Як держава віддала на поталу Бориспільську трасу
Ця автомагістраль потрібна усім — і простим людям, і міністрам, і депутатам, і президентам, і дипломатам… Вона сполучає столицю з Міжнародним аеропортом “Бориспіль”. Тому має бути особливою.
Бо цей битий шлях є першим, що бачать іноземці, прилетівши до України. З його соснами, автозаправними станціями, ресторанами, маркетами, “автостайнями”, облізлими підземними переходами, різнокаліберними й подекуди обдертими бігбордами… Своєрідна візитівка нашої держави. Чи такою вона має бути?
Ось до нас приїхали поважні іноземні гості. Скажімо, нещодавно приїздила делегація Європарламенту на чолі з Девідом Макаллістером. Що вони бачать з вікон автівок? Рекламу розкішних лімузинів, престижних житлових комплексів, елітних ресторанів, магазинів для багатіїв… Таке враження, що ми сидимо на купі грошей і не знаємо, як їх витратити. І навіщо нам кредити МВФ?
Дуже багато російськомовної реклами. Але ви не побачите жодного інформаційного щита, на якому було б зазначено, що держава (народ) дякує захисникам України за їх подвиг у війні з російськими агресорами.
Забули, що саме Бориспільською трасою їдуть на війну наші хлопці? Цією доріженькою вони й повертаються з фронту. А ми їх гамселимо інфою про товари для мільйонерів. Чи потрібна їм ця фальшива позолота?
На жаль, немає тут і бігбордів із світлинами героїв, які боронять Вітчизну. Не побачите й жодного фото, на якому було б зображено волонтерів. Чому міністерства та відомства не замовляють соціальну рекламу? У чиновників не вистачає клепки зробити таку просту, але вельми потрібну, справу? Чи ліниві?
Не так тії воріженьки, як “добрі” чиновники. Ну, втілюєте в життя програму декомунізації (і це добре), але ж подивіться, до якої убогості скочуються ваші реформи на практиці. Знак “Київ” на Бориспільській трасі нещодавно був “у парі” з надписом: “Місто-герой”, зображенням золотої зірки. Нині ж комуністичні елементи прибрали. Зостався угорі лише металевий каркас — іржавий, погнутий. Блідо виглядає й знак “Київ”.
Може, час ініціювати збирання добродійних коштів “на фарбу”? Якщо держава заплющила на це очі.
А хіба не можна встановити на цьому місці красивий інформаційний щит, на якому були б прості й зрозумілі багатьом слова: “Вас вітає столиця незалежної України, місто, де перемогла Революція Гідності!”
Або такий штрих. Поруч зі знаком “Київ” – футбольний м’яч. Цю конструкцію встановили ще до Євро-2012. Забули демонтувати? Чи, може, подумали: “Нехай залишається, бо раптом столичний футбольний клуб виграє Лігу чемпіонів”?
Невже українські футболісти так яскраво грають, здобуваючи престижні трофеї, що цей м’яч має упродовж багатьох років мозолити очі уздовж траси? Нічим похвалитися?
Водночас ми витрачаємо сотні тисяч доларів для створення за кордоном позитивного іміджу України. І геть забуваємо, що репутація починається також з маленького.
А репутацію Бориспільської траси давно підмочено. Територію уздовж траси віддали на поталу забудовникам. Спритникам, які колись мали доступ до владних кабінетів і зуміли відхопити ласі шматки землі.
Десь один раз у кілька років тут вигулькує нова АЗС. Оскільки вільних ділянок немає, то знищують дерева, кущі. Гектари виводили з-під державної опіки, змінювали цільове призначення, передавали комусь “під щось”, перепродували… Це були типові земельні комбінації, які з часом дещо змінювалися.
Усе йде до того, що по обидва боки магістралі замість дерев ми побачимо різноманітні об’єкти. Таке враження, що лісові ділянки занесено ніби до своєрідного “списку очікування” – прийде час і їх візьмуть… Для будівництва автозаправки, маркету, ресторану чи бозна-чого.
Ось характерний приклад з минулого. У 2010 році уздовж траси, біля села Гора, вирубали чимало дерев ( на фото). Шість гектарів “зачистили” під будівництво. На це неподобство звернула увагу обласна прокуратура.
Стали з’ясовувати, що й до чого. І у жовтні 2010-го порушили кримінальну справу проти директора фірми, яка торгує автомобілями. Суть претензій: тотальне вирубування дерев було незаконним. Хоч лісова ділянка і опинилася “в кишені” цього підприємства — воно придбало землю.
Раніше ці шість гектарів були у віданні Бориспільського лісгоспу, який і розпоряджався ними. Коли у 2007 році біля керма Київської обласної держадміністрації стала Віра Ульянченко, цей масив було виведено з-під опіки Бориспільського лісгоспу.
А далі були ланцюжки комбінацій, які в підсумку привели до того, що гектари дісталися шістьом людям: двом мешканцям Борисполя і чотирьом киянам. За “легендою”, вони мали займатися на цих ділянках (кожному — по майже гектару) садівництвом та овочівництвом. Тобто вирощувати під соснами помідори та огірочки.
Ага, шукайте дурних з овочевих грядок. Невдовзі після такого, дуже щедрого, розпорядження “садівники” продали свої ділянки. Сталося це в один і той же день. Кожну із шести ділянок було продано за 12 мільйонів 498 тисяч гривень.
А придбала цю землю фірма, яка й пустила сосни під сокиру. Кримінальне розслідування, про яке ми згадали, традиційно завершилося нульовим результатом. Ніхто не постраждав. До в’язниці під конвоєм нікого не доставили.
Сьогодні на цьому місці — там, де стояв ліс — розкішний торговельний комплекс. Як своєрідний пам’ятник владі, прокуратурі, судовій системі.
Помідорчики, кажете, тут вирощують?
На світлині: 2010 рік. Бориспільська траса. Так “зачищали” ліс для вирощування “помідорів”.
Фото Леоніда ФРОСЕВИЧА
