Тато композитора, письменник Михайло Івасюк, про цей період життя сина написав у своїй книзі “Монолог перед обличчям сина”: “Володя записує народні пісні. Відвідує село Чортория, гостює в надзвичайно співучій родині Миколайчуків. Його чарують брати славнозвісного кіноактора Івана Миколайчука, записує від них чимало народних пісень, які ми часто виконуємо в родині. Ціною будь-яких зусиль йому хочеться знайти тлумачення поетичної загадки – червоної рути, яка зав’язла йому в серці.”.

У липні 1970 р. Володимир Івасюк разом з ансамблем танцю “Вітерець” Чернівецького палацу залізничників їхав до села Розтоки Путильського району на зйомки фільму Юрія Іллєнка “Білий птах з чорною ознакою”. Сестра Івана Миколайчука – Іванна Матіос згадувала, що тоді знімали сцену весілля.

У Розтоках місцеві жителі розповіли Володимирові Івасюку легенду про червону руту, дивовижне чар-зілля. Тут з’явився остаточний варіант тексту славнозвісної пісні.

«Червону руту» впізнають із перших акордів. Її співають на весіллях і на фронті, коли коли хочеться танцювати і коли від болю розривається серце. «Червона рута» — одна з перших пісень Володимира Івасюка. Буковинського студента- медика.

«Я пам’ятаю атмосферу, батьки дуже хвилювалися, що це буде прямий ефір на телебаченні, їхній син буде співати свою пісню», — каже Оксана Івасюк, сестра Володимира Івасюка.

На ранок після прямого ефіру Володимир Івасюк прокинувся знаменитим. Вже наступного року за мотивами «Червоної рути» знімуть перший український мюзикл. А за кілька місяців вона стала відомою на весь союз — звучить на радянській «Пісні року».

Пісня пережила свого автора. Через 9 років після її прем’єри Володимира Івасюка знайшли повішеним у лісі під Львовом. А через кілька десятиліть відновлене слідство повністю спростувало версію про самогубство. У Львівській прокуратурі тоді заявляли — до вбивства причетні радянські спецслужби, які нищили все українське, але винних у смерті досі офіційно не назвали. За коротких 30 років Івасюк написав понад 100 популярних пісень. А скільки ще міг би написати.

Читайте також: 

• Їй Володимир Івасюк присвятив “Червону руту”. Пішла у засвіти Марія Марчук (Соколовська)

Сообщение Легендарній “Червоній руті” Володимира Івасюка – 55 років появились сначала на Український репортер.

Назарій мав фантастичну популярність і мільйони шанувальників. Він народився четвертою дитиною в багатодітній родині на Буковині, коли його татові було 64 роки. Разом з Володимиром Івасюком, Софією Ротару, Василем Зінкевичем стояв бiля джерел становлення самого поняття української естрадної пісні. Завдяки знайомству Назарія з Володимиром Івасюком Україна і світ почули “Червону руту”.

Серед відомих укарїнських творів, за інформацією Вікіпедії, – «Незрівняний світ краси», «Чуєш мамо», «Якщо мине любов», «Батько і мати», «Зачаруй», «А матіоли цвіт» «Червона рута», «Водограй», «Смерекова хата», «Стожари», «Гай, зелений гай», «Родина», «Я піду в далекі гори», «Пісня буде поміж нас», «Писанка», «Гей ви, козаченьки», «Я ще не все тобі сказав» та інші. Крім того Назарій знявся в музичних стрічках «Червона рута», «Виступає ансамбль „Смерічка“ під керуванням Левка Дутковського», «Стартує пісня», «Ти плюс я — весна» та «Червона рута. 10 років по тому».

Якось Назарій поділився сокровенним: «Кожний з нас повинен постійно бути в польоті — крізь долю, над суєтою. І при цьому, однак, не відриватися від землі. Пам’ятати священні речі — навіщо живеш, звідки ти родом, до чого прагнеш, що скажеш людям, з якого колодязя п’єш живу воду. Я вийшов з того віку, коли звертаєш увагу на дрібниці — автографи, популярність. Мене турбує інше: що буде з нашим пісенним садом завтра?».

Коли трагічно загинув Івасюк, Назарій був одним з перших, хто, не зважаючи на заборону влади, приїхав на похорон до Львова. Тоді це могло коштувати кар’єри, спокою, репутації.
Він співав не лише на відомих сценах, а й в Чорнобилі для ліквідаторів аварії, і в Афганістані перед нашими солдатами. Навіть тяжко хворим, (у співака виявили онкологію), Яремчук продовжував виступати. Він переживав, що багато чого ще не встиг зробити. Співак назавжди залишився в історії як видатний митець та патріот своєї Батьківщини, а його пісенний шлях продовжують троє його дітей.

Життя Яремчука обірвалося, коли він був у зеніті слави: участь у різноманітних конкурсах, виступи за кордоном, народне визнання таланту і держані титули та нагороди.
30 червня 1995-го Назарій Яремчук помер від раку. Поховали його у Чернівцях.

Останній прижиттєвий запис голосу Назарія Яремчука.

Назарій Яремчук з кінця травня 1995 року лікувався у районній лікарні Мінського району Києва. Разом з ним випадково (а то й невипадково) перебував на лікуванні радіожурналіст В’ячеслав Лашук. Саме він і записав останнє інтерв’ю з артистом, котрий мріяв про свій сольний концерт на Першій сцені країни 23-24 вересня 1995 року “Від минулого – до майбутнього”, приурочений 25-річчю творчої діяльності… Не судилося…

Сообщение Тридцять років тому відійшов у вічність легендарний Назарій Яремчук (+відео) появились сначала на Український репортер.

Про це повідомив заступник голови Чернівецької обласної ради, племінник Володимира Івасюка Михайло Павлюк.

“З великим сумом дізнався новину, що у різдвяний день відійшла у інший світ пані Марії Іванівна Марчук (Соколовська). Прекрасний лікар й надзвичайно освічена жінка, мати трьох дітей-медиків, близька усій нашій родині й подруга життя Володимир Івасюк”, – написав Павлюк.

За його словами, Марія Марчук одна з небагатьох поїхала на похорон Івасюка до Львова, завжди захищала його чесне імʼя та берегла спогади і найкращі історії про його творчість й спадщину.

Володимир Івасюк – український композитор-виконавець, музикант, мультиінструменталіст, поет. Герой України посмертно. Один із основоположників української естрадної музики. Автор 107 пісень, 53 інструментальних творів, музики до кількох вистав. Професійний лікар, скрипаль, грав на фортепіано, віолончелі, гітарі, виконавець пісень, живописець. 18 травня 1979 року його знайдено повішеним у Брюховицькому лісі під Львовом. Версію про самогубство було піддано сумніву і розслідувано додатково вже у роки незалежності.

Читайте також: 

• Їй Володимир Івасюк присвятив “Червону руту”

Сообщение Їй Володимир Івасюк присвятив “Червону руту”. Пішла у засвіти Марія Марчук (Соколовська) появились сначала на Український репортер.

Тато композитора, письменник Михайло Івасюк, про цей період життя сина написав у своїй книзі “Монолог перед обличчям сина”: “Володя записує народні пісні. Відвідує село Чортория, гостює в надзвичайно співучій родині Миколайчуків. Його чарують брати славнозвісного кіноактора Івана Миколайчука, записує від них чимало народних пісень, які ми часто виконуємо в родині. Ціною будь-яких зусиль йому хочеться знайти тлумачення поетичної загадки – червоної рути, яка зав’язла йому в серці.”.

У липні 1970 р. Володимир Івасюк разом з ансамблем танцю “Вітерець” Чернівецького палацу залізничників їхав до села Розтоки Путильського району на зйомки фільму Юрія Іллєнка “Білий птах з чорною ознакою”. Сестра Івана Миколайчука – Іванна Матіос згадувала, що тоді знімали сцену весілля.

У Розтоках місцеві жителі розповіли Володимирові Івасюку легенду про червону руту, дивовижне чар-зілля. Тут з’явився остаточний варіант тексту славнозвісної пісні.

Сообщение Легендарній “Червоній руті” Володимира Івасюка – 54 роки появились сначала на Український репортер.

Назарій Яремчук був простою людиною та всенародним улюбленцем. Адже радо виступав, як у глухих селах, так і підкорював величезні стадіони та збирав найбільші концертні зали в Україні.

У одному з останніх інтерв’ю співак говорив, що найбільше його турбує майбутнє музичної України:

«Кожен з нас повинен постійно бути в польоті – крізь долю, над суєтою. І при цьому, однак, не відриватися від землі. Пам’ятати святі речі – хто тебе народив, навіщо живеш, звідки ти, чого прагнеш, що скажеш людям, з якої криниці п’єш живу воду. Та найбільше мене турбує те, що буде з нашим пісенним садом завтра. Коли слухаю молодих співаків, яких називають популярними, відомими, то дивуюся: звідки це взялося? Навіщо вони копіюють когось, не шукають своє? Невже це і є вершина? Невже уявне, напускне, вигадане, штучне, створене кимось для власного самозадоволення і є верхня межа нашого сучасного пісенного мистецтва?»

Народився Назарій 30 листопада 1951 року у селі Рівня на Вижниччині (Буковина). У 12 років пережив перший тяжкий удар – у нього помер батько. Хлопець навчався у Вижницькій школі-інтернаті, згодом продовжив – у СШ №1, після чого й подав документи в Чернівецький університет на географічний факультет, але не пройшов по конкурсу. Тому пішов працювати сейсмологом у Західноукраїнській геологорозвідувальній партії. Тільки з другої спроби у 1970 році, коли Назарій уже був солістом “Смерічки”, він зміг вступити до університету.

Коли в 1975 році розпався дует Зінкевич-Яремчук, Назарій, отримавши диплом, влаштувався працювати старшим інженером на кафедрі економічної географії університету. Та любов до пісні виявилася сильнішою над усе – він повернувся до Чернівецької філармонії. А оскільки професійна естрада вимагала певної підготовки, закінчив також  Київський державний інститут культури імені Карпенка-Карого.

“Пісня для мене – це все, – говорив Назарій. – Це вираження людських почуттів. Без пісні я не уявляю свого життя”.

Назарій Яремчук народився в селянській родині Назарія та Марії Яремчуків. Мав братів Степана, Богдана та сестру Катерину (у Назарія був також ще один – рідний по батькові брат – Дмитро). Свою четверту дитину батьки назвали Назарієм (ім’я означає «присвячений Богові»). Він народився, коли батькові вже було 64-роки. Сама родина була музикальною: у батька був тенор, він співав у церковному хорі; мати, крім співів, грала на мандоліні й виступала в місцевому народному театрі. Ще маленьким хлопчиком Назарій також почав співати.

У 1991-1993 роках Назарій Яремчук їздив із концертами за кордон, зокрема в Канаду, США, Бразилію. За кордоном відбулася довгоочікувана зустріч із братом, про якого мало хто знав – цю сімейну таємницю протягом десятиліть воліли не розголошувати. У батька Назарія був син від першого шлюбу – Дмитро, юрист за фахом, на 27 років старший за майбутнього співака.

У 40-х роках, коли на Буковині діяли угрупування ОУН, Дмитро пристав до ОУН-мельниківців. Радянську владу він не прийняв і виїхав під чужим прізвищем у Канаду. Згодом, ставши на ноги, допомагав родичам, бо знав, як важко живеться родині. Брати зустрілися через багато років. Знамениту пісню «Лелека з України» Назарій присвятив Дмитру й усім українським емігрантам.

Дмитро заповідав після своєї смерті перевезти його прах на Батьківщину, тож поховано його було у рідному селі на Буковині.

Назарій Яремчук – батько співаків Назарія Яремчука-молодшого, Дмитра Яремчука і Марії Яремчук.

У 1972 році композитор Левко Дутковський познайомив Назарія з його першою майбутньою дружиною Оленою Шевченко, яку було запрошено солісткою ВІА «Смерічка». Як згадувала Олена, «ми зустрілися очима і…все. Це було кохання з першого погляду…».

У 1975 році Назарій та Олена одружилися. Цивільний шлюб був зареєстрований в с.Пилипець Міжгірського району Закарпатської області, де мешкали батьки нареченої. Через рік у молодого подружжя народився перший син, якого назвали Дмитром, ще майже через рік другий – Назарій.

У шлюбі Назарій та Олена прожили 15 років. Їхнє розлучення в 1990 році стало трагедією для дітей та потрясінням для друзів. Олена вийшла заміж удруге, переїхала до Києва, а Назарій зостався в Чернівцях.

Другу свою дружину, Дарину, Назарій знайшов у селі Тюдів. Вони сусідили, жили поряд, але особисто знайомі не були. Коли зустрілися, Назарій давно був розлучений, а Дарина вже чотири роки сама виховувала дочку після смерті чоловіка. Весілля відбулося в 1991 році, вінчалися в церкві Іоанна Хрестителя в місті Косів.

Через два роки в Яремчуків народилася дівчинка, яку назвали на честь матері Назарія – Марічкою.

Старші діти відразу полюбили дитину. А Назарій на гастролі брав із собою маленьку подушечку дочки, яку вважав своїм талісманом.

«На початках ядро «Смерічки» складалося з дівчат, які були працівниками Вижницького будинку культури, – згадує співачка Марія Ісак. Згодом Левко Дутківський взяв у «Смерічку» Назарія. Той був простим у спілкуванні, дуже добрим за характером. Ми всі заглядалися на нього, він був виточений, нічого зайвого, вродливий і гарний, наче лялька. Але Назар не звертав уваги на дівчат, був відданий музиці», – каже Ісак.

Вона впевнена, що успіху “Смерічка” сягнула завдяки саме Дутковському, надзвичайно настирливій, наполегливій людині, до безтями закоханій у свою справу.

«Це він навчив співати Назарія, мене, Василя, всіх «смеречан». Поступ і тріумф уже тоді були запрограмовані. Пригадую незабутні перші гастролі, по три концерти в день, і все «на живо» (хто тоді знав, що таке фонограма?). Ми не перебирали – чи це сільський клуб, чи районний БК, чи престижний обласний зал. Якщо сказати, що були постійні аншлаги, – це означає нічого не сказати. Люди плакали, бо не вміщали зали всіх бажаючих. Як шкода, що всього цього не зафіксовано на плівку. Яким би це було уроком для нинішнього покоління». А після фільму «Червона рута» (1971 рік) «Смерічка» стала найкращим колективом Союзу, солісти ансамблю – улюбленцями народу».

«Національний колорит ансамблю, його український дух лякали тодішніх ідеологічних керівників, вони шукали зручної нагоди, аби розправитися з ним. Інколи це робилося через ЗМІ. На замовлення готувалися тенденційні публікації, в яких музикантам і співакам гурту приписувалася відсутність професіоналізму, чіплявся ярлик аматорства, – розповів чернівецький ветеран журналістики Василь Бабух. – Але, на щастя, в Україні знаходилися тямущі люди, які знали справжню ціну «Смерічки» й сміливо піднімали свій голос на її підтримку.

А після того, як сам Брежнєв потиснув руку Левку Дутковському та його колегам на очах української партеліти, ставлення до естрадних першопрохідців з Буковини відчутно змінилося на краще. Перед «Смерічкою» відкрилися гастрольні дороги, ніхто вже відверто не втручався в її репертуарну політику. Учасники ансамблю розумно скористалися цим сприятливим моментом».

Загалом перше мистецьке визнання Яремчуку принесли пісні «Червона рута» В. Івасюка, «Горянка» і «Незрівняний світ краси» Л. Дутковського. За виконання цих творів ансамбль «Смерічка» та його солісти Яремчук та Зінкевич були удостоєні звання лауреатів Всесоюзного конкурсу «Алло, ми шукаємо таланти», а також «Пісня року-71/72». У 1978 році Яремчукові присвоєно звання Заслуженого артиста УРСР, його нагороджено орденом Дружби народів. Перший диск-гігант Назарія «Незрівнянний світ краси» – одна з найкращих платівок в українській дискографії того періоду.

1981 рік став для Назарія стежкою до міжнародного визнання.

Ансамбль «Смерічка» представляв державу на міжнародному конкурсі «Братіславська ліра». Потім було ще чимало перемог на численних конкурсах та фестивалях. У 1987 співак став Народним артистом України. На жаль, Шевченківську премію за концертну діяльність йому було присуджено посмертно.

Завдяки знайомству Назарія з молодим буковинським композитором, студентом медінституту Володимиром Івасюком глядачі почули «Червону руту» та безліч інших пісень молодого автора.

Коли трагічно загинув Івасюк, Назарій був одним із перших, хто, не зважаючи на заборону влади, приїхав на похорон до Львова. Тоді це могло коштувати всього: кар’єри, спокою, репутації. Траурна колона починалася з великого вінка з білих квітів, який Яремчук ніс із Дутковським. Це було дуже небезпечним у той час, та Володимир був для них великим другом, і наслідки їх не цікавили.

Довгий час на естраді в Яремчука було амплуа ліричного героя, але він говорив, що любить виконувати пісні, у яких сполучається лірика й громадянське звучання. Під час Афганської війни він виступав перед солдатами. У 1986 році після Чорнобильської катастрофи співак тричі побував у 30-кілометровій зоні відчуження, де виступав перед ліквідаторами аварії.

Відомий український співак Дмитро Гнатюк казав: «Мене приваблювало в Назарієві те, що він завше був свідомим громадянином і великим патріотом нашої держави, мав свою чітку позицію в естрадній пісні. Вірно служив вітчизняному мистецтву, культурі. Кожен митець має свій творчий образ. У нього була своя, особлива манера. Він ніколи не виходив за рамки того прекрасного, що є в естрадного співака. Справжній був митець, бо ніколи не розмінювався на дешеві успіхи».

Як пригадувала сестра Назарія Катерина, Віктор Співак з Бориспільщини був Назарковим другом. Багато цікавого довідалась Україна про нього саме від Віктора. «Назарко любив свою Батьківщину, – писав Віктор.  Він якось казав:

«А головне – мати надію, що ми будемо щасливими. Мати надію, що нарешті ми – народ, що нарешті ми відродимося, що ми станемо серед усіх у світі народів достойним, повноцінним і повнокровним. Вірю в геній нашого народу. Все-таки ми з гірших кутків історії вибиралися». Ці слова були сказані ще до проголошення Незалежності України.

Багато часу співак приділяв пошуку нових талантів, підтримці самодіяльних колективів. Назарій Яремчук підтримав чимало молодих виконавців. Зокрема, Оксану Пекун з Тернополя, Світлану Зайченко з Житомира, Жанну Боднарук з Чернігова, Ніну Шестакову з Харкова, Інесу Братущик, Ореста Хому та Ірчик зі Львова, Богдана Сташківа з Івано-Франківська, Миколу Романова з Києва, Ольгу Добрянську, Аллу Наталушко з Чернівців та інших.

Дарина Яремчук якось розповіла зворушливу історію, яка сталася в 1993 році. Зненацька випав великий сніг, затріщали морози. А в цей час Н. Яремчук, П. Дворський, О. Гавриш і ансамбль «Смерічка» виступали з концертами в карпатських селах Путильського та Верховинського районів. Якось перед концертом до Назарія Яремчука підійшов хлопчик років десяти з листом від свого класу. У ньому писалося: «Слава Ісусу Христу! Вельмишановний Назарію Яремчук, дуже просимо Вас впустити нас на Ваш концерт. Ми будемо сидіти тихо. До нас рідко приїжджають артисти, а Ви – вперше. Ми без грошей, бо весь тиждень живемо у пришкільному інтернаті. Дуже любимо пісню «Батько і мати» у Вашому виконанні. Будемо пам’ятати Вашу доброту. Діти з пришкільного інтернату: Ромко, Женя, Таня, Володя, Сергій, Василь, Марія, Світланка, Марія, Василь, Іван та Олександр».

«Звичайно, всіх цих дітей пропустили на концерт і посадили у першому ряді, – згадувала Дарина. – А за кулісами, у так званій гримерній, плакали всі, особливо Назарій. Напевно, згадав своє босоноге дитинство і школу-інтернат. Він ніколи не нарікав на долю. Ні! Кожен іде своєю стежкою у житті. Але у нього щеміла душа від співчуття до цих маленьких гуцуликів, від болю за цей талановитий і бідний народ, частинкою якого був і він. То був, мабуть, найкращий його концерт».

Коли Назарій дізнався, що хворий на рак, спершу сподівався, що західна медицина зможе допомогти. Але операцію зробили занадто пізно. Та навіть важко хворим Яремчук продовжував виступати. Після повернення з-за кордону Назарій з’явився на вечорі Ю.Рибчинського і всі помітили, як він схуд.

Назар помирав у страшних муках. Болю не полегшувало ніщо; медики казали, що люди у такому стані, буває, відкушують собі пальці. Чернівці двічі хоронили свого улюбленця. У нього був смертельний напад 23 червня, з якого вдалося вийти. 30 червня 1995 року, о 10 годині 20 хвилин, його серце зупинилося. Є у цьому щось містичне і загадкове, адже саме тоді зупинився й наручний годинник співака. 2 липня він назавжди спочив на Алеї слави нового чернівецького цвинтаря.

Вадим Крищенко пригадує:

«Після цього я зустрів Назарія на Співочому полі в Києві. Це був його останній виступ. Я зайшов за лаштунки сцени. Він готувався до виходу… Та сили, видно, залишали митця. «Вибачте, я трохи приляжу на стільцях», – раптом сказав він мені й, поставивши в ряд два стільці, ліг на них. Та хіба відпочинеш на цих побитих, стареньких стільцях? Назарій швидко піднявся й, через силу всміхаючись, промовив: «Нічого, коли я співаю, мені легше». Я попрямував до глядачів подивитися на його виступ. Назарій співав на диво легко, невимушено. Здавалося, що навіть спалахнули його очі, хода стала якоюсь молодою, впевненою. Але ось помах руки до людей – якийсь кволий, боязкий, наче він прощався з ними назавжди».

Назарій Яремчук дуже турбувався, що не встиг зробити багато речей у своєму житті. Він дуже мріяв написати історію свого краю, а також походження його роду, зумівши скласти генеалогічне дерево до п’ятого коліна.

Зі спогадів співака Павла Дворського:

«Тоді протягом кількох місяців я разом з Володимиром Прокопиком та дуетом «Писанка» гастролював по США та Канаді, і мав бути там до середини липня. Але, очевидно, Бог підказав нам, що треба негайно їхати додому. Отож, 29 червня ми прилетіли з Нью-Йорка і застали Назарія ще живим. Це був останній день його життя. Наступного ранку він помер на моїх очах. Він був великим оптимістом. До останньої миті Назарій жив вірою, що поборе хворобу, і ми будемо співати для людей». 

“Сьогодні, останнього дня осені особливо щемно на душі тому, що це День народження нашого тата, – написали у соцмережах сини співака Дмитро та Назарій. – Минуло 27 років, як його немає з нами, але у Бога всі живі…. Тому, в ці найскладніші часи для України, ми святкуємо цю знаменну дату! Тато і зараз підтримує всіх нас піснею!”

Згадує незабутнього чоловіка і дружина Назарія Дарина Яремчук. Впевнена, що якби ти був живим, то неодмінно був би зараз на передовій.

“27 років без тебе. І ні дня без тебе. Мені, нам, тебе дуже не вистачає…”

Сообщение Незабутні. Назарій Яремчук: “Я любив вас усіх, та найбільше любив Україну”(+фото, відео) появились сначала на Український репортер.

Володя підійшов до мене вже у перший день навчання у медінституті: «Ти граєш на скрипці? Значить, будеш грати в ансамблі». Ми були разом з ним увесь час: вдень — заняття, ввечері — репетиції камерного оркестру і оркестрової групи інститутського ансамблю пісні і танцю. Любов до музики і медицини єднала нас. Молодість сама по собі прекрасна, але незрівнянна ні з чим, коли поруч з тобою людина, яка тебе розуміє і підтримує у всьому, зачаровує тебе своєю красою і розумом, дарує тобі ніжну гру чарівної скрипки і свої перші пісні. Я завжди старалася йому допомагати, ми разом здавали сесію, святкували дні народження та весілля своїх однокурсників. Коли збиралися на репетиції, Володя завжди підходив до мене і цілував у щоку. Дуже часто приносив мені пиріжки, які випікала няня Міля. А називав мене лише Марічка або Муся.
Уже пізніше мені розповідали, що Володя був у мене закоханий. Але сам він ніколи не зізнавався мені. Напевно, йому легше було про все сказати у піснях… А які почуття були у нього у студентські роки — не важко здогадатися, адже свої найкращі твори він написав саме під час навчання у медінституті. Якось будучи вже наприкінці 80-их у Львові, я купила там книжку Володимира Івасюка «Моя пісня», в якій була надрукована «Елегія для Марії». І лише тоді, прочитавши, я зрозуміла глибину його почуття до мене:
Мадонні незнаній
Віками лунали
Органні хорали
В густі небеса.
А я тебе знаю,
Тебе я кохаю,
Люба Маріє!
Ще будучи студенткою, я вийшла заміж за викладача. Володя надіслав тоді вітальну телеграму зі Львова. Мене часто запитують, чому ми не одружилися з Івасюком. Мабуть, не доля… Але свого старшого сина, який теж працює лікарем, назвала на честь Володі. Коли Івасюк помер, я одна з його однокурсників була на похороні. З того часу Володя часто мені сниться: він стоїть на горі у своєму синьому костюмі, а я йду до нього. А якось він привидівся мені на вулиці… Пам’ять про Івасюка — свята для мене: його фотографії, автографи, листівки…

Сообщение Їй Володимир Івасюк присвятив “Червону руту” появились сначала на Український репортер.

Першу пісню Володимир склав у 15 років на вірш свого батька «Колискова».

Івасюк – професійний медик, скрипаль, чудово грав на фортепіано, віолончелі, гітарі, майстерно виконував свої пісні. Мав талант до живопису. Його “Червона рута” була визнана найкращою піснею 1971 року, а “Водограй” – 1972 року.

За два місяці до смерті Володимира Івасюка викликали в КДБ для бесіди із приводу гонорарів, які він повинен був одержати за вихід своїх платівок у Канаді. Його переконували передати ці гроші в “Фонд миру” в обмін на дозвіл виїхати в Америку. Але видатного українця закордон не цікавив, і він відмовився від цієї пропозиції.

На похорон Володимира Івасюка прийшли більше десяти тисяч чоловік. Труну несли на руках до самого цвинтаря.

Читайте також:

• Судова експертиза встановила, що Володимир Івасюк не міг вчинити самогубство
• Легендарній “Червоній руті” – 50 років. Ця пісня стала неофіційним гімном України (+відео)

Сообщение Сьогодні – 72 роки від дня народження автора “Червоної рути” Володимира Івасюка появились сначала на Український репортер.

Володимир Івасюк – автор пісні, відомий український композитор-виконавець і поет. “Червону руту” він написав під час навчання у медичному університеті, вона стала його головним хітом і найбільш популярною українською піснею 70-х років.

Вперше пісня пролунала на Театральній площі міста Чернівці у прямому ефірі телепрограми “Камертон доброго настрою”. Її виконав Володимир Івасюк разом з Оленою Кузнецовою.

За тиждень “Червону руту” поставили ще раз, у програмі “Студентський меридіан”, але вже у візуальному супроводі, який зняли у Косові.

Популярною пісня стала після того, як її виконав Вижницький ансамбль “Смерічка” Левка Дутковського (солісти Василь Зінкевич і Назарій Яремчук).

Також у 1971 році “Червона рута” пролунала на першій радянській “Пісні року” і стала однією із двадцяти найкращих пісень на думку слухачів та глядачів. Тоді її виконали Назарій Яремчук, Василь Зінкевич і Володимир Івасюк.

Того ж року вийшов фільм “Червона рута”, в якому солісти ансамблю та викладач культосвітнього училища Софія Ротару зіграли головні ролі. Невдовзі пісня стала популярною у багатьох країнах Східної Європи.

За сучасними критеріями Івасюк перетворився на суперзірку. Через 9 років після того історичного моменту на Театральній площі це його й загубить.

Більше ста пісень. Десятки не записаних на плівки творів. Музичні фільми, серед яких і однойменна “Червона рута” з Василем Зінкевичем та Софією Ротару в головних ролях. Діаспора співає Івасюка. В Америці видають платівку його пісень.

Сестри Івасюка розповідають, що одного разу Володимир побував на “серйозній дружній розмові” в КДБ. Чи була вона єдина, невідомо.

“Органи” запропонували Івасюку “виправдатися” за популярність у ворожій Совєтам Америці жестом щедрості – віддати доларові гонорари за свої твори у “Фонд миру”. На що принциповий Івасюк відповів, що не фінансуватиме “терористичні організації”.

Тут треба зазначити, що саме цей Фонд свого часу фінансував військові операції СРСР по “заподіянню соціалізму” в різних куточках світу.

Промовчав Івасюк тоді тільки про те, що американського гонорару він тоді і сам не бачив жодного разу, бо його було просто неможливо отримати в обхід того ж таки КДБ.

Інсценоване самогубство Володимира Івасюка в 1979 році красномовно говорило про масштаб його особистості, зокрема про його вплив. Лагідна пропаганда всього українського в нього виходила сама собою. Він просто писав суперсучасні хіти. І тільки українською.

Він зник з дому. А його тіло знайшли аж за місяць в лісі за Львовом.

Справу про його смерть, яку тоді радянська прокуратура швидко кваліфікувала як самогубство, вже двічі поновлювали.

“Самогубство” як визначення вже скасували, але з’ясувати, що саме відбувалось в квітні й травні 1979 року між днем зникнення і датою смерті, поки що лишається загадкою. На її розкриття ми тепер чекаємо від СБУ, бо саме Служба безпеки поновила розслідування останньою.

До ювілею “Червоної рути” в Україні проведуть онлайн-марафон “Пісня буде поміж нас”, де зазвучать 43 пісні Володимира Івасюка. Кавер-версії співатимуть українські зірки у супроводі симфонічного оркестру.

4-5 грудня “Червона рута”, “Водограй”, “Мальви”, “Я піду в далекі гори”, “Тільки раз цвіте любов” зазвучать по-новому і знову. А сестри, друзі, колеги Івасюка розкажуть історії про його життя в 1970-х роках.

Сообщение Легендарній “Червоній руті” – 50 років. Ця пісня стала неофіційним гімном України появились сначала на Український репортер.

Назарій мав фантастичну популярність і мільйони шанувальників. Він народився четвертою дитиною в багатодітній родині на Буковині, коли його татові було 64 роки. Разом з Володимиром Івасюком, Софією Ротару, Василем Зінкевичем стояв бiля джерел становлення самого поняття української естрадної пісні. Завдяки знайомству Назарія з Володимиром Івасюком Україна і світ почули “Червону руту”.

Серед відомих укарїнських творів, за інформацією Вікіпедії, – «Незрівняний світ краси», «Чуєш мамо», «Якщо мине любов», «Батько і мати», «Зачаруй», «А матіоли цвіт» «Червона рута», «Водограй», «Смерекова хата», «Стожари», «Гай, зелений гай», «Родина», «Я піду в далекі гори», «Пісня буде поміж нас», «Писанка», «Гей ви, козаченьки», «Я ще не все тобі сказав» та інші. Крім того Назарій знявся в музичних стрічках «Червона рута», «Виступає ансамбль „Смерічка“ під керуванням Левка Дутковського», «Стартує пісня», «Ти плюс я — весна» та «Червона рута. 10 років по тому».

Якось Назарій поділився сокровенним: «Кожний з нас повинен постійно бути в польоті — крізь долю, над суєтою. І при цьому, однак, не відриватися від землі. Пам’ятати священні речі — навіщо живеш, звідки ти родом, до чого прагнеш, що скажеш людям, з якого колодязя п’єш живу воду. Я вийшов з того віку, коли звертаєш увагу на дрібниці — автографи, популярність. Мене турбує інше: що буде з нашим пісенним садом завтра?».

Коли трагічно загинув Івасюк, Назарій був одним з перших, хто, не зважаючи на заборону влади, приїхав на похорон до Львова. Тоді це могло коштувати кар’єри, спокою, репутації.
Він співав не лише на відомих сценах, а й в Чорнобилі для ліквідаторів аварії, і в Афганістані перед нашими солдатами. Навіть тяжко хворим, (у співака виявили онкологію), Яремчук продовжував виступати. Він переживав, що багато чого ще не встиг зробити. Співак назавжди залишився в історії як видатний митець та патріот своєї Батьківщини, а його пісенний шлях продовжують троє його дітей.

Життя Яремчука обірвалося, коли він був у зеніті слави: участь у різноманітних конкурсах, виступи за кордоном, народне визнання таланту і держані титули та нагороди.
30 червня 1995-го Назарій Яремчук помер від раку. Поховали його у Чернівцях.

Останній прижиттєвий запис голосу Назарія Яремчука.

Назарій Яремчук з кінця травня 1995 року лікувався у районній лікарні Мінського району Києва. Разом з ним випадково (а то й невипадково) перебував на лікуванні радіожурналіст В’ячеслав Лашук. Саме він і записав останнє інтерв’ю з артистом, котрий мріяв про свій сольний концерт на Першій сцені країни 23-24 вересня 1995 року “Від минулого – до майбутнього”, приурочений 25-річчю творчої діяльності… Не судилося…

Подяка за збережений раритет Людмилі Пацуновій.
Останні прижиттєві фото Тані Д’Авіньйон.

Комп’ютерна графіка Володимира Окрутного.

Сообщение Двадцять п’ять років тому відійшов у вічність легендарний Назарій Яремчук (+відео) появились сначала на Український репортер.

22 травня 1979 року з усієї України люди збиралися до Львова, щоб проводити в останню путь великого українського композитора.

Незважаючи на протидію з боку компартії і комсомолу, які вигадали того дня у Львові різні заходи в навчальних закладах і на підприємствах, люди прибули з різних міст, щоб провести в останню путь митця. Декому з них довелося відповісти потім за свою участь у церемонії. Автора пісень «Червона рута», «Водограй», «Я піду в далекі гори» та інших поховали на Личаківському цвинтарі, – пише “Радіо Свобода”

«Людей тут було дуже багато. Люди стояли по балконах, на дах вилізли, сиділи на деревах. Люди збурились, коли до будинку Володі приїхала машина від консерваторії, «ЗІЛ», з бортами. Чув, як люди говорили: «Ми його на руках понесемо», – пригадує день 22 травня 1979 року друг, шваґро Володимира Івасюка, фотограф Любомир Криса.

24 квітня композитору зателефонували, і він пішов з дому, так більше не повернувшись туди живим. 18 травня повішене тіло митця знайшли у лісі піді Львовом, на території військової частини.

Похорон Володимира Івасюка перетворився у масову акцію. Домовину з тілом композитора друзі несли на раменах, від будинку до могили. Уздовж дороги стояли люди, тримаючись за руки.

Попрощатись із композитором приїхали люди не лише зі Львівщини, але й всієї України. Шанувальники Івасюка вигадували різні історії, щоб лише потрапити у Львів. На вокзалі, автостанціях, вулицях – міліція і кадебісти. Вони все робили, щоб затримати на якийсь час якомога більше осіб, щоб ті не потрапили на похорон. Львівські таксисти не брали грошей за проїзд, а львівські музиканти ввечері відмовились грати у ресторанах міста. Це був день жалоби. Дорога від помешкання Володимира до Личаківського цвинтаря була встелена живими квітами. Комуністи боялись, що похорон Володимира Івасюка може перерости в бунт.

«То була перша непокора людей владі. Своєрідний протест, виражений приходом на похорон. Це ж було по всіх організаціях збори, комсомольські, профспілкові, аби людей не пустити. А це не вдалося, так виглядає, що люди просто протестували. Я чув від людей, як вони казали, я подумав – а чого ви мені маєте забороняти на похорон піти? Я піду. А що зробите? Зробите – боротимемось. Перший несанкціонований мітинг до того, що вже було пізніше», – вважає Любомир Криса, дружина якого Галина – рідна сестра Володимира Івасюка.

Люди провели композитора багатоголосним співом «Чуєш, брате мій». Після похорону багато осіб залишились без роботи, потрапили за ґрати. Біля могили Івасюка цілодобово чергували працівники КДБ, вони стежили, хто приходить, спалювали записки, які люди залишали. Кілька разів могила митця була сплюндрована, горіла.

Понад сто пісень, зібрані й оброблені народні пісні, музика до вистав, камерні твори залишив після себе 30-річний Володимир Івасюк. Від часу поховання митця його творчість була неофіційно заборонена. Друзі, попри це, виконували його пісні, і «Червона рута», «Водограй» звучали на концертах і в помешканнях.

На сьогодні вже офіційно Генпрокуратура повідомила, що вбивство талановитого 30-ти річного Володимира Івасюка організували агенти КДБ. Однак для родини це не було новиною.Тодішні працівники КДБ мають реальні імена і, вочевидь, дехто живий досі з тих, хто спланував і реалізував убивство митця. Донині жодне ім’я не розголошене. Натомість кримінальна справа Володимира Івасюка щоразу за роки Незалежності ставала меншою за обсягом. Кадебісти зачистили сліди в справі Івасюка, переконані рідні. Але не змогли стерти пам’ять про нього ніколи, а його пісні донині популярні, й ніхто в Україні не перевершив Володимира Івасюка.

Читайте також:

• “Мамо, я повернусь через півтори-дві години”
• Судова експертиза встановила, що Володимир Івасюк не міг вчинити самогубство

Сообщение Сумна дата: похорон Володимира Івасюка перетворився на непокору людей комуністичній владі появились сначала на Український репортер.