Світлій пам’яті офіцера поліції Ірини Гордієвич. Вона загинула у перший день вторгнення у місті Щастя
Вона загинула у перший же день повномасштабного російського вторгнення у місті з такою багатообіцяючою назвою – Щастя…
Для багатьох її знайомих є загадкою, як така непересічна жінка могла приєднатися до поліцейського батальйону «Луганськ-1», який був не простим патрульним, а єдиним, який ніс службу на «нулі», тобто на самісінькій «лінії розмежування»: ось наші, на лівому березі Дінця, а за рікою, на підвищенні – «сєпари». Траплялись достатньо часто і артилерійські обстріли, і мінування, і спроби ДРГ прорватися на підконтрольну територію. От у цьому батальйоні і служила з 2014 по 2022 роки Ірина Гордієвич.
Вона народилася в одному з найживописнішому куточку Карпат – Косові. Після закінчення школи вступила до Чернівецького університету. Потім жила у Греції, одружилася і на грецький манер назвала сина Александрос. Досконало володіла кількома іноземними мовами.
Сину було 14 років, коли Ірина почала служити. Вони завжди були на зв’язку, розмовляли телефоном майже щовечора. Для родини було несподіванкою те, що Ірина почала воювати, але син її підтримував.
Красива, екстравагантна, розумна жінка з досконалим знанням іноземних мов покинула забезпечене життя в Європі, щоб боротись за Україну. З першого дня на Майдані, а потім – на війні.
“Я себе там знайшла, я себе почуваю там потрібною”, — казала Ірина Гордієвич, коли подруги дивувалися, як вона живе у воєнних умовах.
Майже вісім років у складі батальйону патрульної служби поліції особливого призначення «Луганськ-1» на лінії розмежування, фактично на нулі. Золоте, Кримське, Станиця Луганська. Служба на блокпостах, нічні чергування під постійними обстрілами – таке багатьом чоловікам було не під силу.
Проте «Ірен» ніколи не скаржилась – її характер був міцнішим сталі. Й згодом він виявиться на повну силу.
Останній пункт служби старшої лейтенантки – місто Щастя на Луганщині, яке потужно та безперервно обстрілювалося протягом кількох днів.
Ірина загинула 24 лютого 2022 року. Будучи пораненою, опинилась у ворожому оточенні в приміщенні поліцейського відділку міста. Від неї вимагали здатись, а коли вона відмовилася – закидали гранатами…
Через українську позицію окупанти не залишили б Ірину живою. Фото вже загиблої Ірини з кулоном у вигляді руни виклали на своєму сайті – й біснувались, називаючи вже загиблу Героїню нацисткою.
Лише через п’ять місяців тіло офіцерки було доставлено на Буковину й похоронено
в Чернівцях.
В Ірини залишилася матуся, сестра та 14-річний син Александрос.
У неї було багато планів, вона поглиблювала знання з англійської мови, готувалася до іспиту в Чернівецькому університеті, планувала після закінчення війни працювати в Інтерполі.
«24 лютого після нашої останньої розмови, коли перестав відповідати її номер, ми мали надію, що можливо загублений телефон, можливо якісь обставини не дають можливості розмовляти. Потім надіялись на полон, на обмін… Сестра завжди залишиться для мене прикладом, я дуже вдячна їй за захист наших життів та України», – згадує сестра Ірини.
Відповідно до Указів Президента України від 17.04.2022 №255 та від 15.02.2023 №81 старшого лейтенанта поліції ГУНП в Луганській області Ірину Гордієвич посмертно нагороджено орденами «За мужність» ІІІ ступеня. Посмертно.
За незалежність та вільну націю вона віддала найцінніше – своє життя.
“Ти була занадто сміливою і дуже любила Україну – говорять всі, хто знав Ірину. Ти відважно дивилася в очі ворогам до останнього.
Вклоняємося твоїй мужності й силі. Ніколи не забудемо!”
