Стало відомо, що на росії заборонили до показу фільм «В бій ідуть тільки «старики». Ще б пак: у кінострічці ще й пісні співають українською…

Ми ж згадаємо… У 1979 році, на Київщині, біля Димера в дорожній аварії загинув Маестро — легендарний Леонід Биков, блискучий актор, талановитий режисер.

Очевидно, пам’ятає ту трагічну подію і водій вантажівки, яка 11 квітня 1979 року… протаранила “Волгу” Леоніда Бикова. Цей чоловік півстоліття не може собі пробачити оте фатальне зіткнення поблизу Димера.

В архіві Київської обласної поліції є сіра тека, це — кримінальна справа №28-849. Навскіс на палітурці — червона лінія. І надпис: “Зберігати постійно”.

“Постанова про порушення кримінальної справи, м. Вишгород. Слідчий Вишгородського РВВС майор міліції Єрко В. С. …11 квітня 1979 року, 0 16.30 на 46-му кілометрі автошляху Київ-Мінськ, за два кілометри від селища Димер Биков Л. Ф., керуючи автомобілем ГАЗ-24, 43-00 КИО, виїхав на зустрічну смугу і зіштовхнувся з автомобілем ГАЗ-53, 11-18 КХМ…”

Свідок Красний Іван Васильович, водій Димерського лісгоспу, розповів:

“Я їхав із Димера (УАЗ-469), обігнав ГАЗ-53, завантажений скловатою. Назустріч рухався колісний трактор (відстань — до 200 метрів). Я побачив, що за трактором, трішки ліворуч, йшла біла “Волга”, вона ніби аж “присідала” задніми колесами. Відстань між “Волгою” і трактором була приблизно два метри. Потім я побачив, що “Волга” узяла ліворуч за напрямком свого руху і вискочила на зустрічну смугу. Я побачив, як легківка зіткнулася з вантажівкою…”

За кермом “Волги” сидів Леонід Биков. Маестро загинув миттєво. Кримінальну справу тоді розслідував старший лейтенант міліції Віктор Чевгуз. За кілька місяців він дійшов висновку про те, що водій вантажівки Сергій Колісниченко ні в чому не винен.

(Колісніченко – вигадане прізвище. Автор цих рядків навмисно змінив прізвище цього чоловіка. Він сам попрохав про це. Мовляв, не хоче травмувати рідних, близьких, знайомих. Окрім родини, ніхто не знає, що саме Сергій був учасником тієї жахливої аварії).

А ще Сергій каже, що упродовж багатьох років має у серці цю печаль — загибель кумира мільйонів. На нього постійно тисне ця трагічна історія, вона не дає йому спокою, він безліч разів переглядає кінострічки за участю Бикова… Але нічого вже не зміниш…

Одного разу журналістські стежки-дороги привели мене до цього водія. А приїхав до нього разом з Віктором Чевгузом. Ми давно розшукували Сергія Колісниченка. Але всі наші пошуки були марними. За старою адресою Сергія не знайшли. Людина немов розчинилася в житейському морі. Стільки нісенітниць про нього в різні часи писали. Особливо “упражнялися” російські колеги. Одна журналістка роздобула десь “сенсацію”: мовляв, водій вантажівки, відчуваючи, можливо, докори сумління, незабаром після цієї ДТП наклав на себе руки.

Втім, і про слідчого чого тільки не писали, зокрема, йому дорікали в тому, що нібито не захотів посадити Сергія Колісниченка. А вже скільки неточностей за ці роки потрапило на газетні шпальти! Одні десь дізналися, що “Волга” Бикова протаранила зустрічний панелевоз, інші стверджували, що Маестро пішов на обгін асфальтного “катка” і врізався в самоскид. Треті висували версію, що невідомі зловмисники злили гальмівну рідину з автівки Бикова.

…Невелике містечко у Київській області. Ми з Віктором Чевгузом приїхали до Сергія Колісниченка. Дзвонимо у двері квартири. У відповідь – тиша. “Іванович, напевно, в гаражі з машиною возиться”, – допомогли сусіди.

Але сьогодні колишній слідчий вже — адвокат, і приїхали ми до Колісниченка, щоб просто згадати Бикова.

Колісниченко не ображається на слідчого. Це потім він скаже мені. А поки що двоє чоловіків стояли мовчки, не впізнаючи один одного (стільки літ минуло!). Першим “розкрився” Чевгуз:

– 46-й кілометр Димерської дороги. ДТП. Биков… Пригадуєте?

Видно було, що після цих слів Колісниченко якось напружився, він просто завмер, ніби статуя, а в погляді з’явилася настороженість. За хвилину зронив:

– Той самий старший лейтенант. Слідчий. Боже мій, а я ж сам хотів вас знайти…

– Не хвилюйтеся, Сергію Івановичу, ніхто вас не збирається притягувати до відповідальності. Та і я давно вже не працюю слідчим, – пояснює той. – Ми хотіли разом з вами поговорити про цю велику людину, згадати …

– Після тієї аварії я посивів. Біль в серці досі. (Сергій Іванович дістав пачку “Мальборо”, запалив. – Авт.). Скажіть, ну чому саме я, а не хтось інший з’явився тоді у нього на дорозі? Лиха доля? Важко нести цей хрест, повірте. Ох, і важко.

– Сергію Івановичу, ваша совість чиста і перед Биковим, і перед його дітьми. Ви ні в чому не винні, – почув я голос Чевгуза.

– А ви знаєте, у мене до цих пір зберігається довідка, яку ви мені надіслали в 1979-му. Зараз скажу дружині, вона принесе.

За 20 хвилин колишній слідчий тримав в руках ту саму довідку під №14 від 10 червня 1979 року, пожовклу від часу, але акуратну. Видно, що цей документ в сім’ї Колісниченка дбайливо зберігали. А в ньому — чорним по білому: в діях Колісниченка немає складу злочину.

– Так, це я друкував довідку, – промовляє Чевгуз. – Впізнаю свою друкарську машинку. Але ви зверніть увагу: тут навіть вказано, що водійське посвідчення Колісниченко може отримати в будь-який зручний для нього час, на Володимирській. Де ви нині такий сервіс побачите? (Це вже сказано жартома. – Авт.)

До розмови підключається Тетяна, дружина Сергія Івановича:

– Ми якраз на хрестинах були, коли листоноша приніс цю повістку. Прочитали і прямо там відразу почали плакати. Від радості. Бачила, як інші люди сльози крадькома витирали.

Адже перед цим селяни вже подумки збирали Сергія до в’язниці. У селі защораз чулося: “Ой, що ж це буде? Чи посадять хлопця? Та ще й року не пройшло, як вони з Танею весілля зіграли. Горе ж яке!”

У Тетяни досі перед очима та страшна картина: пізній вечір, на порозі, похитуючись, стоїть чоловік, кров… І відчужено витискує із себе: “Таню, я вбив людину”.

“Вбив людину”. Ця фраза ще не раз “вибухне” в його душі. Вона – сильніша за вогонь, сильніша за свинець і навіть за напалм. Тому що за нею – чорна прірва, куди, можливо, йому хотілося полетіти від образи. Та й від долі геть. Деякі “доброзичливці” з автопарку колись показували на нього пальцем: “А, це той чоловік, що вбив Бикова”.

Делікатно цікавлюся, чи знає Сергій Іванович, що на фатальному 46-му кілометрі шосе стоїть пам’ятний знак.

– Мені боляче проїжджати цією дорогою, – відповідає. – Коли біля обеліска нікого немає, я зупиняюся, виходжу з машини. Хочеться побути на самоті, помовчати. Це – моя особиста трагедія. Стільки років минуло, а у мене й досі перед очима – мертве обличчя Леоніда Бикова, його коротка стрижка. Всі ці роки я запитую себе: ну чому, чому він пішов на такий ризикований обгін? Що завадило виконати безпечний маневр? Напевно, серце, як писали в газетах. Хоча тоді, після аварії, я бачив, що шини задніх коліс “Волги” були зношеними. Це могло вплинути на гальмівний шлях, ще й асфальт був мокрим.

– Експертиза довела, що інфаркту в Бикова в момент аварії не було. В іншому випадку водій не зміг би тиснути на гальмівну педаль до самого моменту зіткнення, – каже Віктор Чевгуз.

Чи класно водив машину Биков? Посвідчення водія Леонід Федорович отримав ще в 1965 році в ДАІ Ленінграда. У талоні попереджень Бикова — два “проколи”. У 1965 і 1975 роках Бикова двічі зупиняли міліціонери за порушення правил обгону і маневрування. У 1966 році в його талоні теж зробили позначку – за порушення правил проїзду перехресть і залізничних переїздів. Пишу для того, щоб показати: Леонід Федорович не хизувався своїм ім’ям, як деякі теперішні знаменитості та мажори. Однак той обгін на шосе поблизу Димера виглядає дуже дивним.

Процитую фрагмент висновку судової автотехнічної експертизи:

“Водій ГАЗ-53 Колісниченко не мав технічної можливості шляхом екстреного гальмування уникнути зіткнення з “Волгою…”.

Експерти з’ясували, що і гальмівна система, і кермовий механізм биковської “Волги” на момент аварії були справними.

Сергій Колісниченко до найдрібніших деталей пам’ятає ДТП. Приніс своє посвідення водія (ще старого, радянського зразка), талон попереджень, показав нам. А там – жодного запису про порушення Правил дорожнього руху. Але в той день, 11 квітня, він отримав не те що позначку в талоні – пробоїну в серці…

– Коли я виніс постанову про припинення кримінальної справи, то незабаром направив матеріали до архіву, – згадує Чевгуз. – За декілька тижнів мене викликає начальство, цікавиться результатами розслідування. А я кажу: справа в архіві. “Як в архіві? А чому не в суді?” Довелося винести постанову про припинення розслідування… А в ній все зазначено… Боятися мені не було чого. Я діяв згідно із законом. Вислухавши мої аргументи, начальство змушене було погодитися з ними.

– Ми були виховані на фільмах Бикова, – неквапливо завершує розмову Сергій Колісниченко. – Надзвичайно талановита людина. І понині вдома багато разів дивимося стрічки з його участю. Щоправда, коли вмикаю фільм про льотчиків, на очах з’являються сльози. Не можу…

***

«Його любили усі!», кажуть так про Бикова. Кінострічки, які зняв Биков, й досі популярні. У чому ж секрет успіху маестро кінематографа? Наприклад, картина «В бій ідуть одні «старі» на хвилях слави тримається з 1973 року. Народний артист України Володимир Талашко на це запитання «Українського репортера» відповів так: «Леонід Биков усім нам подарував надію… І показав, що найсильнішою зброєю є віра, надія, любов…».

Леонід ФРОСЕВИЧ

Читайте інтерв’ю журналіста Геннадія Кириндясова з Володимиром Талашком про Леоніда Бикова:

Володимир Талашко: «Солдат кінематографа Леонід Биков володів рідкісним талантом любові до людей»

Відео-інтерв’ю з Володимиром Талашком:

Сообщение «Його любили усі!» Останній рейс Леоніда Бикова появились сначала на Український репортер.

Володимир Дмитрович блискуче читає вірші, гарно і зворушливо співає і майже завжди під час зустрічей з шанувальниками розповідає про творчу співпрацю з маестро кінематографа Леонідом Биковим.

Адже Володимир Талашко у кінострічці  Леоніда Бикова “У бій ідуть одні “старі” талановито зіграв роль бойового льотчика, старшого лейтенанта Сергія Скворцова.

– Без утоми повторюю: найбільше я люблю українське кіно за те, що в ньому був і залишається Леонід Биков. Солдат кінематографа, він до того ж володів рідкісним талантом любові до людей.

Саме завдяки цьому Леонід Федорович без зайвих проб і дублів зняв мене в ролі старшого лейтенанта Скворцова у своїй зоряній картині «У бій ідуть лише «старі», де сам Биков грає капітана Титаренка, – говорив в інтерв’ю журналістові Геннадію Кириндясову Володимир Талашко.

Ми ж нагадаємо вам, що знамениту фразу “Будемо жити!” із цієї кінострічки дуже хотів “узяти” Янукович для реклами у президентських виборах.

І щоб ці крилаті слова неодмінно промовив народний артист України Володимир Талашко. Незважаючи на шалений тиск з боку помічників Януковича, митець принципово відмовився від цієї суперпропозиції.

Хоч обіцяли золоті гори. Ось вам прояв великої і непідробної любові до України, до рідної землі, без манкуртів, перевертнів, ворожої п’ятої колони, усіляких підспівувачів “руського міра”.

Тверде слово Талашка було непохитним! Ви ж бо подивіться, як разюче відрізняється його позиція від деяких “модних” співаків сьогодення, які знімали навіть труси на кремлівських сценах, аби догодити  чужоземній публіці, тобто україноненависникам, одержуючи “срібняки” за своє лицемірство, за свою запопадливість перед ворогом.

Народ добре бачить, хто є хто, хто – справжній, а хто – сміття, плазуни… Володимир Талашко – із когорти справжніх.

Редакція “Українського репортера” пишається знайомством з уславленим кіномитцем і щиро зичить йому великого оптимізму, бадьорості, позитиву на многая літа!

Нехай все буде прекрасно у Вашому житті, шановний Володимире Дмитровичу! 

Пропонуємо вам подивитися відеорозмову з Володимиром Дмитровичем Талашком під час його візиту до редакції “Український репортер”. 

Сообщение Вітаємо з Днем народження народного артиста України Володимира Талашка! появились сначала на Український репортер.

Сьогодні відомий кінознавець Сергій Тримбач написав у Фейсбуці, що Леонід Федорович Биков  – це “лицар, мужчина, в якому було стільки совісті й честі, що, видавалося, одному не понести, одному не втримати – ту моральну планку, яку не всім дано було навіть угледіти… Таке диво – зоряне небо над головою і талант душі, багатствами якої діляться з мільйонами. І всім вистачає. Було і так є…”

Кінострічки, які зняв Биков, й досі популярні. У чому ж секрет успіху маестро кінематографа? Наприклад, картина «В бій ідуть одні «старі» на хвилях слави тримається з 1973 року. Відомий український актор Володимир Талашко на це запитання «Українського репортера» відповів так: «Леонід Биков усім нам подарував надію… І показав, що найсильнішою зброєю є віра, надія, любов…».

В інтерв’ю журналістові Геннадію Кириндясову Володимир Талашко згадував:

“З особливою відповідальністю ставився Леонід Федорович Биков до того, що називають глядацькою любов’ю, а точніше – до її надто бурхливого прояву. Чуйний і тактовний, він однак не міг терпіти панібратства. Пам’ятаю, як під час обіду в ресторані офіціант мовчки поставив на наш стіл пляшку шампанського, скосивши очі на сусідній стіл. Мовляв, це презент від шанувальників. Леонід Федорович делікатно попросив офіціанта віднести шампанське назад. Перший раз я бачив Маестро сердитим.

Зате з яким життєлюбством Леонід Биков навчав танцювати юну Женю Симонову під час репетиції сцени «Вечірка»! Його неповторне: «Дозвольте?» – було таким запально-легким, що хотілося і жити, і любити, і перемагати. Одним словом, день народження Леоніда Бикова – це свято, яке завжди зі мною”.

Можливо, хтось не знає, то нагадаємо: знамениту биківську фразу “Будемо жити!” із популярної кінострічки “У бій ідуть одні “старі” дуже хотів “узяти” донецький пахан Янукович для реклами у президентських виборах.

І щоб ці крилаті слова неодмінно промовив народний артист України Володимир Талашко, який талановито зіграв роль старшого лейтенанта Сергія Скворцова у фільмі Леоніда Бикова. Незважаючи на шалений тиск з боку помічників Януковича, Талашко твердо і принципово відмовився від цієї пропозиції. Хоч обіцяли золоті гори…

2016 рік. Володимир Талашко на фоні відреставрованого літака, який брав участь у зйомках кінострічки «У бій ідуть лише «старі».В редакції “Українського репортера” Володимир Талашко розповів про творчу співпрацю з Леонідом Биковим над знаменитою кінострічкою “У бій ідуть одні “старі”, говорив також про своє бачення нинішнього культурно-мистецького життя в Україні, про духовний розвиток нації.

Читайте також:

• 40 років тому загинув Леонід Биков. Розмова з водієм вантажівки, у яку врізалася “Волга” актора

Сообщение Сьогодні – день народження Леоніда Бикова (+відео) появились сначала на Український репортер.

Можливо, згадає ту трагічну подію і водій вантажівки, яка 11 квітня 1979 року… протаранила “Волгу” Леоніда Бикова. Цей чоловік майже півстоліття не може собі пробачити оте фатальне зіткнення поблизу Димера.

В архіві Київської обласної поліції є сіра тека, це — кримінальна справа №28-849. Навскіс на палітурці — червона лінія. І надпис: “Зберігати постійно”.

“Постанова про порушення кримінальної справи, м. Вишгород. Слідчий Вишгородського РВВС майор міліції Єрко В. С. …11 квітня 1979 року, 0 16.30 на 46-му кілометрі автошляху Київ-Мінськ, за два кілометри від селища Димер Биков Л. Ф., керуючи автомобілем ГАЗ-24, 43-00 КИО, виїхав на зустрічну смугу і зіштовхнувся з автомобілем ГАЗ-53, 11-18 КХМ…”

Свідок Красний Іван Васильович, водій Димерського лісгоспу, розповів:

“Я їхав із Димера (УАЗ-469), обігнав ГАЗ-53, завантажений скловатою. Назустріч рухався колісний трактор (відстань — до 200 метрів). Я побачив, що за трактором, трішки ліворуч, йшла біла “Волга”, вона ніби аж “присідала” задніми колесами. Відстань між “Волгою” і трактором була приблизно два метри. Потім я побачив, що “Волга” узяла ліворуч за напрямком свого руху і вискочила на зустрічну смугу. Я побачив, як легківка зіткнулася з вантажівкою…”

За кермом “Волги” сидів Леонід Биков. Маестро загинув миттєво. Кримінальну справу тоді розслідував старший лейтенант міліції Віктор Чевгуз. За кілька місяців він дійшов висновку про те, що водій вантажівки Сергій Колісниченко ні в чому не винен. Ми змінили прізвище цієї людини. Він сам попрохав про це. Мовляв, не хоче травмувати рідних, близьких, знайомих. Окрім родини, ніхто не знає, що саме Сергій був учасником тієї жахливої аварії.

А ще Сергій каже, що упродовж багатьох років має у серці цю печаль — загибель кумира мільйонів. На нього постійно тисне ця трагічна історія, вона не дає йому спокою, він безліч разів переглядає кінострічки за участю Бикова… Але нічого вже не зміниш…

Одного разу журналістські стежки-дороги привели мене до цього водія. А приїхав до нього разом з Віктором Чевгузом. Ми давно розшукували Сергія Колісниченка. Але всі наші пошуки були марними. За старою адресою Сергія не знайшли. Людина немов розчинилася в житейському морі. Стільки нісенітниць про нього в різні часи писали. Особливо “упражнялися” російські колеги. Одна журналістка роздобула десь “сенсацію”: мовляв, водій вантажівки, відчуваючи, можливо, докори сумління, незабаром після цієї ДТП наклав на себе руки.

Втім, і про слідчого чого тільки не писали, зокрема, йому дорікали в тому, що нібито не захотів посадити Сергія Колісниченка. А вже скільки неточностей за ці роки потрапило на газетні шпальти! Одні десь дізналися, що “Волга” Бикова протаранила зустрічний панелевоз, інші стверджували, що Маестро пішов на обгін асфальтного “катка” і врізався в самоскид. Треті висували версію, що невідомі зловмисники злили гальмівну рідину з автівки Бикова.

…Невелике містечко у Київській області. Ми з Віктором Чевгузом приїхали до Сергія Колісниченка. Дзвонимо у двері квартири. У відповідь – тиша. “Іванович, напевно, в гаражі з машиною возиться”, – допомогли сусіди.

Але сьогодні колишній слідчий вже — адвокат, і приїхали ми до Колісниченка, щоб просто згадати Бикова.

Колісниченко не ображається на слідчого. Це потім він скаже мені. А поки що двоє чоловіків стояли мовчки, не впізнаючи один одного (стільки літ минуло!). Першим “розкрився” Чевгуз:

– 46-й кілометр Димерської дороги. ДТП. Биков… Пригадуєте?

Видно було, що після цих слів Колісниченко якось напружився, він просто завмер, ніби статуя, а в погляді з’явилася настороженість. За хвилину зронив:

– Той самий старший лейтенант. Слідчий. Боже мій, а я ж сам хотів вас знайти…

– Не хвилюйтеся, Сергію Івановичу, ніхто вас не збирається притягувати до відповідальності. Та і я давно вже не працюю слідчим, – пояснює той. – Ми хотіли разом з вами поговорити про цю велику людину, згадати …

– Після тієї аварії я посивів. Біль в серці досі. (Сергій Іванович дістав пачку “Мальборо”, запалив. – Авт.). Скажіть, ну чому саме я, а не хтось інший з’явився тоді у нього на дорозі? Лиха доля? Важко нести цей хрест, повірте. Ох, і важко.

– Сергію Івановичу, ваша совість чиста і перед Биковим, і перед його дітьми. Ви ні в чому не винні, – почув я голос Чевгуза.

– А ви знаєте, у мене до цих пір зберігається довідка, яку ви мені надіслали в 1979-му. Зараз скажу дружині, вона принесе.

За 20 хвилин колишній слідчий тримав в руках ту саму довідку під №14 від 10 червня 1979 року, пожовклу від часу, але акуратну. Видно, що цей документ в сім’ї Колісниченка дбайливо зберігали. А в ньому — чорним по білому: в діях Колісниченка немає складу злочину.

– Так, це я друкував довідку, – промовляє Чевгуз. – Впізнаю свою друкарську машинку. Але ви зверніть увагу: тут навіть вказано, що водійське посвідчення Колісниченко може отримати в будь-який зручний для нього час, на Володимирській. Де ви нині такий сервіс побачите? (Це вже сказано жартома. – Авт.)

До розмови підключається Тетяна, дружина Сергія Івановича:

– Ми якраз на хрестинах були, коли листоноша приніс цю повістку. Прочитали і прямо там відразу почали плакати. Від радості. Бачила, як інші люди сльози крадькома витирали.

Адже перед цим селяни вже подумки збирали Сергія до в’язниці. У селі защораз чулося: “Ой, що ж це буде? Чи посадять хлопця? Та ще й року не пройшло, як вони з Танею весілля зіграли. Горе ж яке!”

У Тетяни досі перед очима та страшна картина: пізній вечір, на порозі, похитуючись, стоїть чоловік, кров… І відчужено витискує із себе: “Таню, я вбив людину”.

“Вбив людину”. Ця фраза ще не раз “вибухне” в його душі. Вона – сильніша за вогонь, сильніша за свинець і навіть за напалм. Тому що за нею – чорна прірва, куди, можливо, йому хотілося полетіти від образи. Та й від долі геть. Деякі “доброзичливці” з автопарку колись показували на нього пальцем: “А, це той чоловік, що вбив Бикова”.

Делікатно цікавлюся, чи знає Сергій Іванович, що на фатальному 46-му кілометрі шосе стоїть пам’ятний знак.

– Мені боляче проїжджати цією дорогою, – відповідає. – Коли біля обеліска нікого немає, я зупиняюся, виходжу з машини. Хочеться побути на самоті, помовчати. Це – моя особиста трагедія. Скільки років минуло, а у мене й досі перед очима – мертве обличчя Леоніда Бикова, його коротка стрижка. Всі ці роки я запитую себе: ну чому, чому він пішов на такий ризикований обгін? Що завадило виконати безпечний маневр? Напевно, серце, як писали в газетах. Хоча тоді, після аварії, я бачив, що шини задніх коліс “Волги” були зношеними. Це могло вплинути на гальмівний шлях, ще й асфальт був мокрим.

– Експертиза довела, що інфаркту в Бикова в момент аварії не було. В іншому випадку водій не зміг би тиснути на гальмівну педаль до самого моменту зіткнення, – каже Віктор Чевгуз.

Чи класно водив машину Биков? Посвідчення водія Леонід Федорович отримав ще в 1965 році в ДАІ Ленінграда. У талоні попереджень Бикова — два “проколи”. У 1965 і 1975 роках Бикова двічі зупиняли міліціонери за порушення правил обгону і маневрування. У 1966 році в його талоні теж зробили позначку – за порушення правил проїзду перехресть і залізничних переїздів. Пишу для того, щоб показати: Леонід Федорович не хизувався своїм ім’ям, як деякі теперішні знаменитості та мажори. Однак той обгін на шосе поблизу Димера виглядає дуже дивним.

Процитую фрагмент висновку судової автотехнічної експертизи:

“Водій ГАЗ-53 Колісниченко не мав технічної можливості шляхом екстреного гальмування уникнути зіткнення з “Волгою…”.

Експерти з’ясували, що і гальмівна система, і кермовий механізм биковської “Волги” на момент аварії були справними.

Сергій Колісниченко до найдрібніших деталей пам’ятає ДТП. Приніс своє посвідення водія (ще старого, радянського зразка), талон попереджень, показав нам. А там – жодного запису про порушення Правил дорожнього руху. Але в той день, 11 квітня, він отримав не те що позначку в талоні – пробоїну в серці…

– Коли я виніс постанову про припинення кримінальної справи, то незабаром направив матеріали до архіву, – згадує Чевгуз. – За декілька тижнів мене викликає начальство, цікавиться результатами розслідування. А я кажу: справа в архіві. “Як в архіві? А чому не в суді?” Довелося винести постанову про припинення розслідування… А в ній все зазначено… Боятися мені не було чого. Я діяв згідно із законом. Вислухавши мої аргументи, начальство змушене було погодитися з ними.

– Ми були виховані на фільмах Бикова, – неквапливо завершує розмову Сергій Колісниченко. – Надзвичайно талановита людина. І понині вдома багато разів дивимося стрічки з його участю. Щоправда, коли ставлю касету про льотчиків, на очах з’являються сльози. Не можу…

***

«Його любили усі!», кажуть так про Бикова. Кінострічки, які зняв Биков, й досі популярні. У чому ж секрет успіху маестро кінематографа? Наприклад, картина «В бій ідуть одні «старі» на хвилях слави тримається з 1973 року. Народний артист України Володимир Талашко на це запитання «Українського репортера» відповів так: «Леонід Биков усім нам подарував надію… І показав, що найсильнішою зброєю є віра, надія, любов…».

Леонід ФРОСЕВИЧ

Читайте інтерв’ю журналіста Геннадія Кириндясова з Володимиром Талашком про Леоніда Бикова:

• Володимир Талашко: «Солдат кінематографа Леонід Биков володів рідкісним талантом любові до людей»

Відео-інтерв’ю з Володимиром Талашком:

Сообщение 40 років тому загинув Леонід Биков. Розмова з водієм вантажівки, у яку врізалася “Волга” актора появились сначала на Український репортер.

Кінострічки, які зняв Биков, й досі популярні. У чому ж секрет успіху маестро кінематографа? Наприклад, картина «В бій ідуть одні «старі» на хвилях слави тримається з 1973 року. Відомий український актор Володимир Талашко на це запитання «Українського репортера» відповів так: «Леонід Биков усім нам подарував надію… І показав, що найсильнішою зброєю є віра, надія, любов…».

А чи знаєте ви, що знамениту фразу “Будемо жити!” із популярної кінострічки “У бій ідуть одні “старі” свого часу дуже хотів “узяти” бандит Янукович для своєї реклами у президентських виборах. От захотілося йому “жити” й панувати довго-довго… Але не вдалося!

Янукович хотів, щоб ці крилаті слова неодмінно промовив народний артист України Володимир Талашко, який талановито зіграв роль старшого лейтенанта Сергія Скворцова у фільмі Леоніда Бикова. Незважаючи на шалений тиск з боку помічників Януковича, Талашко твердо і принципово відмовився від цієї пропозиції. Хоч обіцяли золоті гори… Певно, так, по совісті і чесно, вчинив би і маестро Леонід Биков…

Володимир Талашко в інтерв’ю журналістові Геннадію Кириндясову розповідав про легендарного актора і кінорежисера (див. “Володимир Талашко: «Солдат кінематографа Леонід Биков володів рідкісним талантом любові до людей»:

“Без утоми повторюю: найбільше я люблю українське кіно за те, що в ньому був і лишається Леонід Биков. Солдат кінематографа, він до того ж володів рідкісним талантом любові до людей. Саме завдяки цьому Леонід Федорович без зайвих проб і дублів зняв мене в ролі старшого лейтенанта Скворцова у своїй зоряній картині «У бій ідуть лише «старі», де сам Биков грає капітана Титаренка.

Є там хвилюючий епізод, в якому сплелися воєдино і моя біографія, і доля мого героя. Йдеться про розмову Скворцова і Титаренка біля багаття, після чого одному належало зізнатися у власному боягузтві («Вижити хочу! Подавай, командире, до трибуналу!»), а другому – другу і командиру – чесно і прямо сказати: «Я нічим не можу тобі допомогти. Людина народжується сама і вмирає сама».

Три місяці я пробув разом з іншими акторами на аеродромі в Чернігівській області, поки в останній знімальний день на одному диханні та єдиному дублі не пішов у кадр цей по-чоловічому небагатослівний діалог.

Напередодні Леонід Федорович терпляче розпитував мене про дитинство на Донбасі, про сім’ю, про шахтарські будні – про те повітря життя, без якого немає справжнього мистецтва. Режисерська майстерність Бикова, помножена на його душевну щирість, породжувала відповідну відвертість. На цій хвилі взаємної довіри я розповів Леоніду Федоровичу того вечора навіть про те, як колись пішов із дому, не прийнявши чоловіка, якого полюбила мама по смерті мого батька. Після тієї без перебільшення доленосної розмови на знімальному майданчику я написав мамі й вітчиму теплого листа. Не просто листа – цілу сповідь.

З особливою відповідальністю ставився Леонід Федорович до того, що називають глядацькою любов’ю, а точніше – до її надто бурхливого прояву. Чуйний і тактовний, він однак не міг терпіти панібратства. Пам’ятаю, як під час обіду в ресторані офіціант мовчки поставив на наш стіл пляшку шампанського, скосивши очі на сусідній стіл. Мовляв, це презент від шанувальників. Леонід Федорович делікатно попросив офіціанта віднести шампанське назад. Перший раз я бачив Маестро сердитим.

Зате з яким життєлюбством Леонід Биков навчав танцювати юну Женю Симонову під час репетиції сцени «Вечірка»! Його неповторне: «Дозвольте?» – було таким запально-легким, що хотілося і жити, і любити, і перемагати.

Одним словом, день народження Леоніда Бикова – це свято, яке завжди зі мною.”

Леонід Биков загинув 11 квітня 1979 року в автомобільній аварії. Це сталося у Київській області, неподалік Димера. “Волга”, за кермом якої перебував Биков, намагаючись обігнати колісний трактор, вискочила на зустрічну смугу і врізалася у вантажівку.  В різних ЗМІ було багато  неточностей про це ДТП. Одні десь дізналися, що “Волга” Бикова протаранила зустрічний панелевоз, інші стверджували, що маестро пішов на обгін асфальтного “катка” і врізався в самоскид. Треті висували версію, що невідомі зловмисники злили гальмівну рідину з автівки Бикова.

Водій вантажівки розповідав автору цих рядків:

“Коли біля обеліска нікого немає, я зупиняюся, виходжу з машини. Хочеться побути на самоті, помовчати. Це – моя особиста трагедія. Скільки років минуло, а у мене й досі перед очима – мертве обличчя Леоніда Бикова, його коротка стрижка. Всі ці роки я запитую себе: ну чому, чому він пішов на такий ризикований обгін? Що завадило виконати безпечний маневр? Напевно, серце, як писали в газетах. Хоча тоді, після аварії, я бачив, що шини задніх коліс “Волги” були зношеними. Це могло вплинути на гальмівний шлях, адже асфальт був мокрим”.

“Експертиза довела, що інфаркту в Бикова в момент аварії не було. В іншому випадку водій не зміг би тиснути на гальмівну педаль до самого моменту зіткнення” – каже колишній слідчий, який розслідував цю кримінальну справу, а нині адвокат Віктор Чевгуз.

Чи класно водив машину Биков? Посвідчення водія Леонід Федорович отримав ще в 1965 році в ДАІ Ленінграда. У талоні попереджень Бикова — два “проколи”. У 1965 і 1975 роках Бикова двічі зупиняли міліціонери за порушення правил обгону і маневрування. У 1966 році в його талоні теж зробили позначку – за порушення правил проїзду перехресть і залізничних переїздів. Пишу для того, щоб показати: Леонід Федорович не хизувався своїм ім’ям, як деякі теперішні знаменитості та мажори.

Процитую фрагмент висновку судової автотехнічної експертизи:

“Водій ГАЗ-53 Колісниченко не мав технічної можливості шляхом екстреного гальмування уникнути зіткнення з “Волгою…”.

Експерти з’ясували, що і гальмівна система, і кермовий механізм биковської “Волги” на момент аварії були справними.

“Його любили усі!” – чуємо упродовж багатьох років про Леоніда Федоровича Бикова. Справді всенародне визнання. І це вище за будь-які нагороди. Люди відчувають серцем, хто – з ними, хто живе і працює правдиво і чесно, а хто бере фальшиву ноту, продається за тридцять срібняків, хто примітив видає за талановитий, а то й за геніальний, твір. Народ завжди поціновує і шанує СПРАВЖНІХ. Таким був (і залишається в нашій пам’яті) Леонід Биков.

А його крилате: “Будемо жити!” і сьогодні на вустах в українців.

Леонід ФРОСЕВИЧ
Фото на головній сторінці із сайту Укрінформ

Сообщение Маестро кінематографа Леоніду Бикову виповнилося б 90 років появились сначала на Український репортер.

Кінострічки, які зняв Биков, й досі популярні. У чому ж секрет успіху маестро кінематографа? Наприклад, картина «В бій ідуть одні «старі» на хвилях слави тримається з 1973 року. Відомий український актор

Володимир Талашко на це запитання «Українського репортера» відповів так: «Леонід Биков усім нам подарував надію… І показав, що найсильнішою зброєю є віра, надія, любов…».

На фото: Кадр із кінострічки «В бій ідуть одні «старі»

Розмова з Володимиром Талашком в редакції “Українського репортера”:

Про Леоніда Бикова «Український репортер» розповідав у цих матеріалах:

• Володимир Талашко: «Солдат кінематографа Леонід Биков володів рідкісним талантом любові до людей»
• Він не може пробачити собі загибель Бикова

Сообщение Володимир Талашко: «Леонід Биков показав, що віра, надія, любов є найсильнішою зброєю» (+відео) появились сначала на Український репортер.

І щоб ці крилаті слова неодмінно промовив народний артист України Володимир Талашко, який талановито зіграв роль старшого лейтенанта Сергія Скворцова у фільмі Леоніда Бикова. Незважаючи на шалений тиск з боку помічників Януковича, Талашко твердо і принципово відмовився від цієї пропозиції. Хоч обіцяли золоті гори…

Днями в гостях в редакції “Українського репортера” побував Володимир Талашко, який розповів про творчу співпрацю з Леонідом Биковим над знаменитою кінострічкою “У бій ідуть одні “старі”, говорив також про своє бачення нинішнього культурно-мистецького життя в Україні, про духовний розвиток нації.

Редакція готує велике відео-інтерв’ю з Володимиром Талашком.

На фото: Народний артист України Володимир Талашко в редакції “Українського репортера”. Настала черга для автографів

Фото Олексія ІВАНОВА

Сообщение Янукович дуже хотів, щоб в рекламі прозвучало: “Будемо жити!” появились сначала на Український репортер.

До цієї дати художник Микола Янок прикрасив фасад будинку, в якому мешкав Биков, символічним муралом. За словами автора, це була його ініціатива вшанувати пам’ять актора, а мешканці будинку допомогли купити фарбу.

Нагадаємо, що Леонід Биков трагічно загинув в автомобільній катастрофі під Києвом 11 квітня 1979 року, йому було всього 50 років.

Підготувала Світлана КОВАЛЬОВА

“Український репортер” розповідав про Леоніда Бикова тут

Володимир Талашко: «Солдат кінематографа Леонід Биков володів рідкісним талантом любові до людей»

Він не може пробачити собі загибель Бикова

Сообщение Будинок, у якому мешкав Леонід Биков, прикрасили муралом появились сначала на Український репортер.

В архіві Київської обласної поліції зберігається сіра тека, це — кримінальна справа №28-849. Навскіс на палітурці — червона лінія. І надпис: “Зберігати постійно”.

“Постанова про порушення кримінальної справи, м. Вишгород. Слідчий Вишгородського РВВС майор міліції Єрко В. С. …11 квітня 1979 року, 0 16.30 на 46-му кілометрі автошляху Київ-Мінськ, за два кілометри від селища Димер Биков Л. Ф., керуючи автомобілем ГАЗ-24, 43-00 КИО, виїхав на зустрічну смугу і зіштовхнувся з автомобілем ГАЗ-53, 11-18 КХМ…”

Свідок Красний Іван Васильович, водій Димерського лісгоспу, розповів:

“Я їхав із Димера (УАЗ-469), обігнав ГАЗ-53, завантажений скловатою. Назустріч рухався колісний трактор (відстань — до 200 метрів). Я побачив, що за трактором, трішки ліворуч, йшла біла “Волга”, вона ніби аж “присідала” задніми колесами. Відстань між “Волгою” і трактором була приблизно два метри. Потім я побачив, що “Волга” узяла ліворуч за напрямком свого руху і вискочила на зустрічну смугу. Я побачив, як легківка зіткнулася з вантажівкою…”

За кермом “Волги” сидів Леонід Биков. Маестро загинув миттєво. Кримінальну справу тоді розслідував старший лейтенант міліції Віктор Чевгуз. За кілька місяців він дійшов висновку про те, що водій вантажівки Сергій Колісниченко ні в чому не винен. Ми змінили прізвище цієї людини. Він сам попрохав про це. Мовляв, не хоче травмувати рідних, близьких, знайомих. Окрім родини, ніхто не знає, що саме Сергій був учасником тієї жахливої аварії.

А ще Сергій каже, що упродовж багатьох років має у серці цю печаль — загибель кумира мільйонів. На нього постійно тисне ця трагічна історія, вона не дає йому спокою, він безліч разів переглядає кінострічки за участю Бикова… Але нічого вже не зміниш…

Одного разу журналістські стежки-дороги привели мене до цього водія. А приїхав до нього разом з Віктором Чевгузом. Ми давно розшукували Сергія Колісниченка. Але всі наші пошуки були марними. За старою адресою Сергія не знайшли. Людина немов розчинилася в житейському морі. Стільки нісенітниць про нього в різні часи писали. Особливо “упражнялися” російські колеги. Одна журналістка роздобула десь “сенсацію”: мовляв, водій вантажівки, відчуваючи, можливо, докори сумління, незабаром після цієї ДТП наклав на себе руки.

Втім, і про Чевгуза чого тільки не писали, зокрема, йому дорікали в тому, що нібито не захотів посадити Сергія Колісниченка. А вже скільки неточностей за ці роки потрапило на газетні шпальти! Одні десь дізналися, що “Волга” Бикова протаранила зустрічний панелевоз, інші стверджували, що Маестро пішов на обгін асфальтного “катка” і врізався в самоскид. Треті висували версію, що невідомі зловмисники злили гальмівну рідину з автівки Бикова.

…Невелике містечко у Київській області. Ми з Віктором Чевгузом приїхали до Сергія Колісниченка. Дзвонимо у двері квартири. У відповідь – тиша. “Іванович, напевно, в гаражі з машиною возиться”, – допомогли сусіди. А ми хвилювалися, як в сім’ї Колісниченка сприймуть наш візит? Все той же Чевгуз. Слідчий. І все з того ж питання? Усьому ж є межа…

Але сьогодні Чевгуз вже не слідчий, він — адвокат, і приїхали ми до Колісниченка, щоб просто згадати Бикова.

Колісниченко не ображається на слідчого Чевгуза. Це потім він скаже мені. А поки що двоє чоловіків стояли мовчки, не впізнаючи один одного (стільки літ минуло!). Першим “розкрився” Чевгуз:

– 46-й кілометр Димерської дороги. ДТП. Биков… Пригадуєте?

Видно було, що після цих слів Колісниченко якось напружився, він просто завмер, ніби статуя, а в погляді з’явилася настороженість. За хвилину зронив:

– Чевгуз, звичайно ж, Чевгуз. Той самий старший лейтенант. Слідчий. Боже мій, а я ж сам хотів вас знайти…

– Не хвилюйтеся, Сергію Івановичу, ніхто вас не збирається притягувати до відповідальності. Та і я давно вже не працюю слідчим, – пояснює Чевгуз. – Ми просто хотіли разом з вами поговорити про цю велику людину, згадати …

– Після тієї аварії я посивів. Біль в серці досі. (Сергій Іванович дістав пачку “Мальборо”, запалив. – Авт.). Скажіть, ну чому саме я, а не хтось інший зявився тоді у нього на дорозі? Лиха доля? Важко нести цей хрест, повірте. Ох, і важко.

– Сергію Івановичу, ваша совість чиста і перед Биковим, і перед його дітьми. Ви ні в чому не винні, – почув я голос Чевгуза.

– А ви знаєте, у мене до цих пір зберігається довідка, яку ви мені надіслали в 1979-му. Зараз скажу дружині, вона принесе.

За 20 хвилин колишній слідчий тримав в руках ту саму довідку під №14 від 10 червня 1979 року, пожовклу від часу, але акуратну. Видно, що цей документ в сім’ї Колісниченка дбайливо зберігали. А в ньому — чорним по білому: в діях Колісниченка немає складу злочину.

– Так, це я друкував довідку, – промовляє Чевгуз. – Впізнаю свою друкарську машинку. Але ви зверніть увагу: тут навіть вказано, що водійське посвідчення Колісниченко може отримати в будь-який зручний для нього час, на Володимирській. Де ви нині такий сервіс побачите? (Це вже сказано жартома. – Авт.)

До розмови підключається Тетяна, дружина Сергія Івановича:

– Ми якраз на хрестинах були, коли листоноша приніс цю повістку. Прочитали і прямо там відразу почали плакати. Від радості. Бачила, як інші люди сльози крадькома витирали.

Адже перед цим селяни вже подумки збирали Сергія до в’язниці. У селі защораз чулося: “Ой, що ж це буде? Чи посадять хлопця? Та ще й року не пройшло, як вони з Танею весілля зіграли. Горе ж яке!”

У Тетяни досі перед очима та страшна картина: пізній вечір, на порозі, похитуючись, стоїть чоловік, кров… І відчужено витискує із себе: “Таню, я вбив людину”.

“Вбив людину”. Ця фраза ще не раз “вибухне” в його душі. Вона – сильніша за вогонь, сильніша за свинець і навіть за напалм. Тому що за нею – чорна прірва, куди, можливо, йому хотілося полетіти від образи. Та й від долі геть. Деякі “доброзичливці” з автопарку колись показували на нього пальцем: “А, це той чоловік, що вбив Бикова”.

Делікатно цікавлюся, чи знає Сергій Іванович, що на фатальному 46-му кілометрі шосе стоїть пам’ятний знак.

– Мені боляче проїжджати цією дорогою, – відповідає. – Коли біля обеліска нікого немає, я зупиняюся, виходжу з машини. Хочеться побути на самоті, помовчати. Це – моя особиста трагедія. Скільки років минуло, а у мене й досі перед очима – мертве обличчя Леоніда Бикова, його коротка стрижка. Всі ці роки я запитую себе: ну чому, чому він пішов на такий ризикований обгін? Що завадило виконати безпечний маневр? Напевно, серце, як писали в газетах. Хоча тоді, після аварії, я бачив, що шини задніх коліс “Волги” були зношеними. Це могло вплинути на гальмівний шлях, адже асфальт був мокрим.

– Експертиза довела, що інфаркту в Бикова в момент аварії не було. В іншому випадку водій не зміг би тиснути на гальмівну педаль до самого моменту зіткнення, – каже Віктор Чевгуз.

Чи класно водив машину Биков? Посвідчення водія Леонід Федорович отримав ще в 1965 році в ДАІ Ленінграда. У талоні попереджень Бикова — два “проколи”. У 1965 і 1975 роках Бикова двічі зупиняли міліціонери за порушення правил обгону і маневрування. У 1966 році в його талоні теж зробили позначку – за порушення правил проїзду перехресть і залізничних переїздів. Пишу для того, щоб показати: Леонід Федорович не хизувався своїм ім’ям, як деякі теперішні знаменитості та мажори. Однак той обгін на шосе поблизу Димера виглядає дуже дивним.

Процитую фрагмент висновку судової автотехнічної експертизи:

“Водій ГАЗ-53 Колісниченко не мав технічної можливості шляхом екстреного гальмування уникнути зіткнення з “Волгою…”.

Експерти з’ясували, що і гальмівна система, і кермовий механізм биковської “Волги” на момент аварії були справними.

Сергій Колісниченко до найдрібніших деталей пам’ятає ДТП. Приніс своє посвідення водія (ще старого, радянського зразка), талон попереджень, показав нам. А там – жодного запису про порушення Правил дорожнього руху. Але в той день, 11 квітня, він отримав не те що позначку в талоні – пробоїну в серці…

– Коли я виніс постанову про припинення кримінальної справи, то незабаром направив матеріали до архіву, – згадує Чевгуз. – За декілька тижнів мене викликає начальство, цікавиться результатами розслідування. А я кажу: справа в архіві. “Як в архіві? А чому не в суді?” Довелося винести постанову про припинення розслідування… А в ній все зазначено… Боятися мені не було чого. Я діяв згідно із законом. Вислухавши мої аргументи, начальство змушене було погодитися з ними.

– Ми були виховані на фільмах Бикова, – неквапливо завершує розмову Сергій Колісниченко. – Надзвичайно талановита людина. І понині вдома багато разів дивимося стрічки з його участю. Щоправда, коли ставлю касету про льотчиків, на очах з’являються сльози. Не можу…

Леонід ФРОСЕВИЧ

Сообщение Він не може пробачити собі загибель Бикова появились сначала на Український репортер.

Є там хвилюючий епізод, в якому сплелися воєдино і моя біографія, і доля мого героя. Йдеться про розмову Скворцова і Титаренка біля багаття, після чого одному належало зізнатися у власному боягузтві («Вижити хочу! Подавай, командире, до трибуналу!»), а другому – другу і командиру – чесно і прямо сказати: «Я нічим не можу тобі допомогти. Людина народжується сама і вмирає сама».

Три місяці я пробув разом з іншими акторами на аеродромі в Чернігівській області, поки в останній знімальний день на одному диханні та єдиному дублі не пішов у кадр цей по-чоловічому небагатослівний діалог.

Напередодні Леонід Федорович терпляче розпитував мене про дитинство на Донбасі, про сім’ю, про шахтарські будні – про те повітря життя, без якого немає справжнього мистецтва. Режисерська майстерність Бикова, помножена на його душевну щирість, породжувала відповідну відвертість. На цій хвилі взаємної довіри я розповів Леоніду Федоровичу того вечора навіть про те, як колись пішов із дому, не прийнявши чоловіка, якого полюбила мама по смерті мого батька. Після тієї без перебільшення доленосної розмови на знімальному майданчику я написав мамі й вітчиму теплого листа. Не просто листа – цілу сповідь.

З особливою відповідальністю ставився Леонід Федорович до того, що називають глядацькою любов’ю, а точніше – до її надто бурхливого прояву. Чуйний і тактовний, він однак не міг терпіти панібратства. Пам’ятаю, як під час обіду в ресторані офіціант мовчки поставив на наш стіл пляшку шампанського, скосивши очі на сусідній стіл. Мовляв, це презент від шанувальників. Леонід Федорович делікатно попросив офіціанта віднести шампанське назад. Перший раз я бачив Маестро сердитим.

Зате з яким життєлюбством Леонід Биков навчав танцювати юну Женю Симонову під час репетиції сцени «Вечірка»! Його неповторне: «Дозвольте?» – було таким запально-легким, що хотілося і жити, і любити, і перемагати.

Одним словом, день народження Леоніда Бикова – це свято, яке завжди зі мною.

На фото: 2016 рік. Володимир Талашко на фоні відреставрованого літака,
який брав участь у зйомках кінострічки «У бій ідуть лише «старі»

Сообщение Володимир Талашко: «Солдат кінематографа Леонід Биков володів рідкісним талантом любові до людей» появились сначала на Український репортер.