Петро, Павло, Путін ― вбивчі паралелі в історії Російської імперії

20.02.202221.02.2022 Юрiй КІРПІЧОВ 0 коментарів Володимир Путін, Росія

Нападе чи не нападе? Усіх цими днями мучить тривожне очікування – чи нападе Путін на Україну? Крок раніше неуявний, згубний для Росії, цілком імовірно і навіть швидше за все – для самого російського диктатора, але можливий.

Важко уявити, що в XXI столітті доля цілого світу залежить від людини дрібної, обмеженої, ущербної, патологічно злобної і здатної на будь-які злочини!

І шкода, що у Росії немає гвардії. Я аж ніяк не шанувальник російського мілітаризму, постійної націленості країни та населення на агресію, не любитель парадних втіх, понтів та гуркоту, поголовного «побєдобєсiя» та путінських ракетних мультиків – все це симптоми нездорового соціуму. Але гвардія не завадила б. Річ у тому, що Росії часом не щастить із правителями, як от зараз, а гвардія, бувало, трохи обмежувала самовладдя особливо затятих і небезпечних.

Ви скажете, що вона є? Гм, ви дійсно вважаєте гвардійцями садистів-карателів Росгвардії, що нещадно б’ють мирних жителів, зокрема жінок? Дуже дивне уявлення про доблесть та честь. Ні, я про справжню гвардію, яка була колись, але якої нема і бути не може за Путіна. Бо якби вона була…

Петро III

8 лютого 1725 року, тобто в день смерті Петра I, гвардійці вибили двері в Сенат і змусили сенаторів передати престол його дружині. Катерина хотіла цього, але фактичну владу зосередили князь і генерал-фельдмаршал Меншиков (його величали також рейхсмаршалом!) і щойно створена Верховна Таємна Рада, вища дорадча установа Російської імперії, на яку, казала імператриця, «ми цілком можемо покластися».

Через місяць туди ввійшов герцог Карл Фрідріх Гольштейн-Готторпський, а 1 червня 1725 року він став чоловіком Анни, молодшої і улюбленої дочки Катерини і Петра I. І як придане побажав відібрати у Данії милий його німецькому серцю Шлезвіг. Імператриця трохи засмутилася,бо зовсім недавно Данія була союзником Росії в Північній війні, Катерина в 1716-му сама бувала в Копенгагені на «Інгерманланді», улюбленому лінійному кораблі Петра. Але щастя доньки перемогло доводи розуму, і чуйна теща зібрала 15 лінійних кораблів, 4 фрегати та 80 галер, а на суші наказала готувати корпус у 40 тисяч багнетів.

Похід однак не відбувся, бо до Ревелю прибула сильна датсько-британська ескадра адмірала Чарльза Уейджера. Балтійська торгівля була надзвичайно важливою для володарки морів, особливо для її флоту, і Лондон нічого так не бажав, як спокою на тутешніх берегах. Після смерті Катерини II Меншиков домігся від’їзду Карла-Фрідріха з дружиною в Гольштейн, де в лютому 1728-го Анна народила сина Карла Петера Ульріха. На початку 1762 року він під іменем Петра II зійшов на російський престол. І тут на сцену вийшла гвардія.

Річ у тому, що син пішов у папашу і відразу після воцаріння почав готувати похід на Данію. Ставши російським імператором, він залишився голштинцем і бажав Шлезвіга. Він розповідав друзям, як зішле данського короля в колонію в Індії або ж дасть йому маєток у російській Ліфляндії. Між іншим, біограф Петра III американка К. Леонард пише, що він не був такою вже жертвою долі, як прийнято вважати, і правильніше було б помістити його серед самих агресивних і цинічних монархів XVIII ст. (Leonard C.S. Reform and Regicide: The Reign of Peter III of Russia. Bloomington, 1993).

Анулювання ним результатів перемоги у важкій і витратній війні з Пруссією, різкі дії щодо церкви, запровадження прусських порядків у армії позбавили його будь-якої соціальної підтримки; а у придворних колах його політика породжувала лише невпевненість у завтрашньому дні. Як і зараз у путінській Росії. Але останньою краплею став намір відправити гвардію в похід проти Данії, що породило змову серед гвардійців. У результаті рано-вранці 9 липня 1762 року його дружина бігла до Петербурга, і їй, як «Імператриці та Самодержиці Всеросійській», присягнули гвардія, Сенат, Синод і населення.

Гвардія виступила на Петергоф, де перебував скинутий імператор, звідти у супроводі варти на чолі з А.Г. Орловим він був відправлений до Ропші, а там через тиждень раптово помер. Від гемороїдальних кольок, посилених проносом і тривалим вживанням алкоголю. Путін не п’є, скажете ви? На жаль. І гвардії в нього немає, надія тільки на пронос та кольки…

Павло I

Продовжимо наші паралелі. Павло, онук Карла Фрідріха Гольштейн-Готторпського і син невдахи Петра III за отим Шлезвігом особливо не страждав, але багато інших якостей тата успадкував. Тому любов’ю знаті, дворянства та гвардії не користувався, за чотири з невеликим роки правління наламав чимало дров, зазіхав і на Данію, але головною та фатальною його помилкою стало побиття горщиків з Англією (Путін зараз б’є горщики із Заходом взагалі).

Влітку 1800 року він наказав заарештувати торговельні судна Англії у російських портах, і 26 серпня адмирал Хаников повідомляв, що у гавані Кронштадта перебуває 33 та на рейді 4 англійських судна і просив дозволу звезти із заарештованих суден 426 моряків на берег. Настільки нахабно смикати британського лева за вуса було не слід, але Лондон сподівався залагодити справу миром, і конфлікт незабаром вдалося загасити. Однак коли англійці взяли Мальту і не відповіли на вимогу висадити там російський корпус, то 22 листопада того ж року були знову заарештовані товари та судна британських підданих у Росії. У листопаді було видано указ Ханикову прийняти із заарештованих суден товари, необхіднідля адміралтейства і розвантажити їх силами моряків.

Н. Ейдельман («Грань століть») пише: «28 жовтня видано наказ про арешт 1043 матросів на затриманих у російських портах англійських судах. Англія пізніше обчислить завдані їй збитки 4 млн. рублів». Цар вичерпав міру терпіння, і для наведення порядку на Балтиці Лондон послав сильну ескадру в 53 вимпели під керівництвом адмірала Гайд-Паркера і віце-адмірала Нельсона, який перебував у зеніті слави. Нельсон рвався на Балтику і писав віконту Сент-Вінсенту (знаменитий перемогами адмірал Джон Джервіс, який став наприкінці лютого 1801 р. першим лордом Адміралтейства): «Якби це залежало від мене, то я вже 15 днів тому перебував би біля Ревеля і ручаюся, що російський флот вийшов би з цього порту не інакше, як із дозволу нашого Адміралтейства».

Але вже в Копенгагені, після перемоги над датським флотом, він дізнався, що російський імператор помер. Павло I втратив почуття реальності – і підписав собі смертний вирок. До речі, Олексій Орлов-Чесменський, який убив його батька, після повернення з Європи дивувався: «Як ви терпите цього виродка?» ―”Але що ж робити, не вбивати ж його?” ― спитали друзі. “А чому б і ні?” ― здивувався гігант…

23 березня 1801 р. граф Кушелєв представив Павлу всепідданішу доповідь, в якій повідомлялося: «Командир ризького порту, контр-адмірал Сіманський, повідомляє, що ліфляндський цивільний губернатор Ріхтер повідомив йому високий наказ, щоб спадкоємцям колезького асесора за їхню претензію на Англію 8. 73 коп., віддати англійських секвестрованих суден стільки, скільки на задоволення претензії згідно з оцінкою їх потрібно буде, внаслідок чого, за вказівкою губернатора, купцем Цукербекером з оцінювачами і вибрано 24 кораблі, які і наказано віддати з усім їх такелажем, взявши з них розписку».

Цієї ж ночі імператора було вбито офіцерами у власній опочивальні. У змові брали участь де Рібас, віце-канцлер Микита Петрович Панін, командир Ізюмського легкокiнного полку Леонтій Беннігсен, граф Микола Зубов і, звичайно, командири гвардійських полків: Семенівського – Леонтій Депрерадович, Кавалергардського – Федір Уваров, Преображенського – Петро Таров. Підтримував незадоволених і англійський посол Уітворт, який перебував у любовному зв’язку з Ольгою Жеребцовою, сестрою опальних братів Зубових, а душею та організатором змови став Петро Пален, петербурзький генерал-губернатор та голова таємної поліції.

Причиною смерті було оголошено апоплексичний удар. Табакеркою в скроню, як жартували сучасники.

Звістка про смерть Павла викликала тріумфування в обох столицях. «Замовк рев Норда сипуватий, Закрився грізний, страшний погляд», — писав у ті дні Державін. «Повернувшись додому, я ніяк не міг узяти в голову: знайомі безупинно приїжджали і їхали, всі говорили в один час, всі обіймалися, як у день Світлої неділі; ні слова про покійного, щоб і хвилинно не затьмарити серцевої веселості, що горіла в усіх очах…», — вторив йому Ф. Вігель.

Ось і зараз у Росії, в Україні, та й у всьому світі чекають не дочекаються «Лебединого озера» по всіх телеканалах, ото буде свято! Але чи дочекаються? Ні Паленов, ні Паніних, ні Орлових із рішучими гвардійцями нині немає, подрібніла країна.

Та що там гвардія, якщо в армії гостра нестача особового складу. Настільки, що у Москві працюють пересувні пункти вербування контрактників! Військові розуміють, що на них чекає в Україні, і масово звільняються, особливо танкісти. Вони чудово знають, що після влучення ракети з “Джавеліна” у танк від нього залишається порожня коробка, що димиться, башта відлітає в один бік, двигун – в інший, а від екіпажу нчого нашкребти навіть для відправлення рідним “вантажу 200”. У результаті дефіцит кадрів такий, що беруть людей із вулиці.

Як бачите, навіть не рахуючи полів битв мінімум двічі гвардія принесла велику користь Росії і якби вона була, не було б Путіна. Але її немає, а воно є. Вагнерівці є, а гвардії немає. Чому так? Тому що Путін не є причиною деградації країни, він лише найбільш явний прояв цієї деградації.