Професор Зиновій Свереда: «Потрібно припинити писати реформи у закритих кабінетах»
«Кооперація» в дослівному перекладі з латини означає «сприяю», «співпрацюю». Саме так діяли наші предки ще у XVI – XVIII століттях, об’єднавшись у столярні, мулярські, ковальські, крамарські артілі. Історія України знає три ключові періоди активного розвитку кооперативів. На жаль, жоден із них не досяг найвищого піку розвитку. Але вони засвідчили дієвість та перспективність цієї економічної моделі. Чи може кооперативна ідея підняти людей на продуктивну працю на сході України?
Це питання адресую президенту Українського кооперативного альянсу, доктору соціальної економіки, професору Римського Папського Грегоріанського університету, експерту із розвитку громад та соціального підприємництва Зиновію Свереді.
Кооперація народилася якраз на Слобожанщині ще у другій половині ХІХ століття, де громади були досить потужними, але царський уряд постійно силовими методами зупиняв їхній розвиток. Сьогодні потреба у кооперації, особливо в прикордонних областях та на територіях навколо конфлікту, дуже велика.
Проте є кілька викликів: на територіях військового конфлікту повинна пройти повна десепаратизація. В чому вона полягає? Перш за все – у декриміналізації економіки. Отже, треба зламати тіньові схеми, створені напівдержавними та напівлегальними структурами. Основою для сепаратистських рухів були тогочасні кримінальні об’єднання, що діяли під патронатом силових структур.
Приміром, в південно-східній частині України великі промислові райони монополізовано кількома кланами. Самі лише об’єднані територіальні громади не вирішать питання ефективного управління.
Цим кланам достатньо профінансувати своїх представників, ввести їх до керівництва громад, і вони не дадуть можливості демонополізувати економіку, а монополії є головною причиною бідності людей.
Кланам все одно – обирати народного депутата чи керівника громади, і в такий спосіб дискредитувати будь-які реформи. Тому потрібен перехідний період, де буде сильний прямий контроль, формування громадських рухів, асоціацій – від профспілок до кооперативів…
Ще один приклад: справжня економічна енергетична європеїзація – це стратегія енергоефективності, енергоощадності та альтернативна енергетика. А хто дозволить поламати монополії, завдяки яким кілька людей багатіють на мільярди?
Дуже важливим моментом є створення правильної моделі європеїзації даних територій, а першим кроком має бути реформа всіх напрямків, і кооперації в усіх секторах економіки в тому числі.
– Чи можна вже говорити, що на звільнених і підконтрольних Україні територіях почали успішно створюватися і працювати кооперативи?
– Мене вже кілька разів просили навести приклади успішних кооперативів, але я відмовляюся з кількох причин. Адже для цього треба провести там перевірку і ревізію, щоб з’ясувати, наскільки кооперативні принципи дотримані в системі управління, побачити фінансові показники тощо. У нас немає жодного реєстру кооперативів, жодної координаційної кооперативної ради, яка б визначала їх успішність чи занепад. Але, якщо взяти кооперативні принципи, а не кооперативи як юридичні особи, то розпочинають розвиватися кластери, соціальне підприємництво.
– Сьогодні й промислова, й аграрна структури на непідконтрольних Україні територіях майже винищені. Чи може кооперативний підхід до справи сприяти відновленню та відбудові зруйнованого, коли ми знову повернемо собі ті території?
– Навіть якщо ми відновимо контроль, то відбудувати ті території буде дуже важко. Кооперація може допомогти в модернізації будь-якої сфери, але на швидку відбудову зруйнованого годі й сподіватися. Нині власники великих заводів та монополій хочуть мати європейські технології, обладнання, автомобілі та якість життя для себе і своїх родин на рівні євростандартів, але не поважають прав робітників, не хочуть створювати побутові умови для них, дотримуватися екологічних норм виробництва згідно з вимогами Євросоюзу.
Наведу приклад: Кам’янське (колишній Дніпродзержинськ). Посеред міста є великий завод, який викидає в повітря страшну отруту, а нові власники економлять навіть на фільтрах для димових вишок.
Однак проблемою є і мовчання містян: якщо завтра у їхніх дітей, не приведи Боже, розвинеться онкологія або інші хвороби, то це результат не тільки жадоби власників, їхньої зневаги до місцевої громади, але й терпіння батьків, страх перед господарями життя, жертвами яких стають діти.
– А що можете розповісти про надзвичайно потрібні нині програми для реабілітації та працевлаштування бійців, котрі відвоювали на сході й хочуть змінити колишню професію чи мають бажання почати власну справу? Чи може робота на пасіці, приміром, знімати симптоми посттравматичного синдрому, на який страждає переважна більшість людей, що побували на війні?
– Ще з самого початку бойових дій на сході ми роздумували, чим можемо допомогти воїнам АТО. І ось за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Польщі та співпраці з Посольством Польщі в Україні, в рамках програми «Польська допомога», ми реалізували проект «Соціальна апі-терапія». Створена мобільна школа бджільництва допоможе учасникам АТО не лише реабілітуватися та адаптуватися, а й знайти собі заняття до душі. Хлопці опановували мистецтво ведення бджільництва та отримували знання з основ підприємництва, фінансів, проектного менеджменту і планування бюджету. Все це допоможе їм розпочати власну справу.
Найближчим часом відкриються кооператив та павільйони для збуту продуктів бджільництва, частина прибутку від реалізації яких буде спрямована на навчання інших учасників АТО.
– Чи можна говорити сьогодні про успіхи кооператорів Київщини?
– До справжньої кооперації шлях непростий. Є потреба в новому законі про споживчу, сільськогосподарську та кредитну кооперацію, в сприятливій державній політиці. На Київщині є кілька тепличних кооперативів, ягідних та садівничих господарств. Проте говорити про якийсь великий вплив чи вагому роль кооперативів у регіоні поки що досить рано.
– Вже кілька років успішно працює Перший національний аграрний кооператив у Хмельницькій області. Завдяки чому там так добре пішли справи?
– На першому етапі в кооперації справи йдуть добре доти, доки є команда однодумців, які присвячують цій роботі свій час і здібності. На другому етапі потрібні кошти, кошти і ще раз кошти: від освіти, тренінгів до сучасного обладнання. Бо, на відміну від комерційних підприємств, кооперація виконує і сильну соціальну роль. В кооперативах можна реалізовувати державні програми з охорони природи чи сталого розвитку. Держава, якщо хоче мати успіх, мала б спрямувати свою соціальну допомогу не на міфічні програми, а на дешеві кредити тим, хто хоче працювати.
– Як же допомогти людям розширити горизонти і порушити стереотипи, що успішна кооперація – це не лише агробізнес?
– Так, кооперативи – це і банки, ІТ-технології, промисловість, туризм. А допомогти тут можуть освіта і широка просвітницька робота. Нещодавно у Хмельницьку відбулася міжнародна конференція «Бджільництво як компонент сталого розвитку». Перед бджолярами постала проблема не лише спільного збуту меду, але і збереження бджіл та екосистеми, адже від використання неконтрольованих пестицидів вимирають цілі бджолині сім’ї. Тут уже не обійтися і без діалогу із садівниками та фермерами, аби створити спільні групи контролю, бо, думаючи лише про прибуток, можна довести сільське господарство до повного абсурду.
Хочу наголосити, що більшість європейських держав у перехідний період зробили акцент на кооперації й зуміли отримати вигоду та стабільність. Тому, доки кооперація не буде пріоритетом політики держави, розвиватимуться лише окремі успішні проекти або моделі, однак вони не зроблять погоди у зміні форми сільського господарства чи економіки.
– Розвиток кооперації важко уявити без кредитних спілок. Це окрема велика тема. Які успіхи та проблеми мають вони?
– Потрібно визнати: комерційні банки змонополізували фінанси в Україні. Єдиний вихід – це кооперативні кредитні спілки, де люди контролюють використання своїх коштів.
Але їхня частка у фінансовому житті усієї України ще досить мала.
– Можливо, для когось буде новим почути такі словосполучення, як «кооперативні школи», «кооперативні коледжі» або навіть виші…
– Справжній розвиток – це не накопичення товарів чи послуг, а вдосконалення людини та покращення щоденного життя. На мою думку, реформування освіти – це необхідність користуватися новітніми технологіями, доносити знання про них до учнів. Потрібно переосмислити роль школи, змінити її стиль – від дизайну приміщень до меню в їдальнях. І забути про те, щоб якнайбільше «напихати» дитину різною інформацією, яку вона не здатна проаналізувати.
Школа мала б стати місцем, де діти вільно вчилися б змінювати світ навколо себе на краще. Наприклад, у сільських місцевостях навчати фермерству та садівництву, іншим спеціальностям в агросекторі.
Також необхідно повернутися до відновлення спортивних шкіл у селах і містах, і той, хто матиме гарні спортивні результати, у 18 років може бути звільненим від служби в армії, матиме привілеї при вступі до вузів.
Тобто вже в школі ми привчимо молодь до здорового способу життя. Є багато кроків, які потрібно зробити у сфері освіти. Прикладом є кооперативна освіта та методика кооперативного уроку, що навчає мистецтву критичного мислення та творчості.
І головне – потрібно припинити писати реформи у закритих кабінетах. Сформуймо громадські платформи для обговорення, розпочнемо діалог із бізнесом, місцевою владою. Не копіюймо кінцеві моделі інших держав: всі вони пережили власний перехідний період.
Сформуймо освіту відповідно до запитів у наших умовах та тих професій, що потрібні нам. Кооперативна освіта передбачає залучення батьків, дітей, представників влади до співпраці. Майбутнє залежить тільки від нас.
Розмову вела Олена ШАРПАНСЬКА
Фото Олексія ІВАНОВА
