Перший у світі музей за межами України, що демонструє фізичні докази російської агресії, було відкрито 24 лютого 2026 року в Берліні, у четверту річницю повномасштабного вторгнення російського вторгнення на терени нашої країни. Експозицію розгорнули в Берлінському бункері історій (споруда часів Другої світової війни), це – Музей російсько-української війни.
Його кураторами є Віланд Гібель та Енно Ленце, керівники Берлінського бункера історій, які, за словами колишнього заступника міністра оборони України Ганни Маляр, «пройшли довгий і складний шлях для створення музею».
«Мета музею – не просто історичний опис хронології та наслідків війни, а спроба показати, як її переживають реальні люди. У центрі експозиції – особисті історії українців і записані інтерв’ю про перший день повномасштабного вторгнення. Окрема увага приділена болісному вибору, перед яким опинилися мільйони людей – виїхати чи залишитися. Поряд зі свідченнями людей представлені й предмети, привезені з фронту, – зазначає Deutsche Welle. – Значна частина експозиції присвячена військовій техніці. Відвідувачам демонструють деталі російського ударного безпілотника-невидимки С-70 і частини російського вертольота Ка-52, збитого над островом Зміїний.
Представлені й цивільні речі – наприклад, підірваний у квітні 2025 року автомобіль гуманітарної місії. Експозиція регулярно оновлюватиметься: команда проєкту повідомляє, що щомісяця виїжджає в Україну, щоб привозити нові предмети та інформацію. Тексти до артефактів представлені німецькою та англійською мовами, пропонується безкоштовний аудіогід, в тому числі українською та російською мовами…»
Ми раді повідомити вам, шановні читачі, що сьогодні в цьому музеї є чергове оновлення – поруч з іншими виданнями, важливими експонатами представлено нашу документально-публіцистичну книжку «27 днів між життям і смертю. Воєнні злочини російських окупантів у селі Ягідному». Про це нам повідомив Віланд Гібель (на світлині нижче), за що ми йому щиро дякуємо.
Вдячні також за сприяння у цьому громадянці Німеччини, патріотці України Олені Ганзельманн-Юкін. Пані Олена переклала нашу книжку німецькою.
Російські військові увійшли в Ягідне, що біля Чернігова, 3 березня 2022 року, зробили штаб у місцевій школі й оселилися в хатах місцевих мешканців. Вони зігнали майже всіх жителів села у шкільний підвал, де утримували, як живий щит, майже місяць, аж до своєї втечі з Ягідного. На вулицях селах рашисти багатьох розстріляли.
368 людей, 69 із яких – діти, сиділи в підвалі, без повітря, майже без їжі та води, у кожного із них було крихітне місце площею приблизно 60 квадратних сантиметрів. Це був скоріше підвал смерті. Слабші люди задихалися й божеволіли. Це були жахливі тортури. 27 днів невільники почувалися смертниками, очікували загибелі. Від задухи, браку медичної допомоги й нелюдських умов перебування в тому підвалі померли десятеро селян.
У передмові до видання кандидат мистецтвознавства, професор, письменник, голова правління Київської міської організації Товариства «Знання» України Василь Неволов зазначає:
«27 днів між життям і смертю» – це книжка про те, як українці змінюються через війну, як наша повсякденна мова стає мовою війни, колись звичні й важливі речі – болючими тригерами, а певні відчуття та емоції – такими, які хочеться забути, але водночас і запам’ятати назавжди. Автори зібрали й виклали думки та переживання багатьох жителів села Ягідного, які після повномасштабного вторгнення росіян в Україну на довгі 27 днів опинилися між життям і смертю…
Книжка Світлани і Леоніда Фросевичів не лише проникає у душу, а й продирає нутро. Вона залишає наскрізні отвори у свідомості, крізь які прозирає та реальність, від якої хочеться затулитися долонями. Війна завжди приходить несподівано. Просто одного разу пролунають постріли, спалахне вогонь у вікні – й звичний хід днів безповоротно порушиться. І настане час боротися за власне виживання та вирішувати, за якими барикадами опинитися.
Напевне, документальні твори про війну саме такими і мають бути: з голим, жахливим фактажем, як дроти без ізоляції, простими, без надмірних словесних кучерявостей, але із чіткими промовистими деталями. Звісно, про злочини ворога, навіть якщо про них боляче згадувати, необхідно писати: щоденні вбивства, допити заручників, яких ґвалтували, в яких стріляли… Як і про мешканців окупованих тодішніх сіл і містечок, яким не було куди тікати і яких ніхто не рятував від перманентної загрози їхньому життю. Такі тексти мають бути – як сама війна, в якій ми не завжди можемо встановити хід подій, але за наслідками (розкиданими тілами та розлитою кров’ю) ми знаємо, що тут сталося. «27 днів між життям і смертю» – глибока, захоплива розповідь про життя в окупації, його драму, проблеми вибору й самоідентичності, національної психології та патріотизму, радикальних поглядів і ліберальної байдужості. Це локальна історія одного звичайного села на Чернігівщині, прагнень, мотивації та цілей його жителів перед небезпекою, коли за лічені години можуть помінятися історія і твоє місце в ній…», – пише професор, письменник Василь Неволов.
Свідчення колишніх заручників – як відкрита рана: рашисти задля розваги стріляли бранцям під ноги, погрожуючи вбити. А одного разу вдарили з кулеметів по людях на цвинтарі під час похорону… Приниження були безкінечні, ягіднянців змушували вчити московитський гімн, замість туалетного паперу навмисно кидали до підвалу підручники з української мови та історії України…
Ягіднянці вистояли, попри всі катування. Тепер про них мають знати не тільки в Україні, а й у всьому світі. Аби воєнні злочини, скоєні російськими вбивцями, ґвалтівниками, мародерами, були розглянуті Спеціальним міжнародним трибуналом й обвинувачені одержали найсуворіші покарання. Щоб подібне більше ніколи не повторилося…
Ми дуже хочемо, щоб ця книжка лягла на робочий стіл слідчих міжнародного трибуналу, стала ще одним доказом воєнних злочинів проти українців. На своєму інформаційному фронті докладаємо максимум зусиль, щоб зібрати якомога більше документальних свідчень потерпілих, тих, хто був заручником рашистів у різних підвалах, катівнях, кого викрали, незаконно затримали, ув’язнили…
До речі, один із керівників Музею російсько-української війни Віланд Гібель (на світлині нижче) потужно працює на інформаційному фронті, підтримуючи боротьбу українського народу проти російських окупантів.
Віланд Гібель також розмовляв з мешканцями села Ягідне – бранцями рашистів, розмістив на ютуб-каналі відеорепортаж про сумнозвісний шкільний підвал, а точніше про цю російську катівню. Цей матеріал про Ягідне можна подивитися ТУТ.
Світлана Фросевич, Леонід Фросевич
