“Раби не ми! А хто ж ви? З л и д н і”. Що пишуть люди про Будинок творчості

Стаття “Будинок творчості письменників стає жахливим місцем”, вміщена на сайті “Український репортер” 6 липня, не залишила байдужими багатьох читачів.

Письменники, науковці і просто небайдужі громадяни висловили на сторінках Фейсбуку свої думки, міркування, занепокоєння долею легендарної місцевості Ірпеня – Будинку творчості письменників.

Ось деякі з них.

Ігор Павлюк, письменник, науковець, доктор наук із соціальних комунікацій, член Асоціації європейських письменників:

– Дякую, за добру статтю. Жив я тут кілька років не так давно. Опишу в мемуарах. Бачу, булгаківщина поглиблюється.

Наталка Поклад, поетеса:

– Цікавенно розгортаються події. Я була в Ірпені лише двічі: тієї осені-зими, коли привезли в Україну тіла Василя Стуса та його побратимів, та у вересні в кінці 90-х. Там справді ПРАЦЮВАЛОСЬ, і цикл “Ірпінь” подобається мені донині, хоч О. Ющенко і не взяв його до колективної збірки, “не знайшов”. Тому страшенно шкода, що руйнується таке славне місце. “Реконструкція” – це вже зовсім інша історія, і чомусь мало віриться, що вона додасть письменникам і відповідних умов для творчості, і грошей. Хоч, як бачимо, подібна ситуація з усією нашою культурою: одним вона “занадто архаїчна”, другим – “совєцька”, а третім – “некрофільська”, “нетолерантна”… І… “занадто українська”…

А нещодавно повідомляла Гайворонська, що має бути в Ірпені якийсь ФЕСТ, а бажаючі учасники зможуть заночувати в Будинку творчості… І як їм там ночувалося?

Марта Геліос:

– У нас є музеї письменників – класиків української літератури. Будинок творчості письменників в Ірпені – меморіальне місце, яке потребує збереження. Це має бути заповідник, містечко української літератури! Невже ми все пустимо на пси! Треба кричати SOS! Негайно. Інакше ми ніхто і звати нас ніяк.

Микола Зінківський, журналіст, видавець:

– Мені теж шкода цієї письменницької оази…

Бовдурів у нашій країні багато. Нищать нашу Батьківщину від малого до великого – якась кара Божа.

Микола Паламарчук:

– Тут на кожному кроці повинна висіти дошка пам`яті. Ця земля бачила вкупі тисячі Великих людей… Шкода недалеких керівників.

Сергій Батурин, письменник:

– Десять років тому казали, що в орендованому не знати ким “Енеї” для письменників будуть знижки. Вісім років тому казали, що в переданій не знати кому поліклініці НСПУ письменників годуватимуть, як і раніше. Тепер кажуть, що за передані комусь гектари території будинку творчості в Ірпені не знати хто там все впорядкує. Що ж буде з тим будинком – оце, справді, біном Ньютона! Хтось 28 січня 2012 року прилюдно обіцяв там гуртожиток для письменників побудувати, не пригадуєте, хто саме?

Володимир Гаптар, поет, журналіст, державний службовець:

– Дякую, Алло, не знав “цієї гармонії спілчанського життя”, хоча членом цієї спілки вже років тридцять…

Георгій Бурсов, журналіст:

– Будинок творчості радянських українських письменників… Одне слово вивітрилося… Занепад… занепад… занепад. Ми ВІЛЬНІ!!! Від дармового комфорту, точніше – від рабського добробуту. РАБИ не Ми!!! А хто ж ви? З л и д н і…

Підготувала Алла ТОПЧІЙ

Фото Володимира ДАВИДЕНКА

Редакція

Редакція

Редакція “Українського репортера”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

seventeen + eight =