За цей час співак встиг виступити на сценах театрів зі світовим іменем та став відомим оперним виконавцем, хоча на початку свого шляху Віталій грав на баяні та навіть не думав про музичну кар’єру, пише Терен.

Докладніше – у відео.

Сообщение Оперний співак з Тернопільщини підкорив найкращі театри світу (+відео) появились сначала на Український репортер.

Про це вона розповіла на своїй сторінці в Фейсбуку.

“Днями в Польщі Анджей Дуда запропонував Зеленському відзначити 100-річчя спільної битви, коли Пілсудський і Петлюра разом розбили російську армію.

Аби Зеленський знав, що зараз відбувається в українському культурному світі, і що українці вже роблять, поки інші пропонують; аби Зеленський ще й мав дух – він би міг, усміхнувшись, махнути поблажливо ручкою і сказати Дуді:

– Ви знаєте, а наша “Київська опера” вже готує на осінь рок-оперу «Штурм Москви», але Ваша пропозиція, без сумніву, теж цікава.

Щоправда, так би відповів президент-націоналіст. Хтозна, чи не забоявся б Зеленський.

Але те, що рок-опера «Штурм Москви» готується – це правда. Українці нарешті не пасуть задніх і не мовчать толерантно в куточку. Театр готує рок-оперу за сценарієм української письменниці Лариси Ніцой та її чоловіка, історика, науковця Андрія Ніцоя «Сагайдачний. Штурм Москви».

Але щоб українці знали не лише про ініціативи Польщі, а й про власні знакові ініціативи, треба, щоб українські журналісти мали нюх на українські сенсації і про це говорили.

А українські журналісти ж мають такий нюх? Правда?” – наголосила у своєму пості українська письменниця.

Рок-оперу покажуть восени на підмостках української столиці.

Щодо історичних подій, описаних у сценарії, то може йтися про московський похід 1618 року армії Речі Посполитої на чолі з Владиславом Вазою, литовським гетьманом Яном Каролем Ходкевичем та українським гетьманом Петром Сагайдачним.

“Президент України В.Зеленський міг би запросити польського колегу на прем’єру цієї рок-опери до Київської опери.” – написав на своїй сторінці в Фейсбуку історик Андрій Ніцой.

Сообщение Рок-опера “Сагайдачний. Штурм Москви” вже восени у Києві появились сначала на Український репортер.

“Ми хочемо, щоб пам’ять про її успіх на сценах цієї країни жила, а українці б мали куточок власної культури”, – пояснили у Посольстві України в Республіці Чилі.

У 1897 році Соломія розпочала свої тріумфальні виступи на світових сценах. У межах світового турне вона відвідала багато країн. П’ять місяців гастролювала Південною Америкою. Саме в Сантьяго на неї чекало справжнє визнання. За чилійським звичаєм, на знак найвищої пошани і почестей в театрі випустили білих голубів.

Тут вона відіграла найкращі свої опери “Фауст” Шарля Гуно, “Аїда” і “Трубадур” Джузеппе Верді, “Манон Леско” і “Мадам Баттерфляй” Джакомо Пуччіні, “Лоенгрін” і “Валькірія” Ріхарда Вагнера.

Соломія Крушельницька була визнана найвидатнішою співачкою світу. Серед її численних нагород та відзнак, зокрема, звання “Вагнерівська примадонна” ХХ століття. Співати з нею на одній сцені вважали за честь Енріко Карузо, Тітта Руффо, Федір Шаляпін. Італійський композитор Джакомо Пуччіні подарував співачці свій портрет із написом “Найпрекраснішій і найчарівнішій Батерфляй”. Успіхи Крушельницької на оперних сценах світу були успіхами і визнанням української музики й мистецтва.

Всесвітньо відомі диригенти Артуро Тосканіні й Леопольдо Муньйоне суперничали – хто надасть кращі умови для виступу. “Я й надалі знаходитиму радість у вірному служінні Вам”, – писав Соломії один з найвідоміших оперних антрепренерів, погоджуючи умови чергового контракту. “Щиро дякуємо за ласкаву згоду виступити у нас”, – розливався соловейком директор Нью-Йоркської Метрополітен-опери Моріс Грау.

Соломія була чи не першою оперною співачкою, яка не шукала покровителів, а розраховувала тільки на власні сили.

“Мільйонери пропонували мені – з умовою, коли вийду за них заміж, – збудувати окрему оперу виключно для мене або радили забувати про свою тяжку професію і обрати собі спосіб життя до вподоби в якій завгодно частині світу: на горах Тибету або на золотистому морському піску”.

Та лише один чоловік зумів завоювати неприступну фортецю її серця – Чезаре Річчоні. Подружжя оселилося у В’яреджо, але Крушельницька продовжувала співати і гастролювати. Прізвище чоловіка вона не взяла, однак дещо змінила своє на італійський манер і підписувалася “Salomea Krusceniski”. Дітей у подружжя не було.

Після його смерті вона залишила В’яреджо і поїхала до Львова – відвідати родичів. Навіть не уявляла, що в Італію більше не повернеться. На заваді стала Друга світова війна, потім – радянська влада.

На схилі років Соломія Крушельницька жила в умовах матеріальної скрути. Її не випускали з СРСР, але й не давали радянського громадянства. Зрештою, громадянство вона таки отримала, але була змушена відписати на користь СРСР свою віллу у В’яреджо.

Померла Соломія Крушельницька восени 1952 року. Її спокій охороняє юний скорботний янгол з лірою.

Сообщение У Чилі відкриють меморіальну дошку Соломії Крушельницькій появились сначала на Український репортер.

Відповідний указ підписав президент України Петро Порошенко.

“За виняткову мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові постановляю присвоїти звання Герой України з удостоєнням ордена “Золота Зірка” Сліпаку Василю Ярославовичу — учаснику антитерористичної операції (посмертно)”. – сказано в указі голови держави.

“Василь Сліпак був солістом у Паризькій національній опері. Він був активним учасником Помаранчевої революції, з початком Революції Гідності очолив волонтерський рух і координував у Франції громадські акції, спрямовані на підтримку України. З 2015 року воював на Донбасі”, – нагадає прес-служба президента.

Як повідомляють бойові побратими Василя, на фронті він був кулеметником. Василь Сліпак з позивним “Міф” загинув 29 червня 2016 року від кулі снайпера поблизу Луганського Бахмутського району Донецької області.

Народився Василь у місті Львові 20 грудня 1974 року. Все його життя було пов’язано зі співом. Вихованець Львівської хорової капели “Дударик”, він закінчив Львівську консерваторію (Музична академія ім. М. Лисенка), переїхав за кордон і став солістом Паризької опери. Він 19 років прожив у Франції, де зробив блискучу кар’єру, однак повернувся на Батьківщину з початком Революції Гідності.

Сообщение Василь Сліпак став Героєм України появились сначала на Український репортер.

У лютому цього року українка Оксана Линів взяла участь у конкурсі на посаду головного диригента Опери і філармонійного оркестру австрійського міста Ґрац сезону 2017-2018, пройшла дуже складний конкурсний відбір і перемогла.

Безумовно, ця перемога є успіхом не тільки пані Оксани, вона має позитивне значення для України в цілому.

І не тільки в іміджевому сенсі. Адже ця чарівна жінка і талановитий диригент просуває українську класичну музику і твори українських композиторів у світі і тим самим популяризує вітчизняне мистецтво і зміцнює наші «культурні позиції».

Оксана Линів народилася у місті Броди на Львівщині у родині музикантів. Її батько – керівник місцевої народної хорової капели «Боян» Ярослав Линів.

Спочатку Оксана навчалася у школі при Львівському державному музичному училищі імені Людкевича, а потім у Львівській національній музичній академії імені Миколи Лисенка у класі Богдана Дашака, диригента Львівської опери.

Після успішної участі у Міжнародному диригентському конкурсі імені Малера Оксана Линів стала асистенткою диригента Нота при Бамбергській філармонії і навчалася в аспірантурі у вищій школі музики «Карл Марія фон Вебера» у Дрездені.

З того часу вона диригувала концерти і опери в Україні, Німеччині, Франції, Румунії, Естонії та Швейцарії. Нині ж українка Оксана Линів входить до трійки найкращих жінок-диригентів світу.

Підготувала Марина Ховрах

Сообщение Українка стала головним диригентом австрійської опери появились сначала на Український репортер.

Вечір пам’яті відбувся у Парижі, у Соборі Сант-Трініте (церква Святої Трійці). Тут прозвучав  реквієм Гектора Берліоза, який виконали триста музикантів та співаків.

До болю передчасно, у розквіті дивовижного таланту обірвалося життя видатного співака світової слави Василя Сліпака. Вихованець львівського хору «Дударик» став лауреатом престижного вокального конкурсу у Франції. Закінчивши Львівську консерваторію, дев’ятнадцять років співав у паризькій Гранд-опера.

Вражаюча сценічна зовнішність – двометрового зросту легінь. Чутливий до іноземних мов. Вільно розмовляв французькою, італійською, англійською. Соліст зі світовим іменем. Його баритон – один з найчарівніших і найвідоміших у зарубіжжі. Саме для його унікального голосу писали твори європейські й американські композитори.

В Україні, як водиться, замовчувався до самої смерті. Не до нього каналам чи, швидше, протічним канавам телебачення. За інерцією від недавнього імперського засилля усе ще галаслива попса глушить природжену музичну обдарованість українського народу. Його мелодійний скарб за неміряні тисячоліття буття – кількасот тисяч пісень. Фахівці не можуть дійти згоди – таке багатство варіацій. А прозвані «слугами народу» аж після не однієї спроби ледве спромоглися проголосувати у Верховній Раді за З5 відсотків українського мелосу в ефірному просторі.

Коли на радіо- й телехвилях панував рідкісної чарівності баритон Василя Сліпака? Хоч гірше, аби інше. Себто – чужого заводу. Оглушливо – з нетрів північного сусіда. В унісон з ревищами надсучасного ракетного та великоствольного з боку російського кордону – як від вогнедишного Змія-Горинича.

Хіба що за межами рідної землі видатний український співак удостоєний багатьох вокальних відзнак. На Міжнародному фестивалі оперних виконавців, що відбувся у місті Армелі, за арію Тореадора з опери Бізе «Кармен» одержав нагороду «Краще чоловіче виконання». Французьку публіку чарував на сценах усіх оперних театрів країни.

Останній відеозапис його співу – з фронту на Сході України. Перед боєм споряджає магазин автомата патронами. А від щирого серця – останній дарунок слухачам. Тим, яким жити після його загибелі. Саме тим, яким не скніти в байдужості, а берегти рід свій, виборювати святе право його на розбудову й утвердження вільної, незалежної, самоврядної держави. Зворушливий голос на вічний спомин від воїна козацької доблесті:

Місяць на небі, зіроньки сяють,
Тихо по морю човен пливе.
В човні дівчина пісню співає,
А козак чує – серденько мре…

Відчуття рідної України – глибоко в душі її вірного сина. Саме про таких національно свідомих і мужніх, сміливих, відчайдушних мовив на віки-вічні Т. Шевченко: «Найшовсь-таки один козак Із міліона свинопасів». Зрозуміло, Великий Кобзар вдався до перебільшення, щоб посилити сказане. Не одиниці, а сотні й тисячі спадкоємців козацької слави вийшли 2014 р. на Майдан у предковічному Києві, щоб «дати в морду» гнобителям.

Василь Сліпак ні хвилини не вагався, в міру своїх можливостей підтримував Революцію гідності. Організовував благодійні концерти, надсилав допомогу. А коли дійшло до відкритої агресії через розірваний українсько-російський кордон, активно співпрацює з французькою організацією волонтерів «Fraternite Ukrainienne» /«Українське братство»/. Встановлює тісні взаємини з добровольцями 7-го батальйону «Правого сектору».

Врешті глибокі внутрішні переконання зродили заяву: «Необхідно бути мужчиною на війні за країну, а як артистом робити максимальну рекламу Україні у Франції». Його улюбленою була партія Мефістофеля в опері «Фауст» Шарля Гуно. За тим взірцем обрав позивний – «Міф» у лавах 7-го батальйону «Правого сектору». 29-го червня 2016 р. близько шостої години ранку загинув у районі Дебальцеве-Луганське.

Спостигла самовідданого захисника рідної матері Батьківщини куля так званого снайпера. Кремлівським пропагандистам озвучити б ім’я убивці. Жертва – всесвітньо визнаний митець. Оперний співак. Рідкісного обдарування баритон. А понад усе – незрадливий син і самовідданий захисник своєї Батьківщини.

А який же виродок поцілив? З місцевих одурманених безбатченків? Перевертень? Покруч? Покидьок? Чи завезений з країв не таких віддалених, як здичавілих від облудного зомбування? Найманець не від когось же іншого, як від кремлівських ідолопослуживців, словом Біблії кажучи.

Верховоди з виду – людиноподібні. Напоказ – христолюбиві. Нібито сповідники «русского мира» і «славянского единства». До тих обох святолюбиво освячуваних «скрепів» Путін, Мєдвєдев, Лавров, Шойгу, патріарх Гундяєв, Тютіна-Матвієнко /аналог Антонова-Овсєєнко/, Жириновський, глаз’єви, рагозіни, дугіни, кобзони, усе ще сущі нащадки наришкіних і т. д. і т. п. мають такий же стосунок, як і Петро І, народжений дочкою кримсько-татарського мурзи Ісмаїла Нариша від чоловіка, якого ще треба вгадувати, таке ж відношення як і Sofie Auguste Friederike von Anhalt-Zerbst-Dornburg, вихрещена як «Екатерина ІІ Великая», як і всі наступні самодержці німецького коріння, що на царський трон «блекотою сіли», як і Троцький, переправлений з чималою касою міжнародного капіталу через океан з Америки до Петрограда розпалювати «світову революцію», як і Ленін з роду Бланка, як і Сталін від грузинки та бозна-якого батька…

Потомствений граф Олексій Толстой завдяки своєму письменницькому обдаруванню навіть при владі «робітників і селян» хизувався успадкованим титулом та заглядав у рот тирану. Приміряв на нього корону Петра І. Вимальовуючи образ першого російського імператора, наткнувся на таїну його походження. Звернувся з відкриттям до Сталіна. Цинічний вождь наказав знищити неугодний документ. Висловився хоч і з граматичною похибкою, але переконливо: «Оставим им хоть одного русского, которыми они могут гордиться». А вже великорозумні прислужники втовкмачували, кому слід: «Петр І не был русским, а был россиянином».

І як копнути углиб віків, не відкриється нічого відмінного від вище наведенного. Першим російським князем вважається Андрій Боголюбський. Князь Суздальський і Залісся, з яких постала Московія. Син Гюрги, Дюрги – Юрія Долгорукого від дочки половецького хана Аепи Осеневича. Горбатий карлик з руками до колін, через що ніколи не сідав на коня, хоча й красується, як могутній вершник, у нинішньому Володимирі – таким є величний монумент на його честь. Вирізнявся рідкісною жорстокістю, підлістю, безпринципністю. Садист. Нестямну схильність до катувань прикривав молитвами, через що й прозвання від холуїв – Боголюбський.

1169 року зібрав силу-силенну всілякої нечисті й удерся в Київ. Літописець засвідчив:

«І грабували вони два дні весь город – Поділ і Гору, і монастирі, і Софію, і Десятинну Богородицю. І не було помилування нікому і нізвідки: церкви горіли, християн убивали, а інших в’язали, дружин вели в полон, силоміць розлучаючи з чоловіками їх, діти ридали, дивлячись на матерів своїх. І узяли вони майна множину, і церкви оголили від ікон, і книг, і риз, і дзвони з церков познімали… Запалений був навіть монастир Печерський святий Богородиці поганими… І був у Києві серед всіх людей стогін, і туга, і скорбота невтишима, і сльози безперестанні…»

Захопив ненажерливий злодій і вивіз у Володимир коштовну ікону Пресвятої Богородиці. Російською православною церквою близько 1751 р. канонізований у лику благовірного.

Завдала ненаситна потвора такої страшної руйнації Києву, що первопрестольне місто довго не могло піднятися, відродитися і не встояло перед навалою 1240 р. диких орд хана Батия, не змогло дати хижій напасті відсіч.

Чортзна-якого виплоду князі загрузли в такій міжусобній ворожнечі, що самі себе звоювали. У драмі «Борис Годунов» О. Пушкін вустами князя Шуйського проголосив гірке й осоружне для поневоленої корінної людності:

Вчерашний раб, татарин, зять Малюты,
Зять палача и сам в душе палач
Возьмет венец и бармы Мономаха…

У набутку українського народу – неміряні тисячоліття безперервного розвитку, починаючи хоча б і від Мезинської археологічної культури, якій понад двадцять тисяч років, і через Трипільську цивілізацію невідривно до сучасності. Правічне буття українського етносу – в незнищенній пам’яті народної творчості в усіх її виявах. І в пам’яті мови, яка дана раз і назавжди від появи людини на тому обширі, де дотепер етнічні українські землі. Їх усупереч лихим напастям зберегли для майбутніх поколінь роди, племена, що врешті-решт зуміли вийти на світову арену народом з ім’ям – український і стати одним із найбільших у Європі.

І це – усупереч невпинним зазіханням зловорожих сил зусібіч. У пам’яті мого покоління те, як Президент США Рональд Рейган, котрий чудом урятувався після замаху на нього, характеризував багатонаціональне утворення під шапкою-невидимкою – Радянський Союз як «імперію зла». Нині ж російський журналіст Аркадій Бабченко відважився оприлюднити вибачення перед Україною в зв’язку зі смертю відомого оперного співака Василя Сліпака. Переклад українською:

«Одна з основних мерзот цієї поганої війни в тому, що російський світ втрачає свої декласовані прошарки населення, а Україна змушена втрачати увесь зріз суспільства… Росія перемелює український генофонд. Робить з Україною те ж саме, що зробила з собою. Це повинно бути окремим пунктом обвинувачення в Гаазі. Не просто злочин проти людяності. Злочин проти людського генофонду. Проти людської раси. Проти культури. Проти науки. Проти розвитку. Злочин проти планети. Злочин проти майбутнього. «Нанесення непоправної згуби майбутньому людства». Певно, так повинен бути сформульований цей пункт».

Чи здатна Європа, чи спроможний увесь світ збагнути загрозу самому існуванню людства?

Вадим ПЕПА, письменник

Сохранить

Сохранить

Сохранить

Сохранить

Сообщение Творчість Василя Сліпака замовчували в Україні появились сначала на Український репортер.