Азіати розумніші за білих – чи працьовитiші? Хто багатіє в Америці

Юрій КІРПІЧОВ

З цікавістю читаю звіти US Census Bureau (Агентства перепису населення). Статистика пояснює багато. Взяти діаграму медіанних доходів американського населення – цим показником користуються в США.

На відміну від Росії, де оперують середньою зарплатою – i не випадково. Бо медіанна зарплата там на 25-30% нижче середньої, а та на кшталт середньої температури по палаті.

Так, нещодавно Путін повідомив, що та в Росії – 35 000 рублів, і більшість росіян здивувалась. Бо вони отримують набагато менше.

Даремно здивувалися! Росія – світовий лідер із соціального розшарування і доходи там розподілені вкрай нерівномірно. Є пара сотень мільярдерів, пара тисяч мільйонерів – і близько 25 мільйонів чоловік, яких сміливо можна назвати біднотою.

Та й російський середній клас вельми небагатий. Для подібного випадку і придуманий показник медіанного доходу, коли відсікаються крайнощі. Він реальніше відображає стан справ.

Простий приклад, що пояснює різницю: одна тисяча росіян заробляє по 15 тисяч рублів на місяць (таких чимало в провінції), ще одна по 25 тисяч, тоді як один Сечин – 30 мільйонів щмісяця. Тоді середня зарплата по цій групі буде такою, як і повідомив Путін, але медіанна, після відсікання Сечина – всього 20 тисяч.

Втім, США також не можуть похвалитися великими досягненнями на ниві соціального добробуту – в цій великій країні більше 40 мільйонів бідних і ще приблизно стільки ж балансують на межі. У відсотковому відношенні це вдвічі більше, ніж в Данії, яку любить наводити як приклад Берні Сандерс, або в Норвегії, звідки хотів би бачити імігрантів Дональд Трамп.

Діаграма US Census Bureau, простенький малюнок з чотирма лініями, несе багато інформації. По-перше, вона підтверджує спостереження багатьох, що переїхали д США раніше за мене, в тому разі і моїх дочки із зятем: в 90-і роки XX століття американці жили найкраще. Аж до 1999 року їхні доходи росли і лише потім пішли вниз.

Як тільки президентом став Буш-молодший – майже відразу почалася рецесія. З тих пір зростали доходи лише в азіатів. Однак вступною рецесією Буш не обмежився і до фіналу свого правління влаштував країні і світу повномасштабну фінансово-економічну кризу.

Тоді навіть розум і працьовитість азіатів не рятували. Вже з 2007 року їхні доходи стали падати, хоча треба віддати їм належне: боролися вони, на відміну від інших расових ліній, щосили і часом навіть мало не переламували фінансове дімінуендо. Але перш ніж перейти до них, звернемо все ж увагу на чітку економічну закономірність: кожне правління президента-республіканця знаменує кризу! Схоже, республіканці і кризи пов’язані іманентно, тоді як демократи залишали після себе відмінно працюючу економіку, що Клінтон, що Обама. Завдяки останньому і його радникам з 2014 року доходи американців знову пішли в гору.

І чия ж лінія найбільш стрімко рветься вгору? Лінія доходів азіатів. Вона все впевненіше йде у відрив, залишаючи лінію білих внизу, і тут вже хочеш, не хочеш, а доведеться звернутися до расової теми. Тим бiльш, що урядове агентство веде таку статистику, а провідні американські газети періодично замовляють провідним аналітичним агентствам дослідження на цю тему.

Расовий аспект

Отже, медіанний дохід американської сім’ї азіатського походження в 2016 році становив $81 431 – це вдвічі більше, ніж у чорношкірої сім’ї ($39 490). На другому місці йдуть білі – $65 041, на третьому іспанофони – $47 675. Хто ж ці успішні азіати і що нам обіцяють такі перспективи?

Все почалося з китайців – їх везли сюди, дешеву робочу силу, коли треба було прати тонни і тонни білизни старателів, охоплених золотою каліфорнійською лихоманкою, будувати трансконтинентальні залізниці, виконувати інші важкі і низькооплачувані роботи. Так потік струмочок, який став повноводною рікою: у Піднебесній заохочують еміграцію в Америку і допомагають переселенцям, тому китайці впевнено лідирують в придбаннi американської нерухомості.

Це вони дали США Брюса Лі, Джекі Чана – і тисячі відмінних студентів, які стали чудовими вченими. Це їхні діти потіснили геніальних єврейських дітей і складають 60% учнів елітних шкіл Нью-Йорка. Це батьки цих учнів вийшли нещодавно на демонстрацію проти планів мера Ді Блазіо прибрати вступні іспити в таких школах. Чим викликані плани? Тим, що частка іспанофонів і чорних в кращих школах є дуже малою. Зауважимо принагідно, що наші, російськомовні, люди не вийшли захищати своїх дітей…

До азіатiв, зрозуміло, відносять не тільки китайців. З часів корейської війни до США потягнулися корейці, потім в’єтнамці, афганці, іракці, узбеки, киргизи – кожна війна вихлюпувала на наші береги біженців. Чи не половина таксистів в Нью-Йорку – пакистанці, в нашому флоридському містечку багато процвітаючих індійців, є в Америці також турки, араби, та кого тут тільки немає! Але що стосується такої раси, як азіат, то я не впевнений, що турок, наприклад, агентство відносить до них, вони, скоріше, вважаються білими. Як би там не було, а вперше враховувати цю расу агентство почало в 1986 році, коли її представники почали складати помітну частку населення. І вже тоді несподівано для багатьох виявилося, що азіати впевнено лідирують за показником середнього доходу, помітно випереджаючи білих!

Добре це чи погано? Чи не пахне це расизмом? Гм. Якщо урядове бюро веде таку роздільно-расову статистику, якщо провідні газети замовляють дослідження на цю тему, то звертати увагу на такі деталі не тільки можна, але й треба. Більш того, необхідно. Оскільки питання, що стосуються расової стратифікації соціуму, виявляються практично важливими. До речі, зверніть увагу: на етнічність у величезній, поліетнічній і багатоконфесійній Америці давно не звертають уваги – яка різниця, шведи були ваші предки або швейцарці, сьогодні вже не всi навіть пам’ятають, що означає WASP, абревiатура, що довгий час визначала її ментальність і уклад: (білий, англосакс, протестант). Крім хіба що прихильників Трампа. Але…

Лінії доходу не зближуються…

Друге важливе спостереження, яке можна зробити, розглядаючи діаграму Бюро перепису населення, полягає в тому, що за півстоліття лінії доходів різних рас не зблизилися. І це важливо. Відомо твердження Кіплінга: «Захід є Захід, Схід є Схід і разом їм не зійтися…» Наш випадок – складніший, у нас Схід лідирує на Заході, а цей афронт свідчить про те, що відмінність в способі життя закладена не расами, звичайно, а соціумами, укладами, молоком матері i тому практично непереборна. У будь-якому разі, в доступному для огляду майбутньому.

Півстоліття це досить багато. За такий термін, і навіть швидше, Японія свого часу стрибнула з феодалізму в індустріальне суспільство і відшмагала по м’якому місцю Російську імперію. За півстоліття домоглися успіху інші азіатські тигри, причому Китаю вистачило тридцяти років, щоб стати економічним лідером світу. А ось різниця в доходах американських рас не згладжується. Ото ж бо Ді Блазіо – через півстоліття після десегрегації – шукає обхідних шляхів, щоб збільшити частку чорних і латино в хороших школах. Але це дешевий самообман.

Ще Ньютон сформулював фундаментальний закон: яблуко від яблуні падає недалеко. І в правоті метра я переконувався не раз. Діти шахтарів, а я народився на Донбасі і знаю, що кажу, не так вже й рвуться до університетів, серед циган практично відсутні нобелівські лауреати – і так далі. І нічого з цим не поробиш, інерція ментальності є дуже сильною. А якщо згадати про падіння народжуваності, особливо серед білих, про не надто продуману іміграційну політику, то ще велике питання, чи компенсує приплив азіатів наплив іспанофонів і чорношкірих. Якщо нi, то Америка – див. діаграму – збідніє. Просто тому що більше стане частка тих, хто заробляє менше. Поляризація країни посилиться, причому не тільки економічна: впаде рівень освіченості населення, важче стане підтримувати наукове лідерство і військову перевагу. Країна втратить своє обличчя, традиційну культуру, а не хотілося б, щоб це відбулося при моєму житті.

Звичайно, відбудеться це не так швидко, але в Америці живуть мої внуки і внучки – і я хвилююся за долю держави. Надій на приплив білих небагато, тому я не буду заперечувати, якщо мої внучки або правнучки вийдуть заміж за гарного китайського хлопця. Хоча і серед іспанофонів багато тямущих. Шкода лише блондинів – їх і так мало, всього 8% серед американців. А моє серце віддане їм, блондинкам. Таким, як моя середня внучка. Та я і сам їм був у дитинстві…

Юрій КІРПІЧОВ, США (спеціально для “Українського репортера”)

Малюнок Олега СМАЛЯ

Like

Юрiй КІРПІЧОВ

Спеціальний кореспондент "Українського репортера" в США


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *