В Україні сьогодні відзначають День Соборності
День Соборності щороку відзначається 22 січня, у день проголошення в 1919 році Акта Злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки.
Свято офіційно встановлене у 1999 році, враховуючи велике політичне та історичне значення об’єднання УНР і ЗУНР для утворення єдиної (соборної) української держави.
Акт Злуки увінчав соборницькі прагнення українців обох частин України – Наддніпрянщини та Наддністрянщини – щонайменше з середини XIX століття. Це була основоположна подія для українського державотворення, йдеться в матенріалі Укрінформу.
24 серпня 1991 року на позачерговій сесії Верховної Ради УРСР ухвалено Акт проголошення незалежності України. Його підтримали українці на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року. Ця подія стала відправною точкою для відліку історії сучасної Української державності.
Вперше у XX столітті українська незалежність була проголошена 22 січня 1918 року IV Універсалом Української Центральної Ради. Роком пізніше, 22 січня 1919 року, у Києві на Софійській площі було проголошено Акт Злуки (об’єднання) українських земель, стверджувалось об’єднання двох тодішніх держав УНР та ЗУНР, що постали на уламках російської й Австро-Угорської імперій в єдину соборну Українську державу.
У тексті Акта Злуки утверджувалось: «Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західно-Українська Народна Республіка (Галичина, Буковина і Угорська Україна) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка».
Однак тоді об’єднання України відбулося суто символічно: вже через кілька тижнів після проголошення Акта злуки більшовики захопили Київ, пізніше поляки окупували Східну Галичину, а Чехо-Словаччина – Закарпаття.
Перше святкування Соборності відбулося 22 січня 1939 року у Карпатській Україні (м. Хуст), на той час – автономній республіці Чехо-Словаччини. Цього дня під синьо-жовтими прапорами відбулась тридцятитисячна маніфестація місцевого населення, яке з’їхалось до столиці Карпатської України з усіх куточків краю згадати події 20-річної давнини.
Проявом єдності та волі українського народу до свободи став «живий ланцюг», організований патріотичними силами 21 січня 1990 року з нагоди 71-ї річниці проголошення Акта Злуки, коли мільйони українців від Києва до Львова узялись за руки, відзначаючи День Соборності.
Відтоді в Україні «живі ланцюги» створювались неодноразово, символізуючи єдність (соборність) українського народу, а День Соборності відзначається на державному рівні щорічно.
Ідея соборності була й залишається базовою національною цінністю українців. Нині, коли російська федерація знову прагне знищити українську державність і окупувати нашу землю, соборність є передумовою успіху нашого опору зовнішній агресії.
У привітанні Президента України з нагоди Дня Соборності, зазначається, що “ця історична подія передала наступним поколінням українців дві мудрості. Якщо не припиняти боротьбу, рано чи пізно єдину й незалежну державу буде відновлено. Якщо не досягти справжньої єдності, незалежність буде втрачено. Ми завжди знали про першу мудрість. А 24 лютого довели, що засвоїли другу. Це стало новим відродженням нашої соборності України. І це не лише об’єднання двох берегів. Це єдність мільйонів людей. Це єдність усіх наших земель. Усіх наших регіонів. Де всі – один за одного. Кожен регіон захищає кожен регіон.
У кожного з нас більше немає чужих міст, сіл, вулиць. Кожне місто – рідне. Кожне село – рідне. Кожна вулиця – рідна. Навіть якщо ми там ніколи в житті не були. І бійці з Києва, Львова, Кривого Рогу, Житомира, Луганська та багатьох інших міст б’ються за Маріуполь, Куп’янськ та Ізюм. А бійці з Ізюма, Куп’янська й Маріуполя та багатьох інших міст б’ються за Авдіївку, Бахмут і Соледар. І всі разом захищають Київ. І всі разом захищають Харків. І всі разом звільняють Херсон. І всі ми разом, хоч би де народилися й де зростали, кажемо сьогодні: я захищу мою Україну. Мою соборну. Моє Закарпаття, мою Волинь, моє Поділля, мою Таврію, мою Сіверщину, моє Полісся, мою Наддніпрянщину, мій Донбас, мою Галичину, моє Придніпров’я, мою Слобожанщину, моє Приазов’я, мою Буковину і, звісно, мій Крим. І ніякий він не «ваш».
