Одну з найвідоміших українських пісень ХХ століття співали Дмитро Гнатюк і Квітка Цісик. Її переклали японською, тисячі українців співали її на трибунах у москві, а Леонід Каденюк узяв із собою в космос. «Черемшину» знають мільйони. Ім’я її автора – далеко не всі.
1 вересня 1937 року на Буковині народився Микола Юрійчук. Сьогодні йому могло б виповнитися 89 років.
Він виріс у Вашківцях над Черемошем у бідній сім’ї, де було четверо синів. Батько не повернувся з війни.
Микола почав писати ще школярем, але шлях до літератури для хлопця із простої сім’ї був майже закритий. Після семирічки він поїхав до Львова на курси будівельників, а звідти — на будівництво шахт Донбасу, де травмувався.
Згодом були армія, з якої його звільнили через слабке здоров’я, і шість років роботи на Джезказганських рудниках у Казахстані.
У 1964 році Микола повернувся додому інвалідом ІІ групи.
А вже наступного року народилася його головна пісня.
Юрійчук товаришував із вашківецьким музикантом Василем Михайлюком і приносив йому свої вірші. Серед них був текст про гори, Черемош, вівчаря і дівчину, яка чекає коханого. Василь Михайлюк почув у цих рядках мелодію.
Так у 1965 році народилася «Черемшина».
Перші виконання прозвучали на Буковині. А коли пісню почув Дмитро Гнатюк, він зробив її перший професійний запис.
І почалося життя, якого, мабуть, не могли передбачити навіть автори.
«Черемшину» співали Софія Ротару, Іван Козловський, Квітка Цісик та десятки інших виконавців. Згодом з’явилися десятки її версій різними мовами.
У 1968 році японський квартет Royal Knights почув її під час гастролей в Україні. Музиканти переклали пісню японською і записали на платівку.
А в серпні 1969-го «Черемшина» несподівано зазвучала на футбольному стадіоні в москві.
Львівські «Карпати» грали фінал Кубка СРСР проти ростовського СКА. Коли українська команда поступалася, львівські вболівальники на трибунах затягнули:
«Всюди буйно квітне черемшина…»
«Карпати» виграли 2:1.
Капітан команди Ігор Кульчицький пізніше згадував, що від тієї пісні у нього на очах виступили сльози.
А життя самого автора залишалося значно складнішим.
За свої погляди Микола дорого платив. Він згадував, що майже 26 років жив під тиском, а проти нього двічі відкривали кримінальні справи.
Після похорону Василя Симоненка, де Юрійчук виступив із промовою, ним окремо зацікавився КДБ.
У своїх віршах він писав і зовсім не те, що хотіла чути радянська влада:
«Якби не ця “Країна Рад”
На цій землі мав бути сад».
Наприкінці 1980-х Микола став одним із перших рухівців у Вашківцях і очолив місцевий осередок Народного Руху України.
У 1967 році він одружився з Галиною. У подружжя народилося троє дітей — Євген, Оксана та Юрій.
Щоб утримувати сім’ю, Микола їздив на сезонні заробітки далеко від Буковини. Наприкінці життя він тяжко хворів.
І тоді сталося, мабуть, найболючіше. Прикутий до ліжка й розчарований тим, що значна частина його творчості так і залишилася невідомою, Юрійчук спалив майже всі свої рукописи — понад 100 неопублікованих віршів.
30 листопада 1997 року Микола Юрійчук помер. Йому було лише 60.
У тому ж 1997 році «Черемшина» прозвучала вже й у космосі. Леонід Каденюк узяв її запис на борт американського шатла Columbia.
Так слова чоловіка з маленьких Вашківців прозвучали на земній орбіті. Та один вірш усе ж залишився — і став «Черемшиною».
Від Черемоша — до Японії, від московських трибун — до космосу.
І вже понад 60 років щовесни знову «буйно квітне черемшина».