Київ 25 вересня сумував – ховали великого воїна Любомира Соченка. У церкві Святого Миколая на Аскольдовій могилі сотні людей провели в останню путь захисника України, сина відомої художниці Марини Соченко.
Колись молоді батьки Марина і Петро Соченки дали своєму первістку-синочку дивовижне ім’я: Любомир. Той, що любить мир. Другого сина назвали Мирославом, сьогодні він також захищає Україну. Любомир ріс дуже добрим, талановитим і розумним, радував рідних і любив життя. Але доля розпорядилася так, що хлопцю довелося взяти до рук зброю. Аби захистити свою Батьківщину, своїх рідних, своє місто. Аби у світі назавжди запанував мир. Молодий воїн (позивний «Рікі») загинув на Запорізькому напрямі разом з побратимом під час виконання бойового завдання. Ворожий безпілотник атакував автомобіль наших захисників, у якому вони висувалися на бойову позицію.
Любомир здобував другу вищу освіту у європейському вузі й міг би спокійно собі навчатися, але вже на другий день повномасштабного вторгнення був у рідному Києві і став разом з батьком на захист рідного міста. А потім – різні напрями фронту. Хлопець не міг інакше, бо він – з козацького роду, бо був вихований у патріотичному, націоналістичному дусі. На фронті Любомир завжди був надійним побратимом, незламним Воїном. За мужність і відданість Україні відзначений багатьма нагородами. Про нього кажуть, що був великим інтелектуалом, володів декількома іноземними мовами, але одночасно – був дуже скромним.
Закінчивши навчання в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка на факультеті радіофізики, електроніки та компʼютерних систем, продовжив навчання в Люблінському університетів Польщі. Він міг би так багато зробити, міг би стати вченим, творити державу, омріяну поколіннями – вільну, незалежну, правову. Якби не війна…
Кожен, хто знав Любомира, називали його людиною з великим добрим серцем, провести його в останню путь прийшло багато киян, серед яких ветерани російсько-української війни, митці, представники громадсько-патріотичних організацій. Жалобні пісні прозвучали у виконанні Народного артиста України, бандуриста Тараса Компаніченка.
Поховали героя на меморіальній ділянці на території храму, поруч з могилами легендарного комбата Дмитра Коцюбайла («Да Вінчі») та льотчика Андрія Пільщикова («Джус»).
Поруч з похованнями є мала військова каплиця. Тут, на замовлення греко-католицької громади церкви Святого Миколая Заслужений діяч мистецтв України Марина Соченко намалювала велику ікону «Покрова Богородиці», яка присвячена героям, полеглим за Україну в різні історичні періоди. На фресці зображено 55 портретів. Серед них герої Небесної Сотні, воїни україно-російської визвольної війни, Герої Крут, Січові Стрільці, полководці Армії УНР, отамани, українські козаки і руські воїни.
Читайте також: “Коли вимикали світло, я всеодно брала пензлика, молилася і писала ікону при ліхтарику”, – художниця Соченко (+відео, фото)
Сьогодні чимало українців висловлюють щирі співчуття батькам полеглого воїна. Особливо щемким є пост у Фейсбуку захисника України, лікаря Горбенка Сергія Олександровича. Він зокрема пише: “Марина Петрівна Соченко вже усім своїм життям,навіть без цієї страшної біди, заслужила вдячність і пошану всієї нашої України, всіх СПРАВЖНІХ людей нашої землі. Вона – самобутня, талановита майстриня з неповторним художнім стилем, створила історичну галерею ГЕРОЇВ НАШОГО ЧАСУ. СПРАВЖНІХ ГЕРОЇВ. З її портретів на нас дивляться обличчя Героїв Майдану, Героїв-Добровольців, Героїв ДАПУ, Іловайська, Дебальцевого і звичайно ГЕРОЇВ ВЕЛИКОЇ ВІЙНИ, в якій сьогодні Україна відстоює не тільки Пам’ять Славних Предків, але й право на життя і майбутнє. З неповторною точністю майстриня передає на своїх полотнах риси людей і через очі – їхні душі. Багато хто з них залишився з нами саме завдяки цим портретам, бо вони полягли в бою, як мій син Святослав, як Артем Абрамович і багато інших. Її портретна галерея – не просто мистецтво, прийде час – і вона стане документальним джерелом для істориків майбутньої України, які через неї, як через літопис, будуть встановлювати забуті славні імена і події. Це великий духовний подвиг. Не для однієї людини, і навіть не для одного нашого покоління, а для багатьох поколінь українців і всіх землян взагалі, які будуть жити після нашої перемоги. Вона потрудилась для нас… Для нас всіх: і мертвих, і живих, і ненароджених ще. Вона віддавала всю енергію свого серця всім нам через ці полотна. Любчик її віддав за нас життя”.
Відомо, що Марина Петрівна Соченко була учасницею подій Революції Гідності, писала картини-репортажі з народних віче, робила замальовки. Створила галерею портретів (близько двохсот) майданівців з різних куточків України.
Після початку війни була волонтеркою. Малювала у шпиталях поранених бійців АТО. У складі високомобільної групи центру морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України декілька разів була на передовій лінії фронту, звідки привезла більш ніж сто портретів героїв, захисників України. Започаткувала мистецький проект «Волонтери — дітям», в рамках якого провела серію виставок у школах Києва «Заради майбутнього України». Зі своїми картинами і плакатами організувала та провела мистецьку акцію на підтримку Олега Сенцова та інших українських політв’язнів, ув’язнених кремлем під російським посольством.
В творчому доробку Марини Петрівни – більше 70 персональних виставок.
Редакція Українського репортера висловлює щирі співчуття родині Любомира Соченка, його друзям, побратимам. Низько схиляємо голови перед пам’яттю Героя.
Слава Україні! Героям слава!
