Вона приїхала захищати країну, в якій до того ніколи не була. А на передовій зустріла чоловіка, якого назвала коханням свого життя. Від знайомства до заручин минуло лише десять днів.
Це історія Сандри Андерсен Ейри.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, їй вистачило однієї доби, щоб ухвалити рішення й вирушити в Україну. Спочатку вона не сказала про це навіть батькам, аби їхні переживання не завадили їй зосередитися на службі.
У Норвегії Сандра мала безпечне й забезпечене життя. Десять років працювала в суворому Баренцовому морі, була капітаном рибальського судна, мала власну справу, а у 2017–2021 роках представляла свій народ у Саамському парламенті Норвегії.
У березні 2022 року вона стала бойовим медиком Міжнародного легіону. Її підрозділ, сформований переважно з американських і британських добровольців, воював на Київщині, зокрема біля Бучі та Ірпеня, а потім — на півдні України. Згодом Сандра продовжила службу в українській морській піхоті.
Свій вибір вона пояснила просто:
«Останнього разу, коли на цьому континенті була велика війна, моя країна потребувала допомоги. Тому я вважаю це моральним обов’язком».
Українці приносили їй шоколад, троянди й теплі шкарпетки. Обіймали та плакали від вдячності, бо ця норвежка не обмежилася словами підтримки — вона розділила з ними небезпеку.
Під час важких боїв Сандра познайомилася з українським морпіхом із позивним Джабарі. Через десять днів вони заручилися, а у 2024 році побралися серед бойових побратимів.
Та весілля не означало, що війна залишилася позаду. Того ж року росія оголосила Сандру в розшук і заочно постановила її арештувати — за те, що вона стала на бік України.
Попри небезпеку й невідомість, вони продовжували думати про спільне майбутнє. У 2025 році в Сандри та Джабарі народився син — нове життя, яке вони зуміли зберегти серед війни.
Ще у день весілля Сандра написала слова, які найкраще розповідають про їхній вибір:
«Виходжу заміж за кохання свого життя посеред війни. Мій чоловік, моя команда — крізь війну і мир, завжди».
