В київській мистецькій галереї «АВС-арт» триває виставка художніх робіт, яка є певним етапом в її діяльності за чотири роки російсько-української війни.
За цей період на культурному фронті, який тримає галерея «АВС-арт», зроблено чимало. Вже у червні 2022 року тут відчинили двері для того, щоб представити проєкт «Звитяжні» – низку робіт про звитягу. А «звитяга – це те, на чому століттями тримається наша історія, як і будь-чия історія справедливої боротьби і опору, – зазначає кураторка проєктів Мирослава Крат. – Образотворчі рефлексії звитяжності були представлені ретроспективно: починаючи від графіки Олени Кульчицької 1945 року до живопису Петра Антипа 2019 року».
Після цього були наступні проєкти: «І буде світло» (про те, як на Україну насунулися холод і темінь після ракетно-шахедних ударів), «Мирнопілля» (краєвиди, перенесені з уяви чи дійсності та зафіксовані рукою майстра, не підвладні руйнуванню), «Міста без тривог» (мистецька урбаністика).
«Підсвідомо ми реалізовували кожен проєкт як останній, намагаючись не показувати цього глядачам, – стверджує Мирослава Крат. –Отак і минули чотири роки війни…». За цей час зусиллями фундатора галереї «АВС-арт» Михайла Поживанова та його творчої команди вдалося організувати крім традиційних групових виставок ще й чимало персональних експозицій.
Сьогодні у галереї представлено близько півсотні картин – це вибрані твори зі згаданих трьох проєктів, розповідає нам артдиректор галереї, мистецтвознавець Алла Маричевська. «Вирішили зробити такий ось підсумок усього, чим ми займалися упродовж чотирьох воєнних років, – говорить пані Алла. – Ці твори – про всю нашу красу, в яку ми закорінені, в яку заглиблені. І яка дає нам силу. Ось, будь ласка, наша Чернігівщина, чарівна Десна. І наш Довженко, – веде розповідь Алла Володимирівна (на світлині), акцентуючи увагу на картині Володимира Ємця, який жив і творив на сіверській землі.
Кожна робота наштовхує на певні роздуми: і про красу людської душі, і про характери українців, і про коріння роду, і про невмирущість та нездоланність нації, і про дивовижну здатність народу оберігати та примножувати свої традиції, віру, проявляти одвічну любов до своєї землі.
Зупиняємося біля полотна самобутнього художника Олега Мінька, представника львівської мистецької школи.
Картина пронизана символікою, яку кожен може трактувати по своєму. В центрі бачимо політ птаха, який ніби пролітає крізь грати. Видно його тінь. Є тут і кольори нашого державного стяга. Цю роботу було написано давно. Відомо, що митець творив також і в радянські часи, навіть у тих жорстоких умовах намагався завуальовано, езоповою мовою живопису виразити протест проти тоталітарного режиму, писав у тому числі філософсько-метафоричні картини.
Поринаючи у світ художніх образів, відчуваєш невидиму притягальну силу творіння людських рук на полотні. Подовгу вдивляємося в роботу Олександра Шатківського «Проліски» (1936 рік). Це ж і наша, нинішня весна!
«П’ята люта весна», – додає Алла Маричевська, наголошуючи на складності техніки у цій роботі. «Тут і дереворит, і акварель. Дуже дивне поєднаня кольорів з чорним».
Алла Володимирівна просить звернути увагу на картину Сергія Шишка, на якій зображено сільських жінок-трудівниць за роботою на ділянці. Також цікава мистецька техніка виконання. Приваблює, що зображено людей праці, тих, хто плекає рідну землю, дбає про врожай. Возвеличення працьовитих українців, плодів їхньої праці – також місія художника. Варто й замислитися – чи достатньо повно сьогодні відображена ця тематика у творчості сучасних живописців.
Загалом, у кожній роботі, представленій в експозиції, знаходиш щось особливе, трактуєш побачене з позиції часу, пов’язуючи з минувшиною, історією народу. Заслужений художник України Роман Опалинський показує на полотні, окрім іншого, життєдайне колесо.
Колесо життя. І тут стільки світла, стільки усього знакового! А ще у цій картині «Дощове колесо» підкуповує те, що всі фрагменти сюжету перенесно на відповідну раму, якою обрамлено твір. І це, очевидно, природньо для митця, адже, як відомо, створює роботи в техніці левкасу та авторській техніці, що поєднує художнє оброблення дерева, скла, металу з живописом.
Художники, чиї твори експонуються в галереї, з багатьох регіонів України. Приміром, Сергій Гнойовий, творчості якого властивий лаконічно-суворий колорит, творив на Полтавщині. Жінка у його роботах постає особливо красивою, навіть незважаючи на те, що, можливо, втомлена від праці.
«Подивіться на цей образ жінки, – із захопленням каже Алла Володимирівна. –Особливо на її ніжні та витончені руки. Це ж руки як в Рафаелівської Мадонни! А в куточку картини намальовано… писанку. Жінка як писанка. А ще ж писанка – як цілісна наша земля…»
А ось Львівщина. Народний художник України Борис Буряк написав велику роботу «Будівниці» (2008 рік), показавши жінок як будівничих, як охоронниць родинних цінностей і взагалі матеріального світу.
На Львівщині працює також Народний художник України Петро Сипняк. Чумацька тема у його творчості є провідною. Як митець зазначає, вона «найорганічніше ввійшла в мою творчість тому, що я в душі — чумак. Чумак — це людина працьовита і поетична водночас. Безмежні простори, довга, важка дорога, постійне споглядання, ранок, день, вечір, сонце, дощ, туман… Думи, думи, думи… Чумаків я не відокремлюю від волів, а їх разом — від землі, від дороги, вічного шляху від дому й назад додому…».
На полотні бачимо ситого чумака, який відпочиває в дорозі, поруч і віз з якимсь коштовним, мабуть, товаром. Знову ж, людина праці, та це ж перші наші підприємці, які годували Україну. А погляньте, яка дивовижна гармонія кольорів!
Зупинимо погляд і на столиці. Приваблює і зачаровує робота «Жінка-воїн» молодої художниці Ганни Цериковської, яка працює переважно в галузі станкової графіки, олійного та акварельного живопису. Ганна – з відомої родини художників Кохаль.
Мисткиня вельми оригінально та цікаво підійшла до написання цього твору. Як зазначають фахівці, «художницю цікавлять насамперед автентичні орнаменти з найглибших пластів історії, тому в них прозирає і національне, і універсальне». Ось це, на нашу думку, якраз і проявляється в картині «Жінка-воїн». Тут є і багатоплановість, і глибинні підтексти. Алла Маричевська каже, що напрошується думка і про «садок вишневий коло хати»… А його ж охороняє воїн! За плечима оборонця – земля… В цьому садку відбувається безліч гармонійних, логічних, безкінечних і вічних подій. «Ось вона, світоглядна база нашого ідилічного світу», – вважає пані Алла.
На виставці представлено роботу доньки Алли Володимирівни – художниці Ольги Маричевської (працює в галузі нефігуративного абстрактного живопису, зокрема геометричної плакатної абстракції). Картина має назву «Злагоджений механізм».
Оригінальна задумка твору, як і його виконання, що викликає захоплення. В авторки дуже гарне відчуття і кольору, і композиції. Дивовижна геометрія фігур. Злагоджений механізм багато про що говорить. Думається: Україна також має працювати як єдиний злагоджений годинниковий механізм. Тільки так переможемо ненависного ворога.
Про геометрію фігур та їх витонченість наштовхує думка і при огляді полотна «Стара брама» (1990 рік) львівського художника Ореста Скопа.
Митець зумів передати своїм твором колорит давнішніх львівських будинків, тому й відчувається подих часу. Витончено підкреслюють цю тему кольори. Не випадково тут багато світла. А світло це ще й чіткість, міцність.
Підкреслимо, що Заслужений діяч мистецтв України Орест Скоп створив низку робіт на честь страчених сталінським режимом бандуристів, кобзарів і лірників в Харкові у 1933 році. Він відомий також тим, що написав серію зображень Козака Мамая, яка складається з понад трьохсот робіт.
Повернемо нашу розповідь до харківської школи художників. У Харкові жила та працювала мисткиня Катерина Ткаченко (сьогодні мешкає в Чикаго). Пані Катерина була учасницею Помаранчевої революції та Революції Гідності. Під час Майдану 2013–2014 років вона долучилася до Мистецької сотні, брала участь в акції “Щитопис” та курувала пленер “На барикадах”. В галереї «АВС-арт» представлено її роботу «Правда життя», тему якої підсилють вірші на полотні.
Вельми колоритним вийшов персонаж у творі Володимира Лемзякова «Дід Макар» (1990 рік). Алла Маричевська звертає нашу увагу на те, як майстерно виписано обличчя, очі, руки. І усе це виконано кольоровими олівцями. Хіба не шедевр?! До речі, Лемзякова називають одним із найталановитіших учнів Віктора Зарецького, яскравого та видатного художника із когорти шістдесятників.
Відвідувачі галереї мають змогу побачити і роботи Віктора Зарецького «Баба Галя» (1970-1980 роки), «Туман» (1989 рік).
Зупиняємося біля роботи Анатолія Фурлета, присвяченої Маріуполю.
З біографії Анатолія Борисовича відомо: починаючи з 1993 року провів багато персональних виставок та взяв участь у численних всеукраїнських та міжнародних виставках та пленерах. Його картини зберігаються в музеях України, в численних офіційних і приватних колекціях багатьох країнах світу.
Про роботи митця кажуть, що вони мають образно-символічний вимір, пронизані філософськими тлумаченнями, спонукають замислитися, викликаючи певні асоціації.
За словами Алли Маричевської, твори Фурлета можна назвати міфологічним живописом, він майстерно працює зі знаками, символами.
Цікавим поглядом на місто приваблює картина «Дорога додому» полтавського художника Вартана Маркар’яна. В основі його творчості – дослідження людини в урбаністичному індустріальному середовищі.
«Маркар’ян – глибокий художник, – промовляє Алла Маричевська. – Він дуже гарно працює зі світлом на полотні».
Тема убраністики представлена в експозиції також яскравими роботами Михайла Поживанова («Гостинний двір»), Анатолія Мельничука («Порт»), Ольги Кравченко («Вид на Поділ»).
Зачаровує полотно «Квіти мистецтва» львівського митця, Народного художника України Михайла Демцю. Ваза з квітами постає вишуканою й оригінальною. Доволі складна робота.
Не відвести погляд і від полотен Софії Караффи-Корбут, Вітольда Манастирського, Миколи Шемчука, Золтана Мички, Олега Ясенєва, Феодосія Гуменюка.
Подовгу розглядаємо картину львівської художниці Ніни Буряк «Святе сімейство» (1992 рік).
Виразно прочитується одвічний образ Матері Божої. Бере за душу. Не відпускає. І яка ж складна та важка техніка виконання! Папір, шовкодрук. «А погляньте які тут відтінки, – каже Алла Маричевська. –Тони, напівтони. І сіре тло, схоже на срібло». Дивовижна робота.
З Божою поміччю переможемо ненависну рашистську орду!
Радимо відвідати експозицію, відчути особливий подих мистецтва.
Адреса галереї: Київ, вулиця Глибочицька, 32-В, 3-й поверх.
Виставка триватиме до 21 березня, графік роботи: з 12:00 до 18:00 щодня, крім неділі та понеділка.
Вхід вільний.
Леонід Фросевич, Світлана Фросевич
Фото авторів
