Переселенка з Чернігова виготовляє у Львові іграшки бойових гусаків (+відео)
Переселенку із Чернігова Антоніну Пустовойт у Львові прийняла львів’янка Олена. До війни жінки не були знайомі особисто, спілкувалися за інтересами лише по телефону або через соцмережі. Зараз разом шиють іграшки, які є символами протистояння російській агресії.
Чернігівчанка пригадує, як почалася війна, відмовлялася у це вірити.
«З роботи написали “ми не йдемо, почалась війна”. Я не вірила, я оптимістка. Нам чутно було, як з Білорусі бомблять, але ми не реагували. Коли вже з неба кидали, то ми вже зрозуміли, що все це набагато складніше. Ну і, звісно, чай пили в погребі, їли в погребі, сиділи…», – пригадує Антоніна.
А на другому кінці країни, у Львові, того ранку теж завивали сирени. Львів’янка Олена обдзвонювала всіх, кого знала у тих регіонах, де вже лунали вибухи. Серед них була і Антоніна.
«З Тонею ми особисто знайомі не були, але спілкувалися в інтернеті, по своїх якихось таких рукодільних справах. Я знаю, що вона шила ляльок, десь намагалася допомогти у Львові їй з реалізацією, але спілкувалися чисто через переписки, телефоном. І, власне, коли я задзвонила, вона розказала, що сидить в погребі з дітьми, що налякані, що весь час вибухи чути і страшна ситуація. Ну я її зразу закликала їхати, ще в перші дні», – розповіла львів’янка.
Антоніна ж до останнього вірила, що не доведеться покидати рідну домівку. Та минали дні обстрілів і життя без електрики у підвалі. Війна таки вигнала її з дітьми у далеку подорож в нікуди. Чоловік залишився у Чернігові в теробороні.
«Виїхати нам було дуже складно. Ми виїхали за два дні до того, як підірвали міст, який сполучав з Києвом. Їхали полем. Можна сказати, вірогідність обстрілу була 50%. Нам було дуже страшно їхати з дітьми, але було і страшно сидіти вдома. В нас сирени не вмикали, не було електрики, сирену просто не було чути. З дітьми лишатись було небезпечно», – розповідає Антоніна.
Так опинилася у Львові. Аби тут рятуватися від болючих думок і не дозволити впасти у відчай, Олена, яка прийняла жінку з дітьми у себе, розробила лекала м’яких іграшок гусаків.
«Вона не знала, куди себе діти, була дезорієнтована, їй було важко взагалі дати собі раду в тій новій ситуації», – додає Олена.
На тематику виробів наштовхнула іронічна пісня Лесі Никитюк. Там артистка висміює росіян, які оббріхують українців. Тож і пані Антоніна, яка досі з десяток років шила милих ляльок, перепрофілювалася на бойових гусаків. Ця робота – не лише рятунок від депресії, але й можливість заробити собі і дітям на хліб.
«Гуси нас рятують від думок, цих жахливих фото, тих жахливих подій. Скільки понівечено дітей, людей… В нас дуже страшне місто лишилось і нам повертатися туди. А це нас відволікає», – розповідає чернігівчанка.
Кожен охочий може замовити собі такого гусака, зайшовши на сторінку Антоніни у соцмережах. Там і лялечки, яких шила ще у мирному житті. А гусаків шиють зараз кількох видів.
«Перша модель в нас була нейтральна. А потім виникла друга ідея – це були оті військові гусаки, тут у нас різні написи: “Зроблено в лабораторіях України”, “бойовий гусак України”. В нас тут ціла така бригада, батальйон. Ми душу в них вкладаємо, я думаю, що вони і комусь радість принесуть», – додають жінки.
За творчістю мріють про перемогу. І вже знають, що зроблять після неї найперше.
«Мабуть, подаруємо меру нашого міста бойового гусака. І меру, й губернатору подаруємо. Наразі в них повинна бути таємна біологічна зброя», – каже Антоніна.
