Олександр Сергієнко: «Київ може перетворитися на місто порожніх квартир»
Про те, чому генеральний план Києва схожий на решето, через що столиця перетворюється на мега-село, і хто в цьому винен, – «Українському репортерові» розповідає директор аналітичного центру «Інститут міста» Олександр Сергієнко.
– Олександре Івановичу, я мешкаю на Русанівці, і мої вікна виходять на правий берег. 10 років тому було видно тільки куполи Лаври та «Батьківщину-матір», а тепер схили Дніпра геть понівечено бридкими новобудовами.
– Це – рана Києва, яка гоїтиметься дуже довго. Ці монстри, на Грушевского 9а, «Болт Куровського» на Кловському узвозі…
– Чий, даруйте, болт?
– Куровського. Це забудовник, народний депутат. І в БЮТ був, і в «регіонах». Давно говорять, що будинок треба знизити – він затьмарює вид на Лавру. Навіть у радянські часи такого собі не дозволяли – меч пам’ятника «Батьківщина-мати» спеціально вкоротили, щоб монумент не височів над дзвіницею.
Технічно це зробити можна – як будували, так у зворотному порядку й розібрати можна. Проблема в політичній волі та судовій системі – адже при будівництві стільки всього порушено!
– А вертолітний майданчик, що при Януковичі збудували?
– Теж можна розібрати. Але скільки часу піде, щоб заново озеленити схили…
– Куди ж усі дивилися? Адже є генеральний план міста.
– Генеральний план, прийнятий у 2002 році (на період до 2020-го), безнадійно застарів. Власне, він до пуття й не виконувався ніколи.
Що цікаво, за перші чотири роки в генплан було внесено вісім змін. Прийшов Черновецький, і при ньому внесли 1143 зміни! Причому суціль дрібні капості: зелену зону, промзону перетворювали на житлову забудову. Не генплан, а решето.
– А на підставі чого зараз розбудовується Київ?
– На підставі ДПТ – детальних планів територій. Тобто беруть певну ділянку (як-от колишня територія «Галактону», або ось поруч зі мною на Академмістечку був завод офісних меблів) і розписують – де що має бути. Але ДПТ приймається формально. Ось нещодавно бачив – школу «посадили» в приватний сектор. Як це так? Ви в мешканців поцікавилися? Хто ж вам віддасть свої будинки, аби ви там збудували школу?
Насправді забудовники будь-що намагаються уникати будівництва соціальних об’єктів – навіщо їм це? Женуть тільки висотки, але при цьому немає дитячих садків, шкіл, поліклінік. Навіть паркувань і крамниць немає!
А якщо навіть і будують… Ось наприклад, «Ліко-Град» на Теремках. Забудовник звів школу і садок, вони приватні. А там така платня – у батьків пуп розв’яжеться водити дитину в цей садок.
Зараз величезна проблема – будується житло, яке в принципі нікому не потрібне. Сила-силенна непроданих квартир – близько 70 тисяч. Будинок виростає, а половина квартир порожні. Але забудовники не переймаються – вони за рахунок цієї половини вже відбили вартість будинку. А там, може, й решту продадуть колись. А чого – стоїть собі, хліба не просить…
ОтакКиїв може перетворитися на місто порожніх квартир. Мега-село, де будуть тільки мешкати. Але в селі хоч підсобне господарство є, а тут чим зайнятися?
– Наскільки я зрозумів, Київ зараз розвивається без якогось виразного генплану. У 2020-му термін його дії минає. Чи є шанс прийняти новий?
– Немає такого шансу. За новим законодавством у генплан тепер тільки зміни вносяться. З «до 2020 року» він перетворився на безстроковий. Його тепер можна лише підрихтовувати.
А головна проблема в тому, що всі редакції генплану були недосконалі, професійно непридатні. Їх створювали за совковими лекалами планової економіки, на підставі прогнозів народжуваності. Але це неправильний підхід – у столиці сила-силенна приїжджих, люди приїжджають працювати з передмість.
Так, у 2006 році, коли за офіційною статистикою в Києві мешкало 2,8 млн. осіб, я за допомогою Держстату вийшов на цифру 4,2 млн. – використовував дані щоденного споживання хліба. Інститут демографії брав за основу споживання солі й вивів цифру 3,7 млн. Але там явна помилка – сіль купують кілограмовими упаковками.
А підхід досі формальний. Ось у селі Чайки (на фото) мешкає 15 тисяч осіб, а школи не будують. Бо за офіційною статистикою жителів усього 400.
– Який ви бачите вихід із ситуації?
– Насамперед треба прийняти стратегію розвитку міста. Зібрати команду фахівців – від влади, бізнесу, освіти, вчених, архітекторів, демографів, соціологів – і зрозуміти, яким ми хочемо бачити Київ. Це буде мега-село, чи, наприклад, інноваційний парк, чи освітній хаб. Чи промислове місто, як це було при совку.
А не маючи стратегії, говорити про генплан безглуздо.
– Олександре Івановичу, тотальна забудова Києва рано чи пізно призведе до транспортного колапсу. Взяти лівобережжя – будинки зводять так азартно, що незабаром навіть метро перестане справлятися з потоком пасажирів, які вранці їдуть на роботу на правий берег. Як розв’язати цю проблему?
– Розвивати громадський транспорт – нічого розумнішого людство поки ще не придумало.
У Києві була розвинена трамвайна система, але її практично знищили. Був прекрасний маршрут із Контрактової площі на лівий берег, через міст Патона. Чому його прибрали – аби простіше було їздити автомобілям і приватним маршруткам? Треба відновити.
Кому заважали трамваї на мості Патон?
Більше того, добре б прокласти трамвайну колію від Дарницької площі до автовокзалу. З 90-х років є проект – пустити лінію швидкісного трамвая вздовж кільцевої залізниці. Але, на жаль, це все лише проекти.
Розмову вів Андрій КУЗЬМІН
