Експрезидент Федерації велоспорту Башенко розповів, чи планує повернутися на посаду президента організації
На Львівщині днями завершився Чемпіонат України з велоспорту на шосе. Змагалися спортсмени в олімпійських видах програми. Ця тема стала підставою для розмови з Олександром Башенком, який раніше очолював Федерацію велосипедного спорту України. Нам цікаво було почути не тільки його враження від виступів учасників цих престижних перегонів, але й водночас точку зору щодо перипетій затяжного конфлікту, пов’язаного з обставинами появи біля керма Федерації нового керівника.
– Почнімо з львівських перегонів на шосе, Олександре Борисовичу. Які думки зринають у вас після ознайомлення з результатами змагань?
– Наприклад, за підсумками індивідуальної групової гонки серед чоловіків перше місце в Андрія Пономаря (Чернігівська область), друге – в Анатолія Будяка і третє – в Андрія Кулика (обидва з Донеччини). У жіночих змаганнях визначилася трійка лідерів – Ольга Шекель (Житомирська область), Валерія Кононенко (Донецька) і Олена Шарга (Миколаївська). Фахівці прогнозували, що Андрій Пономар підніметься на найвищу сходинку п’єдесталу пошани на Львівщині.
Приємно, що він у відмінній формі. Вам, певно, відомо, що Андрій потрапив до складу італійської команди Androni Giocattoli-Sidermec на знамениту багатоденку Джиро д’Італія-2021 (перший етап відбувся 8 травня 2021 року). Він став наймолодшим за останні 91 рік велогонщиком, який змагався на Джиро д’Італія. Сподіваюся, Андрій успішно представлятиме нашу країну на Олімпійських Іграх в Токіо. До речі, за підсумками Чемпіонату України у Львові якраз і визначали, хто з вітчизняних спортсменів одержить путівку на Оліміпіаду.
Щодо олімпійських змагань на велотреку, то тут маємо справу з індивідуальними ліцензіями – сьогодні є одна ліцензія у нашої уславленої велогонщиці Олени Старікової. Змагання на шосе у Львівській області серед жінок показали, що перше місце – в Ольги Шекель. Певно, скоро дізнаємося, хто саме з велогонщиць поїде на Олімпіаду – Ольга Шекель чи Валерія Кононенко. Але я ось про що думаю.
Під час львівських перегонів середня швидкість у жінок склала 33 кілометри на годину. Водночас у Бельгії в аналогічній гонці середня швидкість була 38 кілометрів на годину. Тому чи так вже важливо, хто саме із наших спортсменок потрапить на Олімпіаду? А ось Андрій Пономар за умов потужної та грамотної підготовки до Ігор має всі шанси піднятися на олімпійський п’єдестал пошани.
Повертаючись до змагань на львівських дистанціях мене прикро вразило, що на чільних місцях немає спортсменів з Києва. Між тим пригадується, що за нинішнього керівництва Федерацією велоспорту багато розмов велося щодо розвитку велосипедного спорту в столиці. Сьогодні на Львівщині протоколи змагань засвідчили цей «розвиток»…
– Під час чемпіонату у Львівській області хтось з присутніх уболівальників зняв на відео, як суддівська колегія розпочала нагородження переможців чоловічої гонки у той час, коли змагання ще не закінчилися. Група велосипедистів врізалася у гурт людей. Як зазначають очевидці, на жаль, є травмовані. Чому, на вашу думку, це сталося?
– Відповідно до правил, в зонах старту-фінішу спортсменів повинні бути встановлені відповідні бар’єри, огородження для безпеки життя і здоров’я спортсменів, глядачів. Міжнародний союз велосипедистів встановив, що під час змагань зона довжиною мінімум 300 метрів до фінішу і 100 метрів після фінішної межі повинна бути обмежена бар’єрами.
У цій зоні можуть знаходитися тільки представники організаторів перегонів, гонщики, медперсонал, менеджери команд і акредитовані представники ЗМІ. Судячи з цього аматорського відео, обмежувальних бар’єрів не бачимо. На мою думку, правоохоронцям варто було б розпочати кримінальне провадження по факту грубого порушення правил змагань, що спричинило тілесні ушкодження.
На цьому відео бачимо, що тренери Микола Мирза з Донецька і Анатолій Весєлов зі Львова першими кинулися надавати допомогу. Ще один момент: під час нагородження видно тренера Володимира Павелка, який мав би попередити суддів, що змагання ще тривають. До речі, на змаганнях був і керманич Федерації велоспорту України Андрій Грівко.
І є питання: чи вчинив він конкретні, принципові дії для дотримання правил? Дивимося це аматорське відео про падіння спортсменів – і нам багато що стає зрозумілим. Мені відомо, що майже на кожних змаганнях з велоспорту в Україні порушуються правила, відтак постійно існує загроза для життя і здоров’я спортсменів та уболівальників. Звичайно, це неподобство і у цій справі треба наводити лад.
– Минуло кілька років з тих пір, як відбулися резонансні кадрові зміни у Федерації велосипедного спорту України. Сьогодні цією громадською організацією керує Андрій Грівко, який до цього обіймав посаду першого віцепрезидента Федерації. Раніше ви говорили, що у 2019 році вас було зміщено з посади президента Федерації незаконно, з порушеннями. Свою думку не змінили з плином часу?
– Річ не в тому, чи змінив я свою думку щодо цього. Є хронологія подій і є судове рішення. Після того, як було сфальшовано (на моє переконання) засідання Президії Федерації велосипедного спорту, а також протокол засідання Президії, я подав до Печерського районного суду позовну заяву.
У ній зазначив, що 20 серпня 2019 року перший віцепрезидент Федерації Андрій Грівко організував та провів, як голова зборів, засідання позачергової конференції Федерації велоспорту України – було прийнято рішення про припинення моїх повноважень як президента Федерації.
Натомість Грівка було обрано новим президентом цієї громадської організації. Таке рішення оформлено протоколом від 20 серпня того ж року, який, я вважаю, є неправомірним. Вважаю також, що Федерація не дотримала процедури скликання позачергової конференції, яка передбачена статутом.
До речі, цей документ передбачає, що конференція є органом громадської організації, в роботі якого беруть участь всі осередки Федерації. Більше того, Президія має дуже важливу функцію визначення представництва обласних організацій на конференцію. Але враховуючи те, що протокол Президії, образно кажучи, «малювали на коліні», то назвати це засідання Президією я не можу.
Адже Президія скликається президентом Федерації, а не будь-ким. Представництво делегатів не було належним чином визначено. Хто був на цій конференції – мені невідомо, хто цих людей делегував сюди – теж. І я ж недаремно акцентував увагу на тому, яким чином було «намальовано» один протокол конференції.
Його подали до Міністерства юстиції, але в реєстрації було офіційно відмовлено. Після чого з’явився інший протокол про те, що конференція нібито була. Мінюст, на мій подив, зареєстрував цей протокол. Отож було підготовлено папірець «під Мінюст», а не з урахуванням того, щоб документ відповідав рішенню конференції. Якби ж вона була… І згідно другого протоколу було внесено зміни до Реєстру і Грівка названо президентом Федерації.
Печерський суд задовольнив мій позов до Федерації велосипедного спорту України, визнавши неправомірним рішення позачергової конференції Федерації від 20 серпня 2019 року і скасував його. Процитую фрагмент судового рішення:
«Протоколи про обрання делегатами від Рівненської, Харківської, Хмельницької, Чернівецької, Миколаївської, Вінницької, Херсонської, Чернігівської, Запорізької, Львівської, Волинської, Тернопільської громадських організацій на спірну позачергову конференцію не є підтвердженням повноважень цих делегатів. За таких обставин внесені до протоколу №3 від 20 серпня 2019 року відомості щодо повноважень присутніх на Конференції делегатів не відповідають вимогам Статуту ФВСУ… Рішення про припинення повноважень Башенка О.Б., як президента Федерації, не вмотивовано і не обґрунтовано належним чином… Повноваження осіб, які підписали протокол №3 засідання позачергової конференції від 20 серпня 2019 року – Грівка А.А., як головуючого, та Поповича Я.П., як секретаря, не підтверджені, що своєю чергою стало підставою для зупинення розгляду державним реєстратором документів щодо внесення змін до відомостей щодо юридичної особи до Єдиного державного реєстру».
Тому я вважаю: якщо Конференція не є дійсною, то Грівко не є президентом Федерації. Він оскаржив рішення Печерського суду в апеляційній інстанції. Це тільки питання часу, щоб розставити всі крапки над «і», дочекавшись остаточних правових висновків.
– Але ж Мінюст також прийняв рішення, зареєструвавши протокол.
– Давайте дочекаємося вердикту апеляційної інстанції. Сьогодні некоректно вимагати від Мінюсту тих чи інший дій, коли справа ще в суді. Безумовно, коли справу буде остаточно розглянуто, тоді можна буде звертатися до міністерства.
– У вас є версія, хто стояв за вашим зміщенням з посади, хто, можливо, смикав за ниточки, координував?
– Нічого тут суперсекретного нема. Перебуваючи на посаді президента Федерації велосипедного спорту України, я дотримувався стратегічної лінії – направляти зусилля організації на постійний розвиток спортивної складової, а також дитячого спорту. Тим часом у Києві сформувалася певна група осіб, яка побачила, що на шкільну освіту йде громадське фінансування (з громад).
Це і зарплати тренерів, і утримання приміщень, і поїздки дітей на змагання, і харчування… Отже, є кошти. Відтак забаглося спробувати ліквідувати фінансування шкіл, направивши його до своїх так званих велосипедних клубів. Але ж велоклубів – робочих, реально діючих, бойових – дуже мало (в мене на руці вистачить, мабуть, п’ять пальців, щоб полічити їх).
Водночас клубів на зразок «Роги і копита» чимало, певно, і десяти рук не вистачить, аби їх полічити. Адже як буває? Такі організації (на папері) друкують статут, реєструють його, а потім біжать до департаментів органів влади й слізно просять: мовляв, давайте нам гроші, бо ми займаємося розвитком велоспорту і так далі. Я цьому завжди протистояв.
Життя показало (це ж минуло два роки після винесення неправомірних рішень так званої позачергової конференції Федерації велоспорту), що клуби на кшталт «Роги і копита» діють лише на папері. Тобто сьогодні приватні особи не готові фінансувати велоклуби не тільки спортивної складової, а й клуби по інтересах. Чому? Тому що в цих клубах присутні не професійні спортсмени, а люди, яким цікаво їздити на велосипедах, тренуватися, зміцнювати своє здоров’я. Але це ж не спортивна складова.
Уявіть собі, якби зараз на Євро-2020 за ту чи іншу національну збірну з футболу виступали добре вгодовані дядьки, яких узяли в головну команду тільки тому, що вони вміють ловко писати у Фейсбуці. Це ж було б посміховиськом. Так ось, група осіб, про яку я згадав, мабуть, думала, що я заважав їм дістатися до бюджетних коштів. А сьогодні дісталися цих грошей, запитаю? Чи багато бюджетних коштів освоїли? Який ваш клуб приїхав на Чемпіонат України і показав високий результат?
Між тим, минуло вже два роки після кадрових змін у Федерації велоспорту. Можливо, аматори провели якісь солідні, високого рівня змагання, наприклад, організували першість України серед велоклубів? Єдина точка їхнього дотику – це так звані велосипедні Сотки, де організатори запровадили внески з учасників. Як приклад – річна ліцензія для участі в усіх змаганнях Федерації велосипедного спорту України коштує умовно тисячу гривень, для школярів – набагато менше. Для ветеранів спорту – теж символічні суми. А ось за участь у Сотці треба заплатити тисячу гривень лише за одне змагання.
Що мене обурює? Мої опоненти заявляють, що їхні зусилля спрямовані на розвиток велоспорту. Категорично не погоджуюся і наголошую: ви турбуєтеся про розвиток своєї кишені. Робите бізнес… Заробляйте, але тоді не суньте носа до спортивної складової. Мене здивувало, що Андрій Грівко і Ярослав Попович (чемпіон світу, заслужений майстер спорту України. – Ред.) не погоджуються зі мною, маючи щодо цього іншу думку, яка, гадаю, збігається з позицією моїх опонентів.
Переконаний: питання розвитку дитячого велоспорту не можна знімати з порядку денного, його не замінити жодними хвалебними постами у Фейсбуці. Будь-яка улеслива похвальба у соцмережах не наповнить бюджет дитячої спортивної школи. До цих роздумів додам і таке: батько Ярослава Поповича очолює хорошу велошколу в Дрогобичі, де і тренери працюють, і приміщення є. І проблеми є, звісно. Але школа реально діє.
Я не знаю, чи погоджуються у Дрогобичі з хибними підходами – мовляв, варто школи закривати, а все фінансування направляти на велосипедні клуби. У мене запитання: на які саме клуби направляти кошти?
Наприклад, є велоклуб у Київській області, який створив майстер спорту міжнародного класу, чемпіон України Олексій Касьянов. Добре, що у хлопців вистачає ентузіазму в складчину підтримувати свій клуб. А щоб хтось допоміг, в тому числі з Федерації велоспорту – годі й говорити. Нуль уваги. Я завжди відстоював позицію, що клуб повинен розвинутися до того формату, коли він органічно «увіллється» у спортивну частину.
– Чи спілкувалися ви з Андрієм Грівком і Ярославом Поповичем після того, як два роки тому було змінено керівництво Федерації велоспорту?
– Попович взагалі-то проживає за кордоном і я так розумію, що український велосипедний спорт його, можливо, не дуже цікавить. Хоч, певно, він цікавить теоретично, як ностальгія, ну, мабуть, йому хочеться, щоб велосипедний спорт на батьківщині все ж розвивався. А не цікавить, як мені здається, у тому плані, щоб приїхати і займатися…
А як він може приїхати, якщо у нього контракт з іноземним велоклубом? Він там працює, отримує солідну зарплатню. Щодо Андрія Грівка, то мені з ним важко спілкуватися. У мене склалося враження, що йому близька ідея: діяльність Федерації велоспорту і взагалі сфера велоспорту України це може бути бізнес-проєктом, який дасть змогу заробляти гроші.
Річ у тому, аби усе це стало бізнесовим проєктом, треба щось зробити для його розвитку. Між іншим, на цій тезі я наголошував і раніше, в тому числі й тоді, коли на конференції за моїм поданням Грівка призначили першим віцепрезидентом. Після цього кадрового призначення він за рік жодного дня не з’явився на роботі.
Можна ж було зайти подивитися, як працює офіс Федерації, поцікавитися, які завдання вирішує колектив, які цілі поставлено, які нагальні проблеми є. Ну а потім сталося те, що сталося. Грівко – біля керма Федерації. З цього приводу Печерський суд вже сказав своє слово, знову процитую:
«Рішення про припинення повноважень Башенка О.Б., як президента Федерації, не вмотивовано і не обґрунтовано належним чином…». На мою думку, сьогодні розвалено роботу адміністрації Федерації велоспорту, офісу як такого не існує. Хоч керівник одержує зарплату. А з яких джерел надходять кошти Федерації? Це гроші від ліцензій, які сплачують спортсмени, тренери, школярі…
– Держава допомагає Федерації?
– Так, допомагає взагалі велоспорту дуже активно в останній період. А саме в таких питаннях, як придбання велосипедів, інвентаря. Державні структури на рівні міністерства, обласних рад, особливо там, де тренерський склад має єдину консолідовану позицію, уважно слідкують і опікуються потребами спортсменів і тренерів. Майже всі замовлення тренерів і спортсменів щодо національної збірної виконуються. Щодо обласних структур, то багато в чому все залежить від активності обласних федерацій. Якщо у Вінницькій, Львівській, Кіровоградській, Донецькій, Київській, Харківській областях тренерський склад активно працює, готує спортсменів, дітей, то відповідно і обласні управління спорту надають велику допомогу.
А є регіони, де, на жаль, діяльність обласних організацій не призводить до суттєвого розвитку дитячого й професійного велоспорту. В Одеській області взагалі ліквідували спортшколу. Утім керівництво області запевнило, що діяльність школи буде відновлено. Але ж обласні чиновники водночас запитують: коли юні спортсмени, тренери покажуть результати роботи?
Тим часом обласна федерація зробила акцент на велосотках, залишивши спортивну складову десь позаду. Викликає занепокоєння розвиток дитячих велошкіл у Чернігівській, Рівненській областях. На жаль, ще живучі підходи до спорту з радянської доби: щось із коштів дали сьогодні, то і добре. А що буде завтра – не важливо. Головне, що отримали сьогодні.
– А є однодумці у сфері велоспорту, які підтримують вас, солідарні з вами щодо неправомірності рішень позачергової конференції Федерації (як зазначено судом) і зміщення вас з посади?
– Якщо відверто, то після спілкування з усіма представниками велоспільнот усіх областей склалося враження: людям не подобається, що їх просто обдурили. Якби була належним чином організована конференція у 2019 році, то люди зібралися б, висловили свої думки, бачення. За потреби провели б і вибори, і перевибори.
Я не знаю людей, які б не відчували себе пошитими в дурні. Стосовно Грівка – його програми, планів, мабуть, ніхто не знає. Він себе позиціонував як людина з професійного велоспорту, де всі рецепти розвитку вже «на робочому столі». А де ж ті «рецепти»? Мої пропозиції про те, як збільшити фінансування (або через спонсорів, громади, профільне міністерство або як завгодно) розвитку велоспорту були залишені поза увагою Грівка.
А люди ж це бачать. Підсумовуючи сказане, вважаю, що настане час і буде дано правову оцінку всьому тому, що відбулося у Федерації велоспорту. Грівко оскаржує рішення Печерського суду в апеляційній інстанції.
Якщо вона залишить рішення чинним, то вважаю, що Грівко має відверто сказати про це, вибачитися за неправомірні рішення. Якщо апеляційний суд не підтримає рішення першої судової інстанції, адресувавши вирішення спору на рівень Федерації, то, безумовно, будемо збирати загальні збори і давати оцінку тому занепаду, до якого доведено спортивну складову.
– Якщо буде бажання колективів, тренерів, ви згодні повернутися?
– Щодо повернення на роботу у Федерацію. А я з її лав і не виходив, не покидав її. Те, що хтось сфальшував документи – не є правдивим вирішенням питання. Якщо в когось є сумніви чи я підходжу на цю посаду чи ні, то давайте, розставивши усі правові крапки над «і», проведемо консультації з усіма обласними осередками, тому що це ж громадські організації, а не чиясь приватна власність.
І організуємо конференцію, на якій дамо оцінку всьому тому, що відбулося. Якщо раніше і громадськість, і спортсмени відчували себе частиною якогось спортивного організму, який знаходиться у фазі розвитку і кудись рухається, то останні два роки, вважаю, – зубожіння, якась чорна діра. Так, спортсмени, тренери працювали. Деякі велогонщики непогано виступили на різних аренах, проявивши самовідданість, характер. Це й Олена Старікова, й Любова Басова, і Яна Беломоіна, інші… За кордоном радіємо виступам Марка Падуна, Андрія Пономаря.
Але з точки зору розвитку проєкту під назвою національний велосипедний спорт все це звелося до того, що спортивну складову кинули, зробили в Києві Сотку (по тисячі гривень, будь ласка, з учасників), у Львові також щось подібне…
Не можу не сказати і про те, що, «реформуючи» офіс Федерації, Грівко почав з того, що звільнив з посади деяких працівників. Звичайно, люди обурилися. Якщо скорочуєте посади, то вчиніть відповідно до законодавства – направте повідомлення, сплатіть зарплату і скорочуйте. Тому звільнені подали до суду. Федерація найняла юристів, щоб захищатися в суді від цих позовів. Але ж юристам треба платити за їхню роботу. А з яких джерел? Хіба не зрозуміло, що з коштів, які Федерація виручила від продажу ліцензій спортсменам, тренерам.
Тепер члени Федерації логічно запитують – а куди ж поділися гроші з ліцензій? Хіба це не є порушенням статуту – направляти кошти від продажу ліцензій не на виконання статутних цілей Федерації (наприклад, на розвиток велоспорту, пропаганду здорового способу життя і так далі), а на юридичну підтримку правників, які «відбивають» судові позови звільнених працівників? Моя думка, що це є порушенням.
– Про Київський велотрек. Ми пам’ятаємо, як його гучно відкривали. Що думаєте про його розвиток?
– Тільки завдяки заслуженому тренеру України Віктору Осадчому існує дитяча велошкола, але вона не на велотреку, а є відділенням велоспорту в 7-й спортивній школі Шевченківського району. Досі нікого не хвилює розвитку велошкіл у столиці, ніхто не хоче цим займатися.
Раніше була спеціалізована школа, міська, при Київському велотреці, ми у Федерації порушували питання про її відновлення, наполягали, щоб була безпосередньо на муніципальному велотреку. Але… Враховуючи критику, що велотрек не використовується за призначнням для розвитку дитячого велоспорту, мерія міста вирішила передати його взагалі в Шевченківський район.
А район, природньо, не має відповідних ресурсів для належного утримання, модернізації, ефективного розвитку споруди такого рівня. Мені прикро, що деякі функціонери, які мають дотичність до велотреку, сприймають його як нібито свій комерційний об’єкт (але ж київська громада витратила приблизно 150 мільйонів гривень на реконструкцію треку). Якщо це вважається розвитком велотрекової структури, велоспорту й влаштовує мера такий стан речей, тоді добре – збудували “подарунок” для кількох функціонерів.
– Щодо Міжнародного союзу велосипедистів. Чи відомо, як там реагують на кадрові зміни в українській Федерації?
– Тамтешнє керівництво, на мою думку, розуміє ситуацію, знає про неправмірність рішень позачергової конференції нашої Федерації, але ні в кого немає зацікавленості брати участь у вирішенні чиїхось внутрішніх справ. Міжнародний союз велосипедистів, безумовно, стоїть на ґрунті розбудови велоспорту.
Відомо про ситуації, коли на фоні конфліктів в деяких країнах формувалися альтернативні федерації. Не думаю, що це наш шлях, у нас є Федерація велоспорту, робоча, є члени Федерації, є осередки, обласні, міські структури, нам, повторюю, просто треба розставити всі правові крапки над «і».
– Дякую за розмову.
Бесіду вів Леонід ФРОСЕВИЧ
Фото “Українського репортера”
