коли ж їхні предки вдерлися у «край веселий» – на чисті води, на ясні зорі? Після поголовної кривавої різні в Батурині 1708 року? Чи наступного під Полтавою, де «беснующийся зверь», за характеристикою Л. Толстого, піднімав «за учителей своих» – шведів – «заздравный кубок».

З тих кривавих часів нащадки царських і пізніших компартійних завойовників – супостати, гнобителі, кровопивці. Вовки в овечих шкурах. Людинонависники. Зрадники. Колаборанти. Саме вони виказують окупантам, мародерам українських патріотів, волелюбних синів справіку рідної Матері-Землі.

Максим Занузданий.

Редакція

Редакція “Українського репортера”