Продаж землі: поки не вмерла Україна – її бігом хочуть продати?

02.10.201907.08.2020 Леонід Яковишин 0 коментарів земля, Леонід Яковишин, продаж землі

Під час виступу на телевізійному ток-шоу «Свобода слова Савіка Шустера” профільний міністр Тимофій Милованов згадав, як більшовики сто років тому недолуго ділили землю, однак сьогодні, мовляв, нова Зе-команда цього не допустить.

Як саме “недопустить”? Чуємо тільки гарну теорію із вуст земельного реформатора. Якщо українське суспільство вчасно не зупинить цей процес, то знову актуальною стане народна приказка часів післяреволюційних більшовиків: «Омелько продав земельку, і на чужу ходить нужду справляти».
Проте навіть більшовики швидко схаменулися й забрали роздану землю назад – у колгоспи. І це був би виправданий крок, якби колгоспи справді стали кооперативами в сільському господарстві, як це й досі розвивається в країнах Європи. У радянському суспільстві кооперативи перетворили на дійних корів для держави.

Нині затіяли пустити з молотка всю товарну землю, що дорівнює 72-ом відсоткам території України. Ще й прикривають це «благими» намірами: залучити до роботи на землі сотні тисяч фермерів – як у Європі. Нібито вже й дешеві кредити закладені в бюджеті для покупки землі.

Але ця казочка, як кажуть у народі, від лукавого. Сам міністр Милованов на телеекрані хизувався своєю європейською освітою й практикою, але мені незрозуміло, що взагалі він там вивчав і «практикував». Бо, скажімо, в Європі, США і Канаді фермери мають постійний (не одноразові, як у нас обіцяють) доступ до дешевих кредитів і державних великих дотацій. Ще одна в них невід’ємна складова розвитку фермерства – там розбудована потужна мережа сервісу для допомоги у вирощуванні врожаю, виробництві тваринницької продукції, її продажу і переробки, продажу всієї продукції переробки.

Наш же міністр взагалі нічого не сказав про те, як і чим оброблятимуть землю новостворені сотні тисяч фермерів з невеликими земельними ділянками. Де зберігатимуть і на яких ринках продаватимуть продукцію, навіть сировинну, не говорю вже про перероблену? Хто забезпечить їм доступ до сертифікованих елеваторів і транспортних засобів за не здирницьку оплату?

До того ж, незалежна Україна вже має гіркий урок «фермеризації» села. Пам’ятаю, у Бобровицькому районі наплодили понад пів сотні новоспечених фермерів, виділили їм по 50 гектарів землі, надали пільги для покупки тракторів, але не передбачили найголовнішого – чи є у них тяма й уміння працювати на землі. І таке – по всій Україні.

Величезні народні гроші угатили у черговий злочинний експеримент, явно «відкатний». Добряче збагатилися на цій афері ті, хто її затіяв і провів. Скільки ж фермерів з 90-х досі фермерує? Скільки вони створили легальних робочих місць, скільки в бюджет платять? Найбільш «верткі» (є приклади й у Бобровицькому районі) розпаювали безплатно одержану фермерську землю між дітьми та іншими родичами, і здають її в оренду сільгоспвиробникам за оплату. Це таке фермерство підніме українську економіку?

Ще одне теж доленосне запитання: чи багато вже сучасних українців виявлять бажання фермерувати і побіжить купувати землю, і чи виграють вони прозорі торги, в яких братимуть участь агрохолдинги, здебільшого з мішками іноземного капіталу?

Передбачаю, що для піару окремим фермерам дадуть можливість купити землю, але здебільшого не для роботи на ній, а для перепродажу. Бо хто вміє і бажає працювати на землі, давно вже фермерує. Завдання держави – допомагати їм, в тому числі й додатковими земельними ділянками, зданими державою в оренду, як в Європі.

А що планують наші земельні базарники: «…законопроект передбачає обмеження сукупної площі земельних ділянок сільськогосподарського призначення, що можуть перебувати у власності громадянина та юридичної особи, та пов’язаних із нею осіб, – не більше 15% сільськогосподарських земель області, або 0,5% сільськогосподарських земель України».

Скажіть, про яке дрібне чи середнє фермерство ведуть мову ці торгаші, коли «одні руки» мають право скупити «діляночку» землі, яка дорівнює в середньому площі сільськогосподарських земель двох таких районів, як Бобровицький? Мислячі економісти й експерти порахували, що в результаті таких торгів вся українська земля може опинитися в 200-250 «одних руках».

Звісно, саме для них, а не для якихось дрібних фермерів, передбачені й іноземні капітали. Бо уже зараз в одному агрохолдингу з 600-ма тисячами гектарів орендованої землі – 70 відсотків іноземного капіталу. Навіть якийсь пенсійний фонд із США інвестує агрохолдинг з 400-ма тисячами гектарів землі. Згідно з новим законодавством, ці великі ділянки можна розділити між «особами, пов’язаними з цими агрохолдингами». А днями в соцмережах промайнула й така інформація, що в Ізраїлі «зарезервували» 84 мільярдів євро для скупки земель в Україні. Порівняйте: українським фермерам Зе-уряд обіцяє чотири мільярди гривень пільгових кредитів.

Викликає тривогу те, що через скупку земель за іноземні гроші буде продано десь 70 відсотків території України. А без землі, як писав великий український літературний класик, дослідник селянської філософії Панас Мирний, немає волі, немає й держави. І вже не іноземці, а «вільні українці» житимуть на орендованій землі.

Ні, я не проти закордонних інвестицій. Але щоб вони допомагали не лише вирощувати сировину і вивозити її на підприємства їхніх країн, а і в Україні розвивали переробку, створювали нові робочі місця, добивалися квот для продажу нашої продукції на ринках Європи, інших країн світу. Бо ця проблема існує й зараз.
Для прикладу, наше товариство «Земля і воля» після 2014 року втратило російський і білоруський ринки продажу продукції переробного круп’яного (з кукурудзи) заводу, і на ринки Європи нас не допускають. Хоч ми чи не перші в області сертифікували свій завод під євростандарти. Та в результаті української «євроінтеграції», наше господарство недоодержує щороку три мільйони доларів прибутку, «заморожено» біля півсотні робочих місць, мільйонні втрати й для бюджету.

При такій економіці навіть у «щирих до України» інвесторів навряд чи виникне бажання розвивали сільську промисловість й інфраструктуру, будували житло для сільських працівників, ремонтували дороги – без чого села й далі вимиратимуть.

У державній скарбниці теж немає грошей для народних сільських потреб. Тож, перебуваючи в такій фінансовій і правовій кризі, треба бути круглими ідіотами, щоб відмовитися від багатомільярдної ренти за землю й державного контролю за ефективністю її використання на благо українського суспільства.
Втім, бачу, що для нових земельних кавалеристів головне – поки Незалежна ще існує, як держава, – треба якнайшвидше приступити до розпродажу її найбагатшого народного скарбу, подарованого нашій Вітчизні самими Небесами.

Назвалися «Слугами народу», але не уточнили – якого народу?

Таке запитання поставив один учасник телешоу Шустера міністру з числа «Слуг» Милованову. Але той пропустив незручне запитання повз вуха. Він не міг розумно відповісти й на профільне запитання: яка справжня мета поспішного запровадження базарного обігу землі?

Та й що пояснить міністр, коли президент Володимир Зеленський головним аргументом назвав той, що, мовляв, тільки в недорозвинених країнах не існує ринку землі – в Таджикистані, Білорусі та ще кількох.
А от про те, що в «недорозвинутої» Білорусі набагато більше, ніж в Україні, виробляється валової продукції на душу населення, і що там набагато краще медичне забезпечення для простолюду, не сказав – не вписується у його аргумент.

Стосовно ж, скажімо, уже згаданого Ізраїлю, який аж ніяк не належить до недорозвинених країн, такий аргумент взагалі не витримуує критики: 93 відсотки земель перебуває у власності держави, яка нею не торгує, а віддає в оренду вмілим сільгоспвиробникам. Сільське господарство в пустелі, але одне з найефективніших у світі. Тепер око поклали й на українські землі, звісно, не заради розквіту нашої держави, а для кращої продовольчої безпеки співвітчизників. Адже зараз на небувалий рівень піднялася проблема продовольчої безпеки практично у всіх країнах світу. І для пересічного українця ця проблема загострюється. Нові ж керманичі вирішення продовольчої безпеки задекларували аж до 2030 року. Не пояснюють тільки, як забезпечуватимуть ту безпеку, не маючи в державному розпорядженні землі?

Поцікавився б наш президент і тим, скільки землі в ринковому обігу у Великобританії, де в державній власності біля 90 відсотків сільськогосподарських земель? Скільки королівство одержує прибутку з ефективного аграрного сектору і ренти за землю?

У США, Китаї, Канаді, Франції, Німеччині, Голландії, Данії головним землевласником є держава, вона ж і орендодавець та прискіпливий контролер за ефективним і бережливим використанням землі. Там за чорні хмари заженуть аграрія, який залишить на зиму незібраний урожай. А в Україні минулої осені не обмолотили кукурудзу на майже 200 тисячах гектарів. Скільки недоодержали від такого господарювання орендодавці землі і держава? Де гарантія, що коли такі господарі придбають землю у власність, вони будуть краще на ній працювати? Адже навіть при втратах від незібраної вчасно кукурудзи їм вистачить прибутку. А суспільству, державі?

В ініціативах галопуючих земельних базарників не бачу найголовнішого: скільки землі купить на тому базарі держава і наскільки сильні позиції в аграрній галузі залишають за собою уряд і президент?

Дивують мене й пояснення від Зе-команди, мовляв, хочемо чорний ринок землі, який існує, зробити сірим. Але що їм заважає, маючи всю повноту влади, якої ніхто до цього не мав, знищити всі схеми чорного ринку? Бо якщо цього не зробити, то ті схеми, можливо, вдосконалені, будуть робити погоду і на сірому ринку?
Не лише від провладної команди, а й від політичних експертів-захисників землі і фермерства зокрема, не чую аналізу, скільки втрачає державна скарбниця від необґрунтованої низької оплати за оренду землі – державної і пайової?

Навпаки, коли наше господарство два роки тому подвоїло цю оплату до 18 відсотків від оціночної вартості паю, знайшлися і орендарі, і захисники суцільного фермерства, які через вірнопіддані ЗМІ залементували, що це не ринкові відносини, що ми зруйнуємо багато фермерських господарств…

Нікого не зруйнували, зате більше семи тисячам пайовиків третій рік платимо гідну оплату – ще три роки, і вони одержать повну оціночну вартість своєї землі, і далі залишатимуться її власниками із щорічною оплатою за оренду.

Присутня в таких «неринкових» відносинах і користь державі: лише в результаті підняття вдвічі орендної плати за земельні паї бюджет додатково одержує щороку десятки мільйонів гривень. Чому цього не роблять інші орендарі? Тільки по нашому району рентна добавка становила б більше ста мільйонів гривень. По області – мільярди, по Україні – сотні мільярдів.

Розпродавши ж пайову і державну землю, держава, безумовно, одержать певний зиск (значно більше матимуть зиску «базаркоми і покупці), але одноразовий. А в наступних роках чим перекриють втрати бюджетних надходжень від неодержаної пайовиками оплати за оренду землі?

Рошенівська команда нічого не зробила для запровадження обґрунтованої орендної плати за землю та підвищення ефективності роботи на ній (бо й самі причетні до великої землі), втрачаючи величезні надходження для бюджету, – не беруться за це й «зелені». Тож виникає серйозне побоювання, що й ці прийшли не розвивати, а ділити?

Попередники «купили» владу на п’ять років, віддавши Росії Крим і Донбас, а ці «намилилися» решту території вже легально продати й добряче на цьому заробити? Тому-то й профільнийміністр не відповів учасникам телевізійного шоу на запитання: яка справжня мета запровадження обігу (ринку) землі, і до команди слуг якого народу він належить? Не чую правди про це й від лідерів «Слуг народу». Бо не брехати може лише той, хто справді вільний – народна мудрість вчить.