Грані судової реформи: якою має бути Феміда
Сьогодні такі поняття як «професійна етика» та «доброчесність» використовуються виключно для ручного відбору суддів.
Чому так? По-перше, відсутні визначення цих двох окремих понять, по-друге, ці два критерії оцінюються як один. По-третє, ці критерії займають 80% оцінювання, а складаються із суб’єктивного ставлення, яке нічим не підтверджується.
Вважаємо, що вимоги до суддів, в тому числі критерії та їх зміст мають бути визначені законом.
Дійсно, важливо, щоб суддею була добропорядна людина і цей показник має бути перевірено, однак набагато важливіше, щоб суддя був знаючим та здатним провести розгляд справи, мотивовано виписати судове рішення, тому головний відсоток оцінювання має належати саме рівню знань. Водночас етика чи доброчесність можуть бути перевірені наявністю дисциплінарних, інших адміністративних стягнень, в тому числі в питаннях декларування чи недоведених статків.
Оцінювання має бути прозорим. Провівши не одне засідання з питань оцінювання, чесно кажучи, викликало найбільше обурення те, що у Вищій кваліфікаційній комісії суддів України відсутній будь-який доказ арифметичного підрахунку балів, тобто немає документу, який підтверджував би, що саме такі оцінки були виставлені, які відображені в остаточному рішенні; ще більше сумнівів виникло, коли ВККС України на своєму сайті розміщувала повідомлення про «помилку» в арифметичних підрахунках, в результаті чого кардинально змінювалося рішення. Тому аби уникнути спорів щодо поставлених балів, вони мають бути відображені в екзаменаційних відомостях. Має бути відображена кожна оцінка, що поставлена членом комісії із поясненнями, чому саме така оцінка.
Усунення перешкод в розвитку кар’єри. Нині є чинною норма ч. 3 ст. 84 Закону України, в якій йдеться про те, що суддя (кандидат на посаду судді) може подати заяву на оцінювання не раніше ніж через рік з моменту останнього оцінювання, крім випадків зміни інстанції на нижчу чи зміни спеціалізації. Дана норма є обузою для усіх талановитих та здібних людей, які бажають розвиватися, оскільки, по-перше, цілий рік треба чекати, по-друге, наступного року вакантної посади може не бути, по-третє, вона не враховує примусового призначення оцінювання (мова йде про первинне кваліфікаційне оцінювання чи оцінювання на відповідність посаді), що позбавляє майже усіх діючих суддів права на участь в конкурсах без власної волі, тому дана норма не має жодного сприятливого наслідку та має бути скасована.
Нікому не потрібне «подвійне решето». Сьогодні для призначення на посаду судді треба пройти відбір як у ВККС України, так і у ВРП, при чому виключно за суб’єктивними критеріями, про які вже йшлося вище. На жаль, є практика ВРП, коли суддю не було погоджено на посаду після проведення конкурсу без зазначення жодних причин, тому знову ж таки відбір і оцінювання мають бути як прозорими, так і чіткими, щоб не виникало сумнівів у призначенні і рішень ЄСПЛ з приводу неупередженості та безсторонності. Отже вирішення питання про призначення на посаду має бути віднесено до повноважень єдиного органу, який нестиме за це відповідальність.
Роль Президента України в призначенні – церемоніальна, а не вирішальна. Ще один негативний досвід попередньої судової реформи – маніпулювання повноваженнями. Мова про ті випадки, коли Президент України не видавав укази або видавав їх частково (просто деяких осіб, які успішно пройшли відбір роками, не призначав на посади без жодних причин). Кожна людина має право на правову певність і ті особи, які успішно пройшли конкурс, мають бути призначені на посади, тому «церемонія» Президента України має бути обмежена строками і умовою обов’язкового призначення тих, хто пройшов відбір. У разі порушення строків призначення, особа вважається такою, що призначена на посаду.
До судів вищих інстанцій потрапляють поступово. З власних спостережень, судді вищих інстанцій мають пройти школу життя живого спілкування безпосередньо з людьми, які звернулися за захистом. Так, здавалося б, дріб’язкова справа про виправлення літери в прізвищі має життєвоважливе значення для якоїсь бабусі, яка готова навіть за сотні кілометрів їхати в суд і судді повинне це бачити і усвідомлювати свою відповідальність за вплив на людське життя. На жаль, відсутність живого спілкування призводить до спотвореного «справедливого» розгляду, який досить часто проявляється в надмірному формалізмі, що є негативним явищем, тому суддею вищої інстанції має бути лише та особа, яка мала досвід роботи в суді нижчої інстанції, і виключень для адвокатів та науковців не повинно бути.
Не менш важливим є питання підтримання кваліфікації судді та збереження довіри до судоустрою, яке стало лише приводом для популізму.
Як і в будь-якій сфері важливо бути професіоналом і ніщо так не говорить про твій професіоналізм як результат роботи. В даному випадку, було б доцільно призначати примусове проведення кваліфікаційного оцінювання, якщо, наприклад, протягом року суддя має більше 15% скасованих чи змінених рішень.
Водночас кожен має право на шанс, тому в разі першого непроходження такого оцінювання – суддю направляють на навчання. Якщо ж і після навчання суддя не пройшов оцінювання, то його мають визнати не здатним здійснювати правосуддя (до слова, саме такі рекомендації міжнародних інстанцій надавали України неодноразово). Важливо також, що таке рішення не є перешкодою для того, щоб особа в майбутньому мала можливість брати участь в конкурсах на посаду судді.
Громадський контроль та довіра. Громадський контроль здібностей судді мають здійснювати виключно особи, які були учасниками справи, яка розглядалась суддею, шляхом заповнення анкети після засідання. Наприкінці року – підсумки, якщо 60% негативних відгуків, ВККС України досліджує причини і вирішує питання про їх усунення, наприклад, додаткове навчання або вирішення питання про оцінювання у сукупності з дослідженням скасованих/змінених рішень. Важливу роль буде відігравати саме анкета опитування, адже у будь-якій справі одна із сторін буде незадоволена, тому слід визначити необхідність мотивації негативної оцінки.
Ще одним проблемним питанням статусу судді є відповідальність, яку, безумовно, судді мають відчувати, але водночас і не боятися тиску через шантаж провадженнями.
Заборона подвійної кваліфікації. На жаль, види дисциплінарних проступків зараз окреслені таким чином, що одне й те саме діяння може мати подвійну, а інколи й потрійну кваліфікацію, наприклад, порушення строків розгляду може бути кваліфіковано і як порушення строків, і як порушення прав людини, і як істотний дисциплінарний проступок, бо це підриває довіру, що породжує невизначеність та дає привід для маніпуляцій.
Зустрічаються і такі випадки, коли встановлюються різні види проступків, які кваліфікуються як кожен окремо, а потім ще й в сукупності. Тому мають бути визначені чіткі правила кваліфікації, які до того ж будуть однаковими для усіх і кожне окреме діяння повинно мати свою чітку кваліфікацію, а питання призначення санкції за сукупність проступків має бути вирішена окремо.
Чіткі правила застосування санкцій. Чинний закон про судоустрій визначає декілька видів дисциплінарних стягнень, однак взагалі не містить правил їх застосування, тобто за однакові порушення можна застосувати різні санкції. Як вже зазначалося вище, закон також не містить правил застосування санкції при сукупності порушень. Тому кожному порушенню має бути чітко визначений вид санкції та спосіб її застосування. Крім того, сьогодні звільнення за істотний дисциплінарний проступок та заборона у зв’язку з цим обіймати посаду судді, обмеження строком доступу до державної служби та зайняття адвокатською діяльністю за тяжкістю покарання є тяжчим за кримінальне покарання, тобто дисциплінарна відповідальність є тяжчою за кримінальну, що вже є самостійним порушенням та може бути підставою визнання порушення прав людини, Тому дисциплінарні санкції мають бути максимально чіткими та узгоджуватися з іншими видами відповідальності.
Заборона відмови в притягненні до відповідальності лише за фактом відсутності необхідної кількості голосів.
На жаль, є непоодинокі випадки, коли прийнято рішення про відмову в притягненні до відповідальності виключно за браком голосів, що звісно викликає неабиякий сумнів, тому відмова у притягненні до відповідальності має бути мотивованою і не може бути формальною. Тому члени комісії, які голосують, проти мають надавати письмові пояснення, так само як ті, що голосують «за», коли більшість голосує «протии».
Право на подання скарги належить виключно учасникам справи. Дисциплінарне провадження не може бути засобом тиску чи тимчасового усунення судді. Як вже неодноразово встановлено ЄСПЛ Вища рада правосуддя у дисциплінарних справах є квазісудом. Крім того, при вирішенні дисциплінарної справи мають бути враховані наслідки, тому лише «безпосередньо уражені» повинні мати право скаржитися, а не будь-які псевдоактивісти, які можуть мати приховані корисливі мотиви. Тим більше, зважаючи на те, що ВРП може визначати питання порушення прав людини, тому саме конкретно визначена людина має скаржитися на порушення своїх прав, щоб висновки ВРП не були припущенням.
Існує сьогодні і ще один, м’яко кажучи, дивний етап прийняття Вищою радою правосуддя рішення про звільнення з посад судді за вчинений істотний дисциплінарний проступок. Так, дисциплінарна плата приймає рішення про застосування санкції у вигляді звільнення, ВРП розглядає скаргу на таке рішення і цей же склад ВРП, який під час розгляду вже фактично висловив свою позицію щодо згоди на звільнення, в подальшому ще раз вирішує питання про звільнення, приймає так зване «кадрове рішення». По-перше, прийняття такого кадрового рішення є формальним, по-друге, ВРП вже не може бути безстороннім після розгляду скарги, по-третє, дане рішення оскаржується в зовсім іншому порядку ніж основне рішення, що є лише формальним розглядом, яке не має жодного результату. Тому етап такого «кадрового рішення» має бути взагалі «прибрано».
Закритий розгляд дисциплінарних справ. Міжнародні норми права вже давно визначили, що відкритий розгляд дисциплінарних справ щодо суддів лише підриває довіру до суду, оскільки сам процес шкодить репутації як судді, так і судоустрою в цілому. Лише доведений факт дисциплінарного проступку має бути оприлюднено, оскільки в іншому разі дисциплінарний розгляд може бути використано як тиск. Тому слід прийняти міжнародні стандарти та припинити трансляцію формування негативного ставлення до суддів.
Рішення ВРП та її палат мають бути оскаржені тільки до суду. Сьогодні є велике питання щодо забезпечення права на оскарження рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності. Нині існує наступний порядок: рішення дисциплінарної палати оскаржується до ВРП, де ВРП по факту є судом першої інстанції (з великим питання до неупередженості), а вже рішення ВРП про залишення без змін рішення дисциплінарної палати може бути оскаржено до Великої Палати, де Велика Палата є не то судом першої, не то апеляційної інстанції, але без права самостійного прийняття рішення, бо наслідок скасування рішення Великою Палатою – повторний розгляд у ВРП. Тут є декілька проблем, по-перше, фактична відсутність судового оскарження рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності, по-друге, неефективність оскарження як такого.
Тому більш зрозумілим, доступним та ефективним буде пряме оскарження рішення дисциплінарної палати до КАС ВС як суду першої інстанції з правом апеляційного оскарження до Великої Палати, де суд матиме право скасування рішення без направлення на повторний розгляд до ВРП, а чітке дотримання строків розгляду допоможе уникнути багаторічної тяганини з вирішення питання про притягнення до відповідальності.
Члени Вищої ради правосуддя мають відповідати за прийняті рішення. Сьогодні члени ВРП не несуть жодної відповідальності за прийняті чи то неприйняті рішення, що дозволяє їм в деяких випадках зловживати своїм правом. Тому, наприклад, має бути введено інститут дострокового припинення повноважень за подібні вчинки і це питання може вирішуватися, як варіант, ad hoc зборами органів, які призначають членів ВРП.
Питання призначення конкурсів на зайняття посади судді має визначатися з урахуванням нагальної необхідності. Так, питання в яких судах та в якій кількості необхідно провести добір на зайняття посад має визначати ДСА, яка веде статистику укомплектованості судів та їх навантаження. Питання добору не може бути питанням торгів, воно має бути спрямоване виключно на ефективне забезпечення судоустрою.
Участь міжнародних експертів – субсидіарна. Міжнародний досвід – це добре, але тільки тоді, коли він адаптований під особливості кожної окремої держави та суспільства. Тому міжнародні експерти мають бути лише радниками чи спостерігачами, однак в жодному разі не мати вирішальний вплив, оскільки, по-перше, вони не несуть жодної відповідальності, по-друге, вони не живуть в цій країні, а отже і не живуть за тими правилами, які впроваджують тут. По-третє, вони не враховують чинного національного законодавства, бо його не знають, тому їх поради явно потребують адаптації з національним правом аби це не виглядало хаосом.
Судовий збір не повинен бути перешкодою для доступу до правосуддя. Окрім того, що нині не кожен середньостатистичний громадянин може собі дозволити таку розкіш як судовий захист, адже інколи судовий збір є в рази більшим за місячний дохід людини. Тому є нагальна потреба урівноваження ставок судового збору, особливо щодо фізичних осіб…
Анна МАРТИНЕНКО, Ростислав КРАВЕЦЬ
Фото: “Український репортер”
